Постанова № 16059633, 27.05.2011, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2011 року Справа № 2а/0370/1238/11

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ксензюка А.Я.,

при секретарі судового засідання Піянзіну О.К.,

за участю представників позивача Магіри О.Ф., Юречко А.С.,

представника відповідача Гаврилюка В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Луцький ремонтний завод «Мотор»» до Луцької обєднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство Міністерства оборони України «Луцький ремонтний завод «Мотор»» звернулося в суд із позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Луцької обєднаної державної податкової інспекції від 2 грудня 2010 року №0001292302/0 та від 28 грудня 2010 року за №0001292302/1, якими зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 124000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки невиконання Луцькою обєднаною державною податковою інспекцією, як державним органом, вимог чинного законодавства щодо відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені позивачем у вигляді податку в ціні товарів, робіт, послуг різним контрагентам спричиняє збитки позивачу та порушує їх інтереси та інтереси держави. У липні 2010 року позивачем на виконання діючих договорів, здійснювались фінансові операції з купівлі товарно-матеріальних цінностей, в результаті яких, згідно вимог Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного у період виконання зобовязань), виникли підстави для відшкодування цього виду податку на рахунок платника. На підставі цих даних відповідачем з 11 жовтня 2010 року по 12 листопада 2010 року проведено позапланову виїзну перевірку з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за липень та серпень 2010 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалося в період з 1 червня 2010 року по 31 липня 2010 року, за результатами якої представниками Луцької ОДПІ зроблено висновок, що на порушення пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» станом на 1 листопада 2010 року не підтверджено заявлену суму бюджетного відшкодування за липень 2010 року в сумі 124000 грн. по постачальнику ТОВ «Дегар-Т», тобто підприємством завищено цю суму бюджетного відшкодування, в результаті позивачу 6 грудня 2010 року надійшло податкове повідомлення-рішення №0001292302/0 від 2 грудня 2010 року з таким висновком останній не погоджується та вважає, що винесені податкові повідомлення-рішення суперечать вимогам чинного законодавства України, а тому підлягають скасуванню.

Крім того, постановою Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України від 26 вересня 2006 року підтверджується, що покупець не може нести відповідальності за несплату податків продавцем, при цьому сама по собі несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та просили задовольнити. Додатково пояснили, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання.

Відповідач у запереченні на позовну заяву та представник в судовому засіданні предявлені позовні вимоги заперечили, мотивуючи тим, що оскільки згідно даних журналу-ордеру №6 та балансовому рахунку №63.1 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» по розрахунках із ТзОВ «Дегар-Т» дебетове сальдо на початок наступного податкового періоду має відємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) розрахованих згідно з підпунктом 7.7.1 пунктом 7.7, на підставі абзацу а підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті7 Закону України від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість». Оскільки, на момент перевірки не було надано підтверджуючих документів (товарно-транспортні накладні, акт прийому-передачі) на поставку вакуумної печі та не віднесено до складу основних засобів рахунок 10 «Основні засоби» на підставі вищезазначеного відповідач вважає, що даний товар (вакуумна піч) не є поставленим ТзОВ «Дегар-Т» та отриманим ДП МО України ЛРЗ «Мотор», а тому останній безпідставно включив ПДВ в суму 124000 грн. до рядка 3 «Розрахунку суми бюджетного відшкодування» за серпень 2010 року. Просили відмовити в задоволені адміністративного позову.

Дослідивши подані суду письмові докази, заслухавши пояснення, доводи та заперечення представників сторін, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позов з таких підстав.

Державне підприємство Міністерства оборони України «Луцький ремонтний завод «Мотор»» зареєстроване згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи №658055 виконавчим комітетом Луцької міської ради Волинської області 24 січня 1992 року, засноване на державній формі власності та діє на підставі Статуту, який затверджений наказом Міністра оборони України від 16 лютого 1998 року №52 (а.с. 17-33).

