Постанова № 15935780, 16.05.2011, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2011 року Справа № 2а-0870/1419/11

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді О.В. Конишевої,

при секретарі судового засідання А.С. Нецик

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач або ФОП ОСОБА_1.) подано адміністративний позов до Токмацької обєднаної державної податкової інспекції Запорізької області (далі - відповідач або Токмацька ОДПІ), в якому позивач просить суд визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.02.2011 №0000091701.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст.41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Керуючись приписами статей 41 КАС України суд розглянув справу на підставі наявних доказів, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у звязку із відсутністю осіб, які беруть участь у справі.

З матеріалів справи та наявних в ній доказів, судом встановлено наступне.

До судового засідання від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Просить позов задовольнити у повному обсязі, визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.02.2011 №0000091701.

Відповідач у письмових запереченнях проти задоволення позовних вимог заперечив, вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить у задоволенні позову відмовити, зазначаючи що висновки, викладені в акті перевірки є обґрунтованими, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним.

Суд, розглянувши матеріали і зясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши інші наявні у справі докази у їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Токмацькою ОДПІ отримано акт невиїзної документальної перевірки ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя ТОВ «ТК «Ольвія» (№ 80/23-02/35628392 від 28.05.2010), відповідно до якого встановлено, що ТОВ «ТК «Ольвія» не здійснювало реальної діяльності, визначення якої передбачено для вимог податкового законодавства ч. 5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215, ст. 216, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «ТК «Ольвія» при придбанні та продажу товарів (послуг). ТОВ «ТК «Ольвія» (код ЄДРПОУ 35628392, м. Запоріжжя, вул. Червоногвардійська, буд 40) за період з 01.01.2009 по 31.05.2009 на підставі договору купівлі-продажу нафтопродуктів від 26.12.2008 № 2 мав взаємовідносини з приватним підприємцем ОСОБА_1 Дані, наведені в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит за період, що перевірявся, не є дійсними, тобто правочини вчинені та такі, що виконувались протягом періоду, що перевірявся, між ТОВ «ТК «Ольвія» та приватним підприємцем ОСОБА_1 не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

З метою перевірки відомостей, отриманих від ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя розпочата та проведена документальна позапланова виїзна перевірка приватного підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) за період з 01.01.2009 по 31.05.2009. Перевірка проведена згідно з п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755- VI та відповідно до наказу Токмацької ОДПІ від 03.02.2011 № 40. За результатами документальної позапланової виїзної перевірки складений акт від 17.02.2011 №27/172/2838200679, відповідно до якого встановлено, що на порушення п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7,7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, із змінами і доповненнями, п.19 ст.2 Бюджетного кодексу України та в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 69614 грн., у тому числі по податковим періодам: за січень 2009 р. - 4284 грн., за лютий 2009 р. - 16267 грн., за березень 2009 р. - 18943 грн., за квітень 2009 р,- 21816 грн., за травень 2009р. - 8304 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем 25.02.2011 винесено податкове повідомлення-рішення № 0000091701/0 від 25.02.2011 в якому визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) у розмірі 87 017,50 грн., у тому числі основний платіж - 69 614,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 17 403,50 грн.

З даним податковим повідомленням-рішенням позивач не погодився та звернувся до суду про його скасування.

Як вбачається з акту перевірки, відділом податкової міліції ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя, встановлено (акт перевірки відповідності юридичної (фактичної) адреси фактичному місцезнаходженню від 20.01.2010 № 696), що ТОВ «ТК «Ольвія» відсутнє за юридичною адресою та що будинок (приміщення) за адресою м. Запоріжжя, вул. Грязнова, б. 51, кв. 10 належить КП «Врежо № 2». Станом на 01.01.2010 КП «Врежо № 2» договори оренди з ТОВ «ТК «Ольвія» не укладались. Приміщення, яке відповідає фактичній та юридичній адресам підприємства відноситься до житлового фонду, та відповідно до статті 6 Житлового кодексу, УРСР, від 30.06.1983 №5464-Х не може використовуватися для потреб промислового характеру. Фактична та юридична адреса підприємства м. Запоріжжя, вул. Грязнова, б. 51 є адресою масової реєстрації юридичних осіб.

