Постанова № 15934365, 11.05.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2011 р. справа № 2а/0570/4684/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12 год. 20 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Абдукадирової К.Е.

при секретаріОкрибелашвілі В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства «ДЕЛ ІМІДЖ», м. Донецьк

до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька

про визнання протиправним та скасування повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька № 0004432340/0 від 10.09.2010р.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за дов. від 20 березня 2011 року

від відповідача: не зявився

ВСТАНОВИВ:

Приватним підприємством «ДЕЛ ІМІДЖ» заявлено позов до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька про визнання протиправним та скасування повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька № 0004432340/0 від 10.09.2010р.

Позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька № 0004432340/0 від 10.09.2010р.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на безпідставність нарахування податковим органом податкових зобовязань з податку на додану вартість в загальній сумі 297586,00 грн. (у т.ч. за основним платежем 198391,00 грн. та 99195,00 грн. за штрафними санкціями) спірним податковим повідомленням-рішенням № 0004432340/0 від 10.09.2010р., оскільки податковим органом помилково встановлено завищення суми податкового кредиту. Позивач не погоджується із висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки, що причиною нереальності господарських операцій є відсутність у контрагента технічного персоналу, складський приміщень, транспортних засобів тощо. Зазначає, що господарсько-правові зобовязання між ним та ТОВ «Макоптторг» були вчинені з дотриманням норм цивільного та господарського законодавства, з метою використання наслідків укладених угод для досягнення учасниками статутних цілей і реалізації права на вільне здійснення підприємницької діяльності.

У відносинах з ТОВ «Макоптторг» мав місце факт оформлення у відповідності з законодавством податкових накладних, що дає змогу стверджувати, що на дату перевірки позивач одержав право на формування податкового кредиту у відповідності до норм пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Враховуючи викладене, позивач просить задовольнити позов.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що податкове повідомлення-рішення № 0004432340/0 від 10.09.2010р. прийнято у звязку з порушенням позивачем норм пп. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Зазначає, що перевіркою за період з 01.01.2009р. по 31.01.2010р. встановлено, що позивач уклав договір з ТОВ «Макоптторг» б/н від 10.02.2009р. про виготовлення і постачання товару (промислової продукції) згідно специфікації. На виконання умов договору отримання ТМЦ підтверджено видатковими накладними та податковими накладними в липні грудні 2009р. та в січні 2010р. на суму 1 300 489,28 грн., у т.ч. ПДВ 216748,21 грн. Товарно-транспортні накладні до перевірки не надані. Розрахунки проведені у безготівковій формі на суму 223490,00 грн.

Позивачем в порушення пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» завищено суму податкового кредиту за червень, липень 2009р. на загальну суму 65227,00 грн.

Актом Макіївської ОДПІ про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Макоптторг» встановлено, що у зазначеного підприємства відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби.

Тому, відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 203, п.п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, договір б/н від 10.02.2009р. має ознаки нікчемності, у звязку із чим у позивача відсутнє право на податковий кредит за податковими накладними, виписаними ТОВ «Макоптторг» та які відображені у податкових деклараціях з ПДВ за червень-грудень 2009р. та січень 2010р. на суму 198390,67 грн., внаслідок чого занижено податкові зобовязання в цій же сумі.

Придбаний товар було реалізовано наступним підприємствам.

ЗАТ «Торговий алянс Норд», договір постачання до перевірки не надано. Постачальником виписані накладні, податкові накладні на суму 382661,10 грн., у т.ч. ПДВ 63776,85 грн. Податкові накладні відображені у декларації з ПДВ за серпень грудень 2009р. та січень 2010р. Товар отримували по довіреностям, виписаним ЗАТ «Торговий алянс Норд». Розрахунки за відвантажений товар підтвердити неможливу у звязку із відсутністю розрахункових документів. Згідно оборотної відомості по рахункам 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» дебетове сальдо розрахунків станом на 01.02.2010р. складає 1212,45 грн.

ЗАТ «Сармат», згідно договорів № 04Р 100909/1 від 12.10.2009р. та № 0210 Р10 06/1 від 02.11.2009р. та специфікацій до договору. Специфікації до перевірки не надано. Постачальником виписані накладні, податкові накладні на суму 94404,00 грн., у т.ч. ПДВ 15734,00 грн. Податкові накладні відображені у декларації з ПДВ за серпень, жовтень 2009р.

