Постанова № 16064727, 31.05.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2011 р. справа № 2а/0570/6175/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кірієнка В.О.

при секретаріМіщенко І.Г.

за участю

представника позивача Сокольської О.О.

представника відповідача Петрова А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк-52, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Класика» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень від 16.03.2011 року № 0000882340 та № 0000892340, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Класика» звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень від 16.03.2011 року № 0000882340 та № 0000892340.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що невиїзною документальною перевіркою ДПІ Ворошиловського району м. Донецька були встановлені порушення п. 5.1 пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 3125000,00 грн. за 2009 рік, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.2.3, пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.3.1.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 2500000,00 грн., у т. ч. у листопаді 2009 року у сумі 925210,00 грн., у грудні 2009 року у розмірі 1574790,00 грн., про що складений акт перевірки від 21.02.2011 року № 203/23-3/13522421.

Вказані висновки відповідачем зроблені з посиланням на укладання нікчемного правочину договору від 03.11.2009 року № 17-2009 року з ПП «Аффарі-Трейд».

За результатами проведення перевірки 16.03.2011 року податковим органом були винесені податкові повідомлення-рішення № 0000882340 про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість на суму 3125000,00 грн., в тому числі на суму основного платежу 2500000,00 грн. та на суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 625000,00 грн. та № 0000892340 про визначення суми податкового зобовязання з податку на прибуток на суму 3906250,00 грн., в тому числі основного платежу у розмірі 3125000,00 грн. та на суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 781250,00 грн.

Позивач не згоден із винесеними податковими повідомленнями рішеннями, вважає їх такими, що не відповідають чинному законодавству, а висновки акту перевірки такими, що суперечать фактичним обставинам справи.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги аналогічно викладеному в позовній заяві та просив їх задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначив, що рішення винесені, на підставі порушень, викладених в акті. Окрім того, відповідачем зазначив, що документів про фактичне перевезення продукції, акти-приймання-передачі товару, довіреності на отримання товару, рахунків-фіктур, відповідно до договору від 03.11.2009 року № 17-2000 із ПП «Аффарі-Трейд» до перевірки не надано. З аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів встановлено, що позивач не є виробником поставляємої продукції, а у підприємства постачальника ПП «Аффарі-Трейд» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансові потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, тобто угода є нікчемною. Відповідач звертає увагу також на те, що договір не має істотних умов, таких як номенклатури, кількості, ціни товару, строків та умов поставки, відсутні документи, які свідчать про фактичне перевезення товару, актів приймання передачі товару, довіреностей на отримання товару за договором, місцезнаходження ПП «Аффарі - Трейд» не встановлено та встановлені розбіжності у базі даних автоматизованого співставлення між податковими зобовязаннями ПП «Аффарі-Трейд» і податковим кредитом позивача.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України та частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Класика» (ІН 13522421) зареєстровано 13.02.1995 року Виконавчим комітетом Донецької міської ради та згідно довідки АБ № 255743 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України є юридичною особою, видами діяльності за КВЕД якого, є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту, здавання в оренду власного нерухомого майна та інші види оптової торгівлі.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні».

Згідно п. 3 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» на державні податкові інспекції покладено виконання функцій з контролю за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевірки достовірності цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів. Проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України.

На підставі наказу ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька № 134 від 08.02.2011 року, згідно із пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового Кодексу України № 2755-VІ від 02.12.2010 року податковим органом проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Класика» з дотримання вимог законодавства з оподаткування по взаємовідносинам з ПП «Аффарі-Трейд» за період листопад 2009 року, про що складено акт від 21.02.2011 року № 203/23-3/13522421, яким встановлені наступні порушення:

-П. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.1997 року зі змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 3125000,00 грн. за 2009 рік;

- П. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.2.3, пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року за № 168/97-ВР, із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає до сплати в бюджет на загальну суму 2500000,00 грн., у тому числі у листопаді 2009 року у сумі 925210,00 грн., у грудні 2009 року у сумі 1574790,00 грн.

По результатам перевірки податковим органом були складені податкові повідомлення рішення № 0000882340 від 16.03.2011 року, яким збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 3125000,00 грн., в томі числі за основним платежем - 2500000,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 625000,00 грн., № 0000892340 від 16.03.2011 року, яким збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 3906250,00 грн. в тому числі за основним платежем 3125000,00 грн., за штрафними фінансовими санкціями 781250,00 грн.

Отже, як вбачалось із акта перевірки позивач знаходився в правових відносинах із Приватним підприємством «Аффарі-Трейд» на підставі укладеного договору № 17-2009 від 03.11.2009 року.

