Постанова № 15855893, 17.05.2011, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2011 р. м. Чернівці Справа № 2а-2938/10/2470

14:40

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Боднарюка О.В.;

при секретарі судового засідання Самокішин М.І.;

з участю:

представників позивача Жумиги О.А., Федика В.М.;

представника відповідача Меренчука Є.В., Веселовської Л.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Екодім" доДержавної податкової інспекції у м. Чернівціпро скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернівці, в якому з урахуванням нової редакції позовної заяви просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення форми “Р” №0000330350/0 від 03.09.2010 року на суму 143452,50 грн., №0000800232/0 від 03.09.2010 року на суму 114762,00 грн., №0000330350/1 від 16.09.2010 року на суму 143452,50 грн., №0000800232/1 від 16.09.2010 року на суму 114762,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

В листопаді 2008 року між ТОВ “Екодім” та ТОВ “Реалстрой”, ТОВ “М.Д.Т. Буд” були укладені договори підряду, субпідряду №01/11-08, №02/11-08, №03/11-08.

На підставі направлення від 09.08.2010 року за №022518, виданого ДПІ у м. Чернівці була проведена планова виїзна перевірка ТОВ “Екодім” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

Державною податковою інспекцією у м. Чернівці на підставі акту перевірки від 21.06.2010 року №2651/23-2/33173580 були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000330350/0, №0000800232/0 від 03.09.2010 року, №0000330350/1, №0000800232/1 від 16.09.2010 року.

Позивач вважає, що зазначені податкові повідомлення-рішення від 16.09.2010 року є такими, що суперечать вимогам чинного законодавства України та підлягають скасуванню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальність “Екодім” зазначає, що ДПІ у м. Чернівці здійснюючи планову виїзну перевірку, неналежно дослідили матеріали справи ТОВ “Екодім”. Укладені договори з контрагентами ТОВ “Екодім” та ТОВ “Реалстрой”, ТОВ “М.Д.Т. Буд” є правомірними, оскільки недійсність цих правочинів прямо не встановлена ні законом, ні відповідною нормою права, ані рішенням суду.

На момент здійснення господарських операцій з ТОВ “Реалстрой” та ТОВ “М.Д.Т. Буд” останніми були надані копії діючих свідоцтв про державну реєстрацію та діючого свідоцтва платника ПДВ.

Не врахування зазначених документів при поданні податкової звітності було б прямим порушенням нормативних вимог, щодо ведення бухгалтерського обігу та вимог податкового законодавства.

На час виконання ТОВ “Екодім” не знали та не могли знати про імовірно протиправний характер дій контрагентів ТОВ “Реалстрой”, ТОВ “М.Д.Т. Буд”, а тому не зобовязане нести будь-яку фінансову відповідальність за наслідками договірних відносин, жодним законодавчим актом України не передбачено фінансову відповідальність однієї особи за протиправні дії іншої особи.

Несплата податків контрагентом ТОВ “Реалстрой”, ТОВ “М.Д.Т. Буд” в тому числі внаслідок ухилення від сплати в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту платника податку.

Податковий кредит платника податку підтверджується належним чином відповідними податковими накладними. Наявність свідоцтва платника ПДВ в ТОВ “Реалстрой”, ТОВ “М.Д.Т. Буд” є додатковим доказом підставності створення податкового кредиту у платника податку.

Відповідач позову не визнав, подав заперечення вважаючи твердження позивача хибним та безпідставним виходячи з наступного.

Працівниками відділу податкової міліції ДПІ у м. Чернівці проводилось відпрацювання засновників та посадових осіб ТОВ “М.Д.Т. Буд”, під час якого було встановлено наступне: директор ТОВ “М.Т.Д. Буд” ОСОБА_2 який значився в первинних документах, що були підписані від імені ТОВ ВБК “М.Д.Т. Буд” не міг їх підписувати оскільки був за межами України.

Відповідач вважає, що в первинних документах, на підставі яких ТОВ “Екодім” відображено валові витрати на придбання будівельних матеріалів, значаться неправдиві відомості щодо підпису гр. ОСОБА_2

Наданні для перевірки документи на придбання будівельних матеріалів не мають юридичної сили і доказовості первинного документа через відсутність в них обовязкового реквізиту-справжнього підпису особи, яка дійсно уповноважена діяти від імені ТОВ ВБК “М.Д.Т. Буд”.

Працівниками податкової міліції в ході відпрацювання фактичного місцезнаходження посадових осіб був направлений запит в Департамент по боротьбі з податковими, валютними злочинами і легалізацією злочинних доходів Генеральній прокуратурі Республіки Узбекистан щодо встановлення місця знаходження і отримано пояснення від засновника та директора ТОВ “Реалстрой” ОСОБА_1. Громадянин ОСОБА_1, який значився в реєстраційних документах та первинних документах як посадова особа ТОВ “Реалстрой”, заперечує факти наявності його підпису на видаткових та податкових накладних від ТОВ “Реалстрой”.

