Рішення № 15867435, 03.02.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" лютого 2011 р. Справа № 10/228-09/5

Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер»

до Приватного підприємства «Інтерхім КС»

про стягнення 24180,70 грн.

за зустрічним позовомПриватного підприємства «Інтерхім КС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер»

про стягнення 67141,94 грн.

за участю представників:

позивача за первісним позовом:не зявились, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином

відповідача за первісним позовом:ОСОБА_1 дов. від 14.09.2009р.

суть спору:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер»(далі товариство, позивач) до Приватного підприємства «Інтерхім КС»(далі підприємство, відповідач) про стягнення 24180,70 грн., з яких 15524,50 грн. витрат, повязаних із понаднормативним простоєм автопоїзда, який здійснював доставку вантажу на замовлення підприємства за договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 06.02.2009р. № 140218 та 8656,20 грн. вартості перепробігу по території Бельгії, які сталися з вини відповідача, оскільки останній не надав перевізнику точні дані про одержувача вантажу та пізніше за його вказівкою позивач доставив вантаж в інше місце, ніж те, що було обумовлено сторонами.

Приватне підприємство «Інтерхім КС»в процесі розгляду справи звернулося із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер»про стягнення з товариства 55190,94 грн. вартості втраченого вантажу та 11951 грн. вартості транспортних послуг.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що товариством, як перевізником, не виконано належним чином взяті на себе зобовязання за зазначеним вище договором, зокрема, щодо доставки вантажу вантажоодержувачу. Належних та допустимих доказів доставки вантажу вантажоодержувачу у визначене місце та видачу його уповноваженій особі вантажоодержувача товариство підприємству не надало.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.09.2009р. у даній справі, суд відповідно до ст. 60 ГПК України прийняв зустрічну позовну заяву для спільного розгляду з первісним позовом.

Від представника товариства з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер»ОСОБА_2 до суду 28.10.2010р. надійшло клопотання, в якому останній відмовляється від позову товариства та просить суд прийняти відмову та припинити провадження у справі.

Судом розглянуто подане клопотання та встановлено, що його підписав представник товариства за дорученням ОСОБА_2 Разом з тим, довіреність, на яку посилається представник до клопотання не додана.

В матеріалах справи відсутня довіреність, якою ОСОБА_2 уповноважений представляти інтереси товариства в суді, зокрема, підписувати та подавати від імені товариства заяви, клопотання про відмову від позову на час подання зазначеного клопотання.

За вказаних обставин, подане клопотання, яке містить заяву про відмову від позову, підписано особою повноваження якої не підтверджені належними та допустимими доказами, в звязку з чим суд відхиляє його.

Присутній в судовому засіданні представник підприємства повністю підтримав позовні вимоги за зустрічним позовом та просить суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.

Позивач за первісним позовом, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що неявка позивача за первісним позовом в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 ГПК України за відсутності представника позивача за первісним позовом за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника підприємства, присутнього в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Між сторонами у справі було укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 06.02.2009р. № 140218 (надалі - договір), відповідно до умов якого товариство - перевізник зобовязується здійснити доставку довіреного йому підприємством - замовником (або вантажовідправником за дорученням замовника) вантажу, обумовленого в замовленні, яке є невідємною частиною даного договору, у пункт призначення та видати його вантажоодержувачу, а замовник зобовязується здійснити оплату за перевезення згідно з умовами даного договору (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2 договору, перевезення вантажів здійснюється у відповідності з умовами Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів (КДПГ), підписаної в Женеві 1956р. Транспортним відділом Європейської економічної комісії ООН, нормативно-правовими актами України в частині, що не суперечать КДПГ, а також у відповідності з даним договором.

На виконання умов договору між сторонами було оформлено транспортне замовлення-договір від 07.04.2009р. № 140218АВ на організацію вантажоперевезення, згідно з яким позивач за первісним позовом зобовязався доставити вантаж з м. Київ (Україна) 07.04.2009р. до м. Уі (Бельгія) 15.04.2009р. Вартість послуг перевезення склала 1150 євро, що за курсом НБУ на день оплати, а саме 13.04.2009р., становило 11951,00 грн., які були перераховані відповідачем платіжним дорученням № 23 від 13.04.2009р., завірена копія якого залучена до матеріалів справи.

Отже, обов'язок позивача полягав в тому, щоб доставити вчасно вантаж особі, вказаній відповідачем в заявці, в м.Уі (Бельгія).

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобовязується доставити ввіреній їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобовязується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Одним з головних обовязків автоперевізника при міжнародних перевезеннях є доставка товарів до місця призначення, зазначеного в товарно-транспортних та митних документах (CMR, книжка МДП, попередня декларація тощо). Цей обовязок закріплено, як національними нормами права, так і міжнародними.

