Рішення № 15990824, 30.05.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/7930.05.11 За позовом Об'єднання підприємств "Український музичний альянс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плассер-Комплект"

про виплату відрахувань (відсотків) на загальну суму 29 509,07 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

Від позивача ОСОБА_1 (довіреність № б/н від 17.03.2011 р.)

Від відповідача не з"явилися

СУТЬ СПОРУ:

Об'єднання підприємств “Український музичний альянс” (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Плассер-Комплект»(відповідач) про стягнення відрахувань (відсотків) на суму 29509,07 грн., з яких: 29189,30 грн. відрахувань, 64,73 грн. 3% річних та 255,04 грн. інфляційних втрат за прострочення грошового зобовязання.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем обовязків по сплаті позивачу відрахувань від вартості обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах), яке імпортується відповідачем. Нормативно позивач посилається на ч.ч. 2, 4 ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права". Разом з позовною заявою позивачем подане Клопотання про витребування доказів № б/н від 15.12.2010 р., відповідно до якого на підставі ст. ст. 22, 4-3, 4-5, 38 Господарського процесуального кодексу України позивач просив витребувати в Регіональної інформаційної митниці відомості про факти митного оформлення відповідачем товарів, визначених додатком до Постанови Кабінету Міністрів України № 992 від 27.06.2003 року, з кодом згідно з УКТЗЕД 8523 (крім виробів групи 37 (крім товарної підкатегорії 8523 30 00 00), 8520 (крім товарних підкатегорій 8520 20 00 00 та 8520 90 10 00), 8521 (крім товарної підкатегорії 8521 1010 00), 8525 40, 8527 13, 8527 21 та 8527 31, ввезених ним у митному режимі імпорту у четвертому кварталі 2010 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2011 р. порушено провадження у справі № 39/79 та призначено справу до розгляду на 16.05.2011 р. о 10:30 год. та направлено запит до регіональної інформаційної митниці щодо надання інформації.

11.05.2011 р. позивач через відділ діловодства суду подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволено.

12.05.2011 р. Департамент митних інформаційних технологій та статистики через відділ діловодства суду надіслав відповідь на запит суду.

13.05.2011 р. відповідач через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи. Клопотання судом задоволено.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 16.05.2011 р., надав суду витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 16.05.2011 р., подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 27 092,73 грн. відрахувань, 346,40 грн. три відсотки річних та 1452,57 грн. інфляційних збитків.

Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи те, що судом не встановлено, що вищезазначені дії позивача суперечать законодавству або порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, суд прийняв заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог до розгляду.

Відповідно до п. 17 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.05.2006 № 01-8/2351 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та першому півріччі 2006 року»та п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.1008 № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»зазначалось, що у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Отже, оскільки зменшення позовних вимог, викладене позивачем у його письмовій заяві від 16.05.2011 р., прийнятої господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є 28891,70 грн., з яких: 27092,73 грн. відрахувань, 346,40 грн. - три відсотки річних та 1452,57 грн. інфляційних втрат за прострочення грошового зобовязання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2011 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 30.05.2011 р. о 11:00 год.

30.05.2011 р. відповідач через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши в судовому засіданні 30.05.2010 р. клопотання відповідача, суд прийшов до висновку про незадоволення останнього, оскільки:

Ухвала Господарського суду міста Києва від 15.04.2011 р. про порушення провадження у справі, а рівно і ухвала Господарського суду міста Києва від 16.05.2011 р. про відкладення розгляду справи були відправлені за адресою вказаною позивачем у позовній заяві та яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 04060, м. Київ, вул. Академіка Щусєва, 36, про що свідчать відмітки на зворотньому боці ухвал суду, матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем наведених ухвал, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, які знаходяться в матеріалах справи, а отже, відповідач мав достатньо часу та можливість підготуватись до судового засідання 30.05.2011 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ГПК України, сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами наданими їм цим кодексом.

Крім того, в матеріалах справи немає жодного клопотання відповідача про ознайомлення з матеріалами справи, а тому повторне клопотання відповідача про відкладення розгляду справи розцінюється судом, як свідоме затягування розгляду справи по суті.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 59 ГПК України, відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати господарському суду відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову.

