Ухвала суду № 15950933, 22.03.2011, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2011 р.Справа № 2-а-3526/10/1570 Категорія:Головуючий в 1 інстанції: Колесниченко О.В. Судова колегія Одеського апеляційного

адміністративного суду у складі:

головуючого судді Коваля М.П.

суддів Потапчука В.О.

Зуєвої Л.Є.

при секретарі Журкіній І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Енергетичної регіональної митниці, Державної митної служби України та Головного управління Державного казначейства України в Одеській області про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі, зобовязання виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернулася до Суворовського районного суду м. Одеси з адміністративним позовом до Енергетичної регіональної митниці, Державної митної служби України про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 91 392,72 грн., відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 грн.

Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 20 червня 2008 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2008 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 20 червня 2008 року без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 березня 2010 року частково задоволено касаційну скаргу представника ОСОБА_2, скасовано постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 20 червня 2008 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2008 року, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_2 Визнано протиправною бездіяльність Державної митної служби України щодо невиконання приписів ч. 3 ст. 184 КЗпП України по обов'язковому працевлаштуванню ОСОБА_2 як особи, що самостійно виховує дитину у віці до 14 років, у зв'язку із ліквідацією Центральної енергетичної митниці. Зобов'язано Державну митну службу України виконати приписи ч. 3 ст, 184 КЗпП України та працевлаштувати ОСОБА_2 на державну службу в митних органах України на посаді, яка відповідає за рівнем кваліфікації, оплатою праці, посаді провідного інспектора сектору митних платежів, статистики, митної вартості та номенклатури митного поста «Одеса-нафтогавань», з якої вона була

звільнена наказом Центральної енергетичної митниці від 30.08.2005 року №155-К. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Сторони були сповіщені належним чином про час і місце судового засідання, про що є докази в матеріалах справи. ОСОБА_2 разом з представником прибула до суду та підтримала апеляційну скаргу; представник Енергетичної регіональної митниці, Державної митної служби України прибув до суду та заперечував проти задоволення скарги. Державне казначейство України в Одеській області сповіщено належним чином згідно поштового повідомлення про вручення (а.с.236), представник до суду не прибув та причини неявки суду не повідомив.

Колегія суддів порадившись на місці та заслухавши думку зявившихся осіб, ухвалила слухати справу за відсутністю представника Державного казначейства.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач була призначена на посаду провідного інспектора сектору митних платежів, статистики, митної вартості та номенклатури митного поста «Одеса-Нафтогавань», відповідно до наказу Центральної енергетичної митниці № 106К від 29.06.2005 року. Згідно наказу № 586 від 26.05.2005 року Центральна енергетична митниця ліквідована. Наказом Державної митної служби України від 25.06.2005 року № 587 створено Енергетичну регіональну митницю без правонаступництва. Наказом № 155-к від 30.08.2005 року ОСОБА_2 була звільнена з посади провідного інспектора сектору митних платежів, статистики, митної вартості та номенклатури митного поста «Одеса-Нафтогавань»з 31.08,2005 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з ліквідацією Центральної енергетичної митниці на підставі наказу Державної митної служби від 25.06.2005 року № 586 «Про ліквідацію Центральної енергетичної митниці».

Щодо апеляційних доводів про те, що Центральна енергетична служба не ліквідована, а реорганізована, а тому позивач мала переважне право на залишення на роботі колегія суддів вважає за необхідне наголосити на наступному.

Положенням про Державну митну службу України, затвердженим Указом Президента України від 24.08.2000р. № 1022, визначено, що Державна митна служба України має право приймати рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації в установленому порядку митниці, регіональної митниці тощо.

Згідно приписів ст.ст. 14, 15 Митного кодексу України встановлено, що зазначені установи є юридичними особами.