Під час розгляду справи судом встановлено, що автомобіль позивача державний номерний знак АА 1680 СЕ, що перевозив вантаж, прибув в м. Меер (Бельгія) для проведення митних процедур не 15.04.2009р., як було визначено в заявці, а 28.04.2009 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з електронної бази даних системи Safe-Tir, яка розроблена з метою надання можливості отримати оперативну інформацію про доставку товару перевізником до митниці призначення та в серпні 2006р. затверджена Адміністративним Комітетом Конвенції МДП і яка знайшла своє нормативне закріплення в Додатку 10 до Конвенції МДП.

Зазначене також підтверджується з наявного в матеріалах справи листа компанії KGH CUSTOMS SERVISE, яка здійснювала розмитнення вантажу в м. Меер (Бельгія), відповідно до змісту якого автомобіль позивача за первісним позовом прибув на митницю в м. Меер 28.04.2009 року, і того ж дня товар був розмитнений, а автомобіль товариства залишив митницю. Дата 13.04.2009р., яка зазначена у Міжнародній транспортній накладній є неправильною, компанія зазначену дату не ставила, підпис поставлений біля дати не є підписом працівника компанії.

Крім того, зазначеною компанією повідомлено про те, що зазначений автомобіль позивача за первісним позовом 16.04.2009 року потрапив в аварію, на підтвердження чого подано відповідні докази, зокрема, копія звіту про аварію відділення дорожньої поліції м. Хаген, Німеччина та переклад на українську мову зазначеного звіту. Відповідно якого 16.04.2008р. в м. Хамм, Німеччина сталася дорожньо-транспортна пригода за участю вищезазначеного автомобіля.

Зазначені обставини спростовують твердження позивача за первісним позовом про те, що його автомобіль прибув на митницю 13.04.2009 року, як він зазначає в позові, та його посилання на те, що в зв'язку зі зміною вантажовідправником місця розвантаження товару, позивач за первісним позовом простояв понаднормовано 18 діб на митному терміналі.

Також позивач за первісним позовом не надав суду під час розгляду справи належних та допустимих доказів належного виконання своїх договірних зобовязань щодо доставки товару до місця призначення, зазначеного в товарно-транспортних та митних документах та передачі його особі, вказаній відповідачем за первісним позовом в заявці.

Посилання позивача за первісним позовом, як на доказ отримання товару вантажоодержувачем, на пункт 24 міжнародної товарно-транспортної накладної СМR № 000654, копія якої наявна в матеріалах справи, котрий містить відмітку про отримання вантажоодержувачем товару 02.05.2009 року судом не приймається до уваги з огляду на таке.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 13 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) після прибуття вантажу на місце, передбачене для його здачі, одержувач має право вимагати передачі йому другого примірника накладної та здачі йому вантажу, причому їм видається відповідна розписка в прийнятті.

Судом досліджено міжнародну товарно-транспортну накладну СМR № 000654, зокрема, її пункт 24, та встановлено, що він містить лише підпис невідомої особи про отримання вказаного в ній товару, проте зазначений підпис не скріплений печаткою вантажоодержувача, в ньому відсутнє імя та посада уповноваженого представника на здійснення господарської операції з отримання товарно-матеріальних цінностей від імені вантажоодержувача.

Суд зазначає, що обовязковою умовою, що може бути доказом здійснення господарської операції саме з конкретним контрагентом є наявність у первинному документі даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку саме цього контрагента та дані, що дають змогу визначити повноваження такої особи на вчинення вказаних дій.

З міжнародної товарно-транспортної накладної СМR № 000654, на яку посилається позивач за первісним позовом, зокрема, її пункт 24, в якості доказу поставки вантажоодержувачу товару, не вбачається хто саме отримував зазначений товар, зокрема, неможливо встановити особу та її повноваження, що отримувала вказаний в ній товар та визначити її правовий зв'язок з вантажоодержувачем, а відтак зазначений документ не може бути належним та допустимим доказом в розумінні ст. 34 ГПК України, якій підтверджує передачу товару особі, вказаній відповідачем за первісним позовом в заявці та, що саме вантажоодержувач отримав товар.

Отже, товариство не виконало належним чином взяті на себе зобовязання щодо доставки вантажу на адресу вантажоодержувача та не надало, як підприємству, так і суду належним чином оформлену товарно-транспортну накладну та розписку про прийняття вантажу в підтвердження факту доставки вантажу на адресу вантажоодержувача.

На вимогу суду підприємство звернулося до вантажоодержувача з листом від 08.12.2010р. з проханням підтвердити ним факт отримання чи неотримання товару. В якості доказу звернення з зазначеним листом відповідач за первісним позовом надав суду чек "Укрпошти" від 09.12.2010р. та повідомлення про вручення зазначеної кореспонденції, завірені копії яких залучені до матеріалів справи. Однак, вантажоодержувач бельгійська компанія відповідь на вказаний лист не надіслала.

