Рішення № 16054350, 01.06.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

01 червня 2011 р. Справа 7/74/2011/5003

за позовом: Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК", м.Одеса

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1

до: Закритого акціонерного товариства -науково-виробнича фірма "Елекомс", м.Вінниця

про стягнення 390999,2 грн. заборгованості за крдитним договором № 92 від 25.06.08

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

Представники

позивача: ОСОБА_1 - представник, довіреність № 290910/2 від 29.09.2010 року, паспорт серія НОМЕР_1 виданий 25.02.2000 року.

відповідача 1: не з'явився.

відповідача 2: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та ЗАТ "Елекомс" про стягнення солідарно з останніх заборгованості в сумі 390999,20 грн. з яких : 199200 грн.00 коп. основна заборгованість по кредиту, 165589 грн. 45 коп. заборгованості по відсотках, 26 209 грн.75 коп. нарахованої пені в зв'язку з неналежним виконанням останнім умов договору кредиту від 25.06.2008 року № 92 та договору поруки від 25.05.2009 року.

Ухвалою від 21.04.2011 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/74/2011/5003 та призначено до розгляду на 05.05.2011 року.

Ухвалою суду від 05.05.2011 року в зв'язку з неявкою відповідача 2 розгляд справи відкладено до 18.05.2011 року.

18.05.2011 року відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву в якому останній не визнає позовних вимог, посилаючись на те, що відносно нього вчиненні шахрайські дії посадовими особами ЗАТ НВФ "Елекомс" та Вінницької філії ПАТ "Імексбанк" в підтвердження чого останній посилається на порушення кримінальної справи відносно посадових осіб ЗАТ НВФ "Елекомс" та Вінницької філії ПАТ "Іммексбанк" за даним фактом.

Ухвалою від 18.05.2011 року з урахуванням неявки відповідача 2 та неподанням сторонами витребуваних документів розгляд справи відкладено до 01.06.2011 року.

Відповідач 1 в судове засідання 01.06.2011 року не з'явився, документів витребуваних ухвалою суду не подав.

При цьому відповідачем 1 01.06.2011 року через канцелярію суду подано клопотання з проханням перенести розгляд справи на іншу дату мотивоване перебуванням його у відрядженні.

Відповідач 2 в судове засідання не з'явився та не повідомив про причини своєї неявки, при тому, що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином - ухвалою про порушення провадження у справі, яка надсилалась відповідачу рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві - АДРЕСА_2

Згідно витягу з ЄДР № 10105756 станом на 01.06.2011 року місцезнаходженням відповідача 2 значиться АДРЕСА_2, 21100, яка є ідентичною тій по якій було направлено останньому ухвали у даній справі.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

При неявці відповідача 2 в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача 2 належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач 2 своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно клопотання відповідача 1 про перенесення судового засідання суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст.28 ГПК України громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.

Тобто, громадянин не обмежений у виборі особи та наданні такій особі повноважень на представництво її інтересів в господарському суді.

До того ж посилаючись як на підставу для відкладення на відрядження відповідач не навів жодних доказів в підтвердження неможливості доручити представництво його інтересів іншій особі та надати витребувані ухвалою докази.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

25.06.2008 року між акціонерним комерційним банком "ІМЕКСБАНК" (в подальшому змінив найменування на публічний акціонерний банк "ІМЕКСБАНК") - "Кредитор" і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 - "Позичальник" був укладений договір кредиту № 92.

Відповідно до п. 1.1 Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 199200,00 гривень, зі сплатою 30 (Тридцять) відсотків річних та порядком погашення суми основної заборгованості шляхом щомісячної сплати 16600,00 грн. кредиту починаючи з липня 2008 року по 24.06.2009 року.

Основна сума заборгованості погашається з першого по останнє включно число кожного місяця за графіком зазначеним в п.1.1.1 Договору з кінцевим терміном повернення основної заборгованості 24 червня 2009 року, на умовах визначених Договором.

Відповідно до п.1.2. Кредит надається Позичальнику на наступні цілі : придбання Комутаторів SWTH Catalyst 3750 48 10/100/1000 в кількості 3 (Три) шт. та VoIP - шлюз ADD AP 2620 в кількості 1 (Одна) шт.

В якості забезпечення Позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення Кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат, Кредитор укладає: договір застави (п.1.3 Договору).

