Постанова № 15872370, 01.03.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

01.03.11 Справа № 15/92-1553

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Процика Т.С.

суддівДубник О.П.

Скрипчук О.С.

при секретарі судового засідання Трускавецький В.П.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «Зборів-Агробізнес»

на рішенняГосподарського суду Тернопільської області від 10.11.2010р.

у справі № 15/92-1553

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, с. Великі Дедеркали Шумського району Тернопільської області

до відповідача ТзОВ «Зборів-Агробізнес», с. Вірлів Зборівського району Тернопільської області

про стягнення 288812,30 грн.

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_2представник;

від відповідача - Равлів М.І. представник.

Повна постанова складена 27.05.2011 р.

Права та обовязки сторін, передбачені ст.22 ГПК України, розяснено, заяви про відвід суддів не поступало, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 10.11.2010р., суддя Бучинська Г.Б., яким позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ТзОВ «Зборів-Агробізнес» на користь Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 194131,02 грн. відсотків за товарним кредитом, 3307,55 грн. трьох процентів річних, 11499,35 грн.інфляційних втрат, 18000 грн. витрат на правову допомогу адвоката, 2801,94 грн. державного мита та 228,95 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями ст.ст. 11, 16, 509, 526, 546 551, 625, 655 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст.ст. 20, 173, 193, 265 Господарського кодексу України (далі ГК України), а також зокрема тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобовязання по договорах в частині повної оплати вартості отриманого товару та сплати процентів за товарним кредитом, а відтак заборгованість відповідача перед позивачем складає 280194,92 грн., які підлягають стягненню. З матеріалів справи вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем на час розгляду справи становить 71257,00 грн. заборгованості за поставлену продукцію, 194131,02 грн. боргу по відсотках за користування товарним кредитом, 3307,55 грн. три проценти річних, 11499,35 грн. інфляційних втрат, які підлягають стягненню; доказів оплати або доказів на спростування цієї заборгованості відповідачем не подано.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТзОВ “Зборів-Агробізнес” подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.11.2010р. у цій справі та прийняти нове, яким у позові відмовити, оскільки скаржник вважає, що судом першої інстанції неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, а позивачем не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, оскаржене рішення, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого вона підлягає скасуванню.

Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного рішення не врахував того, що долучені позивачем на підтвердження виконання умов договору поставки продукції на умовах товарного кредиту від 28 березня 2008 року та існування заборгованості довіреність № ЯОД № 263762 від 28 березня 2008 року та накладна № 14 від 28 березня 2008 року не містять необхідних реквізитів, які б дозволили прийняти їх як належні і допустимі докази, що є порушенням ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996р., зокрема довіреність серії ЯОД № 263762 від 28 березня 2008р. у графі «Найменуванні цінностей»у бланку довіреності вказано «Засоби захисту рослин», хоча в договорі є чіткий перелік матеріально-технічні ресурси, у графі «одиниця виміру»вказаного грн. та у графі «кількість» вказано сорок п'ять тисяч., що грубо порушує Інструкцію. Щодо накладної № 14 від 28 березня 2008 року, то звертає увагу суду на те, що всупереч вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»вона не містить відомостей про посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, печатки відповідача і підпису отримувача цінностей. Також, скаржник просить суд звернути увагу на те, що між відповідачем та позивачем у 2008 році підписано ряд договорів поставки продукції на умовах товарного кредиту зокрема: Договір поставки продукції на умовах товарного кредиту від 28 березня 2008 року на загальну суму 10661 грн. 00 коп.; Договір поставки продукції на умовах товарного кредиту від 28 березня 2008 року на загальну суму 37692 грн. 00 коп., однак жоден з них не був виконаний з боку позивача, а товар по даних договорах не поставлявся на адресу відповідача. Відповідач вважає, що позивачем не доведено факту отримання відповідачем продукції за договором поставки на умовах товарного кредиту від 28 березня 2008 року. Також, між позивачем та відповідачем було укладено два договори поставки продукції на умовах товарного кредиту № 45 від 14 травня 2009 року та № 27 від 2 квітня 2009 року. По даних договорах було проведено розрахунок в повному обсязі. Просить припинити провадження у справі за відсутністю предмету спору.

