Рішення № 15863856, 17.05.2011, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.05.2011 Справа № 5024/502/2011

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Шевченко М. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фізичної особи-підприємя ОСОБА_1, м.Армянськ

до Приватного акціонерного товариства "Херсонський оптовий торгівельний дім-97", м. Херсон

про стягнення 396390,52 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 представник дов. б/н від 16.03.2011 р.;

від відповідача: ОСОБА_3 представник дов. №7 від 30.03.2011 р.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Херсонський оптовий торгівельний дім-97»(відповідач) 383970,68 грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 1731,44 грн. 3% річних, 1723,42 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

17 травня 2011 року позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить стягнуть основний борг з урахуванням індексу інфляції в сумі 386563,48 грн., 3% річних в сумі 1767,56 грн., пеню в сумі 9132,17 грн. та судові витрати.

17 травня 2011 року позивач надав докази погашення основного боргу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

Між Приватним акціонерним товариством «Херсонський оптовий торговий дім-97»(відповідач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивач) укладено договір без номер від 15.09.2010 р. (далі Договір), за умовами якого позивач зобов»язується передати, а відповідач прийняти та оплатити товари.

Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою. Протягом дії Договору в нього не вносилися зміни та доповнення.

Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються ст. 264-271 ГК України.

Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов»язань, а саме майново-господарських зобов»язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов»язання, що виникає між суб»єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб»єкт (зобов»язана сторона, у тому числі боржник) зобов»язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб»єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов»язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов»язання, які є одним із видів господарських зобов»язань, - це цивільно-правові зобов»язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов»язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку. Майнові зобов»язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб»єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов»язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов»язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 380170,74 грн.

Відповідно до п.4.1. Договору відповідач повинен розрахуватись за отриманий товар протягом 40 календарних днів з моменту отримання товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов”язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач свої договірні зобов'язання щодо поставки виконав в повному обсязі, Відповідач за отриманий товар розрахувався 16 травня 2011 року. З урахуванням викладеного, керуючись п.1-1 ст.80 ГПК України, суд припиняє провадження в частині стягнення з відповідача основного боргу.

Відповідно до п.5.2.1. Договору у випадку прострочення оплати вартості товару відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.

Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов»язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов»язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Пункт 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов»язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Суд перевірив розрахунки пені та, враховуючи вищевикладене, дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені в сумі 9132,17 грн. підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача індекс інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних з простроченої суми.

Суд перевірив розрахунки в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 6392,74 грн. та 3 % річних в сумі 1767,56 грн. і зазначає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані і підлягають задоволенню.

7 квітня 2011 року позивач надав суду клопотання про вжиття заходів забезпечення позову. Суд залишає його без задоволення, врахувавши наступне.

Забезпечення позову застосовується судом, якщо невжиття цих заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Як зазначалося в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994р. №02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

В заяві про забезпечення позову слід зазначити: обґрунтування необхідності забезпечення позову, який саме вид забезпечення належить застосувати, чому саме цей вид належить застосувати.

Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову.

Застосування заходів забезпечення позову, які не пов'язані із заявленими вимогами, не допускається.

Клопотання позивача про забезпечення позову не містить обґрунтувань та підстав необхідності забезпечення позову; чому саме цей вид належить застосувати; відомостей як про наявність грошових коштів на рахунках боржника, так і ймовірність їх зникнення.

Отже, позивач у встановлений законом спосіб не довів необхідність застосування заходів забезпечення позову, те, що їх невжиття може ускладнити чи унеможливити виконання рішення, тому суд не має правових підстав для вжиття цих заходів.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст..43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі ст.ст.525, 526, 530, ч.2 ст.625 ЦК України, ч.6 с.232 ГК України та керуючись, ст.ст. 49, п.1-1 ст.80, ст..ст. 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1.Позов задовольнити частково. Припинити провадження по справі в частині стягнення основного боргу.

2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Херсонський оптовий торговий дім-97»(73000, м.Херсон, вул..Ілліча, будинок 86, кв.88, р/р невідомий, код ЄДРПОУ 24121211) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (96012, АДРЕСА_1, р/р невідомий, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) 9132,17 грн. пені, 6392,74 грн. збитків від інфляції, 1767,56 грн. 3% річних, в рахунок відшкодування витрат по сплаті державного мита в сумі 3963,60 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.В.Людоговська

Повне рішення складено 23.05.2011 р.