Рішення № 15867581, 24.05.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.11 Справа № 5015/2288/11

Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.,

При секретарі Іваночко В.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркор Україна», м. Львів,

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного українсько-російського підприємства «Технобуд», м. Львів,

про стягнення 8 889 грн. 55 коп. та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від позивача: ОСОБА_1 представник (довіреність в матеріалах справи),

Від відповідача: не зявився,

Представнику позивача розяснено права та обовязки сторін відповідно до статті 22 ГПК України, зокрема, право відводу судді, відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не заявлено та не подано. Представник не наполягає на фіксації судового процесу технічними засобами.

Суть спору: розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркор Україна», м. Львів, до Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного українсько-російського підприємства «Технобуд», м. Львів, про стягнення 7308 грн. 00 коп. основного боргу, 580 грн. 77 коп. інфляційних втрат, 162 грн. 29 коп. трьох процентів річних та 838 грн. 49 коп. пені. та стягнення судових витрат.

Ухвалою господарського суду від 26.04.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 12.05.2011 року, про що сторони були належним чином повідомлені під розписку: Позивач 29.04.2011 р. рекомендованою поштою № 79016 0200849 8, Відповідач 29.04.2011 р. рекомендованою поштою № 79039 0262405 3, (оригінали повідомлень про вручення поштових відправлень в матеріалах справи).

Судове засідання 12.05.2011 року було відкладене на 24.05.2011 року з підстав, наведених у відповідній ухвалі суду

В судовому засіданні 24.05.2011 року представник позивача подав уточнені позовні вимоги, які підтримав у повному обсязі, просить стягнути з відповідача на свою користь 7308 грн. 00 коп. основного боргу, 580 грн. 77 коп. інфляційних втрат, 162 грн. 29 коп. трьох процентів річних та 838 грн. 49 коп. пені. та судові витрати, понесені у звязку з розглядом справи у суді, подав документи, які вимагалися судом.

Відповідач в судові засідання не зявився, 06.05.2011 року подав відзив на позовну заяву, зареєстрований за вх. № 10178/11, у якому вказав на те, що 29.04.2011 року платіжним дорученням № 33 здійснив часткове погашення суми основної заборгованості перед позивачем за договором в розмірі 7000 грн. 00 коп., визнав суму основної заборгованості в розмірі 7308 грн. 00 коп. і просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог про стягнення суми 8581 грн. 55 коп понад суму визнаної заборгованості.

В ході судового розгляду встановлено:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Меркор Україна»є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 34768216, знаходиться за адресою: 79004, Львівська область, м. Львів, вул. Шептицьких, буд. 26, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 153466, Довідкою з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АА № 058663 та Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (докази в матеріалах справи).

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-російське підприємство «Технобуд», є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 13815583, знаходиться за адресою: 79017, Львівська область, м. Львів, вул. Ольги Басараб, буд. 11 А, кв.8, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (докази в матеріалах справи).

Між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «Меркор Україна», (постачальник за договором) та відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-російське підприємство «Технобуд»(покупець - за договором) 01 жовтня 2010 року укладено письмовий договір поставки № 01/10/10-1 (надалі - договір).

Зазначений договір складено у письмовій формі, підписано уповноваженими особами та їх підписи скріплені печатками двох сторін договору, в силу статей 207, п. 1 частини 1 статті 208, та 204 ЦК України, є правомірним правочином.

За своєю правовою природою, основними та неосновними (другорядними) ознаками зазначений договір є договором поставки, відповідно до статті 712 ЦК України.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Так, відповідно до п. 1.1. договору позивач (постачальник) зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні покупцеві (відповідачу) товар, а покупець (відповідач) зобовязується прийняти вказаний товар і сплатити за нього грошову суму.

Основною і визначальною ознакою договору поставки є правовий статус постачальника товару.

Доказів про те, що вказаний договір визнано недійсним та/або незаконним - суду не надано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідно до п. 3.1. договору загальна кількість товарів, що підлягають поставці,Ю їх часткове співвідношення за сортами, групами, підгрупами, видами марками, типами, розмірами, визначається специфікацією за згодою сторін.

Відповідно до п. 7.1. договору його сума складає 178608 грн. 00 коп.

Пунктом 8.1. договору передбачено обовязок покупця повністю оплатити поставку товарів не пізніше пяти банківських днів з моменту здійснення поставки.

Згідно з приписами п. 2.1. договору поставки здійснюється на умовах EXW, місце поставки склад постачальника, місто Львів.

Відповідно до п. 2.2. договору право власності переходить до покупця (відповідача) в момент отримання товару від постачальника або перевізника за видатково-прибуткоою накладною.

Так, п. 2.3. договору передбачено, що специфікація, підтвердження замовлення або рахунок, а також інші додатки до договору після їх підписання сторонами є не відємними додатками до нього.

Розділ 4 договору передбачає строки і порядок поставки товарів.

Відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони визначили у розділі 9 договору.

Так, п. 9.1. передбачено, що сторона, яка порушила господарське зобовязання, визначене цим договором та/або чинним законодавством України, зобовязати завдані цим збитки стороні, чиї права або законні інтереси порушено.