ЗАТ «Кристин», договір постачання до перевірки не надано. Постачальником виписані накладні, податкові накладні на суму 1371,20 грн., у т.ч. ПДВ 228,31 грн. Податкові накладні відображені у декларації з ПДВ за серпень, жовтень 2009р. Згідно оборотної відомості по рахункам 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» дебетове сальдо розрахунків станом на 01.01.2010р. складає 40,26 грн.

ЗАТ «ТОВ «Донбаська паливно-енергетична компанія», договір постачання до перевірки не надано. Постачальником виписані накладні, податкові накладні на суму 4079,65 грн., у т.ч. ПДВ 677,12 грн. Податкові накладні відображені у декларації з ПДВ за листопад 2009р. Згідно оборотної відомості по рахункам 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» дебетове сальдо розрахунків станом на 01.02.2010р. відсутнє.

Посилаючись на норми пп. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3 та п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» відповідач вважає, що у позивача відсутній обєкт оподаткування по товарам, придбаним згідно договору б/н від 10.02.2009р. з ТОВ «Макопторг» і реалізованим вищевказаним покупцям на загальну суму 84196,00 грн.

Враховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача у судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Вислухавши у судовому засіданні представника позивача, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Приватне підприємство «ДЕЛ ІМІДЖ» є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Донецької міської ради 01.03.2000р., включене до ЄДРПОУ за номером 30792392, перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Калінінському районі м. Донецька з 06.03.2000р. (арк. справи 16 24, 70 том 1), є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 7575097 від 06.03.2000р.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначені Законом України «Про державну податкову службу в Україні».

Серед прав, наданих податковим органом, передбачено здійснення планових та позапланових виїзних перевірок. Підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових та позапланових виїзних перевірок визначені статтею 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

В матеріалах справи міститься наказ ДПІ у Калінінському районі м. Донецька м. від 04.08.2010р. № 418 «Про проведення виїзної позапланової перевірки» та направлення на перевірку від 04.08.2010р. № 413 (арк. справи 193, 195, том 2), з яких вбачається, що перевірка проведена на підставі п. 5 ч. 6 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Суд зазначає, що законом не передбачено проведення такого виду перевірок як «документальна виїзна». Між тим, з наявних у матеріалів справи можна зробити висновок, що перевірка є позаплановою.

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 11-1 цього Закону, позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідачем до відповідача був направлений запит від 16.06.2010р. № 20219/10/23-3 «Про надання пояснень та їх документального підтвердження» щодо здійснення господарських операцій з ТОВ «Макоптторг» за період з 01.01.2009р. по 31.12.2009р. (арк. справи 11, том 1). Як вбачається із доповідної записки від 07.08.2010р. (арк. справи 191, том 2) на думку податкового органу, документи були надані не в повному обсязі, що стало підставою здійснення перевірки.

Стаття 11-2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» визначає умови допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення планових та позапланових виїзних перевірок. Згідно зазначеної норми посадові особи органів державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку:

1) направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та дата закінчення перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби;

2) копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та дата закінчення.

З матеріалів справи вбачається, що наказ керівника податкового органу від 04.08.2010р. № 418 (арк. справи 139, том 12) платнику податків не вручений.

Разом з тим, позивач не скористався своїм право недопуску посадових осіб податкового органу до проведення перевірки. За результатами перевірки складно акт, який став підставою нарахування податкових зобовязань спірним податковим повідомленням-рішенням, у звязку із чим суд вважає за доцільне здійснити аналіз наявності чи відсутності порушень з боку позивача норм податкового законодавства.

У період з 04.08.2010р. по 28.08.2010р. Державною податковою інспекцією у Калінінському районі м. Донецька здійснена документальна виїзна перевірка позивача щодо правових відносин з платником податків з ТОВ «Макопттрог» з 01.01.2009р. по 31.01.2010р., наслідки якої викладені в акті перевірки від 30.08.2010р. № 6959/23-1/30792329 (арк. справи 57 69, том 1).

За результатами перевірки керівником податкового органу 10.09.2010р. згідно із п. «б» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, пп. 17.1.3. п. 17.1. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ, п. 10.1. ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР за порушення пп. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4., п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004432340/0, яким позивачу визначена сума податкового зобовязання з податку на додану вартість у загальному розмірі 297586,00 грн., у тому числі 198391,00 грн. за основним платежем та 99195,00 грн. за штрафними санкціями (арк. справи 10, том 1).

Суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до п. 3.2. Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001р. № 253, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.07.2001р. за № 567/5758, у випадках, що зазначені в пункті 3.1 даного Порядку, структурний підрозділ, що здійснює розрахунок суми (донараховує суму) податкового зобов'язання (визначає суму бюджетного відшкодування ПДВ), складає податкове повідомлення за формою згідно з додатком 2 за наслідками документальних або камеральних перевірок (форма "Р").

У прийнятому відповідачем та направленому позивачу податковому повідомленні-рішенні форми «Р» не зазначено номер та дату акта перевірки, тобто, воно не відповідає формі, встановленій вищевказаним наказом, що унеможливлює ідентифікувати фактичні обставини нарахування позивачу податкових зобовязань.

Разом з тим, в судовому засіданні зясовано, що спірне податкове повідомлення-рішення № 0004432340/0 від 10.09.2010р. прийнято саме на підставі акту перевірки від 30.08.2010р. № 6959/23-1/30792329. Спір між сторонами з цього приводу відсутній. У звязку з чим суд вважає необхідним дослідити питання правомірності нарахування суми податкових зобовязань спірним податковим повідомленням-рішенням.

Однією з правових підстав визначення ПДВ спірним податковим повідомленням-рішенням у висновку акта перевірки наведені норми пп. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4., п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

З посиланням на зазначені норми встановлено завищення суми ПДВ на суму 198390,67 грн. внаслідок завищення податкового кредиту в сумі 198390,67 грн. за червень грудень 2009р., січень 2010р.

Як зазначено в акті перевірки, позивач уклав з ТОВ «Макоптторг» договір б/н від 10.02.2009р. про виготовлення продукції і постачання товару (промислової продукції) згідно специфікацій. Згідно п. 5. договору постачання продукції здійснюється на умовах «DDР», згідно «Інкотермс 2000».

Виготовлення і постачання продукції відбувається за договірними цінами, затвердженими сторонами в кожному випадку окремо у рахунках-фактурах. Ціна виготовлення та постачання включає в себе також вартість і розвантаження продукції силами виконавця.

Виконання умов договору підтверджено видатковими накладними та податковими накладними.

Довіреності на отримання товару до перевірки не надано.

Розрахунки проходити у безготівковій формі. До перевірки не надані виписки з поточного рахунку у банку, оскільки, згідно пояснень позивача, вони були пошкоджені при пожежі. Згідно виписок з «клієнт-банку», завірених печаткою підприємства, за отриманий товар було сплачено 1223490,00 грн. Згідно оборотної відомості по рахункам 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» дебетове сальдо розрахунків станом на 01.02.2010р. складає 12063,96 грн.

Перевіркою встановлено, що в порушення пп. 7.4.5. п. 7.4., п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачем завищено суму податкового кредиту за червень, липень 2009р. на суму 65227,00 грн., у звязку із відсутністю податкових накладних.

Договір б/н від 10.02.2009р. позивачем не наданий. Як пояснив представник позивача у судовому засіданні цей договір в ході перевірки було втрачено. Примірники договору знаходиться у податкового органу та у контрагента ТОВ «Макоптторг», або співробітників правоохоронних органів, які здійснюють слідчі дії щодо ТОВ «Макоптторг» і його посадових осіб.

Судом встановлено, що на виконання умов договорів № 10-02/1 від 10.02.2009р., № 02-11/1 від 02.11.2009р. між позивачем та ТОВ «Макоптторг» останнім були виставлені позивачу рахунки-фактури, між сторонами підписані видаткові накладні, накладні, акти виконаних робіт, ТОВ «Макоптторг» були надані податкові накладні за період з серпня по грудень 2009р., січень 2010р. на суму 1300489,28 грн., у т.ч. ПДВ 215 748,21 грн. (арк. справи 111 182, том 2).

Саме ці документи були досліджені податковим органом під час перевірки (арк. справи 59 61, том 1).

Відповідач в свої запереченнях посилається на те, що товарно-транспортні накладні під час перевірки не надано.

Щодо відсутності транспортних документів, представник позивача пояснив, що позивач придбавав у ТОВ «Макоптторг» наклейки, футболки, пластикові папки, упаковки для подарунків, рукавиці. Для переміщення такої продукції не існувало потреби в залученні сторонніх перевізників. Так само, і умови договору не містили домовленості про обовязок якоїсь із сторін договору здійснити транспортування лише визначеним способом.