Представники сторін у судовому засіданні підтримали свої вимоги, доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі, а також у поясненнях, наданих у судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, суд встановив наступне.

Фізична особа підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ТзОВ «Зборів-Агробізнес»про стягнення 288812,30 грн. заборгованості за поставлену продукцію, з яких: 71257,00 грн. заборгованості за поставлену продукцію, 194131,02 грн. відсотків за товарним кредитом, 8617,38 грн. пені, 3307,55 грн. три відсотки річних, 11499,35 грн. інфляційних втрат, 18000, 00 грн. витрат на правову допомогу адвоката.

Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, між Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (постачальник) та ТзОВ «Зборів-Агробізнес»(покупець) 28.03.2008р. укладено договір поставки продукції на умовах товарного кредиту, відповідно до якого сторони взяли на себе зобовязання:

- позивач, як постачальник, зобовязується поставити та передати у власність покупця матеріально-технічні ресурси (надалі продукція), а покупець зобовязується прийняти продукцію та оплатити її на умовах даного договору (п. 1.1 Договору).

Пунктом 10.4. договору сторони передбачили, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і є дійсним до моменту його остаточного виконання.

2 квітня 2009 року між Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (постачальник) та ТзОВ «Зборів-Агробізнес»(покупець), укладено договір поставки продукції на умовах товарного кредиту № 27, відповідно до якого сторони взяли на себе зобовязання:

- позивач, як постачальник, зобовязується поставити та передати у власність Покупця матеріально-технічні ресурси (надалі продукція), а покупець зобовязується прийняти продукцію та оплатити її на умовах даного договору (п. 1.1 Договору).

Пунктом 10.4. договору сторони передбачили, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і є дійсним до моменту його остаточного виконання.

14 травня 2009 року між Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (постачальник) та ТзОВ «Зборів-Агробізнес»(покупець), укладено договір поставки продукції на умовах товарного кредиту № 45, відповідно до якого сторони взяли на себе зобовязання:

- позивач, як постачальник, зобовязується поставити та передати у власність Покупця матеріально-технічні ресурси (надалі продукція), а покупець зобовязується прийняти Продукцію та оплатити її на умовах даного договору (п. 1.1 Договору).

Пунктом 10.4. договору сторони передбачили, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і є дійсним до моменту його остаточного виконання.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 на виконання взятих згідно договорів зобовязань відпустив, а відповідач прийняв через свого представника Пулька Т.Ч. (довіреності ЯОД № 263762 від 22.03.2008р., від 02.04.2009р. та від 14.05.2009р.) товарно-матеріальні цінності (засоби захисту рослин), що підтверджується видатковими накладними № 14 від 28.03.2008р. на суму 37.692 грн., № 27 від 02.04.2009р. на суму 28.815 грн., № 45 від 14.05.2009р. на суму 12.750 грн., наявними в матеріалах справи, які підписані представниками сторін без заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, а саме цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобовязання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та відповідачем виникло зобовязання по поставці, відповідно до якого в силу ст. 712 ЦК України та ст. 265 ГК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України, ст.193 ГК України).

Розділом 4 договорів сторони визначили порядок розрахунків за товар, зокрема згідно:

- п. 4.2 договору від 28.03.2008р. кінцевий розрахунок за поставлену на умовах товарного кредиту Продукцію, здійснюється до 01.10.2008р.;

- п. 4.2 договору № 27 від 02.04.2009р. кінцевий розрахунок за поставлену на умовах товарного кредиту Продукцію, здійснюється до 31.07.2009р.;

- п. 4.2 договору № 45 від 14.05.2009р. кінцевий розрахунок за поставлену на умовах товарного кредиту Продукцію, здійснюється до 01.07.2009р..

Всупереч вищезгаданих приписів закону та положень укладених між сторонами договорів, відповідач свої зобовязання по договорах поставки продукції на умовах товарного кредиту від 28.03.2008р., № 27 від 02.04.2009р., та № 45 від 14.05.2009р. не виконав і за станом на час розгляду справи в суді ним залишається неоплаченою сума 71257,00 грн.

Таким чином, доводи позивача про порушення його майнових прав на заявлену суму 71257,00 грн. є правомірними, документально підтвердженими та не спростованими відповідачем в установленому законом порядку.

