Рішення № 15991179, 30.05.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/7630.05.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові мастила" до Публічного акціонерного товариства "Київський склотарний завод"

про стягнення заборгованості 16 729,98 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

Від позивача ОСОБА_1, довіреність № б/н від 14.03.2011 р.

Від відповідача ОСОБА_2, довіреність № 01-133 від 11.05.2011 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислові мастила" (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства "Київський склотарний завод" (відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 16 729,98 грн. згідно накладної № РН-1669 від 10.09.2008 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2011 р. порушено провадження у справі № 39/76 та призначено справу до розгляду на 13.05.2011 р. о 10:20 год.

28.04.2011 р. позивач через відділ діловодства суду подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої визначив період прострочення виконання зобов»язання відповідачем з 31.03.2010 р. по 27.04.2011 р., здійснив перерахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, у зв»язку з чим збільшив розмір позовних вимог в цій частині.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 13.05.2011 р., звернувся до суду з усним клопотанням про залучення доказів до матеріалів справи. Клопотання позивача судом задоволено.

Представник відповідача в судове засідання не з"явився, вимоги ухвали суду від 05.04.2011 р. не виконав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2011 р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладений на 30.05.2011 о 10:20 год.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 30.05.2011 р., подав документи на виконання вимог ухвал суду від 05.04.2011 р. та від 13.05.2011 р., в т.ч. довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЕ № 620810 стосовно позивача станом на 24.05.2011 р. та довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЕ № 620738 стосовно відповідача станом на 18.05.2011 р.

Відповідно до вищенаведеної довідки серії АЕ № 620738 вбачається, що 13.05.2011 р. були внесені зміни до відомостей про юридичну особу відповідача, зокрема, найменуванням останнього визначено Публічне акціонерне товариство "Київський склотарний завод" (ідентифікаційний код 00293278).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2011 р., на підставі ч. 1 ст. 25 Господарського процесуального кодексу України, здійснено заміну відповідача у справі - ЗАТ "Київський склотарний завод", на його правонаступника - Публічне акціонерне товариство "Київський склотарний завод".

Представник позивача в судовому засіданні 30.05.2011 р. підтримав подану ним заяву про збільшення позовних вимог.

Відповідно до 4 ст. 22 ПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині.

Вищий господарський суд України в п. 3.7 розяснення від 18.09.1997 року № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” зазначає, що під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві така дія кваліфікується як зміна предмета позову.

Судом в засіданні встановлено, що позивачем у вищезазначеній заяві про збільшення позовних вимог було збільшено суму позову за тією ж вимогою (зокрема, в частині 3% річних та інфляційних втрат), яку було заявлено у позовній заяві. З огляду на наведене, суд прийняв заяву про збільшення позовних вимог, а тому новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 17811,06 грн., з яких: 16057,30 грн. основного боргу, 517,35 грн. 3% річних та 1236,41 грн. інфляційних нарахувань.

Представник відповідача в судовому засіданні 30.05.2011 р. подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, оскільки факт отримання відповідачем спірного товару згідно з рахунком-фактурою № СФ Т1487 від 08.09.2008 р. не підтверджений.

В судовому засіданні 30.05.2011 р. здійснювався розгляд справи по суті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, в судовому засіданні 30.05.2011 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислові мастила"»(позивач) та Публічним акціонерним товариством "Київський склотарний завод" (відповідач) було укладено правочин у спрощений спосіб, а саме: позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 73072,80 грн., що підтверджується копіями видаткової накладної № РН-1669 від 10.09.2008 р. та довіреності серії ЯОУ № 178739, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 вказаної статті ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України (надалі ГК України) допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Відповідач частково погасив заборгованість за поставлений товар в розмірі 57015,50 грн., що підтверджується банківськими довідками по рахункам позивача та відповідача.

24.03.2011 року позивач направив на адресу відповідача претензію № 34/03, в якій просив останнього погасити заборгованість в розмірі 16057,30 грн. протягом 5 днів з моменту пред»явлення даної претензії.

Станом на час звернення позивача з позовом до суду відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість у розмірі 16057,30 грн. не погасив.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Зібрані у справі докази, зокрема, спірні видаткові накладні, які підписані уповноваженим представником відповідача на підставі довіреності, свідчать про вчинення сторонами правочину, який містить ознаки договору поставки, що в свою чергу, свідчить про наявність між сторонами цивільних прав і обовязків відповідно до ст. 11 ЦК України.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 545 Цивільного кодексу України, прийнявши виконання зобовязання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Частиною 8 ст. 193 Господарського кодексу України також визначено, що управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобовязання, на вимогу зобовязаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобовязання повністю або його частини.

Згідно ч. 1 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобовязання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управненою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»також встановлено, що Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зокрема, первинними правопідтверджуючими документами щодо поставки товару вважаються накладні.

Отже, видаткова накладна № РН-1669 від 10.09.2008 р., яка підписана уповноваженим представником відповідача ОСОБА_3 на підставі довіреності серії ЯОУ № 178739, приймається судом у якості належних доказів поставки позивачем товару на загальну суму 73072,80 грн. та отримання цього товару відповідачем.

