Ухвала суду № 16040263, 10.05.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Бєломєстнов О.Ю.

Суддя-доповідач - Казначеєв Е.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2011 року справа №2а-27227/10/0570 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Казначеєва Е.Г.

суддів Яманко В.Г. , Васильєвої І.А.

1 грудня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МАТІС» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про визнання дій протиправними, визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.08.2010р. №0002162340/0/22138/10/23-13 та від 17.11.2010р. №0002162340/1/29140/10/23-313.

Ухвалою суду від 31.01.2011 року позовні вимоги в частині визнання протиправними дій ДПІ у Київському районі м. Донецька щодо проведення невиїзної документальної перевірки ТОВ «МАТІС» з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Айдиас» за період: січень, травень, червень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2009р. були залишені без розгляду.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що за результатами невиїзної документальної перевірки ТОВ «МАТІС» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Айдиас» за період: січень, травень, червень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2009 року відповідачем були встановлені порушення п.п. 1.4 ст. 1, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», про що був складений акт № 6206/23-3/31129084 від 12.08.2010р. На підставі цього акту було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0002162340/0/22138/10/23-313 від 26.08.2010р., яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 167278,50грн., у тому числі за основним платежем 111519,00 грн., штрафні (фінансові) санкції -55759,50 грн. Позивач зазначає, що про вказане повідомлення рішення йому стало відомо тільки після його розміщення на дошці податкових оголошень. Зазначене рішення позивачем було оскаржено в адміністративному порядку, але рішенням по розгляду первинної скарги від 17 листопада 2010року №29135/10/25-013 відповідачем в задоволенні скарги було відмовлено. Разом з цим рішенням ТОВ «МАТІС» було отримано податкове повідомлення-рішення № 0002162340/1/29140/10/23-313 від 17.11.2010 року, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість ( з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 167278,50 грн., у тому числі за основним платежем 111519,00 грн.,

штрафні (фінансові) санкції 55759,50 грн. Позивач вважає, що вказані податкові повідомлення-рішення прийняті неправомірно на підставі акту перевірки висновки якого не відповідають фактичним обставинам, всупереч нормам діючого законодавства України, а саме в супереч Закону України «Про податок на додану вартість» та Цивільному кодексу України. Позивач вважає, що податковим органом неправомірно зроблено висновок про те, що договір між ним та ТОВ «Айдіас» має ознаки нікчемності, оскільки у позивача наявні податкові накладні, що підтверджують його право на формування податкового кредиту за проведеними зі вказаним підприємством господарських операцій. Фактичне здійснення господарських операцій підтверджується товарно-транспортними накладними, видатковими накладними та іншими документами. У звязку з чим просив суд першої інстанції скасувати вищезазначені податкові повідомлення рішення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2011року позовні вимоги позивача задоволені повністю, а саме визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька № 0002162340/0/22138/10/23-313 від 26.08.2010р. та визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька № 0002162340/1/29140/10/23-313 від 17.11.2010 року та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у суму 3,40грн.

Відповідач не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, з наступних підстав.

Вiдповiдно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирiшеннi справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, а також застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті вiдповiдним органом на пiдставi, у межах повноважень та у спосiб, передбачені Конституцією та законами України.

Вiдповiдно до Порядку заповнення i подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України вiд 30 травня 1997 року N 166 (далi - Порядок № 166), платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, повинні вiдповiдати даним бухгалтерського та податкового обліку платника (пункт 3.4 Порядку), оскільки, як визначено пунктом 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на пiдставi даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що, позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «МАТІС» є субєктом підприємницької діяльності - юридичною особою, перебуває на податковому обліку у державній податковій інспекції у Київському районі м. Донецька.

В серпні 2010року Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Донецька була проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Айдиас» за період січень, травень, червень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2009 року.