З огляду на зазначені приписи наказом Державної митної служби України від 25.06.2005р. № 586 було ліквідовано Центральну енергетичну митницю. Наказом Державної митної служби України від 01.07.2005р. № 607 був затверджений склад комісії з питань ліквідації Центральної енергетичної митниці. Дана установа мала Ідентифікаційний код у Єдиному держаному реєстрі підприємств та організацій України №24739632, що підтверджується матеріалами справи.

Колегія суддів з приводу апеляційних доводів вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до п. 6 Положення «Про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України», затвердженого постановою КМ України від 22.01.1996р. № 118, встановлено, що ідентифікаційний код зберігається за суб'єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є

єдиним. Код зберігається у разі перетворення юридичної особи лише за правонаступником. У разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такою юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом. В усіх інших випадках припинення юридичної особи, присвоєння її коду новоствореним суб'єктам забороняється.

Як вбачається з матеріалів справи, Центральна енергетична митниця виключена з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 19.06.2005 року. Наказом Державної митної служби України від 25.06.2006 року № 587 була створена Енергетична регіональна митниця, яка отримала код ЄДРПОУ № 33633964 без правонаступництва.

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП Україна трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ким органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Колегія суддів наголошує на тому, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 зазначеної статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 ст. 40), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідно до ч. 1 от. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Як вбачається з матеріалів справи та сторонами не заперечувалось, на виконання вказаних норм позивачку було письмово попереджено під розпис 30.06.2005 року про наступне вивільнення у зв'язку з ліквідацією Центральної енергетичної митниці Державної митної служби України, а наказом № 155-к від 30,08.2005р. Голові комісії з питань ліквідації Центральної енергетичної митниці позивач була звільнена з посади з 31.08.2005р. на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з ліквідацією Центральної енергетичної митниці.

Колегія суддів вважає за необхідне наголосити на постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»від 06.11.1992р. № 9, у пункті 19 якої визначено, що при ліквідації підприємства (установи, організації) правила п.1 ст. 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

З аналізу викладеного можливо дійти обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України відбулось у відповідності до вимог чинного законодавства, та позивачем не надано доказів на спростування викладеного та в обґрунтування відповідних позовних вимог.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції правильно встановив той факт, що позивачка на час звільнення самостійно виховувала дитину неповнолітнього сина 1994 року народження, що підтверджується матеріалами справи (а.с.29).

Відповідно до ч. З ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства. установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Отже як вбачається з матеріалів справи, на час звільнення позивачки відбувалась процедура ліквідації Центральної Енергетичної митниці, а новостворена Енергетична регіональна митниця ще не почала свою діяльність (з 01.09.2005 року), а тому, відповідно до вимог ст. 412 Митного кодексу України та ч. З ст.184 КЗпП України органом, який був зобов'язаний працевлаштувати позивача є Державна митна служба України, як орган, який прийняв рішення про припинення діяльності Центральної Енергетичної митниці та орган, який приймає рішення про припинення проходження державної служби в митних органах.

Як вбачається з матеріалів службового розслідування, проведеного Державної митної служби України за фактами порушення трудових прав працівників Центральної Енергетичної митниці встановлено, що при вивільнені позивача йому не було запропоновано працевлаштування на відповідній посаді у новоствореній Енергетична регіональна митниця, куди були переведені всі

колишні працівники Центральної Енергетичної митниці, хоча позивач подавав відповідну заяву про переведення.

Представник відповідача не зміг навести доказів надання Центральної Енергетичної митниці, Енергетичної регіональної митниці чи Державної митної служби України у час перед звільнення працівника пропозицій щодо його працевлаштування.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику вирішення трудових спорів» не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав обов'язок, по працевлаштуванню працівника відповідно до вимог ч. 3 ст.184 КЗпП України, якщо працівнику не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої працівник відмовився з поважних причин. Вказане трактування Верховним Судом України положень ч. 3 ст. 184 КЗпП України свідчить про те, що обов'язок щодо працевлаштування працівників, які мають додаткові гарантії несе власник або уповноважений ним орган. Таким чином, Державною митною службою України не був виконаний обов'язок роботодавця щодо обов'язкового працевлаштування працівника, який користується додатковою гарантією, передбаченою ч. 3 ст. 184 КЗпП України.

