Постанова № 16070391, 10.05.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2011 р. № 2а-12652/10/1370

Львівський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судових засідань Дака Т.П.,

представника позивача Павловського О.В., представника відповідача Закорчемного О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходорівський мясокомбінат»до Державної податкової інспекції у Жидачівському районі Львівської області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень

в с т а н о в и в:

Позивач - ТзОВ «Ходорівський мясокомбінат», м. Ходорів, звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000262320/0/7331 та № 0000272320/0/7330 від 21 травня 2010 року, №0000272320/1/10921 та № 0000262320/1/10920 від 28 липня 2010року, №0000262320/2/15143 та № 0000272320/2/15144 від 08 жовтня 2010 року, №0000262320/3/19233 та № 0000272320/3/19234 від 20 грудня 2010 року, винесених Державною податковою інспекцією у Жидачівському районі Львівської області (далі -ДПІ у Жидачівському районі Львівської області).

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27.12.2010 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду на 13.01.2011 року. Розгляд справи неодноразово відкладався та оголошувалась перерва в судових засіданнях з підстав, зазначених в ухвалах суду.

В судовому засіданні 10.05.2011 року представник позивача позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги з мотивів наведених в позовній заяві та усних поясненнях.

Відповідач проти позову заперечив з мотивів, наведених у долучених до матеріалів справи письмових запереченнях на адміністративний позов,

В судовому засіданні 10.05.2011 року судом проголошено вступну і резолютивну частину постанови.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, які мають значення для справи суд встановив наступне.

ДПІ у Жидачівському районі Львівської області проведено позапланову перевірку ТзОВ «Ходорівський мясокомбінат»з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТзОВ «Компані Стріт»та ЗАТ «Еко-Гума»за період з 01.04.2008 року по 31.03.2009 року, про що було складено акт позапланової виїзної перевірки від 17.05.2010 року № 841/26-0/33562670.

На підставі даного акту ДПІ у Жидачівському районі Львівської області винесла податкові повідомлення-рішення від 21 травня 2010 року № 0000262320/0/7331, яким визначила товариству суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 1311253,00 грн., з них за основним платежем - 874 169,00 грн., штрафні санкції - 437 084, 00 грн., та № 0000272320/0/7330, яким визначила товариству суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємства в розмірі 186 711 грн., з них за основним платежем - 124 474,00 грн., штрафні санкції - 62237, 00 грн.

В подальшому, ДПІ у Жидачівському районі Львівської області за результатами розгляду скарги товариства винесла рішення № 10919/10/25-03/4 від 28.07.2010 року про результати розгляду первинної скарги, яким скаргу товариства було залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 21 травня 2010 року № 0000272320/0/7330 та № 0000262320/0/7331 залишено без змін, виставлено нові податкові повідомлення-рішення від 28 липня 2010 року №0000272320/1/10921 та № 0000262320/1/10920. ДПА у Львівській області за результатом розгляду повторної скарги товариства винесла рішення від 07.10.2010 року № 23078/10/25-005/963, яким відмовила в задоволенні даної скарги, а ДПІ у Жидачівському районі Львівської області винесла нові повідомлення-рішення від 08 жовтня 2010 року №0000262320/2/15143 та № 0000272320/2/15144.

Товариство не погоджуючись з даними рішеннями органів державної податкової служби оскаржило їх до ДПА України, яка своїм рішенням від 16.12.2010 року № 13760/6/25-0115 відмовила в задоволенні скарги товариства, а ДПІ у Жидачівському районі виставило нові податкові повідомлення-рішення від 20 грудня 2010 року № 0000262320/3/19233 та № 0000272320/3/19234. Висновок відповідача про порушення товариством вимог п.8.1.1. п.8.1. ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що полягало у заниженні податку на прибуток на суму 124474 грн. обґрунтовується порушенням товариством податкового законодавства, відображеного в пункті 3.1.3 розділу 3 акту перевірки, в якому зазначено, що перевіркою повноти визначення амортизаційних відрахувань за період з 01.04.08 року по 31.03.09 року встановлено їх завищення на суму 497896 грн. Даний висновок непідтверджений належними доказами, також відповідачем не зазначено самого розрахунку, з якого б вбачалося завищення товариством амортизаційних відрахувань саме на суму 497896 грн.

Щодо посилання відповідача на непредставлення позивачем під час перевірки товарно-транспортних накладних, які б підтверджували поставку обладнання суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з нормами пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.94 р., що діяв на момент проведення перевірки, платник податку відносить до складу валових витрат суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати на придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 5.7 цієї статті.

Первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на основі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно з п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.95 р. № 88, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Мінстатом України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Відповідно до Закону «Про автомобільний транспорт»та наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія. Пунктом 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Отже, товарно-транспортна накладна відноситься лише до основної первинної транспортної документації. Враховуючи зазначене, у разі відсутності первинної транспортної документації, що підтверджує отримання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, платник податку не має підстав віднести витрати по отриманню послуг з перевезення вантажів до складу валових витрат.