Підпунктом 2.4 Договору передбачено наступне: нарахування процентів (відсотків) за користування Кредитом здійснюється щоденно у валюті, в якій наданий Кредит та нараховується в розрахунку факт/факт. При розрахунку відсотків враховується день надання та не враховується день повернення Кредиту.

На підставі п.2.4.1 Договору Позичальник зобов'язується сплачувати відсотки за користування кредитом у валюті кредиту в період з першого по останнє число кожного місяця, починаючи з наступного місяця надання Кредиту, а також в день повернення заборгованості за Кредитом в повній сумі.

Згідно п.3.3.9 Договору Позичальник зобов'язаний повернути в повному обсязі Кредит із нарахованими відсотками за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, що визначений п.1.1 цього Договору.

Також Позичальник зобов'язувався достроково повернути наявну заборгованість за Кредитом, винагороду Кредитора та можливі штрафні санкції у випадках, визначених цим Договором (п.п.3.3.14 Договору).

01.11.2008 року до Договору кредиту № 92 від 25.06.2008 року укладена Додаткова угода № 1 відповідно до якої сторони внесли зміни в п.1.1 Договору щодо підвищення розміру відсоткової ставки до 32 %.

Також судом встановлено, що 25.05.2009 року між Публічним акціонерним товариством "ІМЕКСБАНК" (Кредитор), Закритим акціонерним товариством Науково-виробничою фірмою "Елекомс" (Поручитель) та Томашук Миколою Савелійовичем (Позичальник) укладено Договір поруки.

Відповідно до п.1.1 Договору поруки Поручитель зобов'язується перед Кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 "Позичальник", зобов'язань щодо повернення суми Кредиту, сплати відсотків за користування Кредитом, а також можливих штрафних санкцій, у розмірі та у випадках, передбачених Договором кредиту № 92 від 25 червня 2008 року.

Змістом забезпеченого порукою зобов'язання є повернення кредиту в сумі 199200,00 грн. з липня 2008 року по 24.06.2009 року щомісячними платежами в сумі 16600,00 грн., сплата визначених п.п.2.4.1, 3.3.10 Договору кредиту відсотків, комісій, штрафних санкцій.

Пунктами 3.1.1, 3.1.2 Договору Поруки передбачено, що Поручитель зобов'язаний протягом одного робочого дня, від дати отримання повідомлення Кредитора про невиконання Позичальником забезпеченого порукою зобов'язання, виконати відповідне зобов'язання, шляхом перерахування непогашеної суми кредиту, відсотків та штрафних санкцій на рахунки Кредитора. У випадку невиконання Позичальником та Поручителем забезпеченого порукою зобов'язання відповідати перед Кредитором як солідарні боржники всім своїм майном на яке, згідно з чинним законодавством України, може бути звернено стягнення.

На виконання умов кредитного договору позивачем надано відповідачу 1 кредитні кошти в сумі 199200,00 грн., що підтверджується випискою з особового рахунку Позичальника від 25.06.2008 року, розпорядженням операційному відділу від 25.06.2008 року, які знаходяться в матеріалах справи.

Як встановлено судом і що підтверджується матеріалами справи відповідач 1 взяті на себе за кредитним договором зобов'язання виконував неналежним чином.

Відповідно до гарантійного листа від 27.02.2009 року останній зобов'язувався щомісячно погашати заборгованість по кредиту та відсотках (а.с.78, т.1 ).

Проте зобов'язання по сплаті кредиту та відсотків залишились невиконаними, що спонукало позивача звернутись з листами вимогами № 3414 від 16.10.2009 року та № 305 від 18.02.2010 року до ЗАТ "Елекомс" про погашення заборгованості за договором кредиту № 92 від 25.06.2008 року (а.с.81-82, т.1).

18.03.2011 року лист-вимога № 577 про погашення заборгованості за кредитним договором було надіслано відповідачу 1 (а.с.83, т.1).

Як вбачається із матеріалів справи вимоги Банку залишились не виконаними в станом на 01.03.2011 року за Позичальником рахується заборгованість по кредиту в розмірі 199200,00 грн., по відсотках за користування кредитом в розмірі 165589,45 грн., по пені 26209,75 грн..

Відсутність проведення відповідачами розрахунку підтверджується також довідкою позивача від 01.06.2011 року № 1007.

Непроведення розрахунків згідно умов кредитного договору в добровільному порядку спонукало Банк звернутись з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до суду.