Пунктом 4.3. договорів поставки продукції на умовах товарного кредиту від 28.03.2008р., № 27 від 02.04.2009р., та № 45 від 14.05.2009р. сторони погодили, що за користування товарним кредитом покупець сплачує постачальнику процентну ставку в розмірі 0,5 процента від вартості неоплаченої продукції за кожен день. Процентна ставка нараховується в кінці кожного місяця користування товарним кредитом з моменту фактичного отримання покупцем продукції до моменту повного розрахунку з постачальником.

У відповідності до ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати (ч. 5 ст. 694 ЦК України).

Таким чином, суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення 194131,02 грн. процентів за користування товарним кредитом такими, що підлягають до задоволення.

При цьому заперечення відповідача щодо надмірної суми відсотків, заявленої до стягнення, є безпідставним, оскільки розмір відсотків визначений безпосередньо сторонами договорів, які є чинними та не змінювалися на час розгляду справи. Суд позбавлений права зменшувати розмір відсотків погоджений сторонами договору, це є прерогативою учасників господарських відносин (сторін договору).

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому неустойкою (штрафом, пенею) визнається, визначена договором або актом цивільного законодавства, грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пунктом 6.2. договорів поставки продукції на умовах товарного кредиту від 28.03.2008р., № 27 від 02.04.2009р., та № 45 від 14.05.2009р., сторони передбачили, що у випадку несвоєчасного виконання Покупцем своїх зобовязань у відповідності до п.п. 4.2 та 4.3 даних договорів в обумовлений термін, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5 процента від несплаченої суми за кожну добу прострочки.

У відповідності до ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ч. 3. ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За таких обставин, з урахуванням відповідної заяви відповідача, викладеної у формі клопотання, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 8617,38 грн. пені слід відмовити.

Також, відповідно до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом першої інстанції, відповідачем на час звернення позивача до суду не виконано взятих на себе зобовязань в частині оплати вартості поставленого товару, таким чином допущено прострочення виконання грошових зобовязань перед позивачем, що дає правові підстави останньому застосувати до відповідача відповідальність, передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України, у звязку з чим позовні вимоги позивача щодо стягнення 11499,35 грн. інфляційних нарахувань та 3.307,55 грн. трьох процентів річних правомірно задоволені місцевим господарським судом.

Доводи відповідача щодо того, що довіреність серії ЯОД № 263762 від 28 березня 2008 року та накладна № 14 від 28 березня 2008 року не містять необхідних реквізитів, які б дозволили прийняти їх як належні і допустимі докази, є безпідставними, оскільки відповідно до п. 5 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 року (далі Інструкція), довіреність підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства. У тих випадках, коли бухгалтерський облік ведеться централізованою бухгалтерією, довіреність на одержання цінностей підписується керівником підприємства та головним бухгалтером централізованої бухгалтерії або їх заступниками та особами, ними на те уповноваженими.

Відповідно до пункту 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) з поміткою на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а другий - додається до залишеної у постачальника довіреності і використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно довіреності, а також для проведення розрахунків з одержувачем. Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

Як вбачається із довіреності серії ЯОД № 263762 від 28 березня 2008 року, вона виписана на ім'я директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Зборів - Агробізнес" Пулька Тараса Чеславовича на отримання цінностей від ПП ОСОБА_1 за накладною № 14 від 28.03.2008р., яка оформлена на бланку суворої звітності типової форми № М-2, затвердженої наказом Мінстату України 21.06.1996 № 192, що підписана керівником та головним бухгалтером Товариства з обмеженою відповідальністю «Зборів Агробізнес», наявні підписи скріплено печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Зборів Агробізнес».

Згідно з п. 12 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей забороняється відпускати цінності у випадках: подання довіреності, виданої з порушенням встановленого порядку заповнення або з незаповненими реквізитами; подання довіреності, яка має виправлення і помарки, що не підтверджені підписами тих же осіб, які підписали довіреність; відсутності у довіреної особи вказаного у довіреності паспорта або іншого документа, що засвідчує довірену особу; закінчення строку дії довіреності; одержання повідомлення підприємства-одержувача цінностей про анулювання довіреності.