Надані для перевірки документи на придбання виконаних робіт не мають юридичної сили і доказовості первинного документа через відсутність в них обовязкового реквізиту справжнього підпису особи, яка дійсно уповноважена діяти від імені ТОВ “Реалстрой”.

Вищезазначене свідчить про відсутність у ТОВ “Реалстрой”, ТОВ ВБК “М.Д.Т. Буд” адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобовязань по укладеному договору та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобовязань. Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру у вищеназваних субєктів господарювання створення правових наслідків. Тобто, така угода носить фіктивний характер.

Правочини між ТОВ “Екодім” та вищеназваними субєктами господарювання не відповідають вимогам закону, вчинені з метою ухилення від оподаткування, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тому що від укладання та виконання спірної угоди інтересам держави та суспільства завдаються збитки у вигляді не надходження до Державного бюджету коштів у великих розмірах, що суперечать моральним засадам суспільства, а отже є нікчемними.

Відсутність документів, які мають юридичну силу та доказовість первинного документа, не дає можливості визначити фактичних постачальників товарів, та відповідно підтвердити витрати на придбання цих товарів.

При проведенні документальної перевірки працівниками ДПІ були враховані надані до перевірки первинні документи щодо підтвердження валових витрат та податкового кредиту, перелік використаних документів з відповідними реквізитами наведено у п.п. 3.1.2, 3.2.2 акту перевірки. Ніяких інших додаткових документів щодо підтвердження валових витрат та податкового кредиту, ніж зазначеного в акті перевірки, підприємством представлено не було.

Отже, у ТОВ “Екодім” відсутнє право на включення до складу валових витрат податкового кредиту вартості ТМЦ та виконаних робіт, отриманих від ТОВ ВБК “М.Д.Т. Буд” та ТОВ “Реалстрой”.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити з підстав викладених в адміністративному позові.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечували у задоволенні позову з підстав викладених в запереченні.

В ході судового розгляду справи допитано в якості свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які дали аналогічні один-одному покази зазначивши, що в листопаді 2008 року між ним та ТОВ “Реалстрой” були укладені трудові договори, якими вони були прийняті на роботу. Зазначені трудові договори були підписані роботодавцем заздалегідь. Пізніше між ними та ТОВ “Реалстрой” були складені акти про виконання робіт, а також зазначили, що заробітну плату їм виплачував представник ТОВ “Реалстрой”, при цьому сторони претензій одна до одної не мали.

Заслухавши пояснення сторін, покази свідків, а також дослідивши письмові докази надані сторонами, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю з наступних підстав.

Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

17 травня 2008 року між ТОВ “Екодім” (покупець) та ТОВ ВКФ “М.Д.Т. Буд” (продавець) укладено договір, яким продавець зобовязується систематично постачати і передавати покупцю окремими партіями певний товар, а покупець зобовязується приймати товар (т.1 а.с. 159).

20 серпня 2008 року було перераховано на рахунок ТОВ ВБК “М.Д.Т. Буд” кошти в сумі 95900,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1214 (т.1 а.с. 117).

20 серпня 2008 року було перераховано на рахунок ТОВ “Реалстрой” кошти в сумі 93600,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1213 (т.1 а.с. 116).

01 жовтня 2008 року між ТОВ “Реалстрой” та ОСОБА_9 був укладений трудовий договір, яким останній був прийнятий на роботу на посаду слюсаря-сантехніка для виконання робіт по монтажу внутрішніх санітарно-технічних мереж (т.1 а.с. 152).

ТОВ “Реалстрой” та ОСОБА_9 склали акт про те, що останнім були виконанні роботи по монтажу внутрішніх санітарно-технічних мереж також сторони зазначили, що претензій одна до одної не мають (т.1 а.с. 153).

01 жовтня 2008 року між ТОВ “Реалстрой” та ОСОБА_8 був укладений трудовий договір, яким останній був прийнятий на роботу на посаду слюсаря-сантехніка для виконання робіт по монтажу внутрішніх санітарно-технічних мереж (т.1 а.с. 155).

ТОВ “Реалстрой” та ОСОБА_8 склали акт про те, що останнім були виконанні роботи по монтажу внутрішніх санітарно-технічних мереж також сторони зазначили, що претензій одна до одної не мають (т.1 а.с. 158).

01 листопада 2008 року між ТОВ “Екодім” та ТОВ “Реалстрой” були укладені договори субпідряду №01/11-08, №02/11-08, №03/11-08 (т.1 а.с. 42-44, 52-54, 59-62, 91, 92).

01 листопада 2008 року між ТОВ “Реалстрой” та ОСОБА_10 був укладений трудовий договір, яким останній був прийнятий на роботу на посаду слюсаря-сантехніка для виконання робіт по монтажу внутрішніх санітарно-технічних мереж (т.1 а.с. 146-147).

28 листопада 2008 року ТОВ “Екодім” було перераховано на рахунок ТОВ “Реалстрой” кошти в сумі 80578,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1309 (т.1 а.с. 115).

