Постанова № 15909031, 27.04.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

27 квітня 2011 р. № 2-а- 2951/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Зінченко А.В.

При секретарі Фоменко І.Є.

За участі сторін:

представника позивача Швеця Р.П.

представників відповідача Німого О.С., Пєшикова О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства «СКАНТО»до Харківської обєднаної державної податкової інспекції Харківської області про визнання дій протиправними, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство «Сканто»звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської обєднаної державної податкової інспекції в якому просить: 1)визнати протиправними дії ХОДПІ щодо проведення документальної невиїзної перевірки ПП «Сканто»в результаті якої відповідачем було складено акт № 385/234/36875101 від 17 березня 2011 року; 2) визнати відсутньою у ХОДПІ компетенції по визнанню неможливості реального здійснення фінансово - господарських операцій ПП «Сканто»та ведення ним господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України, у перевіреному періоді; 3) визнати відсутньою у ХОДПІ компетенції на визнання правочинів, укладених ПП «Сканто»такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, та такими, що укладені з порушенням ч. 1 ст. 203, 215 , п 1 ст. 216, ст. 228, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів; 4) визнати протиправними дії ХОДПІ щодо викладення в акті документальної невиїзної перевірки ПП «Сканто»№ 385/234/36875101 від 17 березня 2011 року наведених в ньому висновків про - неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій ПП «Сканто»та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіреному періоді; - порушення ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Сканто»з постачальниками та покупцями; встановлення відсутності обєктів, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97- ВР від 03.04.1997р. із змінами та доповненнями; встановлення відсутності обєктів, які підпадають під визначення ст. ст. 3, 4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. за №334/94-ВР зі змінами та доповненнями; та визнати ці висновки незаконними та необґрунтованими.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем не було додержано вимог діючого законодавства при проведенні документальної невиїзної перевірки ПП «Сканто», а при оформленні її результатів не було дотримано вимог податкового та цивільного законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються будь-якими доказами та даними господарської діяльності позивача.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив про задоволення позову. При цьому зазначив, що про проведення перевірки відповідачем ХОДПІ посадові особи позивача ПП «Сканто»дізналися тільки в момент складення акту перевірки. Документи для перевірки відповідачем не були витребувані, отже позивачем не надавалися. На підставі яких саме даних відповідачем були зроблені спірні висновки, йому не зрозуміло, проте вважає, що у відповідача взагалі була відсутня компетенція на здійснення спірних висновків.

В судовому засіданні представники відповідача проти позовних вимог заперечували у повному обсязі, посилаючись на те, що під час проведення перевірки ПП «Сканто»та складання акта перевірки вимоги діючого законодавства були дотримані, посадові особи ХОДПІ діяли в межах своїх повноважень та у спосіб, визначений Податковим кодексом, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані документи, суд встановив наступні обставини справи.

17 березня 2011 року Харківською обєднанню державною податковою інспекцією було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Сканто»з питань дотримання вимог податкового законодавства. На підставі проведеної перевірки було складено акт від 17 березня 2011 року № 385/234/36875101.

Згідно висновків, які викладені у акті, перевіркою встановлено: 1. Неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій ПП «Сканто»та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіреному періоді. 2. Порушення ч. 1 ст. 203, 215, п 1 ст. 216, ст. 228, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Сканто»з постачальниками та покупцями. 3. Відсутність обєктів, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97- ВР від 03.04.1997р. із змінами та доповненнями. 4. Відсутність обєктів, які підпадають під визначення ст. 3, 4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. за №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»зі змінами та доповненнями.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобовязані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з Податковим кодексом та іншими законами і нормативними актами.

Згідно із п 20.1.4. Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

Порядок проведення документальних позапланових перевірок визначений ст. 78 Податкового кодексу України, у відповідності до якої такі перевірки можуть проводитися лише за наявності визначених в цій статті обставин.

У вступній частині акту перевірки ПП «Сканто»йдеться посилання на пп. 78.1.4, п. 78.1, ст. 78 Податкового кодексу України, як на підставу проведення перевірки, а саме, виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи, що ХОДПІ не надало достатніх беззаперечних доказів щодо направлення на адресу позивача письмового запиту, на який йдеться посилання в акті перевірки та отримання цього запиту позивачем, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог ст. 78 Податкового кодексу України щодо порядку проведення документальної позапланової перевірки ПП «Сканто».

За таких обставин, суд вважає, що адміністративний позов в частині вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення документальної невиїзної перевірки позивача за наслідками якої було складено акт № 385/234/36875101 від 17 березня 2011 року підлягає задоволенню.

В мотивувальній частині акту перевірки зазначено про те, що ПП «Сканто»здійснює посередницьку функцію без реального здійснення діяльності, відповідно до податкової звітності податкові зобовязання на рівні податкового кредиту за всіма операціями, економічна вигода від діяльності, що здійснюється відсутня, а тому правомірний є висновок про неможливість фактичного здійснення платником господарських операцій з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного та обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг.

При цьому в акті перевірки відсутні посилання на будь-які конкретні господарські операції, які були проведені позивачем оперативно і не розяснюється в чому полягає ця оперативність, не перелічується майно про місцезнаходження якого йдеться в акті, та не вказується які конкретно ресурси відсутні у субєкта господарювання для здійснення конкретних видів діяльності.

Водночас із зазначеного акту не вбачається за який період податкові зобовязання дорівнювали податковому кредиту, якими деклараціями це підтверджується, не приведено жодних розрахунків обґрунтованості чи необґрунтованості здійснення господарської діяльності, або будь-яких інших доказав на підтвердження наведеного висновку. В акті перевірки наведені дані податкового навантаження ПП «Сканто», однак ці дані не підтверджені будь-якими посиланнями на первинні документи, або інші відомості бухгалтерського та податкового обліку підприємства.