Позивач, відвантаживши відповідачеві на підставі його довіреності серія ЯОД № 263762 від 28 березня 2008 року відповідно до накладної № 14 від 28.03.2008р. засоби захисту рослин, підтвердив відсутність будь-яких своїх претензій щодо правильності заповнення та законності видачі цієї довіреності.

Таким чином, вчинивши дії по видачі довіреності на отримання від позивача матеріальних цінностей, право на отримання матеріальних цінностей виникло саме у довіреної особи відповідача, а у позивача виник відповідний обовязок з видачі цій особі матеріальних цінностей.

Наявність у позивача оригіналу довіреності свідчить про отримання товару, вказаного у довіреності, оскільки згідно з п.2 Інструкції товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів бланку суворої звітності, встановленого зразка.

Відповідно до п.13 названої Інструкції довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника товару, і є документом, що підтверджує факт тримання товару покупцем.

Відповідно до п.3 Інструкції бланки довіреностей є документами суворої звітності.

Відповідно до п.6 Інструкції довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Відповідно до п.10 Інструкції особа, якій видана довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (комору) або матеріально відповідальній особі.

Невикористані довіреності повинні бути повернуті працівнику підприємства, який здійснює виписування і реєстрацію довіреностей, не пізніше наступного дня після закінчення строку дії довіреності.

Про використання довіреності або повернення невикористаної довіреності у журналі реєстрації довіреностей робиться відмітка про номери документів (накладних, актів тощо) на одержані цінності або про дату повернення довіреності. Повернуті невикористані довіреності гасяться надписом «невикористана»і зберігаються протягом строку, встановленого для зберігання первинних документів.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем не подано суду доказів того, що ним у встановленому Інструкцією порядку направлено позивачу повідомлення про анулювання ним довіреності серії ЯОД № 263762 від 28 березня 2008 року.

Щодо твердження відповідача, що накладна № 14 від 28 березня 2008 року не може слугувати доказом одержання ТМЦ відповідно до договору від 28.03.2008р. та довіреності серії ЯОД № 263762 від 28 березня 2008 року, то слід зазначити, що у відповідності до пункту 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей визначено, що довіреність на одержання цінностей, яка видається на строк не більше 10 днів.

Довіреність є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено (виписано, підписано) інший первинний бухгалтерський документ на відпуск цінностей, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для її бухгалтерського обліку. Оформлення накладної здійснюється після подання довіреності.

Враховуючи, що накладна № 14 від 28.03.2008р. містить посилання на довіреність серії ЯОД № 263762 від 28 березня 2008 року, за якою отримано товар, що визначено і п. 7.1 договору від 28.03.2008р., доводи відповідача є безпідставними.

Також, безпідставними є доводи відповідача щодо повного погашення заборгованості по договорах поставки продукції на умовах товарного кредиту № 45 від 14 травня 2009 року та № 27 від 2 квітня 2009 року, оскільки надані на їх підтвердження накладна № 11 від 10.04.2010р. свідчить про відвантаження товару (овес) ПП ОСОБА_3, а накладна № 21 від 08.10.2009р. свідчить про відвантаження товару (ячмінь) ПП ОСОБА_4 Твердження відповідача про передання позивачу готівки в сумі 20000 грн. в рахунок погашення заборгованості за поставлений товар судом не підтверджене документально.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 18000 грн. витрат на правову допомогу адвоката, то суд апеляційної інстанції відзначає наступне.

У підтвердження понесення витрат на оплату послуг адвоката долучені свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 511 від 20.06.2008 р., договір про надання юридичних (адвокатських) послуг та правове обслуговування № 14-7 від 01.02.2010р., акт виконаних робіт від 20.09.2010р. до договору про надання юридичних (адвокатських) послуг та правове обслуговування № 14-7 від 01.02.2010р. і квитанція до прибуткового касового ордера № 20/09 від 20.09.2010р. про сплату 18000 грн..

У відповідності до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються, зокрема і з оплати послуг адвоката. Стаття 49 цього кодексу встановлює, що суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, повязані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову на відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». До таких правовідносин слід також застосовувати і Правила адвокатської етики, які схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України протоколом N 6/V1 від 12.10.1999р., які на підставі статей 15, 16 Закону «Про адвокатуру»є нормативно-правовим актом і обов'язкові для виконання.