Крім того, подання відзиву на позовну заяву і всіх документів, що підтверджують заперечення проти позову, є правом, а не обовязком відповідача та суд вправі розглянути справу за наявними в ній матеріалами. До того ж, оригінали документів, на які позивач посилається як на докази по господарській справі, були надані останнім для огляду в судовому засіданні 30.05.2011 р.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України, сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Суд також звертає увагу, що відповідно до ст. 69 ГПК України, та лише у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на пятнадцять днів.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 30.05.2011 р. та за відсутності відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Представник позивача в судовому засіданні 30.05.2011 р. надав усні пояснення щодо підстав, відповідно до яких заявлено позов, позовні вимоги підтримав повністю з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 30.05.2011 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на підставі ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права" відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах), яке імпортується відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Частиною третьою цієї статті передбачено, що цивільні права та обовязки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 42 Закону України від 23.12.1993 року № 3792-XII "Про авторське право і суміжні права" (надалі Закон) встановлено, що допускається відтворення в домашніх умовах і виключно в особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах і їх примірниках, без згоди автора (авторів), виконавців і виробників фонограм (відеограм), але з виплатою їм винагороди способом, визначеним частиною четвертою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 42 зазначеного Закону виплата винагороди виробникам фонограм і відеограм та іншим особам, які мають авторське право і (або) суміжні права, за передбачені частиною другою цієї статті відтворення, здійснюється у формі відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і (або) матеріальних носіїв виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення виключно в особистих цілях у домашніх умовах творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах, крім:

а) професійного обладнання та (або) матеріальних носіїв, не призначених для використання в домашніх умовах;

б) обладнання і матеріальних носіїв, що експортуються за митну територію України;

в) обладнання і матеріальних носіїв, що ввозяться фізичною особою на митну територію України виключно в особистих цілях і без комерційної мети.

Частиною 5 ст. 42 Закону визначено, що розміри відрахувань (відсотків), які мають сплачуватися виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, визначаються Кабінетом Міністрів України. Ці кошти виробниками та імпортерами обладнання і (або) матеріальних носіїв перераховуються визначеним Установою організаціям колективного управління (далі уповноваженим організаціям). Зібрані кошти розподіляються між організаціями колективного управління, які є на обліку в Установі, на основі договорів, які уповноважені організації укладають з усіма організаціями колективного управління. Імпортери перераховують ці кошти уповноваженій організації, під час ввезення товару на митну територію України, а виробники у кінці кожного місяця після реалізації обладнання і матеріальних носіїв.

Порядок здійснення відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах (надалі Порядок), затверджено наказом Міністерства освіти і науки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державної податкової адміністрації України № 780/123/561 від 24.11.2003 р.

Відповідно до п. 7 Порядку під час ввезення на митну територію України обладнання і (або) матеріальних носіїв імпортери відповідно до розміру відрахувань, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 992 від 27.06.2003 р. “Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах”(надалі Постанова № 992), перераховують суми відрахувань уповноваженим організаціям, про що надсилають цим організаціям підписану керівником імпортера довідку щодо сплати відрахувань імпортером обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, за формою, визначеною в додатку 1 цього Порядку.

Розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах затверджений Постановою № 992.

Згідно з додатком до зазначеної Постанови № 992 розмір відрахувань, зокрема, для товарів з кодами згідно з УКТЗЕД (Українського класифікатора товарів зовнішньоекономічної діяльності) 8520 магнітофони та інша звукозаписувальна апаратура, з пристроями для звуковідтворення або без них (крім товарів товарних підкатегорій 8520 20 00 00, 8520 90 10 00), 8521 апаратура для відеозапису з відео тюнером або без ного (крім товарної підкатегорії 8521 1010 00), 8525 40 відеокамери із “стоп кадром”та інші записувальні відеокамери становить 3%, а для товарів з кодом згідно з УКТЗЕД 8523 - носіїв для запису звуку чи аналогічного запису інших явищ (зокрема аудіокасети, відеокасети, диски до систем лазерного зчитування) але незаписані, крім виробів групи 37 (крім товарної підкатегорії 8523 30 00 00) становить 5%. При цьому розмір відрахувань для імпортерів встановлюється у відсотках їх вартості, зазначеної у зовнішньоекономічному договорі (контракті).

