Рішення № 15866689, 26.04.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26.04.11 р. Справа № 29/37

Господарський суд Донецької області у складі судді Риженко Т.М.,

при секретарі Петрушенко А.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Харків

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Світ пакування”, м.Донецьк

про: стягнення заборгованості у розмірі 7283,45грн., інфляційних витрат у розмірі 487,99грн., пені у розмірі 1095,57грн., штрафу у сумі 778,35грн., 24% річних у розмірі 1551,73грн.

за участю:

представника Позивача ОСОБА_2 (за довіреністю №41 від 18.03.2011р.)

представника Відповідача не зявився;

СУТЬ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м.Харків (далі Позивач) звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Світ пакування”, м.Донецьк (далі Відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 7283,45грн., інфляційних витрат у розмірі 487,99грн., пені у розмірі 1095,57грн., штрафу у сумі 778,35грн., 24% річних у розмірі 1551,73грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобовязань за договором №71 Дон від 02.03.2010р., щодо оплати за поставлений товар.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав належним чином засвідчені копії наступних документів: свідоцтва про державну реєстрацію Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, договору №71 Дон від 02.03.2010р., рахунків фактур, накладних, довіреностей на отримання матеріальних цінностей, листа від 29.07.2010р. №29/07-01, вимоги №90 від 25.10.10р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 549. 625, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 5, 15, 54, 66 та 67 Господарського процесуального кодексу України.

26.04.2011р. Позивачем через канцелярію суду було надано виписку з банківського рахунку з доказами часткових оплат Відповідачем, докази направлення позовної заяви на адресу Відповідача яка зазначена у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців а саме: 83005, Донецька область, м.Донецьк, Ленінський район, вул.Річна 14/21.

26.04.2011р. Позивачем через канцелярію суду було надано заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 1095,57грн.

Представник Позивача у судове засідання зявився, підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про відмову від позовних вимог в частині стягнення пені.

Відповідач у судові засідання не зявлявся, відзиву та доказів сплати заборгованості не надав, своїм правом на захист не скористався.

Вся кореспонденція направлялася Відповідачу за адресою, вказаною у позові та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців а саме: 83005, Донецька область, м.Донецьк, Ленінський район, вул.Річна, 14/21; 83005, м.Донецьк, вул.Загиблих комунарів, 102-Б;

При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, визначену в п.4 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” від 02.06.2006р. №01-8/1128 та в п.11 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” від 15.03.2007р. №01-8/123, таке надсилання вважається належним виконанням обовязку щодо інформування сторін про судовий розгляд справи.

Таким чином, судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення сторін про місце, дату та час проведення судового засідання.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позов та витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Зважаючи на достатність представлених позивачем документів, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.

До початку судового засідання надано до суду клопотання про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дане клопотання не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, долучивши до матеріалів справи надані сторонами докази, суд

ВСТАНОВИВ:

02 березня 2010 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Світ пакування” (Покупець) було укладено договір №71 Дон, відповідно п.1.1 договору Постачальник зобовязується поставити протягом усього строку дії даного договору Покупцю продукцію, яка є обєктом торгівлі Постачальника (далі Товар), а саме: пакувальне обладнання, видаткове обладнання. Покупець зобовязується приймати у Постачальника Товар та оплачувати його на умовах, передбачених даним Договором (п.1.2 Договору).

Строк поставки не більш 5 (пяти) календарних днів з моменту отримання заявки Покупця та його узгодження у відповідності з п.2.1 даного Договору (п.2.2 Договору).

У розділі 3 договору сторони встановили умови платежів:

- оплату за поставлену партію Товару Покупець здійснює протягом 7-ми (семи) банківських днів з моменту його поставки (п.3.1 Договору);

- оплата здійснюється у безрахунковому порядку платіжними дорученнями на розрахунковий рахунок Постачальника (п.3.2 Договору);

У розділі 4 договору сторони дійшли згоди щодо ціни та загальної вартості договору:

- ціна кожної партії Товару встановлюється у рахунку фактурі Постачальника та узгоджується у порядку, встановленому п.2.1 даного договору (п.4.1 Договору);

- приблизна вартість договору складає 500000,00 грн. (пятсот тисяч гривень 00 копійок) (п.4.2 Договору);

Згідно п.5.3 договору за порушення строків оплати Покупець оплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої протягом періоду, за який виплачується пеня, від суми неоплаченого, проте поставленого Товару за кожен календарний день прострочення платежу, а у випадку перевищення затримки більш ніж на 10 банківських днів додатково штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Пунктом 5.4 договору встановлено, що у випадку прострочення оплати Покупець оплачує Постачальнику проценти за користування грошовими коштами у розмірі 24% річних від суми простроченого платежу.

