Постанова № 15872855, 24.05.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2011 р. Справа № 11/8/2011/5003

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Савченко Г.І.

судді Грязнов В.В. , судді Тимошенко О.М. при секретарі судового засідання Яковлєв Д.В.

за участю представників сторін:

Від позивача - представник ОСОБА_1. дов.№15/11 від 10.05.2011 року.

Від відповідача - не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранвіс" на рішення господарського суду Вінницької області від 31.03.11 р. у справі № 11/8/2011/5003 (суддя Матвійчук В.В. )

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Агрінол"

до Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранвіс"

про стягнення в сумі 89 598 грн. 13 коп..

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 31 березня 2011 року у справі №11/8/2011/5003 позов задоволено частково.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Гранвіс» (21017, м. Вінниця, вул. Липовецька, 6-А, код 33966295) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Агрінол» (71101, Запорізька область, м. Бердянськ, Мелітопольське шосе, 84/1, код 32365436) 79 099 (сімдесят девять тисяч девяносто девять) грн. боргу; 3 684 (три тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 49 коп. інфляційних нарахувань; 827 (вісімсот двадцять сім) грн. 83 коп. витрат зі сплати державного мита та 233 (двісті тридцять три) грн. 85 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В позові в частині стягнення 814,64 грн. інфляційних нарахувань відмовлено.

Відповідач подав апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду. Просить його скасувати, в позові відмовити.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що:

Судом задоволено позивні вимоги щодо основного боргу в розмірі 79099,00 грн., але станом на день слухання справи у відповідача не було боргу у розмірі 79099,00 грн., на тій підставі, що Відповідач 31.03.2011р. перерахував на розрахунковий рахунок ТОВ «Торговий дім Агрінол» 450,00 грн., згідно платіжного доруч:ення №71 від 31.03.2011 року.

При визначенні суми заборгованості суд посилався на виписки банку та на акт звірки, як на належний доказ підтвердження боргу.

Натомість, виписки банку наявні в матеріалах справи лише підтверджують грошовий рух коштів по банківському рахунку Позивача на конкретний банківський день, а не за весь період початку дії дистриб'юторського договору №23/06 від 23.06.2009р., з урахуванням кожного календарного дня за період з 23.06.2009р. по 31.03.2011 року.

Таким чином, подані Позивачем виписки банку не є належним підтвердженням наявності заборгованості у Відповідача.

Звертає увагу на визначення в рішенні суду (стор.2 абзац 12) акту звірки, як доказу підтвердження заборгованості Відповідача «Після вищевказаної вимоги-претензії Відповідачем був підписаний акт звірки, яким підтверджена заборгованість на суму 150363 грн. станом на 11.02.2010 року».

Така позиція суду є не вірною, тому що:

Акт звірки не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України". Стаття 1 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні складатись під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Також судом не об'єктивно були дослідженні всі обставини справи та наявні в ній матеріали, тому що у матеріалах справи наявні дві претензії: від 22.02.2010р., відповідно до якої Відповідачу надано строк оплати до 10.03.2011р., а також від 05.07.2010р., якою Позивач вимагав у Відповідача здійснення оплати протягом 7 календарних днів.

Натомість, даний факт судом проігноровано, не взято до уваги очевидну зміну строків виконання зобов'язання з березня 2010р. (як зазначено в судовому рішенні) на 20 липня 2010р. згідно претензії Позивача від 05.07.2010р.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Претензією від 05.07.2010р. Позивач керуючись ст. 530 ЦК України надав строк Відповідачу для оплати до 20 липня 2010р.

Право визначення строку закріплено за кредитором та визначається ним, а тому суд немає права застосовувати інших строків.

Таким чином, судом не вірно прийнято рішення щодо стягнення суми інфляції за період з квітня 2010р. по грудень 2010р., оскільки Позивач ставить вимогу Відповідачу перерахувати кошти до 20.07.2010р.

