Постанова № 15855907, 17.05.2011, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2011 р. м. Чернівці Справа № 2а/2470/858/11

10:11 год.

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Левицького В.К.,

за участю секретаря судового засідання Левчука Д.С.,

сторін:

представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 за довіреністю;

представників відповідача - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 за дорученням,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовомНовоселицької міжрайонної державної податкової інспекції Чернівецької областідоприватного підприємства з іноземними інвестиціями «Земі-транс»про нарахування та сплату податкових зобовязань,-

ВСТАНОВИВ:

Новоселицька міжрайонна державна податкова інспекція Чернівецької області (надалі - позивач, орган ДПС) звернулася до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до приватного підприємства з іноземними інвестиціями «Земі-транс» (надалі - відповідач), в якому просить винести рішення про нарахування та зобовязання сплатити відповідача податкові зобовязання з податку на додану вартість із застосуванням звичайних цін визначені податковими повідомленнями-рішеннями № 0000042300/0 № 176/23 від 28.03.2011 р. та № 0000052300/0 № 177/23 від 28.03.2011 р., всього на загальну суму 591321,50 грн.

Позов мотивовано тим, що відділом податкового контролю юридичних осіб Новоселицької МДПІ за результатами проведеної виїзної позапланової перевірки відповідача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за грудень 2010 р., січень 2011 р., встановлено заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету за грудень 2010 р. в сумі 7230,00 грн., заниження податку на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету за січень 2011 р. в сумі 2250,00 грн., завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на суму 580032,00 грн., в т.ч. за грудень 2010 р. в сумі 232635,00 грн., завищено відємне значення різниці між сумою податкових зобовязань та податкового кредиту за грудень 2010 р. в сумі 379373,00 грн. та занижено позитивне значення різниці між сумою податкових зобовязань та податкового кредиту за січень 2011 р. в сумі 2250,00 грн., завищено залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду станом на 31.01.2011 р. в сумі 5887695,00 грн. На підставі проведеної перевірки та складеного акту Новоселицькою МДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000042300/0 № 176/23 від 28.03.2011 р. та № 0000052300/0 № 177/23 від 28.03.2011 р.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийнятті Новоселицькою МДПІ відносно відповідача, оскільки платник податків безпідставно при поставці товарів на митній території України визначав базу оподаткування, виходячи з договірної (контрактної) вартості товару, нижчої за митну вартість товару, що призвело до заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість.

У звязку з оскарженням відповідачем в адміністративному порядку податкових повідомлень-рішень, орган державної податкової служби звернувся до суду з вказаним позовом.

В судовому засіданні представники позивача підтримали заявлений позов та просили суд задовольнити його у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Відповідачем подано письмові заперечення проти позову, відповідно до яких, вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд у задоволенні позову відмовити, зазначаючи, що податковим органом при проведені перевірки не здійснено визначення завищеної ціни реалізованих приватним підприємством з іноземними інвестиціями «Земі-транс» на внутрішньому ринку України автомобілів згідно вимог п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», хоча такий обовязок покладається саме на податковий орган.

Також відповідач зазначає, що при визначені бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортованого товару, митна вартість та звичайна ціна не є тотожними. База оподаткування податком на додану вартість товариством визначена вірно - відповідно до пункту 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» - із договірної вартості цих засобів, яка не нижча за звичайні ціни, а пункт 4.3 названого Закону, на який посилається Новоселицька МДПІ, вказуючи на те, що ціна такого товару при його подальшій поставці, не може бути меншою за митну вартість, регулює оподаткування операцій виключно із імпорту товарів на митну територію України і не стосується правил оподаткування інших господарських операцій.

Вважає, що оскільки податковим повідомленням-рішенням № 0000042300/0№176/23 від 28.03.2011 р. зменшена сума податку на додану вартість, заявлена платником до бюджетного відшкодування на 580032,00 грн. та нарахована штрафна санкція в розмірі 1,00 грн., то позивач мав би просити про стягнення до бюджету тільки 1,00 грн. Позовні вимоги ж заявлені про зобовязання сплатити всю суму в повному обсязі (580033,00 грн.) до бюджету, що взагалі суперечить самому рішенню податкового органу.

В уточненні до заперечення проти адміністративного позову, відповідач вказував на допущення арифметичної помилки в податковому обліку за січень 2011 р., у звязку з чим визнав позовні вимоги про нарахування 2250,00 грн. податку на додану вартість, одна враховуючи переплату за особовим рахунком не визнає вимогу про сплату цієї суми.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, просили у його задоволенні відмовити та надали пояснення аналогічні викладеним у запереченнях проти позову.