Відповідно до умов вказаного договору ПП «Аффарі-Трейд» (постачальник) зобовязується передати товар у власність покупця ТОВ «Класика», який зобовязаний прийняти товар та сплатити за нього у розмірі 15000000,00 грн., в тому числі ПДВ 2500000,00 грн. Відповідно до специфікації № 1 від 03.11.2009 року, яка є додатком до договору № 17-2009 від 03.11.2009 року товар, що повинен бути поставленим трансформатор ЄТЦП-10000/10-87 УХЛ4 № 1425902, строк постачання квітень 2011 року, а постачання товару має бути здійснено транспортом продавця.

Відповідно до додаткової угоди № 2 від 29.03.2011 року, укладеної між вказаними субєктами господарювання, строк постачання товару був перенесений та встановлений на жовтень 2011 року.

На виконання умов вказаного договору продавцем - ПП «Аффарі-Трейд» були виписані позивачу податкові накладні від 25.11.2009 року за № 2511.8 на загальну суму з ПДВ 9448740,00 грн. та від 25.11.2009 року за № 2511.7 на загальну суму з ПДВ 5551260,00 грн., а покупцем ТОВ «Класика» с свою чергу на рахунок ПП «Аффарі- Трейд» були перераховані кошти за товар, що буде поставлений у жовтні 2011 року, про що стверджують квитанції за № 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, завірені ПАТ «Альфа-Банк» від 25.11.2009 року на суму 1000000,00 грн. кожна із призначенням платежу передоплата за ПТН відповідно до договору № 17-2009 від 03.11.2009 року із урахуванням ПДВ.

Господарські операції з ПП «Аффарі-Трейд» відображені в бухгалтерському обліку та сформовано позивачем податковий кредит за листопад 2009 року в сумі 925210,00 грн. та за грудень 2009 року в сумі 1574790,00 грн. по вказаним взаємовідносинам з ПП «Аффарі-Трейд».

Як вже зазначалось відповідачем стверджується про порушення ТОВ «Класика» п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.1997 року зі змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 3125000,00 грн. за 2009 рік та пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 7.2.3, пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.4, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року за № 168/97-ВР, із змінами та доповненнями, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає до сплати в бюджет на загальну суму 2500000,00 грн., у тому числі у листопаді 2009 року у сумі 925210,00 грн., у грудні 2009 року у сумі 1574790,00 грн.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.1997 року (в редакції чинній на період що перевірявся) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону, суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно із п. 5.1 ст. 5 Закону № 283/97-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті та пп. 5.3.9 п. 5.3 визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 5.11 ст. 5 ЗУ № 283/97-ВР5.11 установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно з пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року за № 168/97-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

-або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

-або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше (пп.7.3.1 п. 7.3 ст. 7):

-або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

-або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Ознайомившись із актом перевірки ДПІ Ворошиловського району м. Донецька, суд вважає, що зазначений висновок із встановленням вищезазначених порушень у податкового органу виник на підставі впевненості у нікчемності правочину, укладеному позивачем з ПП «Аффарі-Трейд», але суд вважає, що доведення факту існування нікчемного правочину повинно здійснюватись певними засобами доказування.

Поняття правочину визначено статтею 202 Цивільного кодексу України, а саме правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальними вимогами чинного правочину є те, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. (ст. 203 ЦК).

Статтею 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, при чому відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статі 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Податкові накладні, наявні в матеріалах справи, були отримані позивачем, тобто у відповідності до пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач має право на формування податкового кредиту, що також підтверджується банківськими виписками, які відповідають за правильність формування податкового кредиту за спірні періоди, відповідно до норм Закону України "Про податок на додану вартість".

В ході проведення перевірки було встановлено, що у договорі від 03.11.2009 року № 17-2009 відсутні істотні умови такі як номенклатури, кількість, ціна товару, строки та умови поставки.

З цього приводу суд зазначає, що дані посилання жодним чином не можуть вказувати на нікчемність укладеної угоди ТОВ «Класика» із ПП «Аффарі-Трейд», як вважає відповідач.

Окрім того з пп. 1.2 п. 1 договору, який визначає предмет договору, вбачається, що найменування, одиниця виміру, загальна кількість, ціна за одиницю товару, визначається саме накладними, які є невідємною його частиною.

Частиною 4 ст. 179 Господарського кодексу визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

-вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

-примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

-типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

-договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Статтею 67 ч. 2 передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Згідно із ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Отже, податкові накладні від 25.11.2009 року за № 2511.8 та 2511.7 містять усі істотні умови, на які дає посилання визначений пункт договору, а саме номенклатури, найменування, кількість та ціну товару (строк та умови поставки визначені специфікацією та додатковою угодою), при чому законодавцем передбачене вільне волевиявлення (тобто право, а не обовязок) визначення умов договору з урахуванням бажання обох сторін та їх взаємної згоди, що вбачається в даному випадку.