Оскільки обов'язок щодо працевлаштування працівника не був виконаний, а його виконання у часі не обмежено законом, враховуючи, що відповідно до наказу Державної митної служби України від 23,01.2008 року №35 правом на прийняття та звільнення працівників митних органів України користується виключно Державна митна служба України, відповідно до положень ч.2, 3 ст.162 КАС України судом повинен бути покладений обов'язок щодо працевлаштування позивача на державній службі в митних органах України на посаді, яка відповідала посаді за ступенем кваліфікації, розміру оплати праці тощо, яку обіймав позивач на час його звільнення. При цьому колегія суддів, з огляду на приписи ч.2 ст. 11 КАС України дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно вийшов за межі позовних вимог, оскільки цього потребує повний захист прав позивача або поновленню його порушеного права.

Таким чином розглядаючи дану справу, суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про те, що звільнення позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України відбулося у відповідності до вимог закону, у зв'язку з чим, відсутні підстави визнання протиправним наказу про звільнення, поновлення позивача на попередній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Даний висновок узгоджується з матеріалами справи відповідно до яких, звільнення ОСОБА_2 було проведено Головою комісії з питань ліквідації Центральної енергетичної митниці в установленому чинним законодавством України порядку на підставі п. 1 ст. 40 та ст. 42 КЗпП України.

Щодо апеляційних доводів про відмову у працевлаштуванні на займану посаду, у той час, коли основна кількість працівників ліквідованої митниці була працевлаштована у новоствореній Енергетичній регіональній митниці слід наголосити на тому, що позивач доказів відмови їй у працевлаштуванні не надала та згідно з п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»при ліквідації підприємства правила п. 1 ст. 40 КЗпП України можуть застосовуватись в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В таких випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений в установленому порядку.

З огляду на твердження апелянта про те, що її працевлаштування на державній службі в митних органах на відповідній посаді є фактичним поновленням на посаді, слід наголосити на тому, що таке твердження не відповідає ст. 235 КЗпП України.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже поновлення на попередній роботі позивача не можливо, оскільки Центральна енергетична митниця ліквідована. Новостворена юридична особа - Енергетична регіональна митниця правонаступником Центральної енергетичної митниці не являється, та не перебувала в жодних цивільно-правових (трудових), адміністративно-правових відносинах з позивачем.

Слід зазначити, що наказом Держмитслужби від 17.12.2010 року № 1486 «Про оптимізацію структури митних органів»(із змінами), функції митного контролю та митного оформлення товарів, що здійснювалися митним постом «Одеса-нафтогавань» Енергетичної регіональної митниці передані Південній митниці з 24.12.2010 року. У зв'язку з цим, 23.12.2010 року Головою Держмитслужби затверджено Структуру та Штатний розпис на 2010 рік Енергетичної регіональної митниці, які не містять структурний підрозділ - митний пост «Одеса-нафтогавань»Енергетичної регіональної митниці, штатну чисельність Енергетичної регіональної митниці скорочено з 369 до 109 одиниць.

Відповідно до положень ч. 1 та ч. 4 ст. 70 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування; Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків.

Таким чином позивач не надав належних доказів у підтвердження тих обставин, на які він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог щодо скасування відповідних наказів, оскільки їх законність не спростована.

Враховуючи те, що висновки суду обґрунтовані та відповідають чинному законодавству, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують, колегія суддів на підставі ст. 200 КАС України приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Енергетичної регіональної митниці, Державної митної служби України та Головного управління Державного казначейства України в Одеській області про визнання незаконним звільнення та поновлення на роботі, зобовязання виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: / М.П. Коваль/

Суддя:/В.О. Потапчук/

Суддя: /Л.Є. З