За результатами перевірки був складений акт № 6206/23-3/31129084 від 12.08.2010р. (надалі Акт перевірки), яким зафіксовано порушення п.п. 1.4 ст. 1, п.п. 7.4.1

п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 111519,00 грн., а саме у січні 2009 року -50151 грн., у березні 2009 року -529 грн., у квітні 2009р. -1674 грн., у травні 2009 року-7747 грн., у червні 2009 року -9531 грн., у серпні 2009 року-4092,00грн., у вересні 2009 року -8834 грн., у жовтні 2009 року -19818,00грн., у листопаді 2009 року 9143 грн. У акті зазначено про порушення ч.2 ст. 203, ч.1 ст. 207, ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Вказанi висновки обґрунтовано тим, що правочин між ТОВ «МАТІС» та постачальником ТОВ «Айдиас» не спричиняє реального настання правових наслідків, а отже є нікчемним.

В акті перевірки зазначено, що відповідачем було направлено запит до ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька щодо проведення зустрічної перевірки ТОВ «Айдіас» по підтвердженню взаємовідносин з ТОВ «МАТІС». 15 червня 2010року була отримана відповідь про неможливість проведення перевірки ТОВ «Айдіас» та надано акт від 15 червня 2010 року №549/23-2. У зазначеному акті зазначено, що рішенням господарського суду № 45/44 Б від 04.03.2010р. підприємство визнано банкрутом. ТОВ «Айдиас» не мав власних та орендованих торгівельних, складських приміщень та виробничих потужностей. Загальна численність працюючих згідно звіту 1-ДФ складала 1 особу керівник підприємства, за сумісництвом -0. Цей субєкт господарювання не мав необоротних активів: основних фондів, землі, нематеріальних активів, не відображав залишки товарно-матеріальних цінностей.

Відповідач у Акті перевірки зазначив, що господарські операції з ТОВ «Айдіас» не підтверджуються стосовно врахування реального часу їх здійснення, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень на іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення такої діяльності.

З наведених підстав відповідач дійшов висновку про те, що в порушення п. 1.4 ст. 1, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону « Про податок на додану вартість » позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ у розмірі 111519,00 грн.

На підставі акту перевірки позивача відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002162340/0/22138/10/23-313 від 26.08.2010р., яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 167278,50грн., у тому числі за основним платежем 111519,00 грн., штрафні (фінансові) санкції -55759,50 грн. Про зазначене рішення позивач був повідомлений шляхом його розміщення на дошці податкових оголошень.

29 жовтня 2010року зазначене рішення було оскаржене позивачем у адміністративному порядку.

22.11.2010 року позивачем отримано рішення про результати розгляду первинної скарги від 17.11.2010р. №29135/10/25-013, яким в задоволенні скарги було відмовлено.

Пiсля розгляду скарги відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002162340/1/29140/10/23-313 від 17.11.2010р., яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 167278,50грн., у тому числі за основним платежем 111519,00 грн., штрафні (фінансові) санкції -55759,50 грн.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції між позивачем (замовник) та ТОВ «Айдиас» (постачальник) 26.01.2009 року був укладений договір №-1/1, згідно якого постачальник зобовязується передати у власність замовника гальма колодні певної модифікації згідно рахунків на оплату, а замовник зобовязується прийняти цю продукцію та сплатити їх вартість. Поставка товару здійснюється на умовах EXW (доставка транспортом покупця) згідно Інкотермс 2000 року. Постачання здійснюється автотранспортом замовника ТОВ «МАТІС». Згідно п. 4 договору оплата протягом 40 банківських днів після отримання товару. Строк дії договору до 31.12.2009р.

За результатами виконання цього договору позивач сформував податковий кредит у сумі 170913,00 грн.

Як вбачається з декларацій позивача з ПДВ за січень, травень, червень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2009 року та додатків 5 до них, позивачем до складу податкового кредиту включений ПДВ у сумі 153624 грн., а саме: січень -65468,00грн., травень -15994,00 грн., червень -12552,00грн., серпень -10862,00 грн., вересень -14934,00 грн., жовтень -22813,00 грн., листопад -11001.00грн., який сформований за господарськими операціями з ТОВ «Айдиас».