Окрім того, суд звертає увагу саме на додаткову угоду до договору № 17-2009 від 03.11.2009 року, відповідно до якої товар повинен бути поставлений у жовтні 2011 року, тобто поставка на момент проведення перевірки та на момент винесення податкового повідомлення-рішення податковим органом ще не відбулася навіть за самим договором (вперше строк поставки призначений на квітень), саме тому у позивача не має документів про фактичне перевезення товару, наприклад таких як акти-приймання передачі товару, довіреностей на отримання товару, рахунків-фактур, відповідно до договору від 03.11.2009 року № 17-200.

В акті перевірки, відповідач посилається на зустрічний акт перевірки ДПІ Київського району м. Донецька від 22.06.2010 року за № 4284/23-3/34990617 про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Аффарі-Трейд» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за періоди: липень, жовтень-грудень 2009 року, березень 2010 року, де зазначено, що у підприємств-постачальників ПП «Аффарі-Трейд» та у самого ПП «Аффарі-Трейд» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операції надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання , зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту та не мають реального товарного характеру.

З приводу встановленого, ДПІ Київського району надсилалися листи від 11.09.2009 року за № 26651/10/15-1, від 27.04.2010 року за № 12044/10/15-1, від 02.04.2010 року за № 10288/10/15-1 від 28.04.2010 року за № 63/10/15-1 на адресу ПП «Аффарі-Трейд» про надання пояснень та їх документального підтвердження, щодо завищення податкового кредиту та заниження податкових зобовязань, але відповіді та пояснень податковим органом отримано не було.

Суд вважає, що висновки відповідача не повинні ґрунтуватися на сумнівах та припущеннях, що є недопустимим у податкових правовідносинах, тобто ненадання контрагентом позивача пояснень та документальних підтверджень, не може вказувати на реальний характер порушень та здійснення фінансово-господарської діяльності поза межами правового поля, тобто без наміру створення правових наслідків, оскільки первинні документи не досліджені, що не дає можливості зробити висновки про факти порушення, оскільки нормами Закону України «Про податок на додану вартість» право платника податку не поставлене в залежність від проведення або не проведення всіх зустрічних перевірок по всьому ланцюгу до кінцевого виробника.

Окрім того, в зазначеному акті перевірки, податковий орган посилається на базу даних «Детальна інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», яка вказує на розбіжність між податковими зобовязаннями ПП «Аффарі-Трейд» та ТОВ «Класика», а саме ПП «Аффарі-Трейд»у листопаді 2009 року не задекларовано податкові зобовязання з податку на додану вартість, тобто підстав для формування податкового кредиту відсутні.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ст. 8 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звідність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Тобто негативні наслідки, які виникають при недекларуванні зобовязань перед бюджетом, жодним чином не можуть впливати на добросовісного платника податків, який фіксує факти здійснення всіх господарських операцій у належно оформлених первинних документах.

Згідно з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», яким визначено ставки та механізм справляння податку на додану вартість, обовязок щодо визначення обєкта оподаткування, нарахування податку та його утримання у покупця товарів або послуг правильність обчислення та декларування податку, видачу податкових накладних покладено на платника податку продавця товару. Обовязок сплатити нарахований продавцем податок на додану вартість у складі ціни товару або послуг та отримати належним чином оформлену податкову накладну, у підтвердження сплати податку, законом покладений на платника податку покупця.

Окрім того, Закон України «Про податок на додану вартість» не містить у собі норми, яка б покладала відповідальність на платника податку покупця товару (послуг) за ненадання первинних документів або правильність визначення платником податку продавцем обєктів оподаткування та не покладено обовязку здійснювати контроль за дотриманням постачальником, а також за контрагентами постачальника вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушників.

Таким чином, в судовому засіданні посилання відповідача на недійсність правочину, тобто його укладання без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема, права на формування податкового кредиту та валових витрат, не знайшли свого підтвердження як і той факт, що сторони, укладаючи господарські зобовязання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки поставка контрагентом позивача на момент проведення перевірки та на момент винесення податкового повідомлення-рішення податковим органом ще не відбулася.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Класика» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень від 16.03.2011 року № 0000882340 та № 0000892340 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Класика» до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька про скасування податкових повідомлень-рішень від 16.03.2011 року № 0000882340 та № 0000892340 - задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції Ворошиловському районі м. Донецька № 0000882340 від 16.03.2011 року про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість на суму 3125000,00 грн., в тому числі на суму основного платежу 2500000,00 грн. та на суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 625000,00 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції Ворошиловському районі м. Донецька № 0000892340 від 16.03.2011 року про визначення суми податкового зобовязання з податку на прибуток на суму 3906250,00 грн., в тому числі основного платежу у розмірі 3125000,00 грн. та на суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 781250,00 грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Класика» витрати по сплаті судового збору у сумі 6 грн. 80 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 31 травня 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 03 червня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Кірієнко В.О.