Постанова № 15953242, 15.04.2011, Закарпатський окружний адміністративний суд

справа № 2а-0770/507/11

рядок статзвіту 8.1.5

код - 01

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2011 року 12 год. 00 хв. м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Андрійцьо В.Д.

при секретарі судового засідання - Повханич Г.П.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 (довіреність 4787/10/10-012 від 18 жовтня 2010 року)

представників відповідача - ОСОБА_2 (довіреність від 24 лютого 2011 року), Курах В.Ф. (голова правління)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді адміністративну справу за позовною заявою Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області до Закритого акціонерного товариства "Будавтодор" про стягнення податкових зобов'язань в сумі 478 565, 00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція в Закарпатській області звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Закритого акціонерного товариства "Будавтодор" про стягнення нарахованих із застосуванням "звичайних цін" податкове зобов'язання по платежу "податок на додану вартість" у сумі 478 565, 00 грн., в тому числі: основний платіж 319 043, 00 грн. та штрафні санкції - 159 522, 00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що перевіркою визначено рівень звичайних цін на рівні найменшої експортної ціни приватного підприємця за 1 тону за мінусом середніх витрат по митному оформленню однієї тони вантажу, а саме за 2007 рік звичайна ціна реалізації без ПДВ 1 тонни глини 129,19 грн., відповідно 2008 рік 127,8 грн., 2009 рік 196,65 грн. У зв'язку з цим позивачем встановлено заниження податкових зобов'язань по податку на додану вартість на загальну суму 319043 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги з обставин викладених у позовній заяві підтримав та просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача податкове зобов'язання у сумі 478 656, 00 грн.

Представники відповідача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнали, з мотивів викладених у письмових запереченнях, зокрема пояснивши, що при проведенні перевірки позивачем не враховано, те що відповідач належним чином обґрунтував рівень договірних цін.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що Закрите акціонерне товариство "Будавтодор" відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців знаходиться у реєстрі із місцезнаходженням - 89425, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Баранинці, вул. Об'їзна, 11 а. У відповідності до Довідки № 853 відповідач включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України із присвоєнням ідентифікаційного коду - 25434969.

Закрите акціонерне товариство "Будавтодор" перебуває на обліку в Ужгородській міжрайонній державній податковій інспекції у Закарпатській області, що підтверджується довідкою № 279/29-01 від 28 липня 2007 року та є платником податків і зборів відповідно до податкового законодавства.

У судовому засіданні встановлено, що 19 жовтня 2010 року працівниками Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області розпочато проведення виїзної планової документальної перевірки закритого акціонерного товариства "Будавтодор" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2007 року по 30 червня 2010 року, яка тривала до 22 листопада 2010 року,

В результаті даної перевірки встановлено, що закрите акціонерне товариство "Будавтодор" проводило реалізацію глини, придатної для виготовлення цегли та облицювальних керамічних виробів, фізичним особам - приватним підприємцям, які не є платниками податку на прибуток за ставкою встановленою ст. 10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" по цінам нижчим, ніж ціни на ідентичну продукцію при аналогічних умовах поставки, про що складено акт № 196/23-1/25434969 від 10 нрудня 2010 року (а.с. 55-102).

На підставі вищевказаного акту перевірки Ужгородською міжрайонною державною податковою інспекцією у Закарпатській області винесено рішення про визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін ЗАТ "Будавтодор", яким відповідачу визначено податкового зобов'язання у сумі 478 565, 00 грн. (а.с. 31).

У відповідності до п.1.18 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" у цьому законі звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Так, згідно з п.п.1.20.1. п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Отже, справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Суд констатує, що порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) встановлений підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 вищевказаного Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін. Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

У даному випадку використання при визначенні рівня звичайних цін за операціями з продажу відповідачем продукції фізичним особам підприємцям на внутрішньому ринку України того рівня цін, за якими приватні підприємці здійснювали реалізацію даної продукції на експорт на зовнішні ринки своїм контрагентам нерезидентам, не узгоджується з приписами підпункту 1.20.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо співставності умов договорів, оскільки реалізація продукції на внутрішньому ринку в межах України і її продаж на експорт нерезидентам є тією об'єктивною умовою, що суттєво впливає на ціну продукції.