Також відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Перевіркою ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя встановлено, що відповідно до декларацій з податку на прибуток підприємства, які надавали «ТК «Ольвія» основні засоби у підприємства відсутні. Додаток К1 до декларацій з податку на прибуток до органів ДПС не надавався, що також свідчить про відсутність основних засобів на підприємстві. Крім того декларація з податку на прибуток за 2009 рік подана з «нульовим показниками» у р.7 «амортизаційні відрахування».

Загальна чисельність працюючих на ТОВ «ТК «Ольвія» відповідно до даних 1-ДФ склала:

станом на 01.01.2009 рік 4 особи, у т.ч, за сумісництвом - 0 осіб.

станом на 01.04.2009 рік 4 особи, у т.ч, за сумісництвом - 0 осіб.

станом на 01.07.2009 рік 3 особи, у т.ч. за сумісництвом - 0 осіб.

станом на 01.10.2009 рік 3 особи, у т.ч. за сумісництвом - 0 осіб.

станом на 01.01.2010 рік звітність за формою 1-ДФ не надана.

Додаток К1 до декларацій з податку на прибуток до органів ДПС не надавався, що свідчить про відсутність основних засобів на підприємстві, амортизаційні відрахування відсутні.

ПП ОСОБА_1 у періоді, що перевірявся мав взаємовідносини з ТОВ «ТК «Ольвія» на підставі договору купівлі-продажу нафтопродуктів від 26.12.2008 № 2, укладеного ПП ОСОБА_1 (Замовник), та керівником ТОВ «ТК «Ольвія», (далі Постачальник) в особі керівника Єріної Ніни Данилівни, відповідно якого «Постачальник» зобов'язується поставити та передати у власність «Замовника» нафтопродукти, а «Замовник» зобов'язується прийняти продукцію та своєчасно сплатити на умовах Договору. Згідно договору, Постачальник зобов'язується доставити Товар Покупцеві, по вказаній ним адресі.

Згідно наданих до перевірки документів встановлено, що ТОВ «ТК «Ольвія» у періоді з 01.01.2009 по 31.05.2009 реалізовувало приватному підприємцю ОСОБА_1 паливо-мастильні матеріали на загальну суму 348070,00 грн., в т.ч. ПДВ 69614,00 грн.

До перевірки по взаємовідносинам ПП ОСОБА_1 з ТОВ «ТК «Ольвія» надані наступні документи: видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, договір купівлі продажу нафтопродуктів № 2 від 26.12.2008 та довіреності. Документів про транспортування товару до перевірки не надано.

Згідно з договором купівлі-продажу нафтопродуктів № 2 від 26.12.2008 між Продавцем ТОВ «ТК «Ольвія» в особі директора Єріної Н.Д., що діє згідно статуту, та Покупцем ПП ОСОБА_1, що діє згідно свідоцтва про державну реєстрацію СПД - фізичної особи, продавець зобов'язується доставити товар Покупцю, на вказану ними адресу, поставка товару на адресу Покупця доставка паливо - мастильних матеріалів виконувалася транспортом Постачальника, документи на транспортування (товарно-транспортні накладні) Постачальником не надавалися, чим порушено ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» № 2344-ІП від 05.04.2001, та наказу Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» № 488/346 від 29.12.1995.

Тобто, так як документів по транспортуванню паливо-мастильних матеріалів не надано, в ході проведення перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, в зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, документів, що засвідчують транспортування (товарно-транспортні накладні та путьові листи), зберігання товарів.