Під час судового розгляду справи по суті, 17.05.2011 р. позивач подав до суду заяву про зміну позовних вимог, в якій просив суд винести рішення, яким зобовязати приватне підприємство з іноземними інвестиціями «Земі-транс» відкоригувати відємне значення обєкта оподаткування з податку на додану вартість із застосуванням звичайних цін визначене податковим повідомленням-рішенням № 0000042300/0/176/23 від 28.03.2011 р. в сумі 580032,00 грн. та нарахувати і зобовязати сплатити податкові зобовязання з податку на додану вартість із застосуванням звичайних цін визначені податковим повідомленням-рішенням № 0000052300 № 177/23 від 28.03.2011 р. в сумі 11288,50 грн.

Суд розглянувши вказану заяву, заслухавши думку представника відповідача, усною ухвалою занесеною до журналу судового засідання, у задоволення заяви про зміну позовних вимог відмовив з огляду на таке.

У відповідності до ст.ст. 51, 137 КАС України позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи.

Під підставою позову слід розуміти обставини (фактична підстава) і норми права (юридична підстава), які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з позовними вимогами до відповідача. Предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача. Розмір позовних вимог - це кількісна характеристика позовних вимог (наприклад, виражена у грошовій сумі).

З аналізу наведених положень КАС України вбачається, що позивач не наділений правом змінити предмет або підставу позову після початку судового розгляду справи по суті. Із поданої заяви вбачається, що позивачем по суті змінено предмет позову.

У звязку з наведеним, суд розглядає справу у межах позовних вимог заявлених позивачем у первинній редакції позовної заяви.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 17.05.2011 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на строк не більше ніж на пять днів, про що повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частини. Оскільки закінчення строку виготовлення та підписання повного тексту постанови припало на вихідний день, повний текст постанови виготовлено та підписано судом 23.05.2011 р., тобто в перший робочий день після нього.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі встановив наступне.

Приватне підприємство з іноземними інвестиціями «Земі-транс» (60520, с. Остриця, Герцаївський район, Чернівецька область, ідентифікаційний код 32626146) зареєстроване Герцаївською районною державною адміністрацією Чернівецької області 17.12.2003 р. як юридична особа та взято на облік 15.06.2005 р. Новоселицькою МДПІ як платник податків за № 168 (а.с. 7, 87-88).

Відповідно до свідоцтва № 32723181 від 31.10.2005 р. виданого Новоселицькою МДПІ приватне підприємство з іноземними інвестиціями «Земі-транс» зареєстровано як платник податку на додану вартість (а.с. 7).

Працівниками Новоселицької МДПІ проведено виїзну позапланову перевірку приватного підприємства з іноземними інвестиціями «Земі-транс» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за грудень 2010 р., яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.11.2010 р. по 30.11.2010 р. та за січень 2011 р., яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.12.2010 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої складено акт № 204/23/32626146 від 23.03.2011 р. (а.с. 6-43).

За результатами перевірки зроблено висновок, в т.ч. про те, що на порушення:

1. п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено заниження податку на додану вартість, якій підлягає сплаті до бюджету за грудень 2010 р. в сумі 7230,00 грн.

2. абзацу 3 пункту 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України встановлено заниження податку на додану вартість, якій підлягає сплаті до бюджету за січень 2011 р. в сумі 2250,00 грн.;

3. п. 4.1, 4.3, ст. 4, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, приватним підприємством з іноземними інвестиціями «Земі-транс» завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на суму 580032,00 грн., в т.ч. за грудень 2010 р. в сумі 232635,00 грн. (рядок 25.1 Декларації);

4. п. 4.1, 4.3, ст. 4, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, приватним підприємством з іноземними інвестиціями «Земі-транс» завищено відємне значення різниці між сумою податкових зобовязань та податкового кредиту за грудень 2010 р. в сумі 379373,00 грн. та занижено позитивне значення різниці між сумою податкових зобовязань та податкового кредиту за січень 2011 р. в сумі 2250,00 грн.;

5. п. 188.1 ст. 188, абзац б п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ, приватним підприємством з іноземними інвестиціями «Земі-транс» завищено залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду станом на 31.01.2011 р. в сумі 5887695,00 грн. (а.с. 40-41).

На підставі висновків акту перевірки, першим заступником начальника Новоселицької МДПІ прийнято:

-податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 28.03.2011 р. № 0000042300/0№176/23, яким зменшена сума податку на додану вартість, заявлена до бюджетного відшкодування на 580032,00 грн. та нарахована штрафна санкція у розмірі 1,00 грн.(а.с. 51);

-податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 28.03.2011 р. № 0000052300№177/23, яким донараховано податку на додану вартість на суму11288,50 грн., в т.ч. за основним платежем 9480,00 грн. та штрафних санкцій на суму 1808,50 грн. (а.с.. 52).

