Постанова № 16039705, 13.05.2011, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

Копія

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

13.05.11Справа №2а-940/11/2770

м. Севастополь

12 год. 00 хв.

Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:

головуючого судді - Мінько О.В.;

при секретарі - Трігуб Г. В.,

з участю: представника позивача - ОСОБА_1 - довіреність б/н від 18.04.2011р.

представника відповідача - Севастопольської міської державної адміністрації - ОСОБА_2 - довіреність № 8629/24/2-10 від 09.12.2010р.

представника третьої особи - Севастопольської Міської Ради - ОСОБА_3, довіреність № 03-15/28 від 10.01.2011р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовомОСОБА_4доСевастопольської міської державної адміністрації, треті особи Управління містобудування і архітектури Севастопольської міської державної адміністрації, Головне управління Державного комітету України із земельних ресурсів у м. Севастополі, Севастопольська філія "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України з земельних ресурсів, Прокуратура м. Севастополя, Севастопольська міська Радапро визнання незаконними дій, визнання незаконним та скасування розпорядження, зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулась до суду з адміністративним позовом до Севастопольської міської державної адміністрації, 3-і особи Управління містобудування і архітектури Севастопольської міської державної адміністрації, Головне управління Державного комітету України із земельних ресурсів у м. Севастополі, Севастопольська філія "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України з земельних ресурсів, Прокуратура м. Севастополя про визнання дій незаконними, скасування розпорядження, зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю компетенції у відповідача щодо скасування власних розпоряджень. Тому просить визнати незаконними дії Севастопольської міської державної адміністрації щодо видання розпорядження № 2248-р від 02.11.2010р. «Про скасування розпорядження голови міської державної адміністрації від 17.03.2010р. № 660-р», скасувати розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 02.11.2010р. № 2248-р «Про скасування розпорядження голови міської державної адміністрації від 17.03.2010 р. № 660-р», зобов'язати Управління містобудування і архітектури Севастопольської міської державної адміністрації, Головне управління Державного комітету України із земельних ресурсів у м. Севастополі, Севастопольська філія "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України з земельних ресурсів внести відповідні зміни до облікової документації, у зв'язку із скасуванням оскаржуваного розпорядження.

Ухвалами Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 25.03.2011р. відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження і справа призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 12.04.2011р. залучено до участі у справі в якості третій особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору із сторони відповідача Севастопольська міська рада.

27.04.2011р., в судовому засіданні, представник позивача уточнив позовні вимоги, про що надав заяву, просить визнати незаконними дії Севастопольської міської державної адміністрації щодо видання розпорядження № 2248-р від 02.11.2010р. «Про скасування розпорядження голови міської державної адміністрації від 17.03.2010 р. № 660-р», визнати незаконним та скасувати розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 02.11.2010р. № 2248-р «Про скасування розпорядження голови міської державної адміністрації від 17.03.2010 р. № 660-р», зобов'язати Севастопольську міську державну адміністрацію видати відповідні розпорядження Управлінню містобудування і архітектури Севастопольської міської державної адміністрації, Головному управлінню Державного комітету України із земельних ресурсів у м. Севастополі, Севастопольській філії "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України з земельних ресурсів внести відповідні зміни до облікової документації, у зв'язку із скасуванням оскаржуваного розпорядження.

Відповідно частини 1 статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, з врахуванням уточненнь, надав суду пояснення в обґрунтування позовних вимог, звернувши увагу суду на те, що Севастопольська міська державна адміністрація видала оскаржувані розпорядження з перевищенням власних повноважень, у звязку з чим просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача, Севастопольської міської державної адміністрації, заперечував проти позову вказує, що до адміністрації надійшов протест прокуратури міста Севастополя, який був розглянутий, задоволений, що й стало підставою для видання оскаржуваного розпорядження, вважає, що у нормах Закону України «Про місцеві державні адміністрації» немає прямої заборони адміністрації скасовувати свої ж розпорядження, просив у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи, Севастопольської міської ради, проти позову заперечував, надав пояснення суду, просив у задоволенні позову відмовити.

3-ті особи, Головне управління Державного комітету України із земельних ресурсів у м. Севастополі, Прокуратура м. Севастополя, в судове засідання повноважних представників не направили, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини не прибуття або про поважність причин не прибуття в суд представників не повідомили. У раніше проведених судових засіданнях надавали суду пояснення, проти позову заперечували.

3-і особи, Управління містобудування і архітектури Севастопольської міської державної адміністрації, Севастопольська філія "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України з земельних ресурсів, в судові засідання повноважних представників не направили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неприбуття представників суд не повідомили.