При цьому суд не приймає до уваги твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, стосовно того, що у відповідності до довіреності серії ЯОУ № 178739 відповідач доручив ОСОБА_3 отримати товар за рахунком-фактурою № СФ-Т1487 від 08.09.2008 р., тоді як у спірній видатковій накладній № РН-1669 від 10.09.2008 р. у якості замовлення товару визначено інший рахунок фактуру, а саме: № СФ-Т1487 від 08.09.2008 р., а отже факт отримання відповідачем товару згідно рахунком-фактурою № СФ-Т1487 від 08.09.2008 р. не підтверджений. Наведені твердження відповідача спростовуються з огляду на наступне:

- у видатковій накладній № РН-1669 від 10.09.2008 р. міститься особистий підпис представника ЗАТ "Київський склотарний завод"ОСОБА_3 та зазначено про вчинення останнього саме «за дов. ЯОУ № 178739 від 10.09.09», копія якої додана позивачем до позовної заяви;

- наявні в матеріалах справи банківські довідки по рахункам позивача та відповідача підтверджують здійснення відповідачем часткової оплати товару, отриманого в т.ч. згідно рахунка-фактури № СФ-Т1487 від 08.09.2008 р., а рівно, такими своїми діями відповідач безпосередньо підтвердив отримання ним товару за вказаним рахунком-фактурою.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов»язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно з ч. 1 ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Як свідчать наявні в матеріалах справи банківські довідки по рахункам позивача та відповідача, останній здійснив часткову оплату вартості поставленого товару в сумі 57015,50 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача за поставлений товар становить 16057,30 грн. (73072,80 грн. 57015,30 грн. = 16057,30 грн.).

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обовязки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобовязання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, оскільки договір у письмовій формі на поставку товару між сторонами не укладався та фактично між сторонами існувала усна домовленість про поставку цього товару (шляхом підтвердження до виконання замовлення стосовно продажу товару позивача), а у видатковій накладній № РН-1669 від 10.09.2008 р. строк (термін) оплати товару сторонами не був встановлений, то у даному випадку для визначення строку (терміну) виконання відповідачем обовязку щодо оплати спірного товару суд застосовує норми цивільного законодавства, зокрема, приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Враховуючи, що претензія № 34/03 з вимогою погасити заборгованість у сумі 16057,30 грн. у 5-ти денний термін з моменту пред»явлення претензії була надіслана відповідачу 24.03.2011 р. та отримана останнім 26.03.2011 р., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, то суд прийшов до висновку, що відповідач повинен був виконати обовязок по оплаті заборгованості за поставлений товар не пізніше 31.03.2011 р.

З урахуванням зазначеного, строк виконання зобовязання щодо оплати товару видаткової накладної № РН-1669 від 10.09.2008 р. станом на час вирішення спору є таким, що настав.

За таких обставин, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 16057,30 грн. заборгованості за поставлений згідно видаткової накладної № РН-1669 від 10.09.2008 р. товар визнаються судом обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному розмірі.

З огляду на порушення відповідачем грошового зобов»язання на підставі видаткової накладної № РН-1669 від 10.09.2008 р., позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача 517,35 грн. 3% річних та 1236,41 грн. інфляційних втрат за період з 31.03.2010 р. по 27.04.2011 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вказану норму ЦК України, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 517,35 грн. 3% річних та 1236,41грн. інфляційних нарахувань обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач належних і допустимих доказів на спростування позовних вимог суду не надав.

Згідно ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до п. а ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р. № 7-93 «Про державне мито», державне мито стягується із заяв, що подаються до господарських судів із майнового характеру 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Загальна сума заявлених вимог позивача з врахуванням збільшення їх розміру становить 17811,06 грн., отже позивач повинен був оплатити державне мито у розмірі 178,11 грн. Платіжним дорученням № 54 від 16.03.2011 р. на суму 1700,00 грн. та квитанцією № 142 від 27.04.2011 р. на суму 10,81 грн. позивач перерахував державне мито на загальну суму 1710,81 грн.

Частина 1 ст. 47 ГПК України містить відсилочну норму, яка визначає, що державне мито підлягає поверненню у випадках і порядку, встановлених законодавством. Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю, зокрема, у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що на підставі статті 47 Господарського процесуального кодексу України позивачу підлягає повернення зайво сплачене державне мито в розмірі 1532,70 грн. (1710,81 грн. 178,11 грн. = 1532,70 грн.).

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

За таких обставин, витрати по сплаті державного мита в розмірі 178,11 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 11, 14, 237, 241, 525, 526, 530, 599, 625, 655, 692, 712 ЦК України, ст. 265 ГК України, ст.ст. 22, 32, 33, 34, 44, 49, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київський склотарний завод" (04073, м. Київ, пров. Балтійський, будинок 23, ідентифікаційний код 00293278) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові мастила" (08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Запорізька, будинок 16, ідентифікаційний код 20601546, р/р 26007011000196 в ПАТ «БТА БАНК», МФО 321723) 16057,30 грн. (шістнадцять тисяч п»ятдесят сім гривень 30 коп.) основного боргу, 517,35 грн. (п»ятсот сімнадцять гривень 35 коп.) 3% річних, 1236,41 грн. (одну тисячу двісті тридцять шість гривень 41 коп.) інфляційних нарахувань, 178,11 грн. (сто сімдесят вісім гривень 11 коп.) витрат по сплаті державного мита, 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Промислові мастила" (08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Запорізька, будинок 16, ідентифікаційний код 20601546, р/р 26007011000196 в ПАТ «БТА БАНК», МФО 321723) з Державного бюджету України 1532,70 грн. (одну тисячу гривень п»ятсот тридцять дві гривні 70 коп.) державного мита, перерахованого платіжним дорученням № 54 від 16.03.2011 р., оригінал якого залишити в матеріалах справи № 39/76.

4. Видати накази.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання повного рішення 31.05.2011 р.