Наразі, суд звертає увагу на те, що в акті перевірки податковий орган не посилається на відсутність транспортних документів взагалі, у т.ч. як на підставу нереальності господарських операції. Під час перевірки не досліджувалося питання щодо факту та способу транспортування товару.

Підставою укладення нікчемного правочину в акті перевірки є те, що актом Макіївської ОДПІ про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Макопторг» від 11.06.2010р. № 1866/23-3/35354673 (арк. справи 187 188, том 2) встановлено, що згідно декларації з податку на прибуток за 2009р. на балансі ТОВ «Макопторг» відсутні основні засоби. В додатку К1/1 таблиці 2 «Розрахунок амортизаційних відрахувань» прокреслені. Відповідно до розрахунку по комунальному податку, кількість працюючих на підприємстві за перевіряє мий період складає 1 особу, яка, враховуючи загальний осяг декларуємих доходів від реалізації товарів (робіт, послуг), фізично не могла здійснювати такий обєм роботи.

Оскільки у ТОВ «Макопторг» відсутні у достатній кількості трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Враховуючи наведені обставини, відповідач в акті перевірки, посилаючись на норми ч.ч. 1, 5 ст. 203, п.п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що договір б/н від 10.02.2009р. має ознаки нікчемності, у звязку із чим у позивача відсутнє право на податковий кредит за податковими накладними, виписаними ТОВ «Макоптторг» та які відображені у податкових деклараціях з ПДВ за червень-грудень 2009р. та січень 2010р. на суму 198390,67 грн.

Суд не приймає посилання відповідача на зазначені обставини, встановлені зустрічною перевіркою.

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.

Підпункт 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», норми якого, визначають, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пп. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, у тому числі у звязку з придбанням послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Абзац 3 даного підпункту передбачає, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із пп. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно із пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Матеріалами справи підтверджено факт отримання податкових накладних. Сплата коштів за придбаний товар та надані послуги підтверджена податковим органом в ході перевірки відповідача випискою з банківського рахунку (арк. справи 61, том1).

Зазначене спростовує твердження позивача про завищення суми податкового кредиту, оскільки нормами підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» чітко передбачено випадки виникнення права податника податку на податковий кредит. Таке право підтверджено матеріалами справи.

Суд не приймає посилання відповідача на те, що правочин має ознаки нікчемності, встановлені актом зустрічної перевірки № 1866/23-3/35354673 від 11.06.2010р., проведеної Макіївською ОДПІ, як на підставу завищення податкового кредиту внаслідок укладення нікчемного правочину.

Стосовно висновків про нікчемність правочину, суд зазначає, що відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частинами 1 3 статті 203 цього Кодексу встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З урахуванням вимог статті 228 Цивільного кодексу України, договір, який суперечить публічному порядку, є нікчемним, а отже, не породжує передбачених ним правових наслідків. Визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

В судовому засіданні позивачем надані належним чином оформлені податкові накладні, які є одною з необхідних умов для отримання платником податку права на податковий кредит.

Відповідачем в ході перевірки не встановлено, що відомості, які містяться в цих податкових накладних, а також в інших первинних документах, є неповними, недостовірними або суперечливими, що є наслідком укладення нікчемного правочину або що зазначені документи визнані недійсними в судовому порядку.

Крім того, відповідач не надав доказів на підтвердження того, що позивач отримував податкову вигоду, як то зазначено в акті перевірки.

Наявність тієї обставини, що у контрагента ТОВ «Макопттрог» у додатку К1/1 до декларації з податку на прибуток не зазначені основні фонди та амортизаційні відрахування, а також відсутні достатні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності, не є підставою вважати про неможливість здійснення ТОВ «Макопттрог» операцій з постачання продукції та надання послуг.

Крім того, в акті зустрічної перевірки ТОВ «Макопттрог» № 1866/23-3/35354673 від 11.06.2010р., зазначено, що ТОВ «Макопттрог» зареєстроване виконкомом Макіївської міської ради 27.09.2007р., взято на податковий облік у Гірницькому відділенні Макіївської ОДПІ 28.08.2007р., на день проведення перевірки (11.06.2010р.) був зареєстрований платником податку на додану вартість, згідно свідоцтва № 100070434 від 11.10.2007р.

Відповідачем під час розгляду справи надано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на 29.04.2011р. (арк. справи 196, 197, том 2), з якого вбачається, що станом на день здійснення господарських операцій ТОВ «Макопттрог» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та на день розгляду справи є зареєстрованим.