Відповідно до п. 9.3. договору за несвоєчасну або неповну оплату вартості товару покупець (відповідач) сплачує постачальнику (позивачу) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних грошових зобовязань за кожен день прострочення до моменту повного виконання покупцем (відповідачем) своїх зобовязань щодо оплати.

На виконання умов цього договору, позивач передав, а відповідач отримав товар на загальну суму 178 608 грн. 00 коп., що підтверджується видатковими накладними від 20.10.2010 року № РН-0000571 на суму 14742 грн. 00 коп. та від 26.11.2010 року № РН-0000628 на суму 163866 грн. 00 коп., копії яких належним чином завірені та знаходяться в матеріалах справи.

Таким чином, позивач 26.11.2010 року виконав свої зобовязання з поставки товарів перед відповідачем за договором у повному обсязі.

Відповідач свої зобовязання за договором виконав частково, здійснивши оплату поставленого товару в сумі 164300 грн. 00 коп., внаслідок чого утворилась заборгованість з оплати поставки товару в розмірі 14308 грн. 00 коп.

05.05.2011 року позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, зареєстровану канцелярією суду за вх. № 9957/11, в якій на підставі проведення відповідачем часткової оплати заборгованості зменшує суму основної заборгованості на 7000 грн. 00 коп. і просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 7308 грн. 00 коп. основного боргу, 580 грн. 77 коп. інфляційних втрат, 162 грн. 29 коп. трьох процентів річних та 838 грн. 49 коп. пені.

З метою врегулювання спору у досудовому порядку позивачем 11.03.2011 року надіслано відповідачу Претензію про сплату боргу в сумі 14308 грн. 00 коп., яка відповідачем залишена без відповіді.

Сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 7 308 грн. 00 коп. і станом на час розгляду справи у суді доказів її погашення сторонами не подано.

Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

Частиною 2 цієї статті визначено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-го сподарські зобов'язання, а частиною 3, що сторони можуть за взаємною згодою конкретизу вати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановле но інше.

В даному випадку господарське зобовязання виникло з договору від 01.10.2010 року № 01/10/10-1, що відповідає вимогам частини 1 статті 174 ГК України.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у стат ті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти юри дичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською ком петенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єк тами господарювання і негосподарюючими суб'єкта ми юридичними особами, зобов'язаною та управленою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор, а частиною 4 цієї статті визначено, що суб'єкти господарювання у випадках, передбаче них цим Кодексом та іншими законами, можуть добро вільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1. ст. 530 ЦК України, передбачено, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть гос подарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в по рядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 2 цієї статті визначено, що застосування господарських санкцій повинно га рантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування зби тків учасникам господарських відносин, завданих внас лідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Частиною 3 цієї ж статті, що господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

потерпіла сторона має право на відшкодування зби тків незалежно від того, чи є застереження про це в до говорі; передбачена законом відповідальність виробни ка (продавця) за недоброякісність продукції застосовує ться також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язан ня, а також відшкодування збитків не звільняють право порушника без згоди другої сторони від виконання прий нятих зобов'язань у натурі;

у господарському договорі неприпустимі застере ження щодо виключення або обмеження відповідально сті виробника (продавця) продукції.

Статтею 217 ГК України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають не сприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частиною 2 цієї статті, що у сфері господарювання застосовуються такі ви ди господарських санкцій: відшкодування збитків; штраф ні санкції; оперативно-господарські санкції.

Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальнос ті учасника господарських відносин є вчинене ним пра вопорушення у сфері господарювання, частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за не виконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення госпо дарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господар ського правопорушення. У разі якщо інше не передба чено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе госпо дарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможли вим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обста винами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для ви конання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 219 ГК України чітко визначено, що за невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (не устойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відно син зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

П. 3 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно зі статтею 549 ЦК України - неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Позивач, крім основної суми боргу, просить стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 838 грн. 49 коп., яка нарахована відповідно до п. 9.3. договору (Розрахунок в матеріалах справи).

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»із змінами і доповненнями внесеними Законом України від 10.01.2002р. № 2921-111, передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 ст. 343 ГК України чітко визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 162 грн. 29 коп. 3% річних та 580 грн. 77 коп. інфляційних втрат (розрахунки в матеріалах справи), які нараховані відповідно до статті 625 ЦК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, оглянувши та дослідивши подані документи, оцінивши їх в сукупності, суд прийшов до висновку, що позов документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований, підлягає до задоволення в повному обсязі.

Судові витрати покласти на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, відповідно до статті 49 ГПК України.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 20, 21, 22, 32, 33, 34, 43, 44 - 49, 77, 82 85, 116 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов (уточнений) задовільнити повністю.

2.Стягнути з боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю Спільного українсько-російського підприємства «Технобуд»(Юридична адреса: вул. Ольги Басараб, буд. 11А, кв. 8, м. Львів, 79017; поштова адреса: вул. Шевченка, 80, м. Львів, 79039; код ЄДРПОУ 13815583) на користь стягувача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркор Україна»(вул. Шептицьких, буд. 26, м. Львів, 79004; код ЄДРПОУ 34768216) 7 308 грн. 00 коп. основного боргу, 838 грн. 49 коп. пені, 162 грн. 29 коп. 3% річних, 580 грн. 77 коп. інфляційних втрат, 88 грн. 90 коп. державного мита та 236 грн.00 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Козак І.Б.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 93 ГПК України.