Рішення № 15866685, 10.05.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.05.11 р. Справа № 29/61

Господарський суд Донецької області у складі судді Риженко Т.М.,

при секретарі Петрушенко А.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „ТД Домініон”, м.Донецьк

до Відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Горлівка, Донецька область

про: стягнення заборгованості у розмірі 3352,48грн., пені у розмірі 297,37грн., інфляційних витрат у розмірі 265,74грн., 3% річних у розмірі 59,48грн., штрафу у сумі 920,50грн.

за участю:

представника Позивача ОСОБА_2 (за довіреністю №8 від 10.02.2011р.)

представника Відповідача не зявився;

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ТД Домініон”, м.Донецьк (далі Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Горлівка, Донецька область(далі Відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 3352,48грн., пені у розмірі 297,37грн., інфляційних витрат у розмірі 265,74грн., 3% річних у розмірі 59,48грн., штрафу у сумі 920,50грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем зобовязань за договором поставки напоїв та продуктів харчування №14590 від 07.05.2010р., щодо оплати за поставлений товар.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав належним чином засвідчені копії наступних документів: договору поставки напоїв та продуктів харчування №14590 від 07.05.2010р., претензії №34 від 20.10.2010р., відомості по взаєморозрахункам з контрагентами, видаткових накладних.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 193, 265-271 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 49, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України.

06.04.2011р. Позивачем через канцелярію суду надані належним чином засвідчені копії наступних документів: податкових накладних, правоустановчих документів Товариства з обмеженою відповідальністю „ТД Домініон” та оригінал довідки за підписом головного бухгалтера та директора яка свідчить, що між Товариством з обмеженою відповідальністю „ТД Домініон” та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено лише договір №14590 від 07.05.2010р.

Заявою від 19.04.2011р. №б/н Позивач в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України збільшив розмір позовних вимог заявивши до стягнення суму у розмірі 3352,48грн., пеню у розмірі 368,55грн., інфляційні витрати у розмірі 312,67грн., 3% річних у сумі 73,26грн., штраф у сумі 920,50грн.

Суд розглядає справу відносно вимог визначених у заяві від 19.04.2011р. №б/н, оскільки згідно ст.22 Господарського процесуального кодексу України Позивач вправі до прийняття рішення збільшити розмір позовних вимог. Суд приймає таке збільшення, оскільки відповідні дії не суперечать законодавству і не порушують чиїх-небудь охоронюваних законом інтересів.

20.04.2011р. Позивачем через канцелярію суду надані письмові пояснення, у яких Товариство з обмеженою відповідальністю „ТД Домініон” стверджує, що свої взаємовідносини будував з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та здійснював відвантаження продукції виключно, відповідно та у рамках договору поставки напоїв та продуктів харчування №14590 від 07.05.2010р. У ході перевірки деяких видаткових накладних було встановлено, що система обліку реалізації 1С помилково, при роздруківці, автоматично змінила дані про номер та дату договору контрагенту на код присвоєної конкретному окремому місту доставки продукції Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, оскільки на кожне окреме місце доставки роздруковується окрема накладна для кожної окремої машини.

Заявою від 10.05.2011р. №б/н Позивач в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України зменшив розмір позовних вимог відносно інфляційних витрат заявивши до стягнення суму інфляційних витрат за період з 19.04.2011р. по 19.04.2011р. у розмірі 184,94грн.

Суд розглядає справу відносно вимог визначених у заяві від 10.52011р. №б/н, оскільки згідно ст.22 Господарського процесуального кодексу України Позивач справі до прийняття рішення зменшити розмір позовних вимог. Суд приймає таке зменшення, оскільки відповідні дії не суперечать законодавству і не порушують чиїх-небудь охоронюваних законом інтересів.

Представник Позивача у судове засідання зявився, підтримав позовні вимоги.

Відповідач у судові засідання не зявлявся, відзиву та доказів сплати заборгованості не надав, своїм правом на захист не скористався.

Вся кореспонденція направлялася Відповідачу за адресою, вказаною у позові та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців а саме: 84646, просп. Перемоги, б. 72, кв. 228, м.Горлівка

При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, визначену в п.4 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” від 02.06.2006р. №01-8/1128 та в п.11 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” від 15.03.2007р. №01-8/123, таке надсилання вважається належним виконанням обовязку щодо інформування сторін про судовий розгляд справи.

Таким чином, судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення сторін про місце, дату та час проведення судового засідання.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позов та витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Зважаючи на достатність представлених позивачем документів, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.

