Ухвала суду № 15927463, 28.04.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" квітня 2011 р.                               м. Київ                                        К-32860/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Карася О.В., Костенка М.І., Островича С.Е., Степашка О.І.

при секретарі Бадріашвілі К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «АКВ Українське каолінове товариство»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2010 року

у справі №2-а-10123/08

за позовом Закритого акціонерного товариства «АКВ Українське каолінове товариство»(надалі –ЗАТ «АКВ Українське каолінове товариство»)

до Козятинської об’єднаної державної податкової інспекції Вінницької області (надалі –Козятинська ОДПІ Вінницької області)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У липні 2008 року позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання про скасування податкових повідомлень-рішень №0000102301/0 від 20.02.2008 року, №0000102301/1 від 25.04.2008 року, №0000102301/2 від 04.07.2008 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до складу податкового кредиту правомірно включені суми податку на додану вартість (надалі –ПДВ) сплачені при ввезені обладнання згідно договорів в розмір 794435,00грн., оскільки сплата за товар, що був імпортований підтверджується належними ВМД.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2009 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0000102301/0 від 20.02.2008 року, №0000102301/1 від 25.04.2008 року, №0000102301/2 від 04.07.2008 року; з Державного бюджету України на користь позивача стягнуто судовий збір у розмірі 3,40грн. та витрати за проведення експертизи у розмірі 5442,72грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки є хибними, що також підтверджується висновком судово-бухгалтерської експертизи.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2010 року, скасовано постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2009 року в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Козятинської ОДПІ Вінницької області №0000102301/2 від 04.07.2008 року, в цій частині у задоволенні позову відмовлено; в іншій частині постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2009 року залишена без змін.

Постановляючи оскаржуване рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки ввезені позивачем основні засоби не є придбаними, а лише отримані ним у користування, суми ПДВ, сплачені при їх ввезенні відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»до податкового кредиту не відносяться.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції ЗАТ «АКВ Українське каолінове товариство»звернулось із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2010 року та залишити в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2009 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Контролюючим органом була проведена виїзна позапланова документальна перевірка ЗАТ «АКВ Українське каолінове товариство»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування по ПДВ на розрахунковий рахунок за серпень, вересень, жовтень 2007 року, про що складено акт №34-23-33697003 від 15.02.2008 року.

Під час проведення перевірки, на думку податкового органу, було встановлено, зокрема, порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.«а»п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування за серпень 2007 року на 411366,00грн. та за вересень 2007 року на 383069,00грн.

За наслідками проведеної перевірки та апеляційного узгодження Козятинська ОДПІ Вінницької області прийняла оскаржувані податкові повідомлення-рішення: №0000102301/0 від 20.02.2008 року, №0000102301/1 від 25.04.2008 року, №0000102301/2 від 04.07.2008 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 794435,00грн., в т.ч. за серпень 2007 року –411366,00грн., за вересень 207 року –383069,00грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що прирівнення до імпорту ввезення з-за меж митного кордону України на митну територію України товарів за договорами оперативного лізингу (оренди) пов’язано лише з визначенням об’єкту оподаткування ПДВ та не пов’язано з порядком особливостями формування податкового кредиту.

Ознайомившись з матеріалами справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України визнала, що суд апеляційної інстанції припустився помилки скасувавши рішення суду першої інстанції з огляду на такі обставини.

Як вбачається з акту перевірки, між позивачем та нерезидентом компанією «Амбергер Каоліноверку –Едуард Кік ГмбХ ко КГ»були укладені договори оренди від 25.05.2007 року, відповідно до умов яких компанія «Амбергер Каоліноверку –Едуард Кік ГмбХ ко КГ»(орендодавець) надає ЗАТ «АКВ Українське каолінове товариство»(орендар) надає в тимчасове користування за обумовлену орендну плату обладнання для здійснення робіт на території позивача.

