Постанова № 15912084, 06.04.2011, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

06.04.11Справа №2а-807/11/2770 Суддя Окружного адміністративного суду міста Севастополя Майсак О.І., при секретарі Маненкової А.І.

за участю: ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 вид. 401-им відділенням Києво-Святошинського РВ УМВС України в Київській області 23.04.1996 року); представника відповідачаОСОБА_2 (посвідчення офіцера НОМЕР_2 від 27 червня 2002 року, довіреність № 1 від 31.12.2010 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова про визнання бездіяльності протиправною та стягнення компенсації вартості не отриманого речового майна в розмірі 2639,40 грн.,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з позовною заявою до Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова про визнання бездіяльності протиправною та стягнення компенсації вартості не отриманого речового майна в розмірі 2639,40 грн. Вказує, що ОСОБА_1 на підставі начальника Генерального штабу Головнокомандувача ЗСУ № 40 від 25.01.2010 року та наказом начальника Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова № 116 від 22.02.2010 року був звільнений з військової служби у запас. Під час проходження військової служби ОСОБА_1 знаходився на речовому та інших видах забезпечення в Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова. На дату звільнення позивача з Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова не було проведено розрахунку щодо компенсації не отриманого ним речового майна.

Просить визнати бездіяльність відповідача протиправною та стягнути компенсацію вартості не отриманого речового майна в розмірі 2639,40 грн..

Ухвалою від 18 березня 2011 року ОСОБА_1 поновлено строк звернення до суду. Ухвалою від 18 березня 2011 року відкрито провадження по адміністративній справі. Ухвалою від 18 березня 2011 року закінчено підготовче провадження та призначено адміністративну справу до судового розгляду.

Позивач позовні вимоги підтримав повністю, просив задовольнити. Вказує, що на підставі наказу начальника Генерального штабу Головнокомандувача ЗСУ № 40 від 25.01.2010 року та наказу начальника Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова № 116 від 22.02.2010 року він був звільнений з військової служби у запас. Під час проходження військової служби ОСОБА_1 знаходився на речовому та інших видах забезпечення в Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова. На дату звільнення позивача з Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова не було проведено розрахунку щодо компенсації не отриманого ним речового майна в розмірі 2639,40 грн.

Представник відповідача з позовними вимогами не погодився повністю, просив у задоволенні відмовити. Обґрунтовує свої заперечення тим, що позивач не був позбавлений можливості отримувати речове майно в натурі під час проходження служби, однак таким правом не скористався. Зокрема, відповідно п.2 Закону України «Про деякі заходи по економії бюджетних коштів»від 17 лютого 2000 року призупинено дію ч. 2 статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у частині отримання військовослужбовцями грошової компенсації замість речового майна. Також вказує, що довідка № 6 від 22.02.2010 року, відповідно до якої компенсації за неотримане речове майно складає 2639,40 грн. не відповідає вимогам Наказу № 45 від 31.01.2006 року «Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1444» та вказана довідка не можу бути прийнята судом в якості належного доказу.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам на підставі пункту 2 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України. Тому, з огляду на вказане, спір належить розглядати за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено наступне. ОСОБА_1 на підставі наказу Командуючого Військово-Морських Сил України 40 від 25.01.2010 року був звільнений із Збройних Сил України за станом здоровя (а.с.8). Наказом начальника Академії військово-морських сил імені П.С. Нахімова № 116 від 22.02.2010 року ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу академії та усіх видів забезпечення та направлений для зарахування на військовий облік до Севастопольського ОМВК АР Крим (а.с.9).

При звільнені Академією військово-морських сил імені П.С. Нахімова не було проведено з ОСОБА_1 остаточного розрахунку, а саме не виплачена компенсація за неотримане речове майно.

Сума компенсації за неотримане речове майно, згідно з довідкою № 6 від 22.02.2010 року складає 2639,40 грн. (а.с.10).

Відповідно до абзацу 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі ст.ст. 1, 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Частиною першою статті 9 Закону № 2011 передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно зі статтею 19 Закону №2011 неправомірні рішення, дії (бездіяльність) органів військового управління та командирів (начальників) можуть бути оскаржені військовослужбовцями в порядку, передбаченому законами, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011 продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

З 11 березня 2000 року Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів»призупинена дія частини другої статті 91 Закону України, в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або, за їх бажанням, грошової компенсації замість них, та замість речового майна.

Однак, частина перша статті 9 Закону, гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, тому призупинення дії частини другої статті 91 Закону, не скасовує гарантій по забезпеченню військовослужбовців, встановлених цим Законом.

Також, у Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 зазначено, що утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, Держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист та юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообовязковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Крім того, Конституційний Суд у зазначеному рішенні дійшов до висновку, що відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів, лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив і у рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп /2007 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини).

Враховуючи вищевказане, безпідставно порушено право позивача, гарантоване державою, на отримання речового забезпечення за рахунок держави.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Ніхто не має права обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей, як громадян України в правах і свободах, встановлених законодавством. Тобто при прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Крім того, відповідно до пункту 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1441, військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Підпунктом 3.1.12. пункту 3.1 Наказу № 45 від 31.01.2006 року «Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1444»встановлено, що грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі (додаток 4), яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів. Перелік предметів із визначенням заготівельної вартості на початку кожного року Департамент постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України надає до Центрального управління речового забезпечення.

Дослідивши у межах розгляду справи довідку № 6 від 22.02.2010 року, відповідно до якої компенсації за неотримане речове майно позивача складає 2639,40 грн. суд дійшов висновку, що вказана довідка дійсно не відповідає вимогам Наказу № 45 від 31.01.2006 року «Про заходи щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1444», у звязку з чим, вказана довідка не може бути прийнята судом як належний доказ в розумінні ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України. Однак невідповідність оформлення довідки не зупиняє право позивача на отримання компенсації за неотримане речове майно, яке передбачено законом.

На підставі викладеного, керуючись також ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, шляхом зобовязання Академію Військово-морських Сил ім. П.С. Нахімова в місячний термін з дня набрання постановою законної сили, провести розрахунок та виплатити ОСОБА_1 суми грошової компенсації за не отримане речове майно.

Повний текст постанови суду складено 07 квітня 2011 року.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 11, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України №2747-ІV від 06.07.2005, суд

п о с т а н о в и в:

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати бездіяльність начальника Академії ВМС ім. П.С. Нахімова в частині невидачі позивачу грошової компенсації замість речового майна протиправною.

3.Зобовязати Академію Військово-морських Сил ім. П.С. Нахімова (99035, м. Севастополь, вул. Дибенко, 1, код ЄДРПОУ 07723954), в місячний термін з дня набрання постановою законної сили, провести розрахунок та виплатити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) суми грошової компенсації за не отримане речове майно.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили у порядку та строки передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

СуддяО.І. Майсак