У зв'язку з відсутністю у ПП ОСОБА_1 копії паспортів якості, в яких зазначені нормативні документи, вимогам яких відповідають нафтопродукти, та копії сертифікатів відповідності або свідоцтв про визнання відповідності (якщо нафтопродукт підлягає обов'язковій сертифікації в Україні), це ще один факт, який не підтверджує поставку нафтопродуктів від ТОВ «ТК «Ольвія».

У зв'язку з вищевикладеним, у ТОВ «ТК «Ольвія» відсутнє, право на формування валових витрат по операціях з підприємствами постачальниками в розумінні ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що вищезазначені висновки податкового органу є незаконними та необґрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі.

Стаття 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Зокрема, правочин не може бути визнаний недійсним через його порушення однією зі сторін, яким би істотним воно не було (натомість, це може бути підставою для односторонньої відмови від правочину чи одностороннього розірвання договору).

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України, загальною підставою недійсності правочину є недотримання в момент укладення правочину вимог частин 13, 5 і 6 ст.203 ЦК України (яка встановлює умови дійсності правочинів), тобто укладення правочину:

ч. 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства;

ч. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

ч. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

ч. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.

Спеціальні підстави (статті 218235 ЦК України) конкретизують застосування загальних умов, встановлюючи особливості порядку визнання правочину недійсним.

Згідно статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою цієї статті правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відобразивши в акті перевірки певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину.

Окрім того, як зазначив Пленум Верховного Суду України у п.5 Постанови від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у разі оспорювання стороною правочину факту його нікчемності, такий правочин може визнаватися таким у судовому порядку.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» № 509 від 04.12.1990 (із змінами та доповненнями) «Функції державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій», до функцій податкових органів не входить визнання договорів нікчемними або не визнання операцій по здійсненню таких правочинів господарською діяльністю підприємства та інше.

Додатково слід зазначити, що відповідно до п.п. 2.3.4. п. 2.3. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005, зареєстрованим в Мінюсті України 25.08.2005 за № 925/11205, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтвердження доказами, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, «приховування об'єкта оподаткування», «розкрадання», «привласнення», «описка» тощо).

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Статтею 627 ЦК України, встановлено свободу договору. Тобто сторони вільні в укладені договору, визначені умов договору, тощо. З огляду на наведені принципи, Відповідачеві не надано право визначати дійсність договорів в залежності від наявності у сторін договору складів, чисельності персоналу, місця передачі товару та переходу права власності на нього, умови його транспортування тощо. Відповідачем не наведено жодного нормативного акту який би обґрунтовував таку позицію контролюючого органу.

Субєкти господарювання самостійно визначають умови ведення господарської діяльності, економічної доцільності ведення тих чи інших господарських операцій. Визначення умови переходу права власності на товар, умов поставки товару є також правом сторін.

Порядок приймання, зберігання і роздрібної торгівлі бензином, дизельним паливом, гасом, маслами, мастилами (далі - нафтопродукти), а також регламентують вимоги у дотриманні прав споживачів щодо належної якості цих нафтопродуктів, безпеки для життя та здоров'я споживачів, навколишнього природного середовища і рівня торговельного обслуговування визначаються Правилами роздрібної торгівлі нафтопродуктів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 № 1442.

Вказані Правила поширюються на всіх суб'єктів господарювання на території України, які зареєстровані в установленому порядку.

Відповідно до п.29 вищевказаних Правил забороняється приймати нафтопродукти на АЗС у разі: відсутності на автоцистернах пломб вантажовідправника, їх пошкодження (у разі пломбування автоцистерни) або невідповідності їх відбитку печатки на товарно-транспортній накладній; відсутності свідоцтва про повірку автоцистерни; несправності зливного пристрою автомобільної цистерни; несправності заземлювального пристрою; настання грози; неналежного оформлення або відсутності товарно-транспортної накладної; наявності підтоварної води і механічних домішок у нафтопродуктах; невідповідності якості нафтопродуктів вимогам нормативних документів; відсутності паспорта якості нафтопродукту або неналежного його оформлення (відсутність номера, марки та виду, не зазначені усі показники якості); відсутності копії сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності.