Також, судом досліджено умови контракту на поставку продукції, укладеного між відповідачем за зустрічним позовом (вантажовідправником, продавцем) та вантажоодержувачем (покупцем), копія якого наявна в матеріалах справи, та встановлено, що відповідно до п 5.1 контракту оплату за товар вантажоодержувач проводить шляхом банківського переводу на рахунок вантажовідправника наступним чином: 50% від вартості партії товару сплачується в якості передоплати після відправки вантажу, а інші 50% - протягом 5-ти банківських днів з дати прибуття товару в пункт призначення.

Для встановлення обставин щодо здійснення розрахунку покупцем з продавцем за проданий товар по зазначеному контракту судом було надіслано в податкову інспекцію за місцем реєстрації підприємства запит, щодо наявних валютних рахунків підприємства відкритих в банківських установах з березня 2009р. по теперішній час.

Податковим органом суду надана відповідь про наявні валютні рахунки підприємства.

Судом було зобовязано відповідача за первісним позовом надати банківські виписки з усіх наявних валютних рахунків, відкритих в банківських установах за спірний період для підтвердження чи спростування факту надходження коштів від покупця - вантажоодержувача за відпущений ПП «Інтерхім КС»товар.

На вимогу суду підприємство надало довідки банківських установ, в яких відкриті валютні рахунки, з яких вбачається, що від покупця за контрактом вантажоодержувачем не надходили грошові кошти за проданий підприємством по зазначеному контракту товар.

Відтак, судом встановлений факт ненадходження коштів на рахунок підприємства від покупця - вантажоодержувача за відпущений ПП «Інтерхім КС»товар.

Викладене в сукупності з встановленими обставинами справи, свідчить про неналежне виконання перевізником своїх зобовязань за договором щодо доставки вантажоодержувачу спірного вантажу, а відтак і його отримання останнім.

Відповідно до п. 4.16 договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 06.02.2009р. № 140218 перевізник несе повну матеріальну відповідальність за загублення вантажу у розмірі його заявленої ціни і за збереження митних пломб і пломб вантажовідправника, а за недостачу, порчу або пошкодження вантажу в розмірі ціни утраченої кількості/якості, з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його видачі особі зазначеної замовником, якщо не доведе, що утрата, недостача, порча або пошкодження вантажу або пломб відбулися не за його вини.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 23 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) перевізник зобовязаний відшкодувати збитки завдані повною або частковою втратою вантажу, розмір відшкодування суми визначається згідно ціни вантажу в місці і в час прийняття його для перевезення, також поверненню підлягає оплата за перевезення, митний збір, мито та інші витрати повязані з перевезенням вантажу, повністю в випадку втрати всього вантажу і в пропорції, відповідний розмір збитків при частковій втраті, інші збитки поверненню не підлягають.

Беручи до уваги викладене, зазначені положення законодавства і умови договору та враховуючи те, що відповідач за зустрічним позовом не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання щодо доставки вантажу вантажоодержувачу, не надав позивачу за зустрічним позовом та суду належним чином оформлену товарно-транспортну накладну та розписку про прийняття вантажу у підтвердження факту доставки вантажу на адресу вантажоодержувачу, вимоги підприємства - позивача за зустрічним позовом про стягнення з товариства 55190,84 грн. вартості втраченого вантажу та 11951 грн. вартості транспортних послуг є доведеними, обґрунтованими, відповідачем за зустрічним позовом не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.

В решті вимог за зустрічним позовом, а саме щодо стягнення 0,10 грн. вартості втраченого вантажу суд відмовляє з огляду на їх безпідставність, оскільки згідно вантажно-митної декларації №125000001/9100590 (форма МД-2) ціна втраченого вантажу складає 55190,84 грн., а не як зазначає підприємство в позові - 55190,94 грн.

За результатами розгляду первісного позову, з огляду на вищезазначені обставини справи, встановлені факти та враховуючи, що товариством - позивачем за первісним позовом не доведено тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог про стягнення з підприємства 24180,70 грн., з яких 15524,50 грн. витрат, повязаних із понаднормативним простоєм автопоїзда та 8656,20 грн. вартості перепробігу по території Бельгії, суд приходить до висновку про недоведеність та безпідставність первісних позовних вимог, в звязку з чим відмовляє в їх задоволенні.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на позивача за первісним позовом, позаяк спір виник в наслідок його неправильних дії. Доказів протилежного останній суду не надав.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 43, 33, 44, 49, 75, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. В первісному позові відмовити повністю.

2. Зустрічний позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІФ-10 Лайнер»(03680, м. Київ, вул. Чкалова, 5-Д, код ЄДРПОУ 25634036) на користь Приватного підприємства «Інтерхім КС»(08132, Київська область, Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, 19, код ЄДРПОУ 33986966) 55190 (пятдесят пять тисяч сто девяносто) грн. 84 коп. вартості втраченого вантажу, 11951 (одинадцять тисяч девятсот пятдесят одну) грн. вартості транспортних послуг, 671 (шістсот сімдесят одну) грн. 41 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В решті вимог за зустрічним позовом відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Подоляк Ю.В.