Постанова № 16069109, 24.05.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №11.5

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 травня 2011 року Справа № 2а-3412/11/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Цицюри О.О.,

при секретарі судового засідання Молчановій С.В.,

представників сторін:

від позивача не прибув,

від відповідача не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про скасування постанови від 17.03.2011 ВП №22435487 про арешт грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

21 квітня 2011 позивач - Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про скасування постанови від 17.03.2011 року ВП №22435487 про арешт грошових коштів, винесеної при виконанні виконавчого листа №2а-1309/09, виданого 16.06.2010 року Рубіжанським міським судом Луганської області, про стягнення з УПСЗН Рубіжанської міської ради Луганської області на користь ОСОБА_1 недоплаченої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 в розмірі 1896,42 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2011 року адміністративний позов Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області до Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про скасування постанови від 17.03.2011 року ВП №22435487 про арешт грошових коштів було залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків терміном до 11 травня 2011 року.

12 травня 2011 року провадження по адміністративній справі за позовом Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області (далі відповідач або ВДВС Головного управління юстиції у Луганській області) про скасування постанови від 17.03.2011 ВП №22435487 про арешт грошових коштів було відкрито та призначено справу до судового розгляду на 24 травня 2011 року.

В обґрунтування свої позовних вимог позивач зазначив, що при виконанні виконавчого листа №2а-1309/09, виданого Рубіжанським міським судом Луганської області 16.06.2010 про стягнення на користь ОСОБА_1 недоплаченої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 в розмірі 1896,42 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України, старшим державним виконавцем відповідача 17.03.2011 винесено постанову про арешт грошових коштів позивача на суму 2109,29 грн., що містяться на цільовому розрахунковому рахунку позивача № 35413074000633 в УДК України у м. Рубіжне Луганської області. Вважав дії відповідача неправомірними та такими, що суперечать діючому законодавству, оскільки звернення стягнення на кошти на вказаному рахунку призведе до нецільового використання спеціальних бюджетних коштів та зробить неможливим соціальні виплати на поточний 2011 рік. На підставі викладеного, просив скасувати постанову відповідача від 17.03.2011 ВП №22435487 про арешт грошових коштів.

Представник позивача в судове засідання не прибув, до початку розгляду справи факсом до канцелярії суду надіслав заяву №2/2157 від 20.05.2011 про розгляд справи за відсутності представника УПСЗН Рубіжанської міської ради Луганської області (аркуш справи 19).

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про місце, дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином (аркуш справи 18), про причини неприбуття суду не доповідав. Правом подати суду заперечення проти позову та докази на підтвердження своїх доводів не скористався, заяв про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило.

Зважаючи на сплив строку вирішення спору та враховуючи вимоги частини 2 статті 128 КАС України, згідно якої у разі неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.

Згідно з частиною 5 статті 181 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі. Тобто, зазначеною нормою передбачено скорочені терміни розгляду адміністративних справ щодо оскарження рішень державних виконавців.

Відповідно до частини 6 статті 71 КАС України суд вирішує справу на основі наявних в матеріалах справи доказів.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наявних у матеріалах справи доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.

Відносини щодо здійснення примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV та за своєю природою є адміністративно-правовими.

Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, на момент виникнення спірних правовідносин визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»).

Частиною 4 статі 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Згідно із статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» визначено права та обовязки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а статтею 7 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні - державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Судом установлено, підтверджується матеріалами справи, що на виконанні у відповідача знаходиться виконавчий лист №2а-1309/09, виданий 16.06.2010 року Рубіжанським міським судом Луганської області, про стягнення з УПСЗН Рубіжанської міської ради Луганської області на користь ОСОБА_1 недоплаченої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 в розмірі 1896,42 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України. У рамках виконавчого провадження та у звязку з відмовою від добровільного виконання судового рішення позивачем, державним виконавцем відповідача винесено постанову від 17.03.2011 року ВП №22435487 про арешт коштів боржника в межах суми 2109,29 грн., з яких: 1896,42 грн. за рішенням суду; 189,64 грн. виконавчий збір, 23,23 грн. витрати на проведення виконавчих дій. Грошові кошти знаходяться на цільовому розрахунковому рахунку позивача № 35413074000633 в УДК у м. Рубіжне ГУДКУ у Луганській області, МФО 804013, код 03196860. Вказані обставини підтверджуються копією постанови про арешт коштів боржника (аркуш справи 6).

Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом;

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Стаття 52 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV визначає порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника. Так, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Стаття 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV встановлює, що порядок накладення арешту і вилучення майна боржника. Так, відповідно до ч. 1 цієї статті арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;

винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;

винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту (частина 2 статті 57 Закону України № 606).

Згідно із частиною 3 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV, постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, повязаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (частини 4 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV).

Судом встановлено, що судове рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 03.06.2009 по справі №2а-1309/09 про стягнення з УПСЗН Рубіжанської міської ради на користь ОСОБА_1 недоплаченої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 в розмірі 1896,42 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України, не виконане боржником у добровільному порядку.

З метою виконання судового рішення відповідачем винесено постанову про накладення арешту на кошти боржника від 17.03.2011 ВП №22435487 в розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору та витрат, повязаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Суд вважає оскаржувану постанову такою, що підлягає частковому скасуванню, з наступних підстав.

Відповідно до пункту 8 статті 7 Бюджетного кодексу України, бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.

Положенням статті 23 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджетні асигнування з Державного бюджету повинні витрачатися за бюджетними призначеннями і виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень.

Судом встановлено, що рахунок № 35413074000633 КФК 090303 це загальний фонд, на якому рахуються кошти місцевого бюджету, призначені для виплати допомоги на догляд за дитиною віком до 3 років, що підтверджується листом Головного управління Державного казначейства України в Луганській області від 18.04.2011 № 04-06/498 (аркуш справи 8).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2008 № 609 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ» встановлено порядок накладання арешту на кошти, що перебувають на відкритих в органах Державного казначейства рахунках.

Згідно із частиною 4 пункту 23 постанови Кабінету Міністрів України від 09.07.2008 № 609 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ», судові витрати, державне мито, штрафи, виконавчий збір, інші витрати на проведення виконавчих дій стягуються з рахунка, зазначеного у платіжній вимозі, за кодом економічної класифікації видатків бюджету 1139 «Оплата інших послу та інші видатки». У разі коли у затвердженому кошторисі боржника цей код економічної класифікації видатків не передбачений або коли за цим кодом до кінця бюджетного періоду сума бюджетних асигнувань менша ніж сума списання, або коли на дату надходження платіжної вимоги відсутні відкриті асигнування за цим кодом, безспірне списання здійснюється за кодом економічної класифікації видатків бюджету, за яким стягується основний борг.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про неможливість накладення арешту на грошові кошти позивача, які знаходяться саме на рахунку № 35413074000633 КФК 090303, з метою списання витрат на організацію та проведення виконавчих дій та виконавчого збору.

Таким чином, відділом державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області при накладенні арешту на грошові кошти позивача не враховано вказану норму постанови Кабінету Міністрів України від 09.07.2008 № 609 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ», у звязку з чим позовні вимоги позивача в частині скасування постанови відповідача про арешт грошових коштів від 17 березня 2011 року ВП № 22435487 визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо правомірності накладення арешту на грошові кошти позивача в межах суми 2109,29 грн., суд не приймає до уваги посилання позивача на відсутність коштів у 2011 році на виплату боргу, що підтверджений судовим рішенням. Відсутність коштів не може бути визнана як виключна обставина. Крім того, в даному випадку не буде мати місце нецільове використання коштів.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 24 травня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 30 травня 2011 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 11, 71, 94, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про скасування постанови від 17.03.2011 ВП №22435487 про арешт грошових коштів задовольнити частково.

Скасувати постанову Підрозділу примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області від 17.03.2011 №22435487 в частині включення до постанови суми виконавчого збору в розмірі 189,64 грн. та суми витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 23,23 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області (місцезнаходження:93010 Луганська область, м.Рубіжне, вул.Руденка,7) витрати зі сплати судового збору в сумі 1,70 грн.(одна гривня 70 копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі та підписана 30 травня 2011 року.

СуддяО.О. Цицюра