Згідно свідоцтва №100253090 від 13 листопада 2009 року про реєстрацію платника податку на додану вартість підприємство зареєстроване органами Луцької ОДПІ як платник податку на додану вартість 28 червня 1997 року.

Державним підприємством МО «ЛРЗ «Мотор»» у липні 2010 року на виконання умов договору №9/12/314 від 23 червня 2010 року (а.с. 39-42) державним підприємством МО України «Луцький ремонтний завод «Мотор» здійснювались фінансові операції з купівлі товарно-матеріальних цінностей, в результаті яких, згідно вимог Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на момент виконання зобовязань сторонами), виникли підстави для відшкодування цього податку на рахунок платника, при цьому, підприємство сплачувало податок на додану вартість відповідно до норм пункту 7.1 Закону України «Про податок на додану вартість» на підтвердження сплати цього податку, підприємство, як покупець, отримало відповідні податкові накладні, згідно з якими позивачем були зроблені розрахунки та разом з податковими деклараціями були здані до Луцької ОДПІ відповідно до яких сума бюджетного відшкодування за серпень 2010 року склала 1973991 грн.

Луцькою обєднаною державною податковою інспекцією в період з 11 жовтня 2010 року по 12 листопада 2010 року проведено позапланову виїзну перевірку ДП МО України «ЛРЗ «Мотор» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за липень та серпень 2010 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалося в період з 1 червня 2010 року по 31 липня 2010 року - нарахування за серпень 2010 року, за результатами якої було складено акт № б/н/23-3/08029701 від 19 листопада 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення пункту 1.8 статті 1,абзацу «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підтверджено заявлену суму бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок платника в банку за липень 2010 року в сумі 124000 грн.

За наслідками перевірки Луцькою обєднаною державною податковою інспекцією сформовано податкове повідомлення-рішення від 2 грудня 2010 року за №0001292302/0, яким зменшено державному підприємству суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 124 000 грн.

Згідно до процедури адміністративного оскарження позивач направив скаргу на рішення Луцької ОДПІ щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 2 грудня 2010 року за №0001292302/0 на яку 4 січня 2011 року від заступника начальника Луцької ОДПІ надійшло рішення яким скаргу підприємства залишено без задоволення, а рішення Луцької ОДПІ без змін.

На адресу позивача 21 січня 2011 року надійшло податкове повідомлення-рішення №0001292302/1 від 28 грудня 2010 року відповідно до якого останьому зменшено суму бюджетного відшкодування на 124000 грн.

ДП МО України «ЛРЗ «Мотор» 12 січня 2011 року направило Голові державної податкової адміністрації у Волинській області скаргу на рішення про результати розгляду первинної скарги №32053/10/25-006 від 28 грудня 2010 року на яке 1 лютого 2011 року від першого заступника голови ДПА у Волинській області надійшло рішення про результати розгляду повторної скарги, згідно якого податкове повідомлення-рішення №0001292302/0 від 2 грудня 2010 року залишено без змін, а повторну скаргу від 12 січня 2011 року без задоволення.

Не погоджуючись з результатами повторної скарги ДПА у Волинській області підприємство 7 лютого 2011 року направило скаргу Голові Державної податкової адміністрації України, на яку 12 квітня 2011 року останнім отримано рішення №6848/6/25-0115 від 8 квітня 2011 року, згідно якого скаргу від 7 лютого 2011 року залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 2 грудня 2010 року №0001292302/0 без змін (а.с. 113-114).

Відповідно до пунктів 1.7 та 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом, а бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент спірних правовідносин) передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як встановлено судом та не заперечується представниками сторін, державне підприємство уклало договір №9/12/314 від 23 червня 2010 року з ТзОВ «Дегар-Т» згідно до умов якого підприємство (замовник) купило у ТзОВ «Дегар-Т» (виконавець) вакуумну піч СНВЭ-2.4.2/16 И2 вартістю 1240000 грн. (в т.ч. ПДВ 206666,67 грн.), строк дії якого закінчується 31 грудня 2010 року після підписання сторонами акту прийому-передачі виконаних робіт, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобовязань.