Представниками позивача у судовому засіданні надані договір купівлі-продажу нафтопродуктів №2 від 26.12.2008, видаткові накладні на придбання бензину, банківські виписки; змінні звіти АЗС, сертифікати відповідності, паспорти якості.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.2 ст. 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особі, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а)порядковий номер податкової накладної;

б)дату виписування податкової накладної;

в)повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г)податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д)місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е)опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж)ціну поставки без врахування податку;

з)ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и)загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Більш того, згідно п.7.2.3. п. 7.2 ст. 7 цього ж Закону, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків».

Згідно пп. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України №168/97-ВР, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до Наказу ДПА України від 30.05.1997 № 165, що зареєстрований в Мінюсті «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення», податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

П. 6.2. даного наказу визначено, що податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. Інших підстав для визнання податкової накладної недійсною діючим законодавством України не передбачено. Керуючись пп. 7.2.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 даного Закону.

Отже судом встановлено, що до наступного часу жодний податковий документ ТОВ «ТК «Ольвія» не визнаний не дійсним, як того вимагає діюче законодавство України, на момент здійснення господарських взаємовідносин між підприємствами, ТОВ «ТК «Ольвія» є зареєстрований платник податку та в наявності свідоцтво про реєстрацію як платник податку на додану вартість.

Щодо обґрунтувань відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних слід зазначити наступне.

Відповідно до Наказу Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» № 363 від 14.10.1997 товарно-транспортна накладна визначена як документ на перевезення вантажів наряду з іншими документами, а саме подорожними листами. Тільки дорожній лист вантажного автомобіля є документом без якого перевезення вантажів не допускається /п. 11.3/, але даний документ є документом вантажовідправника або перевізника, а не отримувача Товару та зберігається і знаходиться у них, копія отримувачу Товару не надається.

Товарно-транспортна накладна з 22.05.2006 виключена як бланк суворої звітності, у зв'язку з втратою сили інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом і обліку транспортної праці № 228/253 від 07.08.1996 та у зв'язку з чим, даний документ є не обов'язковим документом для застосування підприємствами Товарно-транспортна накладна є документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку їх на путі, складського оприходування, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажів та обліку виконаною роботи, відповідно до термінів та понять закріплених в Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в України, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997. У зв'язку з наведеними приписами діючого законодавства України, чітко вбачається:

ТТН не є документом суворої звітності, а тим самим обов'язкової до застосування /як бланк суворої звітності виключено на підставі наказу Міністерства транспорту та зв'язку № 493 від 22.05.2006/;

Не являється документом податкового обліку та лише на підставі документів податкового обліку можливо нарахування та обчислення податків та обов'язкових платежів; Для юридичної особи, що здійснює перевезення вантажів для власних потреб даний документ не потрібен та не вимагається / Постанова № 207 від 25.02.2009 р. «Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні»/.

Згідно з приписами пп. 123.1 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Зазначена вище норма набрала чинності 01.01.2011 та з урахуванням вимог ст.58 Конституції України в частині накладення штрафу не може мати зворотної дії у часі у звязку з тим, що не пом'якшує відповідальність особи за правопорушення вчинене до 01.01.2011.

Част2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані чи зменшені податкові зобовязання, контролюючий орган має доводити недобросовісність платника податків.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що висновки відповідача є такими, що не підтверджуються наявними доказами, а відтак податкове повідомлення-рішення №0000091701/0 від 25.02.2011 року є неправомірним та таким, що підлягає скасуванню, а позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України, присудженню з Державного бюджету України на користь позивача підлягають здійснені ним та документально підтвердженні судові витрати.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 69-72, 94, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000091701/0 від 25.02.2011 року прийняте Токмацькою обєднаною державною податковою інспекцією Запорізької області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня складення її в повному обсязі, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова виготовлена у повному обсязі 30.05.2011.

Суддя /підпис/ О.В. Конишева