Судом встановлено, що станом на час виникнення спірних правовідносин та звернення позивача з позовом до суду, а рівно станом на час судового розгляду справи, Обєднання підприємств "Український музичний альянс" є організацією колективного управління, уповноваженою здійснювати збирання і розподіл між субєктами авторського права і (або) суміжних прав коштів від відрахувань (відсотків) виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 992 від 27.06.2003 р. “Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах”, що підтверджується свідоцтвом № 2/У від 20.12.2007 р., виданим позивачеві Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, та листом Державного департаменту інтелектуальної власності № 16-07/4975 від 30.08.2010 р.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Плассер-Комплект»у період з 01.12.2010 р. по 27.12.2010 р. імпортувало на митну територію України обладнання та носії, із застосуванням яких можна здійснити відтворення за кодами УКТЗЕД 8520, 8521, 8525 40 та 8523, передбачені ч. 2 ст. 42 Закону України «Про авторське право та суміжні права»на загальну суму 862382,06 грн. (фактурна вартість).

Зазначена обставина підтверджується наявними у матеріалах справи даними митної статистики щодо імпорту матеріальних носіїв за відповідними кодами, наданими на запит суду відповіддю Регіональної інформаційної митниці № 18/15.6-26-2330ДСК від 10.05.2011 р. з додатком в електронному вигляді на магнітному носії № 1177 ДСК/ДМІТС. Вказані дані містять як фактурну, так і митну вартість товарів за вищенаведеними кодами УКТЗЕД.

При цьому, суд враховує, що наведені дані митної статистики надані Регіональною інформаційною митницею на запит суду з огляду на задоволення клопотання позивача про витребування доказів, відповідно до ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, є належними та допустимим доказами у відповідності до вимог ст. 34 Господарського кодексу України та не порушують права та охоронювані законом інтереси відповідача (ч. 1 ст. 263 Митного кодексу України).

Матеріали справи не місять відомостей, що відповідач під час ввезення на митну територію України матеріальних носіїв сплатив необхідні відрахування у передбачених законодавством розмірах.

Відповідно до ст. 259 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 260 Митного кодексу України митна вартість товарів, які переміщується через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 266 Митного кодексу України встановлено, що основним методом визначення митної вартості є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Згідно з п. 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1766 від 20.12.2006 року, для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний надати:

-зовнішньо - економічний договір (контракт) і додатки до нього;

-рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу;

-тощо.

Визначення фактурної вартості товару наводиться у п. 4 Інструкції про порядок заповнення вантажно-митної декларації, затвердженої Наказом Державної митної служби України № 307 від 09.07.1997 року, відповідно до якої фактурною вартістю товарів є ціна товарів, які переміщуються через митний кордон України, зазначена в рахунку-фактурі (рахунку-проформі).

Таким чином фактурною вартістю є митна вартість товарів, що заявляється декларантом на підставі зовнішньоекономічних договорів (контрактів) та відображається у рахунку-фактурі (рахунку-проформі).

Відповідно до п. 5 вищезазначеного Порядку здійснення відрахувань виробниками та імпортерам обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Держаної податкової адміністрації України № 780/123/561 від 24.11.2003 року, розмір відрахувань, що застосовуються до обладнання і матеріальних носіїв, зазначених у додатку до Постанови № 992 для імпортерів - у відсотках їх вартості, зазначеної у зовнішньоекономічному договорі (контракті).

Відтак, базою для розрахунку відрахувань (відсотків) позивачем підставно визначена фактурна вартість матеріальних носіїв, що імпортувались відповідачем на митну територію України.

