Ухвала суду № 15941627, 28.04.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" квітня 2011 р.справа № 2а-14648/10/0470 Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді:Мартиненка О.В.

суддів: Чепурнова Д.В. Уханенка С.А.

при секретарі судового засідання:Хімушкіній О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 січня 2011 року у справі № 2а-14648/10/0470 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про визнання недійсним рішення та зобовязання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и л а:

11 листопада 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та просить (з урахуванням зміни позовних вимог від 24.01.2011 року) визнати недійсним рішення від 16 серпня 2010 року протокол №5 Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України щодо неможливості визнання позивача учасником бойових дій; зобовязати Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України визнати учасником бойових дій та видати позивачу посвідчення встановленого зразка.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 січня 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про визнання недійсним рішення та зобовязання вчинити певні дії відмовлено повністю.

Не погодившись з постановою суду, ОСОБА_1, позивач, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження обставин у справі просить скасувати оскаржувану постанову суду та прийняти нову, якою позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення про відмову позивачу у визначенні його учасником бойових дій, прийняте комісією Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визначення учасниками бойових дій з урахування документів, які свідчили про виконання позивачем службових завдань, пов'язаних з охороною громадського порядку при надзвичайних обставинах на території республік Закавказзя колишнього СРСР, є неправомірним у звязку з наступним. Загальновідомими є факти, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік Союзу РСР, а саме з 1988 року по 1991 рік в кавказьких республіках виникали етнічні конфлікти, які супроводжувались збройними сутичками. З 1988 року по 1991 рік позивач неодноразово виконував завдання в умовах надзвичайного стану та під час збройних конфліктів. По відношення до України Грузія, Узбекистан, Вірменія та Азербайджан є іншими державами. Таким чином, позивач підпадає під визначення учасника бойових дії відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який визначає, що учасниками бойових дій визнаються особи, які працювали чи перебували в відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії і брали участь в бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 01 червня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України із заявою про визнання його учасником бойових дій та видачі посвідчення встановленого зразка. До заяви була додана довідка Центрального архіву внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації від 10 лютого 2003 року НОМЕР_1, згідно якої за архівними документами Орджонікідзевського вищого воєнного училища командного Краснознаменного училища ім. С.М. Кірова МВС СРСР встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу (навчався) в якості курсанта 5 роти у період 1988-1992 років. За час навчання залучався до службових відряджень: до м. Тбілісі з 10 квітня 1989 року по 20 квітня 1989 року, до м. Фергану, м.Самарканд, м. Гудауту - з 05 червня 1989 року по 30 серпня 1989 року, до м. Степанакерт - з 06 червня 1990 року по 19 липня 1990 року. У службових відрядженнях особовий склад училища виконував завдання з охорони громадського порядку.

Відповідно до Витягу із Протоколу №5 засідання Комісії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визначення учасниками бойових дій від 16 серпня 2010 року, підполковнику ОСОБА_1 заступнику командира військової частини №3021 з виховної роботи, з урахуванням документів, які свідчать про виконання ним службових обовязків, повязаних з охороною громадського порядку при надзвичайних обставинах на території республік Закавказзя колишнього СРСР, відмовлено у визначенні учасником бойових дій.

В обґрунтування рішення про відмову у визначенні учасником бойових дій зазначено, що в постанові Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 зазначено перелік держав, періоди бойових дій та категорії працівників, які визнаються учасниками бойових дій, однак позивач не підпадає під дану категорію, адже у зазначеному переліку не містяться території держав та періоди, які зазначені в документах військовослужбовця.

Пунктом 2 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ передбачено, що учасниками бойових дій на території інших країн визнаються військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів), перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Постанова Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року №63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»містить перелік держав і періодів бойових дій на їх території та перелік осіб, на яких поширюється дана постанова.

Зі змісту примітки 6 до Переліку стосовно можливості визнання осіб учасниками бойових дій, якщо такі мали місце в інших країнах після грудня 1979 року, та не названі у Переліку, вбачається, що її положення поширюються лише на військових фахівців, які направлялися Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР у країни, на території яких велися бойові дії і пільги яким надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.

Території та періоди бойових дій, на які посилається позивач, не віднесені до вищезазначеного переліку Постанови Кабінету Міністрів України.

Крім того, як свідчить надана позивачем архівна довідка ОСОБА_1 направлявся у службові відрядження для виконання завдань по охороні громадського порядку, а не для участі у бойових діях чи забезпечення бойової діяльності військ (а.с. 12).

З урахуванням ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно змісту якої обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, ОСОБА_1 не відноситься до категорій учасників бойових дій, оскільки в матеріалах справи не містяться відомості щодо його особистої участі у бойових діях, з якими у даному випадку закон повязує право на визнання учасником бойових дій.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справ..

З огляду на викладене, постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 січня 2011 року є законною і обґрунтованою, а підстави для її зміни або скасування відсутні.

Керуючись ст. 195, ст. 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 200, ст. 206 КАС України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 січня 2011 року у справі № 2а-14648/10/0470 залишити без змін.

Ухвала складена в повному обсязі 04 травня 2011 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий:О.В. Мартиненко

Суддя:Д.В. Чепурнов

Суддя:С.А. Уханенко