Постанова № 15872693, 31.05.2011, Харківський апеляційний господарський суд

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" травня 2011 року                                                           Справа № 5023/1306/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., судді Барбашова С.В., Білецька А.М.

при секретарі Гурдісовій А.М.

за участю представників сторін:

позивача – ОСОБА_1, дов. ВЕО № 413119 від 25.05.07р.

відповідача -  ОСОБА_2, дов. № 9/1-15/1085 від 08.05.09р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача –Підприємства Дергачівської виправної колонії № 109, с. Дворічний Кут (вх. № 1846 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 04 квітня 2011 року по справі № 5023/1306/11

за позовом Фізичної особи –підприємця ОСОБА_3, м. Харків

до Підприємства Дергачівської виправної колонії № 109, с. Дворічний Кут, Дергачівський район, Харківська область

про стягнення 40435,97 грн.,-

встановила:

Позивач, ФОП ОСОБА_3, звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просила суд стягнути з відповідача, Підприємства Дергачівської виправної колонії № 109 Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Харківській області, на свою користь заборгованість, яка виникла у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині оплати вартості поставленого позивачем товару в сумі 37360 грн., інфляційні на суму боргу у розмірі 2129,52 грн., три відсотки річних у розмірі 946,45 грн., а також витрати по сплаті держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04 квітня 2011 року (суддя Сальникова Г.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з Підприємства Дергачівської виправної колонії № 109 Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Харківській області 37360 грн. основного боргу, 946,45 грн. –3% річних, 1969,92 грн. інфляційних, 402,32 грн. державного мита, 234,82 грн. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесц.

Відповідач з рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 04 квітня 2011 року по справі № 5023/1306/11 в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 13500 грн., інфляційних в сумі 319,92 грн. і трьох відсотків річних в сумі 66,21 грн., а також відповідно витрати на держмито та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та постановити нове рішення, в якому відмовити в цій частині позовних вимог  та стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати в сумі 70,00 грн. В обґрунтування викладених в апеляційній скарзі вимог посилається на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги того факту, що відповідачем 16.03.09 р. було направлено позивачу акт звірки взаємних розрахунків та копій платіжних доручень, якими було перераховано грошові кошти на загальну суму 13500,00 грн., з проханням  зарахувати  вказану суму в рахунок погашення заборгованості по накладній № 18/7 від 18.07.09р. за поставлений ячмінь.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними відповідачем доводами не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення –без змін. При цьому посилається на те, що відповідач на момент прийняття рішення по справі не виявляв бажання зарахувати зустрічні вимоги, з відповідною заявою в порядку статті 601 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 202, частини 3 статті 203 Господарського кодексу України до позивача не звертався. Також вказує на те, що саме позивач звернувся із заявою № 1 від 09.05.11р. про зарахування господарського зустрічного однорідного зобов’язання за вказаними платіжними дорученнями станом на 09.05.11р.

23 травня 2011 року відповідач звернувся з клопотанням про зменшення суми основного боргу, що підлягає стягненню, на 13500,00 грн. в зв’язку з тим, що від позивача поступила заява про згоду на зарахування помилково сплаченої суми в розмірі 13500,00 грн. за платіжними дорученнями № 893 від 16.12.10р. та № 38 від 25.01.11 р.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши уповноважених представників позивача та відповідача, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено судом першої інстанції, за усною домовленістю між сторонами, позивачем у липні 2009 року було здійснено на підставі видаткових накладних № 18/7 від 18.07.09 р., № 20/7 від 20.07.09 р., № 21/7 від 20.07.09 р. поставку товару (зерна) на загальну суму 37360,00 грн., а відповідач зазначений товар прийняв, що підтверджується підписом уповноваженої особи та печаткою на відповідних видаткових накладних, копії яких знаходяться в матеріалах справи (аркуш справи 11).

Відповідно до статей 202, 205, 207 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зокрема, двох або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, якщо він підписаний сторонами.

Правочин до якого  законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частина  2 стаття 205 Цивільного кодексу України).

Таким чином, сторони підтвердили свій намір щодо встановлення між ними господарських правовідносин, відповідно до яких позивача, як продавець, зобов’язався поставити продукцію, а відповідач, як покупець, її прийняти та сплатити. Дані відносини не були обумовлені конкретними строками поставки.

Проте, відповідач своє зобов’язання з оплати поставленої позивачем продукції виконав неналежним чином, за отриману продукцію не розрахувався.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки сторонами  не визначено  строк  оплати  товару, позивачем 02.04.2010 р. листом № 1/0-4 направлено відповідачу вимогу про сплату суми заборгованості за поставлений товар в розмірі 37600,00 грн. або повернення ячміню в кількості 33260 кг і пшениці в кількості 4100 кг в семиденний термін (аркуш справи 9)  в порядку передбаченому частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України.

Однак, вимог претензії позивача про сплату заборгованості за договором в семиденний строк відповідач не виконав, але надіслав відповідь –гарантійний лист, в якому останній визнав суму заборгованості в розмірі 37360,00 грн. та зобов’язався здійснити повну оплату за поставлений товар або поставити зерно ячменю в кількості 33260 кг і пшениці в кількості 4100 кг до 01.09.2010 р. (аркуш справи 10).

Проте, як вбачається з матеріалів справи відповідач свої зобов’язання не виконав, на час звернення позивача з позовом до господарського суду виниклу заборгованість не сплатив, що стало підставою звернення позивача до господарського суду у лютому 2011 року з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 37360 грн., інфляційних у розмірі 2129,52 грн., три відсотки річних у розмірі 946,45 грн., нарахованих в зв’язку з невиконанням відповідачем грошового зобов’язання.