Судом не досліджено матеріали справи в частині різних банківських реквізитів Позивача, а саме в претензії від 22.02.2010р. Позивач вимагає перерахувати кошти на розрахунковий рахунок №26000055870028 в ПАТ КБ Приватбанк, м. Бердянськ, МФО 313399, в.той час розділом 12 «Місцезнаходження та реквізити Сторін»дистриб"юторського договору зазначені реквізити Позивача - р/р 26003301161237 в «ПІБ», МФО 313117.

Відповідно до п. 11.6 договору Сторони зобов'язанні своєчасно та у письмовій формі повідомити іншу сторону про зміну про їх зміну, а у разі не повідомлення несуть ризик настання пов'язаних з ним несприятливих наслідків.

Жодного повідомлення Позивача про зміну своїх реквізитів та додаткової угоди про зміну реквізитів Позивача в матеріалах справи не має.

А тому, Відповідач згідно умов договору мав повне право не перераховувати власні кошти на інші рахунки, які не визначені даним договором.

Таким чином, вимога Позивача від 22.02.2010р. є необгрунтованою та задоволенню не підлягає.

Позивач в підтвердження позовних вимог (позовна заява та пояснення на відзив) зазначає, що між сторонами укладено договір поставки в усній формі.

Натомість, судом з власної ініціативи змінено підставу позову, а саме з договору поставки, на який посилається позивач на договір купівлі-продажу (абз. 7 с. 3 рішення суду).

В рішенні суду не зазначено на підставі, якої норми права суд з власної ініціативи змінює підставу позову викладену позивачем в своїх вимогах.

Відповідач вважає, що судом в неповній мірі досліджено обставини справи у зв'язку з чим в рішенні суду викладена хибна позиція щодо укладеного між сторонами договору купівлі продажу, адже договір купівлі-продажу за своєю природою є разовим для разового передання товару Покупцю, а в даному випадку поставки Товару здійснювались систематично.

Судом не встановлено підстав набуття права власності Позивача на товар та права позивача, як власника товару на стягнення боргу.

Також, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження права власності Позивача на Товар.

У задоволенні клопотанні Відповідача від 15.03.2011р., про витребування у ТОВ «Торговий дім Агрінол»документів, що підтверджують право власності Позивача на товар на момент відвантаження товару суд відмовив.

Представник відповідача в судове засідання Рівненського апеляційного господарського суду не з"явився. Подав письмове клопотання про зупинення апеляційного провадження до набрання законної сили рішення господарського суду Запорізької області по справі №31/5009/2181/11, предметом розгляду якої є визнання недійсним Дистриб"юторського договору №23/06 від 23.06.2009 року. До клопотання апелянт надав копію ухвали господарського суду Запорізької області від 27 квітня 2011 року про призначення до розгляду справи №31/5009/2181/11 на 25.05.2011 року.

Представник позивача заперечує доводи апеляційної скарги у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні.

Дослідивши докази у справі, Рівненський апеляційний господарський суд встановив.

Заявлено позов про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Гранвіс» основного боргу в розмірі 85 099 грн. та суми від інфляції в розмірі 4 499,13 грн..

В процесі розгляду справи позивач заявами № 365/07 від 25.02.2011р. та № 585/07 від 29.03.2011р. зменшував розмір позовних вимог. В останній заяві просив стягнути з відповідача 79 099 грн. основного боргу та 4 499,13 грн. суми від інфляції.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 23.06.2009р. між сторонами укладено дистрибюторський договір за № 23/06. відповідно до глави 5 договору умови оплати, порядок здійснення розрахунків на поставку товару, визначається на умовах договору поставки товару. Договір поставки товару у письмовій формі між сторонами не укладався, але на протязі 2009 року позивач здійснював систематичні поставки товару, про що свідчать видаткові накладні та періодичні платежі відповідача.

З лютого 2010 року відповідач припинив проведення платежів, у звязку з чим утворилась заборгованість в розмірі 150 363 грн..