Беручи до уваги встановлені обставини суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виходячи із встановлених обставин спору суд дійшов висновку, що між сторонами укладено кредитний договір правовідносини по якому врегульовано в главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

Зокрема в ст. 1054 ЦК України вказано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 2 названої статті встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З урахуванням наведеного позовні вимоги про стягнення з відповідачів 199200,00 грн. основного боргу, 165589,45 грн. заборгованості з нарахованих відсотків за користування кредитом підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.

Слід вказати, що наведені вище норми матеріального права, зокрема ч.2 ст.1050 ЦК України надають право Позикодавцю навіть без спеціального обумовлення в Договорі вимагати дострокового повернення кредиту в разі порушення строків зобов'язання Позичальником.

Як вбачається із матеріалів справи, востаннє відповідач провів платіж у вигляді сплати відсотків 17.05.2010 року.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідачів 26 209 грн.75 коп. пені, яка складається із 15311 грн.11 коп. пені за прострочення платежів по оплаті основної суми заборгованості (за період з 01.09.2010 року по 28.02.2011 року) та 10898 грн.64 коп. пені за прострочення платежів по оплаті відсотків (за період з 01.09.2010 року по 28.02.2011 року) за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Підпунктом 4.1 Договору кредиту передбачено наступне: у випадку прострочення Позичальником строків сплати відсотків, та/або прострочення строків повернення Кредиту, визначених цим Договором, позичальник сплачує Кредиторові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у цей період від несвоєчасно сплаченої суми.

Таким чином заявлення позивачем вимог про стягнення заборгованості по пені за прострочення платежів по оплаті основної суми заборгованості та пені за прострочення платежів по оплаті відсотків є правомірним та обґрунтованим, оскільки відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами Договору.

Перевіркою правильності нарахування пені судом не виявлено помилок з огляду на що вказана вимога задовольняється в повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвал суду відповідачі не подали до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основної заборгованості, заборгованості по відсотках, пені за прострочення платежів по оплаті основної суми заборгованості, пені за прострочення платежів по оплаті відсотків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Посилання відповідача 1 на наявність порушеної кримінальної справи не може прийнятись судом в якості належного доказу, який підтверджує відсутність факту порушення зобов'язання зі сторони відповідача 1 по договору кредиту і не може слугувати підставою для відмови в задоволенні позову.

При цьому слід вказати, що твердження відповідача 1 щодо порушення кримінальної справи не підтверджено жодними належними доказами, якими могли б бути відповідні процесуальні документи правоохоронних органів.

Суд зауважує, що у випадку доведення у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку факту вчинення злочину, що стосується укладення договору кредиту від 25.06.2008 року № 92 і визначення винної у скоєнні такого злочину особи у відповідача є право, за визначених процесуальним законом обставин, клопотати про перегляд рішення у даній справі за нововиявленими обставинами.

Крім того суд зазначає, що в рамках порушеної кримінальної справи відповідач 1 при наявності встановлених законом підстав може заявитись в якості цивільного позивача згідно приписів кримінального процесуального законодавства.

З огляду на вказане суд дійшов висновку про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості у розмірі 390999 грн.20 коп..

Задовольняючи позовні вимоги судом також враховано норми матеріального права, зокрема ч.ч. 1, 2 ст.543 ЦК України згідно яких у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч.1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. В частині 2 названої статті встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідачів відповідно до ст. 49 ГПК України.

01.06.2011 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.75, п.4 ч. 1 ст. 80, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_3 (ідентифікаційний код - НОМЕР_2) та Закритого акціонерного товариства-науково-виробничої фірми "Елекомс", вул.К.Марска, 8, м. Вінниця, 21100 (ідентифікаційний код - 20110825) на користь Публічного Акціонерного товариства "ІМЕКСБАНК", проспект Гагаріна, 12-А, м. Одеса, (ідентифікаційний код - 20971504) - 199200 грн. 00 коп. - заборгованості по кредиту, 165589 грн. 45 коп. заборгованості по відсотках, 26 209 грн.75 коп. пені, 3910 грн. 00 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 236 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забез6печення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати відповідачу 1 та відповідачу 2 рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 06 червня 2011 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу 1 - ФОП Томашук М.С., вул. Я.Ротая,15, с.Сьомаки, Хмільницький р-н., Вінницька обл.,22070.

3 - відповідачу 2 - ЗАТ науково-виробнича фірма "Елекомс", вул.К.Маркса,8, м.Вінниця, 21100.