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями відповідач оскаржив їх до Державної податкової адміністрації в Чернівецькій області, про що повідомив позивача (а.с. 55).

Рішенням Державної податкової адміністрації України в Чернівецькій області № 2613/10/25-008 від 14.04.2011 р., за результатами розгляду первинної скарги відповідача, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті Новоселицькою МДПІ визнано такими, що відкликані в силу закону (а.с. 94-95).

Оскільки, податкові повідомлення-рішення вважаються відкликаними в силу вимог ст. 39 Податкового кодексу України, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи, та не заперечувалось сторонами, відповідач в період, що перевірявся займався імпортом вживаних автомобілів та їх подальшою реалізацією на митній території України, за договірним цінами, з яких визначало базу оподаткування.

Відповідно до пунктів 1.20.1, 1.20.2, 1.20.8 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що діяв на момент спірних правовідносин) звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Таким чином, при здійсненні операцій купівлі-продажу товарів з нерезидентами та фізичними особами, дохід отриманий платником податку від продажу товарів, та витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів, визначаються виходячи із договірних цін, але не вищих за звичайні ціни на такі товари, що діяли на дату такого придбання, та не нижчих за звичайні ціні на такі товари, що діяли на дату такого продажу. Врахування митної вартості товарів як рівня звичайної ціни, що діяла на дату придбання таких товарів та дату їх продажу, нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачено.

Отже, визначення витрат відповідачем, понесених у зв'язку з придбанням товарів (автомобільної техніки) на дату придбання таких товарів, та доходу підприємства від продажу автомобілів, виходячи із договірних цін, що діяли на дату такого придбання та такого продажу, не суперечить вимогам чинного законодавства з оподаткування прибутку підприємств у разі, якщо такі ціни не вищі за звичайні ціни на такі товари, що діяли на дату такого придбання, та не нижчі за звичайні ціні на такі товари, що діяли на дату такого продажу. Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяв на момент спірних правовідносин) для товарів, які імпортуються на митну територію України, база оподаткування податком на додану вартість визначається, виходячи із договірної (контрактної) ціни, але не меншої за митну вартість, зазначену в ввізній митній декларації. При цьому, база оподаткування при здійсненні операцій з поставки товарів, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) ціни згідно з договорами купівлі-продажу, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування.

Відповідно до пункту 1.18 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». У випадку, коли товари продаються за цінами, нижчими за звичайні ціни, незалежно від рівня цін придбання таких товарів, то база оподаткування податку на додану вартість має визначатися на рівні звичайних цін.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач у листопаді - грудні 2010 р. імпортував автотранспортні засоби і реалізував їх на внутрішньому ринку України за договірним цінами.

З посиланням на п. 4.1, 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 1.20.5, п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та на ст. 259 Митного кодексу, позивачем зроблено висновок про те, що у листопаді та грудні 2010 р. відповідач безпідставно при поставці на митній території України визначив базу оподаткування, виходячи з договірної вартості товару, нижчою за митну вартість товару, що призвело до заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість. У звязку з цим, актом перевірки відповідачу донараховано податкових зобовязань по податку на додану вартість за листопад 2010 р. 264354,00 грн., а за грудень 2010 р. 386603,00 грн., і як наслідок зменшено суму податку на додану вартість, заявлену на рахунок платника у банку за грудень 2010 р. на 232635,00 грн., донараховано суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахування до сплати в бюджет 7230,00 грн., встановлено завищення рядка 26 декларації з ПДВ «Залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» станом 01.01.2011 р. в сумі 5887695,00 грн.

Проте такі висновки податкового органу, на думку суду, не відповідають положенням чинного законодавства щодо встановлення звичайних цін.

Визначення відповідачем бази оподаткування податком на додану вартість операцій з продажу товарів (імпортних автомобілів), виходячи з договірної вартості, визначеної за вільними цінами, не суперечить вимогам чинного законодавства з оподаткування податком на додану вартість у разі, якщо ці ціни не нижчі за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування. У разі, якщо ці ціни менші за звичайні ціни, незалежно від рівня цін придбання таких товарів, то база оподаткування податку на додану вартість має визначатися на рівні звичайних цін. Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Врахувавши викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не було допущено порушень норм Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при здійсненні ним операцій з купівлі-продажу товарів (автомобілів) за договірною вартістю, визначеною за вільними цінами, оскільки врахування митної вартості товарів як рівня звичайної ціни, що діяла на дату придбання та дату продажу таких товарів, нормами вказаних Законів не передбачена, а органом ДПС не доведено того, що ціна договорів не відповідала рівню звичайної ціни.