05 січня 2010 року між позивачем та ТОВ «Айдиас» була підписана додаткова угода до договору постачання № 1/1 від 26.01.2010р., згідно якої розрахунки між сторонами проводяться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника у безготівковій формі. Крім того, розрахунки між сторонами можливі шляхом зарахунку зустрічних однорідних вимог, видачі векселів та інших формах, які незаборонені законодавством України.

Виконання даного договору підтверджується видатковими накладними (а.с.40, 42, 44, 46, 48,50,52), товарно-транспортними накладними (т.2 а.с.36-43).

Крім того на виконання умов вищезазначеного договору ТОВ «Айдиас» при здійсненні вказаних операцій були видані податкові накладні № 2601.30 від 26.01.2009р. на суму 358260,00 грн., у тому числі ПДВ -59710,00 грн., № 2805.8 від 28.05.2009р. на суму 22332,00 грн., у тому числі ПДВ -3722,00 грн., № 2506.2 від 25.06.2009р. на суму 37200,00 грн., у тому числі ПДВ 6200,00 грн., № 2708.4 від 27.08.2009р. на суму 25308,00 грн., у тому числі ПДВ -4218,00 грн., № 2309.3 від 23.09.2009р. на суму 52248,00 грн., у тому числі ПДВ -8708,00 грн., № 1210.3 від 12.10.2009р. на суму 119418,72 грн., у тому числі ПДВ 19903,12 грн., № 06113 від 06.11.2009р. на суму 54348,00 грн., у тому числі ПДВ 9058,00 грн.

Судом першої інстанції досліджені акти приймання передачі векселів від 06.01.2010р., за якими були передано 7 простих векселів номінальною вартістю 191064,72грн. строком погашення три роки після предявлення, з яких вексель АА1526919, вексель АА1526920, вексель АА1526921 на загальну суму 91064,72 грн., оплачені на користь предявника векселя до сплати (ТОВ «УГТ-Інвест») 04.08.2010року; вексель АА 1526922 на загальну суму 25000,00 грн. сплачений на користь предявника векселя до сплати (ТОВ «УГТ-Інвест») 04.08.2010року, вексель АА1526923 на 25000,00 грн. сплачений на користь предявника векселю до сплати (ТОВ «УГТ-Інвест») 28.01.2011року, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями відповідних актів та банківські виписки ( т.1 а.с.56-63, 172-180), що свідчить про оплату позивачем грошовими коштами за одержаний від ТОВ «Айдиас» товар.

Згідно п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997р. за № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", який діяв на момент вказаних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду.

Відповідно до п.7.5.1 п.7.5. ст.7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку і оплати товарів (робіт,послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції стосовно того, що згідно норм діючого на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства України можливість віднесення платником до податкового кредиту сум податків залежить лише від їх сплати в звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва, та наявності належним чином оформленої податкової накладної.

Враховуючи вищевказане, а саме наявність у позивача податкових накладних та доказів сплати за товар суд першої інстанції дійшов до вірного висновку щодо правомірності формування податкового кредиту за проведеними позивачем господарськими операціями. Окрім того, даний факт також встановлений податковим органом в ході проведення перевірки і не спростовувався в ході розгляду справи.

Крім того колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на норми ЦК України на підставі яких здійснені позивачем операції за вище вказаним договором є недісним (нікчемними) з наступних підстав

Згідно ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів з огляду на вказані норми закону не приймає до уваги посилання відповідача як на підставу визнання нікчемним договору між позивачем та ТОВ «Айдиас». Визнання ТОВ «Айдиас» банкрутом згідно рішення господарського суду №45/44 Б від 04.03.2010року, відсутність у вказаного підприємства власних та орендованих складських приміщень та виробничих потужностей, необоротних активів та необхідної чисельності працюючих та погоджує висновок суду першої інстанції, що вказані обставини не можуть безперечно свідчити про те, що спірні господарські операції не проводились.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не зазначено у акті перевірки та не надано суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України та розяснення Пленуму Верховного Суду України достеменно свідчили про нікчемність правочину договору із ТОВ «Айдиас».