Зважаючи на те, що термін оплати письмово визначений не був, позивачем направлено відповідачу вимогу про сплату вказаної суми, яка відповідачем виконано частково. Після повторного звернення відповідач звернувся до позивача з проханням про відстрочку платежу на 6 місяців, але станом на 17.12.2010 р. сума боргу погашена частково і на день звернення до суду становила 85 099 грн.. Після порушення провадження у справі відповідачем ще в рахунок проведення платежів за договором сплачено 6 000 грн..

Таким чином, на день розгляду справи розмір боргу за договором становить 79 099 грн..

Давши оцінку доказам у справі, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

23 червня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Агрінол»(позивач, за договором Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Гранвіс»(відповідач, за договором дистрибютор) укладено дистриб'юторський договір № 23/06. Предметом даного договору є визнання Постачальником ТОВ «ТД Агрінол»своїм Дистриб'ютором ТОВ «Гранвіс», в сфері просування та продажу товарів Дистриб'ютора на территорії та визначення принципів взаємодії сторін.

10.07.2009р. між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до дистрибюторського договору положеннями якої змінено реквізити Дистрибютора.

Відповідно до розділу 5.1. дистрибюторського договору умови оплати, порядок здійснення розрахунків, поставка товару визначаються на умовах договору поставки товару.

Згідно п. 3.1.9. договору на виконання даного договору Постачальник зобовязується забезпечувати поставку товару згідно умов договору поставки, умови якого повинні бути попередньо узгоджені Постачальником до його укладення з третьою особою.

Як свідчать матеріали справи та пояснення представників сторін договору поставки в письмовій формі не укладався. Однак, в період з серпня по грудень 2009 року позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 222 972 грн., про що свідчать видаткові накладні (т. 1, а.с. 28-32) та рахунки-фактури (т.2, а.с.14-18) який останній прийняв, що підтверджується підписом уповноваженого представника та відтиском печатки відповідача на накладних.

В рахунок проведення розрахунків за договором відповідачем перераховано позивачу 73 320 грн., що підтверджується виписками банку (т. 2, а.с. 30-40).

У зв'язку з тим, що термін оплати сторонами визначений не був, позивачем 22.02.2010 р. направлено відповідачу вимогу за № 206/07, про сплату 150 652,00 грн. протягом 7 днів, але не пізніше 10.03.2010 р. та підписання акту звірки взаємних розрахунків станом на 11.02.2010 р. Після вищевказаної вимоги відповідачем був підписаний акт звірки, яким підтверджена заборгованість на суму 150 363 грн. станом на 11.02.2010 р..

12.02.2010 р. позивачем додатково поставлено відповідачу товар за видатковою накладною № АТ -122000005 від 12.02. 2010р. на суму 289,00 грн..

В подальшому відповідач частково погасив суму боргу в розмірі 33 036 грн. (виписки банку від 25.02.2010р. та 23.03.2010р., т. 2, а.с. 41-43). Крім того, між сторонами проведено зарахування однорідних зустрічних вимог на суму 29 517,00 грн.

Станом на 08.04.2010 р. заборгованість відповідача за договором склала 88 099,00 грн..

З метою проведення розрахунків позивачем на адресу відповідача направлено повторну вимогу від 05.07.2010 р. про оплату заборгованості в сумі 88 099, 00 грн., на яку останній листом від 21.07.2010р. №40 запропонував на розгляд позивача декілька варіантів погашення заборгованості за договором, а саме поставки товару в рахунок проведення розрахунків за договором, чи відстрочку платежу приблизно на 6 місяців.

Станом на 17.12.2010 р. сума боргу була погашена лише на 3000,00 грн. (виписка банку від 17.12.2010р., т. 2, а.с. 46), і на день звернення до суду з позовом становила 85 099,00 грн..

В процесі розгляду справи відповідачем додатково здійснено платежі на загальну суму 6 000 грн. (виписки банку від 23.02.2011р., 23.03.2011р.). Отже станом на день розгляду справи сума боргу за договором складає 79 099 грн..

