Ухвала суду № 15863166, 27.05.2011, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

27 травня 2011 р.

Справа № 5010/1064/2011-Б-24/27

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Ткаченко І. В., розглянувши матеріали за заявою управління Пенсійного фонду України в Тисменицькому районі Івано-Франківської області про визнання товариства з обмеженою відповідальністю "Нолт-Іс" (ідентифікаційний код 31889979) банкрутом в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом",

в с т а н о в и в:

УПФУ в Тисменицькому районі Івано-Франківської області у своїй заяві, як видно із її змісту, зазначає, що за даним боржником рахується заборгованість зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове пенсійне страхування в сумі 82 981 грн 29 коп., з яких 49 882 грн 10 коп. - заборгованість зі сплати страхових внесків, 24 683 грн 33 коп. - несплачені штрафні санкції і 8 415 грн 86 коп. - пеня. А, оскільки, боржник не подає звітність до пенсійних органів, УПФУ в Тисменицькому районі просить суд порушити справу про банкрутство ТОВ "Нолт-Іс" в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до положень абзацу 3 ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, боржником є суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів). В абзаці 7 цієї статті передбачено, що грошове зобов’язання - це зобов’язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законодавством України. При цьому, зокрема, недоїмка (пеня та штраф) до складу грошових зобов’язань боржника не зараховується.

Згідно викладених у ч. 3 ст. 6 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” положень, справа про банкрутство порушується господарським судом якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку. В свою чергу, ст. 52 цього Закону, передбачає певні особливості банкрутства відсутнього боржника, зокрема, що кредитор може ініціювати порушення справи про банкрутство незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Разом з тим, указана норма не містить жодного виключення щодо безспірності таких вимог кредитора.

Відповідно до абзацу 7 ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Згідно положень статей 1, 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у заяві кредитора про порушення справи про банкрутство повинні бути зазначені розмір вимог кредитора до боржника, обставини, що підтверджують наявність зобов’язання боржника перед кредитором, з якого виникла вимога, докази обґрунтованості вимог кредитора й інші обставини, на яких ґрунтується заява; тобто з урахуванням положень ст. 52 цього Закону, у заяві ініціюючого кредитора щодо відсутнього боржника мають бути також зазначені такі обставини, які б у своїй сукупності беззаперечно свідчили про наявність підстав для визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою, тобто як відсутнього боржника. При цьому, усі наведені обставини ініціюючий кредитор зобов'язаний підтвердити відповідними й належними доказами.

Крім того, до заяви кредитора - органу державної податкової служби чи інших державних органів, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), згідно положень ч. 10 ст. 7 цього Закону, також додаються докази вжиття заходів до отримання заборгованості по обов’язкових платежах у встановленому законодавством порядку.

Викладені положення Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, як і положення ст. 33 ГПК України про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, ініціюючий кредитор при подачі заяви залишив без уваги.

Зокрема, у заяві УПФУ в Тисменицькому районі відсутні посилання на відповідні докази, які б підтверджували безспірність кредиторських вимог до боржника, про які йде мова в цій заяві, на загальну суму 82 981 грн 29 коп., а також докази вжиття відповідних заходів до отримання цієї заборгованості в установленому законодавством порядку.

Посилання ж кредитора на видані 18 лютого 2009 р., 16 серпня 2010 р. та 15 листопада 2010 р. Івано-Франківським окружним адміністративним судом виконавчі листи по адміністративних справах № 5275/08/0970, № 2а-1652/10/0970 та № 2а-2933/10/0970 при цьому не можуть бути враховані, оскільки, із змісту даних листів вбачається, що їх було видано на виконання відповідних рішень адміністративного суду, копії яких в додатках відсутні. А, приймаючи до уваги згадані вище положення закону, зазначені документи самі по собі не можуть вважатись достатніми доказами обґрунтованості, безспірності вимог ініціюючого кредитора до боржника, зокрема, по сплаті страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 82 981 грн 29 коп. Посилання заявника на виконавчий лист від 06 квітня 2009 р. по адміністративній справі № 5274/08/0970 не може бути прийняте до уваги, оскільки, такий доказ серед доданих до заяви документів відсутній.

Що ж стосується викладених у заяві доводів ініціюючого кредитора про наявність підстав для визнання ТОВ "Нолт-Іс" банкрутом в порядку ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” доцільно зазначити наступне.

