Ухвала суду № 15942965, 05.05.2011, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Смагар С.В.

Суддя-доповідач - Чумак С.Ю.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2011 року справа №2а/0570/1635/2011

приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Чумака С.Ю.

суддів

Ляшенка Д.В. та Ястребової Л.В.,

при секретарі Задоєнко О.В.,

за участю представника відповідача Близнюк Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 березня 2011 р. у справі № 2а/0570/1635/2011 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України в особі філії Донецього обласного управління до Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про скасування податкового повідомлення-рішення від 2 листопада 2010 року № 0070041740/3.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про наявність квитків, які надано працівниками разом з авансовими звітами при відрядженнях, та про можливість застосування перевізниками квитків старого зразку до повного їх використання, а тому правомірність відшкодування працівникам витрат на проїзд у відрядженні за цими квитками.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28 березня 2011 року позовні вимоги задоволені повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що для цілей оподаткування, зокрема, для визначення обґрунтованості віднесення витрат на проїзд відряджених працівників на валові витрати, так само як і для обґрунтованості їх здійснення для цілей відрядження, необхідними ознаками є документальна та вартісна визначеність підтверджуючих документів у вигляді транспортних квитків, і відсутність інформації про страховика тощо не впливає на цілі оподаткування та на значення квитка як підтверджуючого документу, що використаний за сферою свого призначення. Суд також зазначив, що жодна норма наказу № 503 не визначає, що у випадку використання квитків старого зразку після прийняття даного наказу вони позбавляються статусу підтверджуючих документів на транспортні витрати.

Не погодившись з постановою суду відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить останню скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на невідповідність квитків, за якими відшкодовувались витрати на відрядження, типовій формі квитків на проїзд пасажирів на маршрутах загального користування ІІ типу, вимогам додатку 1 п. 1.1.1 наказу міністерства транспорту та звязку України від 25.05.2006 року № 503.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, вважає останню необґрунтованою, а постанову суду такою, що підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що з 2 по 15 червня 2010 року відповідачем була здійснена виїзна позапланова перевірка філії Добропільського відділення № 5363 Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2008 року по 16 квітня 2010 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 18 червня 2010 року № 726/22-0/02789345 (далі ат перевірки).

За висновками акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем 2 листопада 2010 року прийняте спірне податкове повідомлення-рішення згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ (далі Закон № 2181), чинного на час виникнення спірних правовідносин, № 0070041740/3, яким визначена сума податкового зобов'язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб у загальній сумі 559 грн. 59 коп., в тому числі за основним платежем 186 грн. 53 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 373 грн. 06 коп.

Правовою підставою визначення податку з доходів фізичних осіб спірним податковим повідомленням-рішенням наведені норми пункту 3.4 статті 3, підпункту 9.10.3 пункту 9.10 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року № 889-ІV (надалі Закон № 889), чинного на час виникнення спірних правовідносин. Правовою підставою для застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним рішенням визначені норми підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181.

Як вбачається з акту перевірки (пункт 3.1.6), за результатами перевірки відповідачем встановлено, що працівникам поверталися кошти за проїзд у міжміському транспорті (Добропілля-Донецьк; Донецьк-Добропілля) по квиткам, що не відповідають вимогам наказу Міністерства транспорту та зв'язку України «Про затвердження Типових форм квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу на маршрутах загального користування» від 25 травня 2006 року № 503, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 вересня 2006 року за № 1065/12939, на загальну суму 1057 грн., що призвело до порушення підпункту 9.10.3 пункту 9.10 статті 9 Закону № 889 та неутримання податку з доходів фізичних осіб в сумі 186 грн. 53 коп. Про порушення позивачем інших норм відповідач в акті перевірки не зазначає.

Відповідно до підпункту 9.10.3 пункту 9.10 статті 9 Закону № 889 якщо платник податку повертає суму надміру витрачених коштів пізніше граничного строку, встановленого підпунктом 9.10.2 цього пункту, але не пізніше звітного місяця, на який припадає останній день такого граничного строку, то такий платник податку сплачує штраф у розмірі 15 відсотків суми таких надміру витрачених коштів, який стягується за процедурою утримання податку, встановленою підпунктом 9.10.1 цього пункту. Якщо платник податку не повертає суму надміру витрачених коштів протягом звітного місяця, на який припадає такий граничний строк, то така сума підлягає оподаткуванню за правилами, встановленими підпунктом 9.10.1 цього пункту, та платник податку сплачує штраф, встановлений абзацом першим цього підпункту. Якщо у майбутніх податкових періодах платник податку повертає суму надміру витрачених коштів або вона стягується з такого платника податку за рішенням суду, перерахунок податкових зобов'язань такого платника податку не здійснюється, а сума штрафу не відшкодовується.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що дана норма стосується безпосередньо платника податку та права податкового агента, яким є у даному випадку позивач, стягувати штраф з оподатковуваного доходу платника податку за процедурою утримання податку, внаслідок чого застосування відповідачем даної норми як порушеної позивачем (податковим агентом) є безпідставним, оскільки в акті перевірки відповідач зазначає про невідповідність квитків на транспорт вимогам наказу від 25 травня 2006 року № 503 та неправомірність повернення позивачем своїм працівникам коштів за проїзд.