Факт незнаходження ТОВ «Макоптторг» за юридичною адресою не є підставою вважати, що укладений ним правочин, вважається таким, що порушує публічний порядок і є нікчемним у розумінні ст. 228 Цивільного кодексу України.

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Перевіркою не встановлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) придбання послуг. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Метою правочинів, що укладаються при веденні господарської діяльності, є отримання доходу, тому позивач як суб'єкт господарської діяльності, повинен спрямовувати свою господарську діяльність на досягнення економічних результатів та отримання прибутку. Податковим органом зроблено висновок, що позивач здійснював заздалегідь економічно необґрунтовані операції з ТОВ «Макоптторг» з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Законодавством недійсні правочини класифікуються на нікчемні (ч. 2 ст. 215 ЦК України) та оспорювані (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

З огляду на наведене, посилання відповідача на безтоварний характер правочину, тобто укладення угод без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема права на податковий кредит, підлягає зясуванню судом.

Стосовно такого висновку, суд зазначає наступне.

Правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, визнання такого право чину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Предметом доказування в цій справі щодо правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення рішення № 0004432340/0 від 10.09.2009р., яким донараховані податкові зобовязання з ПДВ та застосовані штрафні санкції на загальну суму 297586,00 грн. є доведення обставини укладення позивачем нікчемного правочину з ТОВ «Макоптторг», а також доведення порушення позивачем норм пп. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

Частиною 4 статті 55 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Статтею 80 ЦК України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно з частиною 4 статті 87 ЦК України, юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Відповідно до частини 2 статті 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Єдиний державний реєстр) - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Як встановлено судом, ТОВ «Макоптторг» під час здійснення операцій з продажу товарів, виконання робіт та складення первинних документів було зареєстровано як юридична особа, про що свідчить витяг з ЄДР (арк. справи 196, 197 том 2).

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Таким чином, судом встановлено, що постачальник позивача ТОВ «Макоптторг» на час здійснення господарських операцій було юридичною особою, і як наслідок мало право здійснювати господарську діяльність.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 1 цього Закону, господарська операція дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі ст. 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як вбачається з матеріалів справи, фактично договірні правовідносини між позивачем та ТОВ «Макоптторг» підтверджені первинним бухгалтерськими документами (накладними, податковими накладними, рахунками-фактурами, актами виконаних робіт).

Суд враховує, що відповідачем при обґрунтуванні обставини безтоварної операції вимоги підпункту 2.3.4. пункту 2.3. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005р. за № 925/11205. Згідно з вказаним підпунктом цього порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з частинами 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Посилання відповідача на недійсність правочину, тобто його укладення без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема, права на формування податкового кредиту, не знайшли свого підтвердження.

Відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобовязання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обовязку здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника.

Суд бере до уваги, що наявність податкових накладних є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.

Як в ході перевірки, так і під час розгляду справи позивачем не надані первинні документи, які підтверджують формування податкового кредиту на суму 65227,00 грн. за червень та липень 2009р.

Зазначена обставина не заперечувалась позивачем під час розгляду справи.

Таким чином, обставини здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Макоптторг» підтверджується належним чином оформленими податковими накладними та іншими первинними бухгалтерськими документами частково, а саме в сумі 133164,67 грн.

За таких обставин, висновок відповідача про порушення позивачем пп. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4. та пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підтверджується частково в сумі 133164,67 грн.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» штрафні санкції у розмірах, визначених цією статтею, накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

У звязку з тим, що позивачем частково не було порушено вимог податкового законодавства в частині формування податкового кредиту в сумі 133164,67 грн., до нього застосовуються штрафні санкції в сумі 66582,33 грн.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що відповідачем в судовому засіданні частково не доведено, що оскаржуване податкове повідомлення рішення № 0004432340/0 від 10.09.2010р. було прийнято законно, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, а саме, в частині визначення податкових зобовязань з ПДВ в сумі 133164,67 грн., та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 66582,33 грн., у звязку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст.94 КАСУ якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Приватного підприємства «ДЕЛ ІМІДЖ» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька про визнання недійсним податкового повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька № 0004432340/0 від 10.09.2010р. задовольнити частково.

Визнати частково недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька № 0004432340/0 від 10.09.2010р. в частині нарахування основного платежу з податку на додану вартість в сумі 133164,67 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 66582,33 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Присудити з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «ДЕЛ ІМІДЖ» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 11 травня 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 13 травня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Абдукадирова К.Е.