Постанова № 16035593, 18.05.2011, Вінницький окружний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2011 р. Справа № 2а/0270/1494/11м. Вінниця

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Чернюк Алли Юріївни,

розглянувши у порядку письмового провадження матеріали справи

за позовом: Прокурора Тульчинського району в інтересах держави Міністерства транспорту та зв`язку України в особі Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області

до: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про: стягнення фінансових санкцій

ВСТАНОВИВ :

28 березня 2011 року прокурор Тульчинського району Вінницької області в інтересах держави та урядового органу державного управління, що діє у складі Міністерства транспорту та звязку України і йому підпорядковується Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в особі його структурного підрозділу - територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Вінницькій області (далі - ТУ ГДІАТ у Вінницькій області) звернувся в суд з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) про стягнення штрафної санкції в розмірі 1700 грн.

Зазначив, що під час проведення перевірки державними інспекторами ТУ ГДІАТ у Вінницькій області дотримання перевізниками вимог Закону України від 05 квітня 2001 року №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" (далі - Закон №2344) встановлено порушення відповідачем статті 48 цього Закону, а саме, відсутня ліцензійна картка.

В результаті виявлення даного правопорушення складено акт від 20 жовтня 2010 року, а в подальшому, на підставі ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт" т.в.о. начальника ТУ ГДІАТ у Вінницькій області винесено постанову від 22 листопада 2010 року №115838 про застосування до ФОП ОСОБА_1 фінансової санкції в розмірі 1700 грн.

Посилаючись на те, що постанова відповідачем в установленому законом порядку не оскаржена, сума фінансової санкції в добровільному порядку не сплачена, іншого порядку примусового стягнення немає, - прокурор просив стягнути з ФОП ОСОБА_1 на користь ГДІАТ в дохід Державного бюджету України штрафну санкцію у розмірі 1700 грн. в судовому порядку.

Отже, враховуючи, що заявлена прокурором сума позову ґрунтується на рішенні субєкта владних повноважень, щодо якого завершився встановлений строк оскарження, ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 29 березня 2011 року в порядку статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відкрито скорочене провадження і повідомлено відповідачу, що він має право в 10-денний строк з дня одержання даної ухвали надати заперечення проти позову та необхідні документи або заяву про визнання позову.

На виконання вимог даної ухвали ФОП ОСОБА_1 подано заперечення на адміністративний позов, за результатами розгляду яких, ухвалою суду від 18 квітня 2011 року у даній адміністративній справі призначено судовий розгляд.

Проте, в судове засідання 04 травня 2011 року, відповідач - ФОП ОСОБА_1 не зявився, повноважного представника не направляв, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся завчасно та належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.29).

При цьому, слід зазначити, що судові повістки ФОП ОСОБА_1 направлялися за адресою, вказаною прокурором у позовній заяві.

Відповідно до ч.4 ст.33 КАС України, у разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх поштової адреси, судовий виклик або судове повідомлення надсилаються юридичним особам та фізичним особам-підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Таким чином, суд вважає, що вжив всіх передбачених чинним законодавством заходів для повідомлення підприємця належним чином й надав можливість реалізувати право на судовий захист, але відповідач даним правом не скористався. Розгляд справи у звязку з хворобою головуючого судді, судом переносився.

18 травня 2011 року від представника позивача до суду надійшла заява за вх. № 12639 щодо розгляду справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити позов у повному обсязі (а.с. 37).

Відповідач в судове засідання 18 травня 2011 року також не зявився, подавши раніше через канцелярію суду електронне повідомлення від 04.05.2011 року за вх. №11562 про розгляд справи за його відсутності. При цьому позов, ФОП ОСОБА_1 не визнає в повному обсязі (а.с. 32).

Відповідно до положень ч.4 ст.122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи те, що сторонами подані клопотання про розгляд справи без участі їх представників сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. При цьому, відповідно до положень ст.41 КАС України технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Зокрема, судом встановлено, що 20 жовтня 2010 року, на підставі завдання на перевірку від 14 жовтня 2010 року №101861, державними інспекторами Кобельчук Д.Ю. Волинець В.М. та Устименко О.П. інспектором ВДАІ по обслуговуванню Білоцерківського району на ділянки дороги с. Фурси від вул. Леніна, 16 до АЗС проводилась перевірка додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Під час перевірки виявлено, що водієм автомобіля марки "Мерседес - Бенц" 416 Sprinter, державний номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1 надавались послуги з перевезення вантажу (газові котли 22 шт.) без оформлення документів, перелік яких визначений ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме, без ліцензійної картки (вантажовідправник ФОП ОСОБА_2, вантажоодержувач ФОП ОСОБА_3).

У звязку з виявленими порушеннями, інспекторами на місці складено акт №195395.