Міністерством транспорту та зв'язку України наказом від 25 травня 2006 року № 503 (далі Наказ № 503) затверджені нові Типові форми квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу на маршрутах загального користування, (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 21 вересня 2006 року за № 1065/1293). Даним наказом був скасований наказ Міністерства транспорту та зв'язку України від 31 травня 2000 року № 278 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 2000 року за № 368/4589), (надалі Наказ № 278), яким були затверджені Типові форми квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу автомобільним транспортом та Тарифних зон перевезення пасажирів автомобільним транспортом на приміських маршрутах.

Судом першої інстанції під час судового розгляду справи досліджувались квитки на автобус, які були долучені до звітів про використання коштів, наданих на відрядження та видаткових касових ордерів, внаслідок чого було встановлено, що форма квитків відповідає Типовій формі ІІ, яка була затверджена наказом № 278 та скасована наказом від 25 травня 2006 року № 503. Відповідачем зазначений факт не оспорюється.

Листом від 12 вересня 2007 року № 2255-01/09/13-07 Міністерством транспорту та зв'язку України було розяснено, що наказом № 503 не регламентоване подальше використання квитків старого зразку, які виготовлені до введення в дію даного наказу, внаслідок чого Міністерство вважає за можливе використання квитків старого зразку авто перевізниками до повного їх використання.

В акті перевірки відповідач також зазначає про порушення позивачем підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» стосовно включення до складу валових витрат на відрядження на загальну суму 1057 грн., на підставі квитків, що не відповідають вимогам Наказу № 503, а також порушення пункту 2.11 статті 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України № 637, а саме в квитках, наданих до перевірки, відсутня інформація про перевізника, страховика, страхову суму, що вноситься у квитки друкованим способом, тобто надані квитки не мають статусу підтверджуючих документів. Таким чином, порушення, яки призвело до донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб, є тим самим, що й вищенаведене порушення. Разом з тим за порушення норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Положення № 637 відповідачем до позивача будь-які рішення не приймалися та санкції не застосовувалися, про що вірно зазначено в постанові судом першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що відсутність у квитках інформації про перевізника, страховика, страхову суму, що вноситься у квитки друкованим способом, яка передбачається наказом № 503, а також наявність інформації про організатора перевезень, а не перевізника, на що посилається як на підставу своїх доводів відповідач, не позбавляє права на відшкодування вартості проїзду працівників позивача та від цього не втрачається зміст та значення квитків як документів, що підтверджують витрати на транспорт. Зазначені зауваження відповідача щодо форми квитків носять формальний характер.

Відповідач посилається в запереченнях на пункту 2.1 Положення про форму та зміст розрахункових документів, яке затверджене наказом Державної податкової адміністрації України від 1 грудня 2000 року № 614, і яке визначає обовязкові реквізити розрахункових документів. У разі відсутності хоча б одного з обовязкових реквізитів, а також недотримання сфери призначення, документ не є розрахунковим.

Відповідно до пункту 2.5 вищезазначеного Положення форма і зміст розрахункових документів (крім тих, які друкуються реєстраторами розрахункових операцій), що використовуються при наданні послуг пасажирським автомобільним транспортом, повинні відповідати Типовим формам квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу автомобільним транспортом, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 31.05.2000 № 278 «Про затвердження Типових форм квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу автомобільним транспортом та Тарифних зон перевезення пасажирів автомобільним транспортом на приміських маршрутах», який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 23.06.2000 за № 368/4589, за винятком квитків на приміські автомаршрути (типи ПА-1, ПА-2), міські автомаршрути (типи МА-1, МА-2), багажних квитків на приміські автомаршрути (тип КБ-2), наведених у додатках 2, 3 та 6 до зазначеного вище наказу. Суд зазначає, що після скасування наказу № 278 зміни до Положення внесені не були, а квитки, що перевірялися, відповідали типовій формі, встановленій наказом № 278. Крім цього, наказ № 503 не забороняє використання квитків, які були виготовлені за типовими формами, встановленими наказом № 278.

Відповідно до підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо.

Таким чином, для цілей оподаткування, зокрема, для визначення обґрунтованості віднесення витрат на проїзд відряджених працівників на валові витрати, так само як і для обґрунтованості їх здійснення для цілей відрядження, необхідними ознаками є документальна та вартісна визначеність підтверджуючих документів у вигляді транспортних квитків, і відсутність інформації про страховика тощо не впливає на цілі оподаткування та на значення квитка як підтверджуючого документу, що використаний за сферою свого призначення. Суд також зазначає, що жодна норма наказу № 503 не визначає, що у випадку використання квитків старого зразку після прийняття даного наказу вони позбавляються статусу підтверджуючих документів на транспортні витрати.

За таких обставин, враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає, що постанова суду винесена законно та обґрунтовано, підстав для її скасування не вбачається, у звязку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Повний текст виготовлено 11 травня 2011 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Добропільської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 березня 2011 р. у справі № 2а/0570/1635/2011 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: С.Ю.Чумак

Судді: Д.В. Ляшенко

Л.В.Ястребова