Крім того, суд зазначає, що згідно з положеннями наказу Державної митної служби України від 09.07.1997 р. № 307 «Про затвердження інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації» митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

На підставі системного аналізу чинного законодавства України можна дійти висновку про те, що митна вартість та звичайна ціна при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортованого товару є нетотожними. Таким чином, якщо товари продані за ціною, вищою від контрактної (фактурної), але нижчою від митної, база оподаткування ПДВ визначається виходячи з продажної вартості товару.

Як свідчать матеріали справи, саме по звичайній ціні, яка відповідає справедливій ринковій ціні, як передбачено вищевказаними нормами, позивач реалізував автомобілі на внутрішньому ринку України.

Податковим органом при проведенні перевірки не здійснено визначення звичайної ціни реалізованих позивачем на внутрішньому ринку України автомобілів згідно вимог п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Однак позиція податкового органу про те, що митна вартість товару є його звичайною ціною є такою, що не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.

Стосовно допущення арифметичної помилки в податковому обліку за січень 2011 р., суд зазначає наступне.

Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами, у січні 2011 р., за базу оподаткування раніше імпортованих автотранспортних засобів відповідачем взята їх митна вартість.

Проведеною перевіркою встановлено заниження задекларованих відповідачем показників в рядках 1-9 Декларації податкових зобовязань по податку на додану вартість в сумі 2250,00 грн. Вказана помилка допущена при визначенні податкового зобовязання при продажу пасажирського автобусу «Сканія» громадянину ОСОБА_7 (а..с.32.).

Враховуючи, що залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду станом на 01.01.2011 р. складає 5887695,00 грн., суд вважає, що така помилка не призведе до завищення суми, заявленої до бюджетного відшкодування за січень 2011 р., а тим більше до донарахування податку на додану вартість. Як вказував в судовому засіданні представник відповідача, в наступній декларації допущена помилка, виявлена при перевірці, буде врахована шляхом відповідного зменшення рядку 26 звітної податкової декларації.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до п. 20.1.38 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності у результаті застосування звичайних цін.

Згідно п. 39.15 ст. 15 Податкового кодексу України визначені із застосуванням звичайних цін база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами державної податкової служби для проведення розрахунку податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки. За результатами цієї перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення. У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

У разі здійснення за результатами перевірки розрахунку грошового зобовязання платника податків із застосуванням звичайних цін, слід керуватися Порядком направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженим наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 985, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.12.2010 р. за № 1440/18735.

Пунктом 2.3. розділу ІІ цього Порядку встановлено, що у разі здійснення розрахунку (перерахунку) збільшення (зменшення) грошового зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість із застосуванням звичайних цін за результатами перевірки приймаються окремі податкові повідомлення-рішення на ці суми за формами, передбаченими пунктом 2.2 цього розділу. У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення або не сплачує відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених Кодексом, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом про винесення рішення про нарахування та зобовязання сплатити відповідача податкові зобовязання з податку на додану вартість із застосуванням звичайних цін визначені податковими повідомленнями-рішеннями № 0000042300/0 № 176/23 від 28.03.2011 р. та № 0000052300/0 № 177/23 від 28.03.2011 р. всього на загальну суму 591321,50 грн., в той час як Податковий кодекс України передбачає подання позовної заяви про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

В даному випадку, позивачу необхідно було звернутися із позовом про зобовязання позивача відкоригувати відємне значення обєкта оподаткування з податку на додану вартість із застосуванням звичайних цін визначене податковим повідомленням-рішенням № 0000042300/0/176/23 від 28.03.2011 р. в сумі 580032,00 грн. та нарахувати і зобовязати сплатити податкові зобовязання з податку на додану вартість із застосуванням звичайних цін визначені податковим повідомленням рішенням № 0000052300 № 177/23 від 28.03.2011 р. в сумі 11288,50 грн.

Враховуючи наведене, суд вважає, що предявляючи до суду розглядуваний позов, позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, який не відповідає способам, визначеним законом.

Згідно п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 11, 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В судовому засіданні представники позивача не довели ті обставини, на які посилались як на обставину своїх вимог, в т.ч., не довели, що ціна договорів не відповідає рівню звичайних цін, а тому в задоволені позову слід відмовити повністю.

Відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19, 129 Конституції України, ст. ст. 2, 71, 86, 94, 158, 160-163, 167 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Порядок та строки набрання постановою законної сили та оскарження.

Відповідно до ч. З ст. 254 КАС України судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова, згідно ст. 186 КАС України, може бути оскаржена в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено та підписано судом 23.05.2011 р.

Суддя В.К. Левицький