До початку судового засідання надано до суду клопотання про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дане клопотання не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, долучивши до матеріалів справи надані сторонами докази, суд

ВСТАНОВИВ:

07 травня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „ТД Домініон” (Постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір поставки напоїв та продуктів харчування №14590, відповідно п.1.1 договору Постачальник зобовязується поставити, а Покупець прийняти та оплатити безалкогольні продукти харчування, далі за текстом Продукція, на умовах, в строки та способом, в кількості та асортименті, що вказані у даному Договорі та згідно замовлення Покупця.

У розділі 5 договору сторони дійшли згоди щодо ціни та порядку розрахунків за договором:

- підставою для оплати є товарно - транспортна накладна, в якій зазначається: вартість продукції; податки і платежі, передбачені законодавством і цим договором. При поставці продукції шляхом централізовано кільцевого завезення оплата поставленої продукції здійснюється не пізніше 7 календарних з дня поставки продукції шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника або іншим шляхом в межах передбачених діючим законодавством України. Поточні надходження грошових коштів від Покупця зараховуються у рахунок погашення попередньої заборгованості за поставлену продукцію і вказане призначення платежу Постачальника не враховується. При поставці продукції шляхом самовивезення Покупець здійснює попередню оплату вартості продукції у 100% (п.5.2 Договору);

Згідно п.6.1 договору за прострочення оплати за поставлену продукцію Покупець зобовязується сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення платежу від несплаченої суми.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що в разі, якщо Покупець допустить прострочення оплати за поставлену продукцію більш ніж як 30 календарних днів, від строку оплати згідно п.5.2 даного договору, він зобовязаний сплатити Постачальнику штраф у розмірі 20% від несплаченої суми.

За приписами п.7.4 договору визначено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) за даним договором буде застосовуватись позовна давність тривалістю у три роки.

Строк дії договору з моменту його підписання сторонами і до 31 грудня 2010 року. Якщо жодна з сторін за 20 днів до закінчення строку дії даного договору письмово не виявить бажання розірвати договір, то він вважається автоматично пролонгованим на аналогічний термін, і так необмежену кількість разів, до моменту (не раніше) отримання однією із сторін письмової заяви про розірвання Договору. Заява про розірвання Договору повинна бути направлена не пізніше як за 20 календарних днів до бажаємого строку розірвання (п.7.8 Договору).

На виконання умов договору Позивачем було здійснено поставку Відповідачу на загальну суму 4602,48грн., що підтверджується видатковими накладними №49814 від 18.08.2010р. на суму 1195,08грн., №49818 від 18.08.2010р. на суму 1194,98грн., №49819 від 18.08.2010р. на суму 1199,26грн., №49820 від 18.08.2010р. на суму 1013,16грн.

Внаслідок цього обовязок передачі Постачальником товару вважається виконаним.

Відповідач у судові засідання не зявлявся своїм правом на захист не скористався, факт поставки Відповідачем не спростовний.

Судом приймаються до уваги пояснення Позивача щодо невірного зазначення договору у накладних, які підписані та завірені печатками з боку обох сторін.

Крім того в матеріалах міститься довідка за підписом головного бухгалтеру та директора Товариства з обмеженою відповідальністю „ТД Домініон” яка свідчить, що між Товариством з обмеженою відповідальністю „ТД Домініон” та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено лише один договір №14590 від 07.05.2010р.

Факт поставки також підтверджується податковими накладними у яких мається посилання на договір №14590 від 07.05.2010р.

Позивачем за для досудового врегулювання спору на адресу Відповідача було направлено претензію №34 від 20.10.2010р. з вимогою погасити заборгованість у розмірі 4602,48грн. Відповідач з боргом згоден про, що зазначено у претензії, та засвідчено підписом та печаткою Відповідача.

Проте незважаючи на настання строку оплати ФОП ОСОБА_1 була здійснена лише часткова оплата за поставлений товар у розмірі 1250,00грн., внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 3352,48грн.

За таких обставин та у звязку із неналежним виконанням грошових зобовязань відповідачем позивач звернувся до суду з позовом.

Дослідивши матеріали справи, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Оцінивши зміст даного договору з якого виникли цивільні права та обовязки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у власність у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

Судом встановлено, що відповідно до умов договору поставки напоїв та продуктів харчування №14590 від 07.05.2010р. Позивачем було здійснено поставку Відповідачу на загальну суму 32520,39грн., але Відповідачем незважаючи на настання строку оплати не була здійснена оплата за поставлений товар у повному обсязі.

Відтак, несплачена сума, наявність якої кваліфікується судом як порушення грошових зобовязань у розумінні ст.610 Цивільного кодексу України, становить 3352,48грн. За змістом ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобовязання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач доказів погашення суми боргу у розмірі 3352,48грн. до матеріалів справи не надано, у звязку з чим вимоги про стягнення суми боргу підлягають задоволенню та стягненню з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Горлівка, Донецька область.