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами фактично прийнято до виконання зобовязання за договором купівлі-продажу.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 692 цього Кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зважаючи на наведене вище, суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 79 099 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача щодо безпідставності та необґрунтованості позовних вимог є непереконливими, оскільки дії останнього по проведенню розрахунків свідчать про прийняття зобовязання до виконання за договором.

Місцевим господарським судом також розглянуто вимогу позивача про стягнення 4 499,13 грн. інфляційних нарахувань за період з 11.03.2010р. по 01.01.2011р..

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач не виконав зобов'язання у строк визначений у договорі, він є боржником, що прострочив.

Згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Провівши перевірку інфляційних нарахувань за визначений в розрахунку період, суд правильно встановив, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться «ланцюговим»методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

Визначений в розрахунку період нарахування не може бути предметом розгляду, оскільки прострочка платежу за менший період ніж місяць не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.

Отже задоволенню підлягає сума інфляційних нарахувань в розмірі 3684,49 грн. за період з квітня по грудень 2010 року.

Крім того, в апеляційній скарзі № 28 від 08.04.2011р. Апелянт заявляє, що судом задоволені позовні вимоги щодо основного боргу в розмірі 79 099,00 грн., але станом на день слухання справи у Відповідача не було боргу у розмірі 79 099,00 гри., на тій підставі, що останній 31.03.2011р. перерахував на розрахунковий рахунок ТОВ «Торговий дім Агрінол»450,00 грн. згідно платіжного доручення № 71 від 31.03.2011р.

Однак в суді першої інстанції відповідач не заявляв та не надавав доказів сплати 450 грн. Судове засідання відбулось 31.03.2011 року.

Судова колегія погоджується з доводами позивача, що дана обставина про сплату Відповідачем суми у розмірі 450,00 грн. 31.03.2011р. просто фізично не могла бути відома Позивачу, адже останньому для того щоб добратися до Господарського суду Вінницької області з доказами, необхідно знаходитись у дорозі добу, таким чином факт сплати Відповідачем зазначеної суми не міг бути відомий заздалегідь. По-друге, звернувшись до банку, який обслуговує Позивача та отримавши виписку з банку від 31.03.2011 року, проаналізувавши її, стає відомо, що факт зарахування грошової суми у розмірі 450,00 грн. на розрахунковий рахунок Позивача зафіксовано 31.03.2011р. в 16:14 год., що значно пізніше, ніж судове засідання - 31.03.2011р. в 11-00.

До відзиву на апеляційну скаргу позивач надав банківські виписки які підтверджують його доводи.

Судова колегія вважає, що дана обставина про часткову сплату боргу після вирішення спору може бути врахована в процесі виконавчого провадження.

Зауваження Відповідача щодо недослідження судом матеріалів справи в частині різних банківських реквізитів є необгрунтованим, потрібно пояснити: якщо звернутися до банківських виписок, які є наявними в матеріалах справи, то вбачаємо, що насправді Відповідач на протязі з серпня 2009 року по березень 2011 року сплачував рахунки Позивача на розрахунковий рахунок відкритий останнім в ЗД ПАТ «Райффайзен банк Аваль», тим самим підтверджуючи, що бухгалтерії Відповідача відомо на який саме рахунок переказувати грошові кошти.

Клопотання відповідача про зупинення апеляційного провадження не підлягає задоволенню, оскільки наявність справи порушеної господарським судом Запорізької області не спростовує оскаржуваного рішення. Оскаржуване рішення прийняте 31.03.2001 року. Господарським судом Запорізької області провадження у справі №31/5009/2181/11 порушено 27 квітня 2011 року.

Таким чином, не вбачається підстав для зміни, скасування рішення місцевого господарського суду.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранвіс" на рішення господарського суду Вінницької області від 31 березня 2011 року по справі №11/8/2011/5003 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Вінницької області від 31 березня 2011 року по справі №11/8/2011/5003 залишити без змін.

3. Матеріали справи №11/8/2011/5003 повернути в господарський суд Вінницької області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Савченко Г.І.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Тимошенко О.М.