Згідно положень ст. 17 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”, відомості про відсутність юридичної особи за її місцем реєстрації повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У ст. 18 цього ж Закону передбачено, що відомості внесені до Реєстру вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. При цьому, якщо відомості, які підлягають внесенню до Реєстру, не було внесено, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Отже, оскільки відсутність боржника є фактом, який має юридичне значення і має бути підтверджений відповідними доказами, з урахуванням зазначених у ч. 2 ст. 34 ГПК України положень про те, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, єдиним належним і допустимим доказом підтвердження факту відсутності боржника за місцезнаходженням може бути відповідний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до якого внесено запис про відсутність боржника за його місцем реєстрації. Такого доказу ініціюючий кредитор суду не надав.

Викладені у заяві ініціюючого кредитора твердження про ненадання боржником податкової звітності до органу державної податкової служби з посиланням на відповідь ДПІ в Тисменицькому районі № 293/9/151 від 29 листопада 2010 р. також вбачаються сумнівними виходячи із такого.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Так, контроль за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, а також перевірка достовірності цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів, згідно п. 3 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", здійснюють державні податкові інспекції в районах. Отже, виходячи із змісту вимог статей 11, 111 цього ж Закону, встановлення факту неподання платником податків у встановлений строк, протягом року податкових декларацій відноситься до компетенції органів державної податкової служби. Відповідно ж УПФ в Тисменицькому районі такими повноваженнями не наділено і не може стверджувати про зазначені обставини.

Також суд доводить до відома УПФУ в Тисменицькому районі, що згідно викладених у ч. 2 ст. 54 ГПК України положень - позовна заява, у тому числі, повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов тощо. Також, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 57 ГПК України, до позовної заяви додаються документи, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

При цьому, письмові докази, як передбачено у ч. 2 ст. 36 ГПК України, подаються суду в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. При цьому, необхідно враховувати, що згідно положень п. 5. 27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації "Вимоги до оформлення документів" (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 р. № 55, відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів "Згідно з оригіналом", назви, особистого підпису особи, яка засвідчує копію її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії. Засвідчуватись повинна кожна сторінка документа з відтиском печатки підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи.

Наведені положення процесуального закону заявник залишив без уваги. Зокрема, це стосується долучених до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство документів, які суд не може розглянути як докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, оскільки ці документи не відповідають згаданим вище положенням ст. 36 ГПК України.

Крім того, суд звертає увагу ініціюючого кредитора, що згідно із положеннями ч. 11 ст. 7 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, кредитор зобов'язаний при поданні заяви про порушення справи про банкрутство надіслати боржнику копії заяви та доданих до неї документів, відповідні докази чого також слід надати суду. Перевіривши матеріали, які надійшли разом із заявою УПФУ в Тисменицькому районі Івано-Франківської області, суд установив, що серед них доказ направлення боржнику копії заяви і доданих до неї документів відсутній, а ксерокопія фіскального чеку не може бути доказом в розумінні ст. 36 ГПК України.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна містити, зокрема, найменування боржника, його поштову адресу. Так, із змісту заяви УПФУ в Тисменицькому районі вбачається невідповідність найменування боржника, яке зазначено у вступній та прохальній частинах цієї заяви. Аналогічна невідповідність найменування боржника виявлена судом й у долучених до заяви документах.

Слід також зазначити, що згідно наявних в суді матеріалів раніше заявник вже звертався до господарського суду Івано-Франківської області із заявою про визнання ТОВ "Нолт-Іс" банкрутом в порядку ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” і ухвалою від 04 лютого 2011 р. заяву УПФУ в Тисменицькому районі Івано-Франківської області і додані до неї документи суд повернув без розгляду із зазначенням відповідних мотивів. Однак, при повторному зверненні із заявою допущених порушень заявник не усунув.

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що подану УПФУ в Тисменицькому районі Івано-Франківської області заяву про порушення справи про банкрутство ТОВ "Нолт-Іс" в порядку ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” слід повернути без розгляду згідно абзаців 2 і 5 ч. 1 ст. 9 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та п. 3 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Керуючись статтями 1, 5, 6, 7, 9 і 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, статтями 63, 86 ГПК України, суд

у х в а л и в:

заяву управління Пенсійного фонду України в Тисменицькому районі Івано-Франківської області про порушення справи про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Нолт-Іс" в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" і додані до неї документи - повернути без розгляду.

Суддя І. В. Ткаченко

Виготовлено в КП "Документообіг госп. судів"

______ 27.05.11

< ДОВІДКА - Перелік ухвал у позовному провадженні >

ч. 1 ст. 9 п. 3 ч. 1 ст. 63