На думку відповідача товариство безпідставно включило до складу податкового кредиту суми ПДВ (у серпні 2007 року - 411366,00грн. та вересні 2007 року –383069,00грн.) до складу податкового кредиту, оскільки податковий кредит формується виключно за операціями з придбання основних фондів, а не в разі їх отримання в тимчасове користування.

Відповідно до п.п.3.1.2 п.3.1 ст.3 Закону України Про податок на додану вартість», об'єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту. З метою оподаткування до імпорту також прирівнюється, зокрема, ввезення з-за меж митного кордону України на митну територію України товарів (супутніх послуг) за договорами лізингу (оренди) (у тому числі у разі повернення об'єкта лізингу лізингодавцю-резиденту або іншій особі за дорученням такого лізингодавця), застави, та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, у тому числі якщо таке ввезення пов'язане із поверненням товарів у зв'язку з припиненням дії зазначених договорів.

Крім того, у листі ДПА України №3719/5/15-2316 від 12.04.2005 року, зазначено, що операції з ввезення за договорами лізингу з метою оподаткування прирівняно до імпорту. Податковий кредит звітного періоду формується із сум ПДВ, нарахованих (сплачених) у зв'язку з придбанням товарів (у тому числі при їх імпорті) для їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в розумінні даної норми права операції з імпорту обладнання, орендованого позивачем, є об’єктом оподаткування, до якого застосовується повна ставка ПДВ.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 зазначеної норми права, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п.7.2.7 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість, або погашений податковий вексель.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що імпортування позивачем основних засобів на територію України підтверджується вантажно-митними деклараціями ІМ 40 №401000007/7/203366; ІМ 40 №401000007/7/203259; ІМ 40 №401000007/7/203141; ІМ 40 №401000007/7/203954; ІМ 40 №401000007/7/203953.

В судовому засіданні судом першої інстанції також було встановлено, що податковим органом не оспорюється той факт, що надані позивачем ВМД оформлені належним чином, а визначені в них суми ПДВ перераховані до бюджету у повному обсязі.

Крім того, у матеріалах справи міститься висновок судово-бухгалтерської експертизи №3587 від 05.03.2009 року, відповідно до якого, документально та нормативно не підтверджено висновок акту перевірки №34-23-33697003 від 15.02.2008 року щодо завищення розміру податкового кредиту з податку на додану вартість ЗАТ «АКВ Українське каолінове товариство»в розмірі 794435,00грн. за ВМД ІМ 40 №401000007/7/203366; ІМ 40 №401000007/7/203259; ІМ 40 №401000007/7/203141; ІМ 40 №401000007/7/203954; ІМ 40 №401000007/7/203953. Також не підтверджено висновок податкового органу щодо завищення позивачем суму бюджетного відшкодування по ПДВ за серпень 2007 року на 411366,00грн. та вересень 2007 року на 383069,00грн., всього на загальну суму 794435,00грн.

Разом з тим, вищезазначений висновок судово-бухгалтерської експертизи при постановлені рішення не був взятий до уваги судом апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Сутність наведених норм зводиться до того, що суд зобов’язаний перевіряти обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, кожний важливий і доречний аргумент особи, яка бере участь у справі повинен бути проаналізований і оцінений судом.

В ході розгляду справи судом першої інстанції позивач представив первинні бухгалтерські документи, вантажно митні декларації, на підтвердження своїх позовних вимог. Судова колегія касаційної інстанції встановила, що при вирішенні спору судом першої інстанції вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, в ході її розгляду судом апеляційної інстанції нових обґрунтувань своїх заперечень відповідач не надавав, а суд другої інстанції не досліджував.

Згідно ст. 226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Оскільки суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені обставини і без достатніх підстав скасував обґрунтовану та законну постанову суду першої інстанції, то постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2010 року підлягає скасуванню із залишенням у силі постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2009 року.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «АКВ Українське каолінове товариство» –задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2010 року – скасувати та залишити в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 30 квітня 2009 року.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.