На виконання умов договору, передбаченого пунктом 3.2 при здійсненні авансового платежу підприємство отримало від виконавця рахунок-фактуру №СФ 0000006 від 7 липня 2010 року на суму 744000 грн., в т.ч. ПДВ 124000 грн. та здійснило оплату вказаних сум згідно платіжного доручення №3487 від 15 липня 2010 року та отримало від виконавця податкову накладну №49 від 15 липня 2010 року, а тому правомірно включило до податкового кредиту в податкову декларацію за серпень 2010 року суму ПДВ в розмірі 124000 грн.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент спірних правовідносин) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 7.2.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент спірних правовідносин) передбачено, що платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Видані на адресу позивача вище зазначена податкова накладна повністю відповідає вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» суми податку, що підлягають сплаті (перерахування) до бюджету або відшкодування з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобовязань, що виникли у звязку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Підпункт 7.7.5 пункт 7.7 статті 7 Закону зазначає, що суми податку на додану вартість зараховуються до державного бюджету України, а зараховані суми використовуються в першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Оскільки, податковий орган підтверджує достовірність нарахування позивачем суми ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню, що фактично підтверджує право позивача на відшкодування ПДВ, у вищевказаних сумах і жодна з цих норм Закону (п.п.1.8 ст.1, п.п.7.4.1,7.7.1 п.7.7 ст.7) не ставить право покупця на податковий кредит і повернення сплаченого ним зайвого податку на додану вартість в залежність від терміну поставки товару і його оприбуткування на підприємстві позивача.

Судом встановлено, що термін поставки вакуумної печі СНВЭ-2.4.2/16 И2 закінчувався 18 січня 2011 року. На день перевірки 20 листопада 2010 року минуло лише 150 днів, тому твердження Луцької ОДПІ, що підприємство не надало підтверджуючі документи на поставку вакуумної печі, і те, що піч не віднесена до складу основних засобів рахунок 10 «Основні засоби», є безпідставними та незаконними, оскільки станом на 20 листопада 2010 року Договір №9/12/314 від 23 червня 2010 року не закінчився і надати на вимогу відповідача акти прийому-передачі виконаних робіт щодо поставки вакуумної печі не могли.

Окрім того, в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року №1112/1113-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» зазначено, що при аналізі підпунктів 7.7.5, 7.7.6 пункту 7.7 статті7 Закону можна дійти висновку, що право у платника податку на бюджетне відшкодування виникає через 40 днів після отримання декларації податковим органом. При цьому, органи державної податкової служби посилаються на внутрішні документи, розроблені та затверджені державною податковою службою, якими рекомендується не надавати довідок органам державного казначейства для проведення відшкодування без проведення зустрічних перевірок платників податків, з якими вступав у взаємовідносини субєкт, що вимагає відшкодування, проте такі посилання є необґрунтованими, оскільки, зазначені накази не зареєстровані в Міністерстві юстиції України.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що державним підприємством Міністерства оборони України «Луцький ремонтний завод «Мотор»» правомірно нараховано суму ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню і відповідає вимогам підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії субєкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як субєкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

З аналізу Закону України «Про податок на додану вартість» видно, що Закон визначає лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної, згідно з абзацом 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон не передбачає. Якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі №21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі №21-573во10, від 31 січня 2011 року, в яких Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України та Верховний Суд України дійшли висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Рішення касаційного суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі ««БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтею 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про податок на додану вартість», суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Луцької обєднаної державної податкової інспекції від 02 грудня 2010 року за №0001292302/0, від 28 грудня 2010 року №0001292302/1 про зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 124000 (сто двадцять чотири тисячі) гривень.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.Я. Ксензюк