На виконання умов договору Позивачем було здійснено поставку Відповідачу на загальну суму 7783,45грн., що підтверджується видатковими накладними №1272 від 30.03.2010р. на суму 5899,50грн., №1449 від 07.04.2010р. на суму 1883,95грн. Вказані накладні підписані та завірені печатками з боку обох сторін без зауважень, у вказаних накладних мається посилання на рахунки-фактури.

Внаслідок цього обовязок передачі Постачальником товару вважається виконаним. Відповідачем товар отриманий на підставі довіреностей на отримання матеріальних цінностей, які містяться в матеріалах справ.

Позивачем для оплати були виставлені рахунки-фактури, у яких передбачено суму належну до сплати, реквізити, на які необхідно здійснити оплату вартості поставленого Товару, а також у вказаних рахунках мається посилання на договір №71Дон.

Відповідачем незважаючи на настання строку оплати була здійснена лише часткова оплата за поставлений товар у розмірі 500,00грн., що підтверджується випискою з банківського рахунку, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 7283,45грн.

За для досудового врегулювання спору Позивачем на адресу Відповідача було направлено вимогу №90 від 25.10.2010р. на суму 7283,45грн.

Відповідач у листі від 29.07.2010р. №29/07-01 зобовязався здійснили оплату за поставлений товар до 10-15 вересня 2010р.

Проте Відповідачем до теперішнього часу не було здійснено оплату за поставлений товар.

За таких обставин та у звязку із неналежним виконанням грошових зобовязань відповідачем позивач звернувся до суду з позовом.

Відповідач у судові засідання не зявлявся, відзиву та доказів сплати заборгованості не надав, своїм правом на захист не скористався.

Дослідивши матеріали справи, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Оцінивши зміст даного договору з якого виникли цивільні права та обовязки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у власність у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

Судом встановлено, що відповідно до умов договору №71 Дон від 02.03.2010р. Позивачем було здійснено поставку Відповідачу на загальну суму 7783,45грн., але Відповідачем незважаючи на настання строку оплати була здійснена часткова оплата за поставлений товар у розмірі 500,00грн.

Відтак, несплачена сума, наявність якої кваліфікується судом як порушення грошових зобовязань у розумінні ст.610 Цивільного кодексу України, становить 7282,45грн. За змістом ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобовязання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Відповідачем доказів погашення суми боргу у розмірі 7282,45грн. до матеріалів справи не надано, у звязку з чим вимоги про стягнення суми боргу підлягають задоволенню та стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю „Світ пакування”, м.Донецьк

З огляду на викладене, враховуючи наявні в матеріалах справи докази наявності заборгованості та порушення зобовязань за договором, суд вважає, позовні вимоги обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі статті 625 ЦК України прострочення виконання грошового зобовязання тягне за собою обовязок відповідача сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком Позивача розмір інфляційних витрат з урахуванням визначеного останнім періоду прострочення становить 487,99грн., 3% річних від суми загального боргу складає 1551,73грн.

Перевіривши арифметичний розрахунок даних позовних вимог за допомогою програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство” у відповідності до методики листа Верховного суду України №62-97р від 03.04.1997р. „Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ” та період їх нарахування, суд дійшов висновку про їх задоволення у розмірі заявленому Позивачем, а саме 487,99грн.

За домовленістю сторін пунктом 5.4 договору встановлено, що у випадку прострочення оплати Покупець оплачує Постачальнику проценти за користування грошовими коштами у розмірі 24% річних від суми простроченого платежу.

Суд, перевіривши арифметичний розрахунок позовних вимог про стягнення 24% річних задовольняє цю вимогу у розмірі зазначеному Позивачем 1551,73грн.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено вільне укладення договору сторонами, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом розділу 5 Господарського кодексу України, за загальним правилом, учасники господарських відносин відповідають за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання на умовах, визначених положеннями статей, що містить даний розділ Господарського кодексу України, якщо інше не передбачено договором, та не відноситься до спеціальних субєктів, відповідальність яких встановлена законом за певний вид правопорушення.

З огляду на встановлений ст. ст. 6, 627 ЦК України, принцип свободи договору, сторони при укладанні договору вправі встановлювати міру відповідальності за порушення умов договору на власний розсуд.