На підставі статті 625 ЦК України прострочення виконання грошового зобовязання тягне за собою обовязок відповідача сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком Позивача розмір інфляційних витрат з урахуванням визначеного останнім періоду прострочення становить 184,94грн., 3% річних від суми загального боргу складає 73,26грн.

Перевіривши арифметичний розрахунок даних позовних вимог за допомогою програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство” у відповідності до методики листа Верховного суду України №62-97р від 03.04.1997р. „Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ” та період їх нарахування, суд дійшов висновку про їх задоволення у розмірі заявленому Позивачем, а саме 184,94грн.

Суд, перевіривши арифметичний розрахунок позовних вимог про стягнення 3% річних задовольняє цю вимогу у розмірі зазначеному Позивачем 73,26грн.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено вільне укладення договору сторонами, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом розділу 5 Господарського кодексу України, за загальним правилом, учасники господарських відносин відповідають за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання на умовах, визначених положеннями статей, що містить даний розділ Господарського кодексу України, якщо інше не передбачено договором, та не відноситься до спеціальних субєктів, відповідальність яких встановлена законом за певний вид правопорушення.

З огляду на встановлений ст. ст. 6, 627 ЦК України, принцип свободи договору, сторони при укладанні договору вправі встановлювати міру відповідальності за порушення умов договору на власний розсуд.

На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, до таких наслідків зокрема належать: відшкодування збитків та сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (за умовами передбаченими договором). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що в разі, якщо Покупець допустить прострочення оплати за поставлену продукцію більш ніж як 30 календарних днів, від строку оплати згідно п.5.2 даного договору, він зобовязаний сплатити Постачальнику штраф у розмірі 20% від несплаченої суми.

Факт несвоєчасного виконання відповідачем зобовязань по оплаті за товар, поставлений позивачем є доведеним, тому суд перевіривши арифметичний розрахунок нарахування суми штрафу, дійшов висновку про його обґрунтованість та вважає за можливе задоволення вимог і в частині стягнення штрафу у розмірі 20% від вартості поставленого та неоплаченого у строк товару у розмірі 920,50грн.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобовязань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у випадку прострочення оплати встановлено безпосередньо у п. 6.1 договору, вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобовязання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Приймаючи до уваги, що наявність заборгованості Відповідача перед Позивачем у досліджуваний період підтверджується матеріалами справи, розмір заявленої до стягнення пені не перевищує встановленого ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” граничного розміру, проте період стягнення визначений без урахуванням меж, передбачених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України Позивачем заявлено до стягнення пеню за період з 25.08.2010р. по 01.03.2011р. (за 188 днів). Суд перевіривши арифметичний розрахунок пені, вважає за можливе задоволення вимог в частині стягнення пені з 25.08.2010р. по 24.02.2011р. (за 183 дня) у розмірі 294,93грн.

Позивач просить для забезпечення виконання зобовязань накласти арешт на майно та грошові кошти, які належать Відповідачу.

Розглянувши вимоги Позивача про вжиття забезпечувальних заходів, суд вважає їх такими, що не підлягає задоволенню, з урахуванням наступного.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою учасника судового процесу (сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов), має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будьякій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За змістом ст. 66 Господарського процесуального кодексу України обовязковою умовою вжиття забезпечувальних заходів є існування ймовірності утруднення або унеможливлення виконання рішення суду. Отже, вимога щодо забезпечення та його вид має кореспондуватися із відповідною позовною вимогою.

Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суду України, зазначаючи в п. 10 Розяснення „Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” від 23.08.94 р. N 02-5/611, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні Позивачу вимоги про вжиття заходів до забезпечення позовних вимог через його юридичну неспроможність та доказову недоведеність.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „ТД Домініон”, м.Донецьк до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Горлівка, Донецька область про стягнення заборгованості у розмірі 3352,48грн., пені у розмірі 368,55грн., інфляційних витрат у розмірі 184,94грн., 3% річних у розмірі 73,26грн., штрафу у сумі 920,50грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ТД Домініон” (83057, м.Донецьк, пр-т Веселий, 46, ЄДРПОУ 33905269, р/р 26009000004607 в ПАО „Індекс-Банк”, м.Київ, МФО 300614) заборгованість 3352,48грн., інфляційних витрат у розмірі 184,94грн., 3% річних у сумі 73,26грн., пені у розмірі 294,93грн., штраф у сумі 920,50грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ТД Домініон” (83057, м.Донецьк, пр-т Веселий, 46, ЄДРПОУ 33905269, р/р 26009000004607 в ПАО „Індекс-Банк”, м.Київ, МФО 300614) компенсацію судових витрат: державне мито в розмірі 100,47грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 232,45грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засідання 10.05.11р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Суддя Риженко Т.М.

Повний текст рішення складено та підписано 16.05.11р.