З даним актом водій ознайомлений та його підписав (а.с. 8).

Розгляд справи щодо порушення відповідачем законодавства про автомобільний транспорт проведено комісією ТУ ГДІАТ у Вінницькій області 22 листопада 2010 року у його відсутність, що підтверджується супровідним листом від 12 листопада 2010 року №02-3/6299 (а.с. 6).

За результатами розгляду справи т.в.о. начальника ТУ ГДІАТ у Вінницькій області винесена постанова від 22 листопада 2010 року №115838 про застосування фінансових санкцій в розмірі 1700 грн. (а.с. 5).

Постанова направлена відповідачу згідно з реєстром згрупованих внутрішніх поштових відправлень від 23 листопада 2010 року й відповідно до супровідного листа від 23 листопада 2010 року №02-3/6450 та отримана відповідачем 27 листопада 2010 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.4). Також, супровідним листом ФОП ОСОБА_1 розяснено, що фінансова санкція повинна бути перерахована на вказаний в постанові рахунок не пізніше, ніж протягом пятнадцяти днів після отримання копії постанови. Квитанцію (платіжне доручення) про сплату штрафу необхідно надати до управління інспекції (а.с. 4).

Постанова т.в.о начальника ТУ ГДІАТ у Вінницькій області відповідачем не виконана та у встановленому законом порядку не оскаржена.

Оскільки штрафна санкція підприємцем так і не сплачена, то це стало підставою звернення прокурора Тульчинського району Вінницької області з позовом до суду про примусове стягнення.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України "Про автомобільний транспорт".

Частинами 1, 3 ст.5 Закону України "Про автомобільний транспорт", визначено, що основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Державне регулювання та контроль у сфері автомобільного транспорту реалізується шляхом проведення центральними та місцевими органами виконавчої влади, державними органами управління автомобільним транспортом, органами місцевого самоврядування економічної, тарифної, науково-технічної та соціальної політики, ліцензування, стандартизації та сертифікації на автомобільному транспорті, задоволення потреб автомобільного транспорту в паливно-енергетичних і матеріально-технічних ресурсах і транспортних засобах.

Державний контроль, відповідно до статей 3, 4 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок), здійснюється Головавтотрансінспекцією, її територіальними управліннями в областях, Автономній Республіці Крим, мм. Києві та Севастополі шляхом проведення посадовими особами планових, позапланових та рейдових перевірок.

Що стосується перевезення вантажів, то загальні положення про ці перевезення визначаються розділом ІІІ Закону України "Про автомобільний транспорт".

Так, до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об'єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.

До комплексу допоміжних операцій, пов'язаних із внутрішніми перевезеннями вантажів автомобільним транспортом, належать: завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів; перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортний засіб; сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу; накопичення, формування або дроблення партій вантажу; зберігання вантажу; транспортно-експедиційні послуги.

Правилами, встановленими ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення.

Такими документами для фізичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, є:

для автомобільного перевізника - ліцензія та документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Під час проведення рейдової перевірки транспортних засобів, яка проводиться на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях вантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контроль-вагових комплексах, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, у пунктах пропуску через державний кордон за погодженням з начальником органу охорони державного кордону - перевіряються, зокрема, наявність визначених ст.48 Закону №2344 документів, на підставі яких здійснюється перевезення автомобільним транспортом, та інше (ст. 14, п. 1, 3 ст.15 Порядку).

Згідно з положеннями ч.ч. 1 та 4 ст.9 Закону №2344 ліцензування на автомобільному транспорті спрямоване на визначення початкових і поточних умов надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів, а також найважливіших параметрів обслуговування споживачів.

Ліцензія видається на господарську діяльність з надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами

Ліцензійна карта транспортного засобу, відповідно до ст.1 Закону №2344, - це документ, який містить реєстраційні дані ліцензії та транспортного засобу.

Таким чином, у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема відсутність ліцензійної картки, посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3 Порядку (ст. 21 Порядку).

Відповідно до ст.ст. 25, 26 Порядку справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням субєкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи субєкта господарювання) у присутності уповноваженої особи субєкта господарювання не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення. Про час і місце розгляду справи уповноважена особа субєкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.

Згідно з абз.2 ч.1 ст.60 Закону №2344 за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників за надання послуг з перевезення вантажів без оформлення документі, перелік яких визначений ст.48 цього Закону, - застосовується штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У таких випадках, керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування фінансових санкцій, яка оформляється згідно з додатком 5 Порядку (ч. 2 ст. 27 Порядку).