Пунктом 2 ст. 33 Правил встановлено принцип «розумного обґрунтування»розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка тощо.

Відповідно до пункту 11 Розяснення № 02-5/78 вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним; за таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Вказане у повній мірі стосується і оплати послуг адвоката, відшкодування якої може бути зменшене господарським судом у випадку встановлення її неспіврозмірності.

На думку суду, послуги адвоката щодо здійснення захисту інтересів позивача у даній справі є неспіврозмірними, у звязку з чим такі витрати підлягають відшкодуванню частково, на суму 14009,75 грн. (пять відсотків від задоволеної суми позову (280194,92 грн. * 5 % = 14009,75 грн.)

Отже, вимоги позивача щодо відшкодування судових витрат по оплаті послуг адвоката на суму 18000 грн. підлягають задоволенню частково на суму 14009,75 грн.

Щодо посилань скаржника на те, зокрема, що стягнення витрат на послуги адвоката не є необґрунтованими, оскільки такі витрати були сплачені не адвокату а фізичній особі підприємцю, то такі посилання є безпідставними, оскільки в матеріалах справи є свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю № 511від 20 червня 2008р., яке видано відповідно до Закону України «Про адвокатуру»ОСОБА_2, який проживає в Шумському районі смт. В. Дедеркали, на підставі рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури; договір про надання юридичних (адвокатських) послуг та правове обслуговування № 14-7 від 1 лютого 2010 року, акт виконаних робіт до цього договору від 20 вересня 2010 року, квитанція до прибуткового касового ордера № 20/09 від 20 вересня 2010 року 1133 про сплату коштів на суму 18000 грн. 00 коп. за надані адвокатські послуги, що є підставою для відшкодування цих витрат, як витрат за послуги адвоката відповідно до ст.44 ГПК України.

З огляду на вищенаведене, та враховуючи те що, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права щодо правомірності (необхідності) стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 280194,92 грн. у звязку з порушенням виконання скаржником умов договору і наявності у нього заборгованості перед позивачем, але зменшення судом апеляційної інстанції розміру витрат на оплату послуг адвоката, рішення місцевого господарського суду в цій частині підлягає зміні, і відповідно підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача витрат на оплату послуг адвоката на суму 14009,75 грн.

Також, безпідставними є посилання скаржника на те зокрема, що судом першої інстанції при розподілі судових витрат не враховано того, що позивачу відмовлено у стягненні пені у розмірі 8617,38 грн., і не розподілено судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам, оскільки, як вбачається з оскарженого рішення місцевого господарського суду, судом першої інстанції стягнуто з відповідача на корись позивача 2801,94 грн., що становить 1 процент від задоволеної суми позову (280194,92 грн.), відповідно і скориговано розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу стягнуто з відповідача 228,95 грн., що є пропорційною частиною до задоволених позовних вимог від 236,00 грн.

З огляду на те, що спір виник внаслідок неправильних (неправомірних) дій відповідача щодо належного виконання господарських зобовязань, державне мито за розгляд справи у суді першої інстанції та перегляд судового рішення в апеляційному порядку і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на підставі ч.2 ст.49 ГПК України слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський ПОСТАНОВИВ:

1.Змінити рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.11.2010 р. у справі № 15/92-1553, виклавши пункт 2 резолютивної частини рішення у наступній редакції: «2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зборів Агробізнес», с. Вірлів, Зборівський район, Тернопільська область, код 32147193 на користь Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 АДРЕСА_1, код НОМЕР_1 71257,00 грн. заборгованості за поставлену продукцію, 194131,02 грн. відсотків за товарним кредитом, 3307,55 грн. трьох процентів річних, 11.499,35 грн. інфляційних втрат, 14009,75 грн. витрат на правову допомогу адвоката, 2801,94 грн. державного мита та 228,95 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу».

2. В решті рішення залишити без змін.

3.Судові витрати за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Ця постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Процик Т.С.

Суддя Дубник О.П.

Суддя Скрипчук О.С.