Суд враховує, що явка у судове засідання є правом на ні обов'язком учасників процесу, вважає за можливе розглянути справу за відсутності третіх осіб, повідомлених про дату, час і місце розгляду справи відповідно до вимог глави 3 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки їх неприбуття не перешкоджає розгляду справи.

Суд, заслухавши представників сторін та третій особи, встановивши обставини по справі, дослідивши матеріали справи дійшов висновку про задоволення позовних вимог з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Тобто до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд і вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень, у яких вони вважають, що субєкт владних повноважень своїм рішенням, діями чи бездіяльністю порушив їхні права, свободи чи інтереси.

Індивідуальні акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені. У даній справі предметом оскарження є правові акти індивідуальної дії, дії яких поширені, зокрема, на фізичну особу - позивача, який на підставі акту індивідуальної дії - розпорядження № 660-р від 17.03.2010р. отримав державний акт на право власності на земельну ділянку.

ОСОБА_4, на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 660-р від 17.03.2010р. є власником земельної ділянки, площєю 0,0800 га, яка розтошована в АДРЕСА_1, про що свідчить державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 061167 від 21.05.2010р. (а.с.10).

У березні 2011 року з витягу з бази даних автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру № ВТ-85000000117 від 03.03.2011 р. позивачу стало відомо, що Севсастопольска міська державна адміністрація видала розпорядження від 02.11.2010р. № 2248-р «Про скасування розпорядження голови міської державної адміністрації від 17.03.2010 р. № 660-р», оскільки прокуратурою міста Севастополя був внесений протест на це розпорядження, у зв`язку з порушенням Севастопольською міською державною адміністрацією під час його видання пункту 12 Розділу X Земельного кодексу України, згідно з яким до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міськи ради, а за межами населених пунктів-відповідні органи виконавчої влади.

На підставі протесту прокурора головою Севастопольської міської адміністрації 02.11.2010р. було видано розпорядження № 2248-р, яким розпорядження № 660-р від 17.03.2010 р. скасовано.

Законом України “Про прокуратуру” (стаття 1) визначене, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 Закону України “Про прокуратуру” встановлено, що предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право опротестувати акти Прем'єр-міністра України, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих Рад, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також рішення і дії посадових осіб.

Згідно з частинами 1-3 статті 21 Закону України «Про прокуратуру» протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи.

У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права.

З аналізу вказаних норм вбачається, що за своєю правовою природою протест прокурора сам по собі не скасовує опротестований акт, а лише зобовязує відповідний орган, до компетенції якого віднесено законом розгляд протесту та скасування опротестованого акту, розглянути такий протест прокурора надавши оцінку доводам, що у ньому викладені, та задовольнити протест прокурора або відхилити його.

Таким чином, суд дійшов висновку, що факт внесення оскаржуваного протесту не створює правові наслідки для позивача, оскільки внесення протесту є правом прокурора, який на свій розсуд визначає підстави для його внесення. Крім того, протест носить рекомендований характер і не містить будь-яких положень щодо його безумовного задоволення, протест прокурора міста Севастополя виданий в межах наданих Законом України «Про прокуратуру» повноважень, і є однією з форм прокурорського реагування для реалізації функції нагляду за додержанням та застосуванням законів.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно з частиною першою статті 118 Конституції України виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» № 586 від 09.04.1999р., місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Згідно з частинами 1, 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 118 Конституції України виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Оскільки на даний час окремий закон, який регулює здійснення виконавчої влади у місті Севастополі, не прийнятий, то суд під час розгляду цієї справи керувався загальними нормами права, що регулюють діяльність місцевих державних адміністрацій. Такими нормами є Конституція України та Закон України “Про місцеві державні адміністрації” (далі - Закон № 586)

Відповідно до статті 6 Закону № 586 на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Частинами 1, 3 статті 43 Закону № 586 встановлено, що акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду. Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Відповідно до частини 8 статті 118 Конституції України рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Статтею 39 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» дано вичерпний перелік повноважень голів місцевих державних адміністрацій, до якого не входить скасування власних попередніх розпоряджень.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність у Севастопольської міської державної адміністрації законних підстав для видання розпорядження № 2248-р від 02.11.2010р. "Про скасування розпорядження голови міської державної адміністрації від 17.03.2010р. № 660-р".

Доводи представника відповідача що Севастопольська міська державна адміністрація мала право скасовувати власне розпорядження з тих підстав, що це прямо не заборонено законом суд не може прийняти до уваги з підстав того, що відсутність прямої заборони у законі як підстава для вчинення певних дій не розповсюджується на субєктів владних повноважень, які відповідно до вимог Конституції України повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно частини 6 статті 41 Закону № 586, акти місцевих державних адміністрацій, яки стосуються прав та обов'язків громадян або мають загальний характер, підлягають оприлюдненню і набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію.