Крім того судом першої інстанції встановлено та не заперечується відповідачем, що ТОВ «Айдиас» на момент проведення господарських операцій був зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та мав статус платника ПДВ ( свідоцтво №100150998).

Надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Крім того придбаний товар за спірним договором був використаний позивачем як постачальником у господарській діяльності підприємства, що підтверджується договорами з ВАТ «Алчевський металургійний комбінат» (отримувач) № 178/26 від 04.01.2008р., згідно якого постачальником були поставлені гальма колодні, з ВАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальноий комбінат» (отримувач) № 178-08 від 16.01.2009р., згідно якого постачальником були поставлені гальма колодні,з ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» № 868 від 17.07.2009р., згідно якого постачальником були поставлені гальма колодні,з ВАТ «Дніпрококс» № 138 від 20.05.2009р., згідно якого постачальником були поставлені гальма колодні,з ВАТ «Дніпропетровський металургійний комі бант ім. Ф.Е. Дзержинського» № 28-0654-02 від 28.03.2008р., згідно якого постачальником були поставлені гальма колодні,з ВАТ «Дніпроенерго» № 1565 від 22.09.2009р., згідно якого постачальником були поставлені гальма колодні, з ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат» № 682 від 07.09.2009р., згідно якого постачальником були поставлені гальма колодні ТОВ «Регіон» № 0440 від 01.11.2007р., згідно якого постачальником були поставлені гальма колодні, з ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат» № 785 від 07.109.2009р., згідно якого постачальником були поставлені гальма колодні.

Виконання вказаних договорів підтверджується видатковими накладними та податковими накладними наявними в матеріалах справи.

Зазначене свідчить про реальність господарських операцій за спірним договором.

Колегія суддів не приймає до уваги твердження відповідача як на підставу визнання нікчемним спірного договору відсутність на момент перевірки товаро-транспортних накладних які б свідчили про транспортування товару позивачеві, оскільки про проведення перевірки позивача не повідомлялось, перше спірне податкове повідомлення рішення позивачеві відповідачем не направлялось, позивач дізнався про проведену перевірку та про існування податкового повідомлення рішення тільки з дошки податкових повідомлень, позивач був необізнаний про його існування тому не мав можливості своєчасно його оскаржити та надати при перевірці вказані накладні, які в подальшому були надані та були досліджені судом першої інстанції в ході судового розгляду справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що позивачем доведений факт придбання у ТОВ «Айдиас» та в подальшому використання в власній господарської діяльності товару (гальм колодних), та не

підтверджені зафіксовані у акті перевірки висновки про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та вказаним підприємством.

Колегія суддів зазначає, що cпipнi податкові повiдомлення-рiшення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька від 26.08.2010р. №0002162340/0/22138/10/23-13 та від 17.11.2010р. №0002162340/1/29140/10/23-313. прийняті відповідачем необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Вiдповiдно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести тi обставини, на яких ґрунтуються ii вимоги та заперечення крiм випадкiв, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згiдно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дiй чи бездiяльностi субєкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомiрностi свого рiшення, дii чи бездiяльностi покладається на вiдповiдача, якщо вiн заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, що вiдповiдач не довiв правомiрнiсть прийняття спiрного податкового повiдомлення-рiшення в оскаржуванiй частинi.

За таких обставин, враховуючи наведені норми законів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що постанова суду першої інстанції винесена законно та обґрунтовано, апеляційна скарга відповідача, не ґрунтується на законі та не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції має бути залишена без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2010 року по адміністративній справі №2а-27227/10/0570 залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2010 року по адміністративній справі №2а-6596/10/1270 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 12 травня 2011року

Головуючий

суддя: Е.Г.Казначеєв

Судді: В.Г.Яманко

І.А.Васильєва