У випадку позивача, ним здійснено віднесення до складу валових витрат не вартості придбаних транспортних послуг, які повинні бути підтверджені транспортною документацією, а вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей.

Форма товарно-транспортної накладної, затверджена наказом Мінстату України та Мінтрансу України № 228/253 від 07.08.1996 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.08.1996 року за №483/1508 «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи», проте дія вищевказаного наказу зупинена відповідно повідомлення Держкомпідприємництва від 28.04.2006 та рішення про державну реєстрацію наказу скасовано на підставі висновку Міністерства юстиції №10/68 від 15.05.2006 року. Таким чином, форма товарно-транспортної накладної не затверджена і її застосування для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи не передбачена.

Окрім цього, наказ Мінстату України та Мінтрансу України № 488/346 від 29.12.1995 року «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля»не зареєстровано в Міністерстві юстиції України, а отже, він не обовязковий до виконання.

Що ж до порядку віднесення до складу валових витрат - витрат понесених позивачем у звязку з придбанням товарно-матеріальних цінностей, то в даному випадку такі витрати повинні бути підтверджені первинними документами, які фіксують факти здійснення такої господарської операції з придбання.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані позивачем первинні документи, а зокрема видаткові накладні оформлені відповідно до вимог ст. 9 названого вище Закону та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, який передбачає, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином суд вважає безпідставним посилання відповідача про неправомірність віднесення до складу валових витрат вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей та формування податкового кредиту у звязку з відсутністю товарно-транспортної накладної.

Крім того, правилами ведення податкового обліку не передбачено обов'язковості ведення і зберігання товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів автомобільним транспортом на підтвердження обставин щодо правомірності віднесення до складу валових витрат вартості придбаних позивачем ТМЦ.

Щодо непредставлення документів, які підтверджують транспортування, то як організація транспортування так і безпосередньо його здійснення, не є обовязковою умовою для угоди купівлі-продажу, поставки та відображення її у бухгалтерському обліку, а відтак це не є доказом безтоварності операції.

Для визнання господарської операції такою, що відбулась достатньою є діяльність підприємства із контрагентами, що вплинула на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

В акті перевірки не зазначено, що дане обладнання не знаходиться у відповідача, представник відповідача в судовому засіданні не заперечував проти пояснень представника позивача про те, що обладнання було поставлено, введено в експлуатацію і на момент перевірки використовувалось у господарській діяльності позивача, більше того, як зазначено в самому акті перевірки позивачем здійснювались амортизаційні відрахування щодо даного обладнання

Відповідно до листа ДПА України від 03.02.2009 р. № 2012/7 /10-1017 в пункті 2.1.2 зазначено, що податковим органам при проведенні перевірок слід врахувати, що не може бути доказом безтоварності посилання в акті перевірки на відсутність інформації щодо підтвердження чи спростування будь-яких фактів: переміщення товарів, наявності транспортних засобів, тощо.

Таким чином, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не повязані з дотриманням вимог податкового законодавства. А тому, суд не вважає, що товарно-транспортна накладна є єдиним документом, який засвідчує витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей та формування податкового кредиту.

Відповідач у пункті 3.2.2 розділу 3 акту перевірки зазначає, що перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.04.08 по 31.03.09 року встановлено завищення податкового кредиту на суму 874169 грн. Даний висновок відповідач обґрунтовує тим, що підприємством включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість з операцій не підтверджених відповідними первинними документами..., що не відповідає дійсним обставинам справи, виходячи з наступного.

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Таким чином, саме податкова накладна є єдиним документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару. Вимоги до податкової накладної встановлено у пп.7.2.1 п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі податкових накладних від 01.07.2008 року № 17, від 01.08.2008 року № 20, виписаних ТзОВ «Компані Стріт»та згідно податкової накладної від 29.12.2008 року № 129, виписаної ЗАТ «Еко-Гума»товариство відобразило у своєму податковому обліку податковий кредит. У пункті 3.2.2 розділу 3 акту перевірки відповідач висловив зауваження тільки до однієї з трьох вищеперерахованих податкових накладних, зокрема, до податкової накладної № 17 від 01.07.2008 року, виписаної ТзОВ «Компані Стріт», до інших податкових накладних у відповідача зауважень не було, вони містять усі необхідні реквізити і відповідають вимогам закону, а відтак неправомірним є висновок відповідача щодо незаконності формування товариством усього податкового кредиту по ПДВ на підставі усіх податкових накладних. Слід зазначити, що Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими субєктами господарювання.

Несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

У пункті 3.1.3 розділу 3 акту перевірки відповідач приходить до висновку, що угода на поставку обладнання № ДГ 000075 від 15.06.2008 року з ТзОВ «Компані стріт», договір № 27/11/08 від 27.11.2008 року із ЗАТ «Еко-Гума»не спричинили реального настання правових наслідків.

Виходячи зі змісту акту перевірки та аналізу статей Цивільного Кодексу України, на які відповідач здійснює посилання, а саме на ст.ст. 203, 215, 228,629 ЦК України, відповідач одночасно наголошує на оспорюваність укладених угод, оскільки стверджує про відсутність реального настання правових наслідків, що є ознакою фіктивних угод, а також відповідач наголошує на нікчемність укладених угод, недійсність яких встановлена ст. 228 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Але, відповідно до ч.2 цієї ж статті фіктивний правочин визнається судом недійсним. За таких обставин відповідач ухилився від виконання свого посадового обов'язку, передбаченого ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»стосовно необхідності звернення до суду з позовом про визнання цих правочинів недійсними, та поклавши на себе тягар правосуддя визнав правочин, вчинений товариством, який він вважає фіктивним, нечинним з порушенням вимог ч. 2 ст. 234 ЦК України без звернення до суду.

Суд приходить до висновку що поставка, придбання обладнання відбулось і це підтверджується належно оформленими первинними документами, а доводи відповідача наведені в акті перевірки необґрунтовані, тому факт спричинення договорами реальних юридичних наслідків є доведеним та беззаперечним. Наслідки, на які був спрямовані настали, так як покупець набув у власність товар (обладнання).

Контрагенти позивача, як на момент укладення з ними угод, так і на момент їх виконання, являлися зареєстрованими юридичними особами, відомості про яких внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та зареєстрованими платниками податку на додану вартість, проти чого представник позивача не спростував та не заперечив.

Щодо одночасного посилання відповідача на ст.228 ЦК України, то слід зазначити що відповідно до абзацу 4 п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»№9 від 06.11.2009 року при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦКУ має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином відсутність на момент перевірки судових рішень про визнання правочинів недійсними та вироків суду, в яких встановлена вина, свідчать про недостовірність висновків про нечинність та нікчемність правочинів, вчинених товариством, а відтак, недостовірними є й похідні від цього висновки про завищення податкового кредиту та заниження податкових зобов'язань.

У відповідності до ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право: здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі, одержувати у платників податків (посадових осіб платників податків) пояснення з питань, що виникають під час перевірок та стосуються реалізації повноважень органів державної податкової служби, встановлених цим та іншими законами України.

Наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005 року, який зареєстрований в Мінюсті 25.08.2005р. № 925/11205 і був чинний на момент перевірки було затверджено Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства з наступними змінами, згідно якого передбачено:

- п.1.7. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, обєктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів;

- п.2.3.2. За кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: висвітлити показники, які відображаються субєктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку субєкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю; зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

- п.2.3.4. Не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також субєктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб субєкта господарювання (наприклад, “приховування обєкта оподаткування”, “розкрадання”, “привласнення”, “описка” тощо).

Враховуючи, що податковою службою не дотримано вимог Порядку № 327 щодо чіткого, обєктивного та повного відображення виявлених порушень, складений нею акт, та наведені у ньому висновки не можуть розглядатися як носії доказової інформації, і, відповідно, бути підставою для прийняття відносно позивача оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Згідно із ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З наведеного вбачається, що вимоги наведених вище нормативно-правових актів та відомчих документів, в процесі перевірки відповідачем недотримані, внаслідок чого висновки зроблені без з'ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішені питань, пов'язаних із притягненням платника податків до відповідальності за порушення ним вимог податкового законодавства.

Згідно із ч.1, 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно із ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.3 ст.2 та ст.11 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суб'єкти владних повноважень зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Беручи до уваги встановлені факти суд вважає, що відповідач, з урахуванням всіх обставин, діяв необґрунтовано та у спосіб, що непередбачений законами України. А тому вимоги ч.2 ст.71 КАС України щодо свого обов'язку довести правомірність своїх рішень відповідачем не виконано.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є підставними та підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України,судові витрати у формі судового збору належить стягнути на користь позивача.

Керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жидачівському районі Львівської області від №0000262320/0/7331 та № 0000272320/0/7330 від 21 травня 2010 року, №0000272320/1/10921 та № 0000262320/1/10920 від 28 липня 2010 року, №0000262320/2/15143 та №0000272320/2/15144 від 08 жовтня 2010 року, №0000262320/3/19233 та №0000272320/3/19234 від 20 грудня 2010 року.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ходорівський мясокомбінат»27 (двадцять сім) гривень 20 (двадцять) копійок судового збору.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова виготовлена у повному обсязі 15 травня 2011 року.

СуддяВ.М. Сакалош