Таким чином, акти, що стосуються громадян, яки отримали безоплатно у власність земельні ділянки повинні бути оприлюднені та доведені до громадян.

Встановлено, що позивач на час прийняття оскаржуваного розпорядження вже отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, відповідно до розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 660-р від 17.03.2010р.

В Конституції України закріплено принцип, за яким людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність (ст. 3 Конституції).

Відповідно до статті 3 Закону України № 586, яка закріплює принципи діяльності місцевих державних адміністрацій, вони діють, у тому числі, на засадах: відповідальності перед людиною і державою за свою діяльність; верховенства права; законності та пріоритетності прав людини.

Враховуючи зазначені норми права суд вважає, що місцеві державні адміністрації, у тому числі відповідач, не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами влади і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата, а також у пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року 7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування.

Оскільки на підставі розпорядження № 660-р від 17.03.2010р. вже виникли правовідносини щодо права власності на землю та воно вже породило півні правові наслідки, субєкт владних повноважень Севастопольська міська державна адміністрація не мала права його скасовувати самостійно.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з приписами статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”№ 3477-IV від 23.02.2006 суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 у справі „Стретч проти Сполученого Королівства” зазначено, що дії органу місцевої влади, які полягали у не продовженні договору оренди, не дивлячись на те, що така умова в орендній угоді містилась, слід розцінювати як перешкоджання законним очікуванням орендатора та позбавлення його частково тих міркувань, на підставі яких укладено договір. При цьому суд не взяв до уваги посилання на відсутність у органу місцевої влади повноважень на подовження договору оренди, зазначивши про те, що заявник мав знати про наслідки будь-якої недієздатності відповідного органу влади або міг отримати юридичну пораду, проте, оскільки місцевий орган сам вважав, що має повноваження включити таку умову, не здається нерозумним, що заявник та його юридичні радники прийняли до уваги цю саму впевненість. Підсумком наведеного став висновок стосовно непропорційного втручання органом влади у право заявника мирного володіння своїм майном, що є порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття оскаржуваних розпоряджень покладено на Севастопольську міську державну адміністрацію.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих їм розпоряджень.

Враховуючи наведене, дослідивши та оцінивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги та доводи позивача, у частині визнання незаконними дії Севастопольської міської державної адміністрації щодо видання розпорядження № 2248-р від 02.11.2010р., та визнання незаконним та скасування розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 02.11.2010р. № 2248-р., є обґрунтованими, тому адміністративний позов у цієї частині підлягає задоволенню.

Позивач просить визнати незаконним розпорядження та скасувати його.

Частиною 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України визначений перелік вимог, яки може містити адміністративний позов.

Так пунктом 1 вказаної норми, встановлено, що адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

Відповідно пункту 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Як визначено положеннями частки 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, позивач може обрати будь-який спосіб захисту свого порушеного права, який не заборонено законом, а суд повинен захистити таке право, якщо буде встановлено його порушення.

Згідно положень частки 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає за можливе вийти за межі заявлених позовних вимог.

Враховує зазначене, суд вважає, що право позивача підлягає захисту, тому видане відповідачем розпорядження визнається протиправним.

Відповідно статті 6 Закону № 586, на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження.

Із змісту даної норми вбачається, що видання відповідних розпоряджень входить до компетенції Севастопольської міської державної адміністрації.

Таким чином, позовні вимоги про зобов'язання Севастопольської міської державної адміністрації видати відповідні розпорядження Управлінню містобудування і архітектури Севастопольської міської державної адміністрації, Головному управлінню Державного комітету України із земельних ресурсів у м. Севастополі, Севастопольській філії "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України з земельних ресурсів внести відповідні зміни до облікової документації, у зв'язку із скасуванням оскаржуваного розпорядження, задоволенню не підлягають.

Відповідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України повний текст постанови складено та підписано 18.05.2011р.

Керуючись статтями 11, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_4, задовольнити частково.

Визнати незаконними дії Севастопольської міської державної адміністрації щодо видання розпорядження № 2248-р від 02.11.2010р. «Про скасування розпорядження голови міської державної адміністрації від 17.03.2010 р. № 660-р».

Визнати нечинним та скасувати розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 02.11.2010р. № 2248-р «Про скасування розпорядження голови міської державної адміністрації від 17.03.2010 р. № 660-р».

У решті вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України (р/р 31113095700007, ГУДК в м. Севастополі, МФО 824509, ЄДРПОУ 24035598) на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова не набрала законної сили.

СуддяпідписО.В. Мінько

З оригіналом згідно

СуддяО.В. Мінько