Суд зауважує, що позивач при проведенні перевірки і при визначенні рівня звичайних цін взагалі не використовував інформацію про укладені договори з ідентичними товарами у співставних умовах. Бажаючи визначити звичайні ціни по операціях, проведених відповідачем, позивач повинен був визначити рівень справедливих ринкових цін, що склалися на ідентичну (однорідну) продукцію на внутрішньому ринку України даних товарів з урахуванням визначених законом умов щодо обсягу товарної партії, строків виконання зобовязань тощо. Тільки за таких обставин можна вести мову про співставність умов для визначення звичайних цін.

Таким чином, позивач у даному випадку визначив рівень звичайних цін всупереч підпункту 1.20.2 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", використавши інформацію про укладені фізичними особами-підприємцями зовнішньоекономічні договори, умови яких не можуть бути співставними, оскільки ціни на реалізовану відповідачем продукцію на внутрішньому ринку і на зовнішньому ринку суттєво відрізняються.

Аналіз застосованої Ужгородською міжрайонною державною податковою інспекцією у Закарпатській області методології визначення звичайної ціни свідчить про те, що фактично у даному випадку був використаний так званий метод ціни перепродажу (наступного продажу) товарів, при якому звичайна ціна товарів, що продаються платником податку, визначається на рівні ціни, за якою такі товари перепродаються їх покупцем у разі наступного продажу, з урахуванням визначених за допомогою застосування звичайних цін фактичних витрат, понесених цим покупцем під час продажу та просування на ринок цих товарів, а також звичайного для даного виду діяльності прибутку покупця.

Однак, застосування такого методу відповідно до підпункту а) п.п.1.20.9 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" допускається за методологією, встановленою Кабінетом Міністрів України, виключно для товарів (робіт, послуг), які продаються (надаються) платниками податку, визначеними як природні монополісти відповідно до закону. Відповідач до такої категорії платників не відноситься, а застосування відповідної методології до інших категорій платників, ніж природні монополісти, законом не передбачено.

Окрім того, позивач при проведенні перевірки не врахував, що на запит відповідач належним чином обґрунтував рівень договірних цін, надавши відповідні калькуляції на видобуток та транспортування глини з Чабанівського карєру на 2008 та на 2009 роки, згідно з якими ціна на відповідну продукцію становить 24 грн. з ПДВ за 1 тону. Достовірність та обґрунтованість наведених відповідачем розрахунків позивач не спростував.

Факт, що договірна ціна відповідача відповідала рівню справедливих ринкових цін на ідентичну продукцію у співставних умовах, підтверджується листом Закарпатської торгово-промислової палати від 08.12.2010 року за № 15.03-12/551, у якому наведено інформацію про оптові ціни на глину, що є сировиною для виробництва рядової керамічної цегли, які діяли у 2007-2009 роках по Закарпатській області, рівень яких не перевищує рівень договірних цін відповідача.

В той же час відповідно до листа головного управління статистики у Закарпатській області від 16.12.2010 року за № 03/1-28/6026 інформація щодо середньостатистичної вартості (ціни реалізації) глини, придатної для виробництва цегли та керамічних виробів відсутня. Вказаний документ свідчить про недостовірність інформації, наведеної позивачем в акті перевірки від 10.12.2010 року щодо відсутності відповіді відповідного органу статистики.

Відповідно до пп. 1.20.8 п. 1.20 статті 1 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Так, у судовому засіданні представником позивача не доведено, що ціна договорів відповідача не відповідає рівню звичайної ціни на ідентичні товари у співставних умовах, а тому суд приходить до висновку, що визначення спірної суми податкового зобовязання проведено необґрунтовано.

Слід наголосити, що наведені позивачем інші обставини, зокрема факт перебування приватних підприємців у трудових відносинах із позивачем не доводить обгрнутованість позовних вимог з огляду на приписи ст. 42 Конституції України, яка гарантує право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, в тому числі для осіб, які перебувають з відповідачем у трудових відносинах.

Крім того ця обставина, а також факт перевезення глини маршрутом Ужгород-Міхаловце автотранспортом відповідача, наявність у відповідача правовідносин з нерезидентом у минулих періодах (1998-2000 роки) тощо, в силу приписів п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не впливають на визначення рівня звичайних цін, тому відповідні обґрунтування позивача не можуть бути прийняті судом до уваги.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Представник позивача у судовому засіданні не довів правомірність прийнятих ним рішень.

Отже, суд приходить до переконання, що позивач протиправно визначив податкові зобовязання по податку на додану вартість розмірі 478 565,00 грн., а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України ( або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Доказів понесення відповідачем судових витрат суду не надано.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області - відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Андрійцьо В.Д.

Повний текст постанови виготовлено та підписано протягом 21 квітня 2011 р.

Суддя Андрійцьо В.Д.