Позивач вважає, що загальна сума відрахувань (відсотків) за ввезення на митну територію України у період з 01.12.2010 р. по 27.12.2010 р. спірного обладнання та матеріальних носіїв, обовязок виплати яких на підставі ст. 42 Закону України "Про авторське право і суміжні права" покладено на відповідача, складає 27092,73 грн. Обгрунтований розрахунок відрахувань (відсотків) міститься у додатку № 1 до заяви про зменшення позовних вимог. При цьому, найменування обладнання та матеріальних носіїв, з вартості якого позивач просить стягнути відрахувань (відсотків) містяться у додатку № 1 до заяви про зменшення позовних вимог за тим же порядковим номером, що і дані про їх митне оформлення та розрахунок заборгованості за їх ввезення (додаток № 1).

Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку суми відрахувань (відсотків). При цьому враховано, що матеріали справи не місять відомостей, що відповідач під час ввезення на митну територію України у період з 01.12.2010 р. по 27.12.2010 р. спірного обладнання та матеріальних носіїв сплатив необхідні відрахування у передбачених законодавством розмірах.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що заборгованість відповідача по сплаті відрахувань становить 27092,73 грн.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобовязання згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 та ч. З ст. 11 Цивільного кодексу України зобов'язання можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 5 ст. 42 Закону імпортери перераховують відрахування (відсотки) під час ввезення товару на митну територію України.

Надані Регіональною інформаційною митницею на вимогу суду дані містять зазначення календарних дат митного оформлення (колонка таблиці “дата ВМД (оформлення)”) відповідачем обладнання та матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення, що передбачені ч. 2 ст. 42 Закону. Зазначені календарні дати митного оформлення відповідачем матеріальних носіїв свідчать про прострочення відповідачем виконання зобов'язання по сплаті відрахувань (відсотків).

Як передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Позивач просить стягнути з відповідача 346,40 грн. 3 % річних та 1452,57 грн. інфляційних відрахувань за прострочення виконання грошового зобовязання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних відрахувань та 3% річних (фактично здійснений у кожному окремому випадку ввезення відповідачем на митну територію України обладнання та матеріальних носіїв з відповідними кодами згідно з УКТЗЕД), суд дійшов висновку про його обґрунтованість, а тому вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних відрахувань підлягають задоволенню у розмірі 346,40 грн. та 1452,57 грн. відповідно за розрахунками позивача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідач належних та допустимих доказів на спростування обставин, які повідомлені позивачем, суду не надав.

З урахуванням викладених вище обставин, наявних у матеріалах справи письмових доказів, в т.ч. даних наданої на запит суду митної статистики, наданих представником позивача пояснень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю у загальній сумі 28891,70 грн.

Як передбачено ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Відповідно, розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, повязаного з розглядом господарської справи, для позивачів, звільнених від сплати державного мита, обчислюється за нульовою ставкою.

Оскільки позовні вимоги судом задоволені повністю, а розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу для позивача обчислюється за нульовою ставкою, то на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, вказані витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн. стягуються з відповідача в доход бюджету.

Таким чином, з відповідача в доход Державного бюджету України підлягає стягненню 288,92 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Керуючись ст.ст. 4-4, 22, 33, 34, 43, 44, 46, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Плассер-Комплект» (04060, м. Київ, вул. Академіка Щусєва, 36, ідентифікаційний код 37200900) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Обєднання підприємств "Український музичний альянс" (04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 1-5, прим. 814, ідентифікаційний код 31815383; р/р 26007014254001 в АТ “Український інноваційний банк”, МФО 300142) 27092,73 грн. (двадцять сім тисяч девяносто дві гривні 73 коп.) відрахувань, 346,40 грн. (триста сорок шість гривень 40 коп.) 3 % річних та 1452,57 грн. (одну тисячу чотириста пятдесят дві гривні 57 коп.) інфляційних відрахувань.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Плассер-Комплект» (04060, м. Київ, вул. Академіка Щусєва, 36, ідентифікаційний код 37200900) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду в доход Державного бюджету України 288,92 грн. (двісті вісімдесят вісім гривень 92 коп.) державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати накази.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання

повного рішення: 02.06.2011 р.