Як вбачається із тексту акту, наведені у ньому висновки зроблені лише на підставі податкової звітності, при цьому документи бухгалтерського та податкового обліку при проведенні перевірки не досліджувалися.

Наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року затверджено «Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, тобто при оформленні результатів перевірок посадові особи зобовязані дотримуватися вимог цього Порядку.

Згідно пп. 4, 5, 6 розділу І Порядку, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства, факти виявлених порушень викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

За кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків та зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення (пункт 5.2. розділу ІІ Порядку).

В ході розгляду справи відповідачем не було надано суду будь-яких доказів на підтвердження його висновків про відсутність економічної вигоди від здійснення підприємством діяльності та проведення «безтоварних»операцій, що не узгоджується с вимогами вищенаведених нормативних актів.

Таким чином, судом встановлено, що висновки відповідача щодо неможливості фактичного здійснення платником господарських операцій, а також відсутності обєкту оподаткування, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та ст. 3, 4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»зроблені без вивчення первинних документів та проведення відповідних перевірок контрагентів позивача, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо викладення у спірному акті перевірки позивача висновків про неможливість реального здійснення ним фінансово - господарських операцій та ведення ним господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіреному періоді; встановлення відсутності обєктів, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97- ВР від 03.04.1997р. із змінами та доповненнями; встановлення відсутності обєктів, які підпадають під визначення ст. ст. 3, 4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. за №334/94-ВР зі змінами та доповненнями також підлягають задоволенню.

Крім того, суд зазначає, що не можна погодитись із законністю висновків відповідача про нікчемність угод, укладених позивачем, виходячи з наступного.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином до правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відносяться правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Разом з тим спірний акт перевірки позивача не тільки не містить посилань на вищезазначені обставини, а й не доводить умислу посадових осіб підприємства на порушення публічного порядку, не пояснює в чому саме таке порушення полягає.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобовязання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, можна дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені підприємством правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного та всебічного судового розгляду. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нікчемність правочинів, міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці правочини очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Крім того, відповідач не довів, що при проведенні перевірки взагалі досліджувалися будь-які правочини, вчинені позивачем.

Також суд зазначає, що з правового аналізу положень ст. 20 Податкового кодексу України, які регламентують права органів державної податкової служби, вбачається, що податковим органам, відповідно до покладених на них функцій та повноважень, не надано прав щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність, або недійсність правочинів, укладених субєктами господарювання.

Таким чином, орган податкової служби при складанні акту протиправно вийшов за межи своїх повноважень і самостійно, поза судової процедури, визнав правочини, укладені позивачем недійсними. Таким чином позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо викладення у спірному акті перевірки позивача висновків про порушення ч. 1 ст. 203, 215 , п 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем з постачальниками та покупцями, а також про визнання цих висновків незаконними (протиправними) підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про встановлення відсутності компетенції щодо викладення в акті перевірки відповідних висновків, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно п. 6 ч.3 ст.105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про: встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Зазначена норма кореспондує з п. 3 ч. 1 ст. 17 КАС України, відповідно до якої, до компетенції адміністративних судів відносяться спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

Із системного аналізу зазначених норм вбачається, що такий спосіб захисту порушених прав, свобод чи інтересів як визнання наявності чи відсутності компетенції, можливий у спорах, між суб'єктами владних повноважень.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Позивач не є суб'єктом владних повноважень в розумінні п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України та його вимога про встановлення відсутності компетенції ХОДПІ щодо викладення в акті перевірки відповідних висновків не пов'язана з вимогою щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

З урахування вищевикладеного, суд зазначає що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Також не підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання висновків спірного акту перевірки необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про 1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; 2) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; 5) виконання зупиненої чи невчиненої дії; 6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 7) примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.

Ч. 2 ст. 162 КАС України містить повноваження суду у разі задоволення адміністративного позову. Так суд прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Таким чином позовна вимога про визнання необґрунтованими будь-яких дій суб'єкта владних повноважень є неналежним засобом судового захисту, а тому задоволенню не підлягає.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача частково правомірними та такими, що частково ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, а тому підлягають частковому задоволенню, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що частково суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 11, 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «СКАНТО»до Харківської обєднаної державної податкової інспекції Харківської області про визнання дій протиправними задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Харківської обєднаної державної податкової інспекції щодо проведення документальної невиїзної перевірки приватного підприємства «Сканто»(код ЄДРПОУ 36875101) за наслідками якої було складено акт № 385/234/36875101 від 17 березня 2011 року.

Визнати протиправними дії Харківської обєднаної державної податкової інспекції щодо викладення в акті документальної невиїзної перевірки приватного підприємства «Сканто»(код ЄДРПОУ 36875101) № 385/234/36875101 від 17 березня 2011 року висновків про:

- неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій приватним підприємством «Сканто»(код ЄДРПОУ 36875101) та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіреному періоді;

- порушення ч. 1 ст. 203, 215 , п 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених приватним підприємством «Сканто»(код ЄДРПОУ 36875101) з постачальниками та покупцями;

- встановлення відсутності обєктів, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997р.;

- встановлення відсутності обєктів, які підпадають під визначення ст. ст. 3, 4, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. за №334/94-ВР.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги.

Постанова в повному обсязі виготовлена 29 квітня 2011 року.

Суддя А.В. Зінченко