Відповідач, виниклу у нього заборгованість за поставлений товар, визнав частково, в сумі 23860,00 грн. В ході розгляду справи зазначив про те, що 16 грудня 2010 року платіжним дорученням № 893 на розрахунковий рахунок позивача ним було перераховано 9000,00 грн. та платіжним дорученням № 38 від 25.01.11р. –4500,00 грн., але в даних платіжних дорученнях було невірно вказано призначення платежу. В зв’язку з чим позивачу 15 березня 2011 року було направлено акт звірки взаєморозрахунків з проханням зарахувати суму 13500,00 грн. в рахунок погашення заборгованості по накладній № 18/7 від 18.07.09 р. за поставлений ячмінь. За даними відповідача, інфляційні, які підлягають стягненню складають 1650,24 грн., 3% річних –880,24 грн.

Вказані заперечення та докази в їх обґрунтування судом першої інстанції не прийняті до уваги, оскільки надані відповідачем платіжні доручення не підтверджують факт часткового погашення заборгованості по накладній № 18/7 від 18.07.09р., а на час звернення позивача з позовом до суду жодного зарахування не відбулося.

Таким чином, враховуючи, що вказана сума  боргу,  відповідачем не оспорювана, відповідач належних доказів погашення суми  боргу не надав, а  також враховуючи, що згідно статті 526 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, тому суд першої інстанції правомірно визнав позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 37360,00 грн. основного боргу  обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегією суддів не приймаються до уваги посилання відповідача в апеляційній скарзі на наявність підстав для зменшення суми основного боргу та нарахованих інфляційних та річних у зв’язку з направлення позивачу акту звірки взаємних розрахунків та копій платіжних доручень, якими було перераховано грошові кошти на загальну суму 13500,00 грн., з проханням  зарахувати  вказану суму в рахунок погашення заборгованості по накладній № 18/7 від 18.07.09р. за поставлений ячмінь.

Відповідно до частини 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньої заяви однієї із сторін.

Згідно частини 2 статті 601 Цивільного кодексу України зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Однак, матеріали справи не містять доказів направлення відповідачем заяви позивачу про зарахування зустрічних вимог в порядку статті 601 Цивільного кодексу України та статті 203 Господарського кодексу України. Відповідачем не надано до господарського суду жодних доказів вчинення ним дій, направлених на здійснення зарахування зустрічних вимог на момент подання позову.

Колегія суддів враховує і той факт, що позивач своїм листом за №24/12 від 24.12.10р. повідомив відповідача про перерахування останнім грошових коштів з незрозумілим призначенням платежу оплати –«погашення кредиторської заборгованості згідно графіку за листопад, грудень», та просив уточнити призначення платежу (аркуш справи 35,36). Але відповідач відповіді на вказаний лист не надав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до опису вкладення у цінний лист від 16.03.2011р. (аркуш справи 30) відповідачем було направлено позивачу лише акт звірки. Згідно наданої до матеріалів справи копії вказаного акту відповідачем зазначено про перерахування позивачу у грудні 2010 року 9000,00 грн. та у січні 2011 року –4500,00 грн., та визнано заборгованість в розмірі 23860,00 грн.

Таким чином, на момент прийняття рішення по справі, а саме 04.04.2011 року відповідачем не надано належних доказів звернення до позивача з заявою зарахування зустрічних вимог у відповідності з вимогами чинного законодавства. В зв’язку з чим суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про стягнення заборгованості з відповідача за отриманий та не сплачений товар в розмірі 37360,00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивачем за прострочення виконання грошового зобов’язання нараховані 3% річних в сумі 946,45 грн та інфляційні в сумі 2129,52 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, господарський суд дійшов висновку, що задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 946,45 грн. 3% річних та інфляційні в сумі 1969,92 грн.

В частині стягнення інфляційних в розмірі 186,80 грн. господарським судом відмовлено, як арифметично невірно розрахованих.

Колегія суддів вважає, що вимога зазначена відповідачем в наданому до суду клопотання щодо зменшення суми основного боргу на 13500,00 грн. в зв’язку з направленням позивачем заяви від 09.05.2011 р. про зарахування господарського зобов’язання, задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, а згідно частини 3 цієї статті в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. До того ж, позивач –ФОП ОСОБА_3 згідно заяви № 1 від 09.05.2011р. зараховує господарське зобов’язання зустрічною однорідною вимогою, яке визначено не лише сумою основного боргу в розмірі 37360,00 грн. а й нарахованою сумою річних в розмірі 946,45 грн. та інфляційні в сумі 1969,92 грн. за рішення господарського суду Харківської області від 04.04.2011 р. по даній справі.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

На думку колегії суддів, позивач обґрунтував та належним чином  довів належними та допустимими доказами правомірність своїх позовних вимог до відповідача. Разом з цим, факти, викладені в апеляційній скарзі відповідачем і його посилання на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що обставини справи були всебічно і повно досліджені господарським судом, а тому рішення господарського суду Харківської області від   04 квітня 2011 року по справі № 5023/1306/11 відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а доводи відповідача, з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу Підприємства Дергачівської виправної колонії № 109, с. Дворічний Кут  залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від   04 квітня 2011 року по справі № 5023/1306/11 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.                                                                                                                

        Головуючий суддя                                                                   Істоміна О.А.

суддя                                                                   Барбашова С.В.

                               суддя                                                                   Білецька А.М.