Постанова № 15872743, 17.05.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2011 р. Справа № 5004/289/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Огороднік К.М. , суддя Коломис В.В. при секретарі судового засідання Турович Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Концерну "Військторгсервіс" на рішення господарського суду Волинської області від 09.03.11 р. у справі № 5004/289/11

за позовом Концерну "Військторгсервіс"

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення в сумі 382 519 грн. 02 коп. недоотриманого доходу та вивільнення приміщення

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Концерн "Військторгсервіс" Міністерства оборони України звернувся до господарського суду Волинської області з позовом до фізичної особи підприємця ОСОБА_1, в якому просить стягнути з відповідача 382519 грн. 02 коп. недоотриманого доходу (упущеної вигоди), зобовязати відповідача вивільнити незаконно займані приміщення за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням господарського суду Волинської області від 09.03.2011 року у справі № 5004/289/11 (суддя Кравчук А.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував недоведеністю фактів передачі, зайняття та фактичного використання спірного приміщення відповідачем та завдання позивачу збитків.

Позивач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задоволити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції невірно оцінив надані позивачем докази. Зокрема, не надав належної оцінки результатам перевірки військової прокуратури, за наслідками якої було встановлено, що відповідач користується спірним приміщенням. Стверджує, що відповідач, як фізична особа не вправі користуватись приміщенням магазину, яке не належить до житлового фонду й може використовуватись лише в господарській діяльності в силу свого призначення. Окрім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не залучив до участі у справі в якості належних відповідачів або співвідповідачів ПП «Міраж-Луцьк»та ТзОВ «Луцький військторг №51», встановивши, що вказані субєкти користуються спірним приміщенням на невстановлених правових підставах. Апелянт також вказує, що судом першої інстанції не прийнято до уваги наявність шкоди у виді упущеної вигоди, яку позивач міг би отримати від користування майном у власній господарській діяльності в нормальних умовах, які були порушені неправомірною поведінкою відповідача.

Позивач явку повноважного представника на розгляд справи до суду не забезпечив, про поважність причин неявки суд не повідомив, хоча про місце, день та час судового засідання був повідомлений завчасно у встановлений законом спосіб.

Відповідач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує на відсутність факту використання та передачі позивачем їй спірного приміщення, а також відсутність факту завдання збитків. Вважає, що рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідач подала клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з неможливістю явки без обґрунтування причин та подання доказів у підтвердження заявленого клопотання.

Враховуючи приписи ст. 101 ГПК України про межі перегляду справи в апеляційній інстанції, а також з огляду на те, що сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце перегляду справи, апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу по суті за відсутності представників сторін.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 09.03.2011 року слід залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, виходячи з наступного.

Апеляційним судом встановлено, що 23 жовтня 2008 року між концерном "Військторгсервіс" та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі - продажу нежитлового приміщення (далі в постанові договір, а.с. 20-22).

Згідно п. п. 1.1, 1.2, 3.1, 5.1 договору позивач зобовязувався передати відповідачу у власність на підставі протоколу про хід публічних торгів від 08.10.2008 року №1087-н нежитлове приміщення загальною площею 755, 5 кв. м., що розташоване по АДРЕСА_1, а відповідач зобовязався прийняти майно, сплативши за нього визначену грошову суму протягом 90 банківських днів з дати підписання договору.

За змістом п. 4.2.1. договору, продавець зобовязався передати покупцеві приміщення в триденний термін після проведення повного розрахунку за придбане приміщення. Передача приміщення продавцем і приймання його покупцем посвідчується актом прийому-передачі.

Пунктом 5.1. цього ж договору визначено, що право власності на придбане приміщення виникає у покупця після проведення ним розрахунків за придбане приміщення та у відповідності до ст. 182,334 ЦК України. Повну оплату вартості придбаного приміщення відповідач не провела.

Рішенням господарського суду Львівської області від 01.06.2010 року у справі №22/41, що залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.11.2010 року, договір купівлі продажу нежитлового приміщення від 23.10.2008 року розірвано.

Аналізуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку, що вказаний договір купівлі-продажу був укладений з ОСОБА_1, як з фізичною особою, а не як з приватним підприємцем, у виконання п. 4.2.1 договору за актом прийому передачі покупцю майно передане не було, матеріали перевірки військової прокуратури не містять фактичних даних щодо здійснення ОСОБА_1, як приватним підприємцем у спірному приміщенні підприємницької діяльності, а згідно постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 01.04.2011 року заступника військового прокурора Луцького гарнізону незаконного використання ОСОБА_1 належного концерну «Військторгсервіс»приміщення магазину, загальною площею 755,5 кв.м. у АДРЕСА_1 під час перевірки не встановлено.

За змістом ч. 1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 Кодексу необхідно довести наявність певного юридичного складу, а саме : неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, заподіяною внаслідок неправомірної поведінки особи, причинний звязок між протиправною поведінкою та шкодою, вина.

Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

За змістом статті 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Отже, позивачу в даному спорі слід було надати суду достовірні, належні та достатні докази у підтвердження протиправності дій чи бездіяльності відповідача, у підтвердження заподіяння саме її діями збитків у виді упущеної вигоди та докази вини останньої, чого зроблено не було.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем незаконного зайняття спірного приміщення фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та заподіяння внаслідок її дій позивачу збитків у виді упущеної вигоди в сумі 382519,02 грн..

Доводи апелянта в частині порушення судом першої інстанції вимог ст. 24 ГПК України щодо незалучення до участі у даній справі в якості відповідачів ПП «Міраж-Луцьк»та ТзОВ «Луцький військторг № 51», директором яких є ОСОБА_1 не заслуговують на увагу та в силу ч. 2 ст. 104 ГПК України не можуть бути підставою для скасування рішення. Оскаржуване рішення не зачіпає прав та обовязків вказаних осіб.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно зясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.99, ст.101, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Волинської області від 09.03.2011 року у справі № 5004/289/11 залишити без змін, апеляційну скаргу Концерну "Військторгсервіс" без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Коломис В.В.