На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, до таких наслідків зокрема належать: відшкодування збитків та сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (за умовами передбаченими договором). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно п.5.3 договору за порушення строків оплати Покупець оплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої протягом періоду, за який виплачується пеня, від суми неоплаченого, проте поставленого Товару за кожен календарний день прострочення платежу, а у випадку перевищення затримки більш ніж на 10 банківських днів додатково штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Факт несвоєчасного виконання відповідачем зобовязань по оплаті за товар, поставлений позивачем є доведеним, тому суд перевіривши арифметичний розрахунок нарахування суми штрафу, дійшов висновку про його обґрунтованість та вважає за можливе задоволення вимог і в частині стягнення штрафу у розмірі 10% від вартості поставленого та неоплаченого у строк товару більш ніж на 10 банківських днів у розмірі 778,35грн.

Позивачем через канцелярію суду надано заяву від 26.04.2011р. №б/н про відмову від позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 1095,57грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України Позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову. Згідно ч.ч. 1,4 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмова від позову опосередковується письмовою заявою Позивача та є підставою для припинення провадження у справі.

Разом із цим, як встановлено ч. 6 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України суд не приймає відмови від позову, якщо це суперечить законодавству або порушує чиї-небудь права та інтереси.

З огляду на наведені процесуальні положення суд зазначає наступне:

- заява про відмову здійснена уповноваженою на вчинення такої дії особою та у встановленій діючим законодавством формі;

- позивач обізнаний із процесуальними наслідками прийняття відмови від позову;

За таких обставин судом не встановлено підстав для не прийняття відмови від позову в частині стягнення пені у розмірі 1095,57грн.

З урахуванням наведеного, провадження у справі в частині пені у розмірі 1095,57грн. підлягає припиненню на підставі п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у звязку з відмовою Позивача від позову в цій частині та прийняттям такої відмови судом.

Судові витрати в частині стягнення пені у розмірі 1095,57грн. покладаються на Позивача, оскільки діюче законодавство (п. 3 ст. 8 Декрету КМУ „Про державне мито”) передбачає можливість їх повернення лише у разі припинення провадження у справі на підставі п.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України. Аналогічна позиція закріплена і в п. 9 Розяснення ВАСУ „Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України” від 23.08.94 р. N 02-5/612.

Позивач просить вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, що належить відповідачеві, у межах заявлених позовних вимог.

Розглянувши вимоги Позивача про вжиття забезпечувальних заходів, суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою учасника судового процесу (сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов), має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будьякій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За змістом ст. 66 Господарського процесуального кодексу України обовязковою умовою вжиття забезпечувальних заходів є існування ймовірності утруднення або унеможливлення виконання рішення суду. Отже, вимога щодо забезпечення та його вид має кореспондуватися із відповідною позовною вимогою.

Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суду України, зазначаючи в п. 10 Розяснення „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” від 23.08.94 р. N 02-5/611, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні Позивачу вимоги про вжиття заходів до забезпечення позовних вимог через його юридичну неспроможність та доказову недоведеність.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю „Світ пакування”, м.Донецьк про стягнення заборгованості у розмірі 7283,45грн., інфляційних витрат у розмірі 487,99грн., пені у розмірі 1095,57грн., штрафу у сумі 778,35грн., 24% річних у розмірі 1551,73грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Світ пакування”(83005, Донецька область, м.Донецьк, Ленінський район, вул.Річна 14/21, ЄДРПОУ 32467084, р/р 2600101018021у ДФ АТ „Кредо банк”, МФО 335753) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61172, АДРЕСА_1, ЄДРПОУ НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 у АТ „УкрСиббанк”, МФО 351005) заборгованість у розмірі 7283,45грн., інфляційні витрати у розмірі 487,99грн., штраф у сумі 778,35грн., 24% річних у розмірі 1551,73грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Світ пакування”(83005, Донецька область, м.Донецьк, Ленінський район, вул.Річна 14/21, ЄДРПОУ 32467084, р/р 2600101018021у ДФ АТ „Кредо банк”, МФО 335753) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61172, АДРЕСА_1, ЄДРПОУ НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 у АТ „УкрСиббанк”, МФО 351005) компенсацію судових витрат: державне мито в розмірі 101,01грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 212,91грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Провадження по справі за позовом в частині стягнення пені у розмірі 1095,57грн. припинити.

У судовому засідання 26.04.11р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Суддя Риженко Т.М.

Повний текст рішення складено та підписано 29.04.11р.