Відповідно до ст.ст. 28, 29 Порядку фінансова санкція повинна бути перерахована субєктом господарювання на зазначений у постанові рахунок не пізніше ніж протягом пятнадцяти днів після отримання ним копії постанови про застосування фінансових санкцій, про що повідомляється орган державного контролю, посадовою особою якого винесено відповідну постанову.

Копія постанови видається на пізніше ніж протягом трьох днів після її винесення уповноваженій особі субєкта господарювання під розписку чи надсилається рекомендованим листом із повідомленням.

Порядок оскарження і опротестування постанови по справі про правопорушення визначає Кабінет Міністрів України (ст.ст. 32-35 Порядку).

Зокрема, скарга на постанову про застосування фінансових санкцій може бути подана до вищого за підпорядкуванням органу державного контролю.

Скарга на постанову подається протягом 10 днів після її винесення. Подання в установлений строк скарги зупиняє виконання постанови до розгляду скарги по суті.

Крім того, відповідно до п.40 Порядку, уповноважена особа субєкта господарювання, водій мають право: ознайомитися з актом, підписати або відмовитися від його підписання; надати свої пояснення та зауваження щодо змісту акта.

Водій - ОСОБА_1 з актом ознайомлений та його підписав. ФОП ОСОБА_1 належним чином повідомлялося про розгляд комісією вчиненого порушення, однак на засідання не повноважного представника не направив. Постанову, направлену ФОП ОСОБА_1 як вбачається із рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 23 листопада 2010 року (а.с.4) отримав, в установленому законом порядку не оскаржив, що свідчить про погодження з таким рішенням.

За таких обставин, та враховуючи, що за даного предмету спору суд не оцінює правомірність прийнятого рішення, що свідчило б про вихід за межі позовних вимог, а обмежується лише вимогою про стягнення, яка спрямована на здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, вона підлягає задоволенню.

При цьому слід зазначити, що оскільки чинним законодавством України не передбачено механізму примусового стягнення фінансових санкцій у випадку несплати їх в добровільному порядку, зокрема, Закон України "Про автомобільний транспорт" не передбачає примусового виконання постанови про застосування фінансових санкцій органами державної виконавчої служби, то вищевказана сума, добровільно не сплачена відповідачем, підлягає стягненню в судовому порядку.

Відповідно до ст.ст. 11, 86, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Крім того, варто уточнити і щодо тієї обставини, що з адміністративним позовом звернувся прокурор Тульчинського району Вінницької області в інтересах держави та урядового органу державного управління, що діє у складі Міністерства транспорту та звязку України і йому підпорядковується ГДІАТ в особі структурного підрозділу - ТУ ГДІАТ у Вінницькій області.

Так, оскільки згідно із п.1 Положення про територіальні органи Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 14 грудня 2005 №888, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 грудня 2005 року №1573/11853 територіальні органи Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в областях, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі є територіальними структурними підрозділами Головавтотрансінспекції без права юридичної особи, утворюються відповідно до Положення про Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2004 №1190, мають печатку зі своїм найменуванням і зображенням малого Державного Герба України, утримуються за рахунок державного бюджету, а їх видатки та доходи є складовими кошторису доходів і видатків Головавтотрансінспекції, то за таких обставин ці субєкти не наділені адміністративною процесуальною правоздатністю та адміністративною процесуальною дієздатністю.

Коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення ним в адміністративному суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу і при цьому стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ.

Несплата фінансових санкцій тягне за собою ненадходження коштів до державного бюджету та ставить під загрозу своєчасне виконання державною економічних, соціальних, політичних та інших функцій та суттєво порушує інтереси держави, що покладає на прокуратуру обовязок представництва, як це передбачено ст. 121 Конституції України.

Згідно із ст.36-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ, підставою представництва прокурором у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Відповідно до ст.60 КАС України у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах.

Оскільки відповідно до Положення про Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2004 року №1190 інспекція діє у складі Міністерства транспорту України і йому підпорядковується, утримується за рахунок Держбюджету, та в кошторисі витрат на утримання установи не передбачено витрат по сплаті держмита при зверненні за захистом інтересів до суду, то звернення позивача до прокуратури Тульчинського району Вінницької області з проханням про стягнення накладеної фінансової санкції із ФОП ОСОБА_1 в судовому порядку спрямоване на захист інтересів держави і відповідає чинному законодавству.

Таким чином, за обставин, коли вимоги прокурора та позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам, знайшли підтвердження матеріалами справи, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Оскільки спір вирішено на користь субєкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача субєкта владних повноважень, повязаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 122, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 23652) на користь Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в дохід Державного бюджету України (р/р 31116106700568, код ЄДРПОУ 34701110 Держбюджет Тульчинський район 21081100 ГУДКУ у Вінницькій області м. Вінниця МФО 802015) 1700 грн. (одна тисяча сімсот гривень) фінансової санкції.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Чернюк Алла Юріївна