28 листопада 2008 року було перераховано на рахунок ТОВ ВБК “М.Д.Т. Буд” кошти в сумі 71752,41 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1307 (т.1 а.с.118).

30 листопада 2008 року представником замовника ТОВ “Реалстрой” та працівником ОСОБА_10 було складено акт про виконання робіт та зазначили, що сторони претензій одна до одної не мають (т.1 а.с.148-149).

30 листопада 2008 року ТОВ “Реалстрой” та ТОВ “Екодім” було укладено акти про приймання виконаних підрядних робіт (т.1 а.с. 46-51, 56-58, 63-65).

21 серпня 2010 року Державною податковою інспекцією у м. Чернівці було складено акт №2651/23-2/33173580 про результати планової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю “Екодім” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.06.2010 року. За результатами якого були встановлені порушення: вимог п.п. 5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п 5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств” (із змінами та доповненнями) (далі Закон №334), у редакції Закону України від 22.05.1997 року підприємством занижено податок на прибуток всього в сумі 95635,00 грн., в тому числі за ІV кВ. 2008 року на 95635,00 грн.

А також порушення вимог п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.6 п.7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року №168/97-ВР (із змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 76508,00 грн. в тому числі, за листопад 2008 року 61897,00 грн., за грудень 2008 року 14611,00 грн.(т.1 а.с. 23-41).

03 вересня 2010 року на підставі акту перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000330350/0, яким визначено суму податкового зобовязання 143452,50 грн. в тому числі за основним платежем 95635,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 47817,50 грн. (т.1 а.с.14); №0000800232/0, яким визначено суму податкового зобовязання 114762,00 грн. в тому числі за основним платежем 76508,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 38254,00 грн. (т.1 а.с. 15).

16 вересня 2010 року були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000800232/1, яким визначено суму податкового зобовязання 114762,00 грн. в тому числі за основним платежем 76508,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 38254,00 грн. (т.1 а.с. 78); №0000330350/1, яким визначено суму податкового зобовязання 143452,50 грн. в тому числі за основним платежем 95635,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 47817,50 грн. (т.1 а.с. 79).

До вказаних правовідносин слід застосувати такі положення закону.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Пунктом 3.1. ст.3 Закону №334 (діючого на момент спірних правовідносин) визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону.

Підпунктом 4.1 п.4 ст.4 Закону №334, визначено, що валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає: загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334 валові витрати виробництва та обігу це - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п.5.2 Закону №334 визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 п.п.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону №334 - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 11 Закону №334 визначено правила ведення податкового обліку. Згідно підпункту 11.3.1 пункту 11.3. - датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Статтею 7 Закону України “Про податок на додану вартість”№168/97-ВР від 03.04.1997 року із змінами і доповненнями (далі Закон №168) визначено наступне:

Пункт 7.1 поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Підпункт 7.2.1 пункту 7.2. платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні.

Відповідно до підпункту 7.2.6 цього Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 цього Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Для банківських установ при одержані ними права власності на заставлене майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Аналізуючи викладені вище вимоги законодавства до субєктів господарювання, вбачається обовязок позивача у формуванні податкового кредиту дотримуватись порядку ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, з метою підтвердження таких фактів документами, які мають юридичну силу та доказовість.

З матеріалів справи вбачається, що в ході господарської діяльності позивач формував валові витрати та податковий кредит на підставі укладених і наданих документів з контрагентами ТОВ ВБК «М.Д.Т.-Буд» та ТОВ «Реалстрой» керівниками, яких були (рахувались) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Зокрема (договорів підряду, субпідряду, актів виконаних робіт Ф№КБ-3 та Ф№КБ-2в, видаткових накладних, податкових накладних (т.1а.с.42-65,91-97,192-231).

Даючи оцінку спірним правовідносинам та наданим документам, слід зазначити наступне.

Відповідно до п.1.1 розділу 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку Затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88 Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704 (далі Положення №88), це Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до п.2.4. розділу 2 цього Положення, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Частиною1 ст.3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” №996 від 16 липня 1999 року (далі Закон №996), метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Згідно ст.9 Закону №996, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст.9 визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наданих в ході судового розгляду справи документів вбачається, що позивачем під час перевірки так і в ході розгляду адміністративної справи надано документи в яких зазначено реквізити, від імені керівників контрагентів, які не відповідають дійсності, а також не дотримано порядок складення цих документів, що обумовлено вимогами ст.9 Закону №996 та Положення №88.

А саме в цих документах зазначено особисті підписи керівників за допомогою яких їх не можна ідентифікувати, що є основною вимогою цих норм.

Зазначене підтверджується поясненнями ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які отримані правоохоронними органами Республіки Узбекистан, де останні пояснили, що ніякого відношення не мають до створення і діяльності ТОВ ВБК «М.Д.Т.-Буд» та ТОВ «Реалстрой», а також ніколи не підписували ніяких документів стосовно діяльності цих субєктів господарювання (т.1а.с.88-90).

В ході судового розгляду справи не доведено і не підтверджено будь-яким доказом іншого, ніж те, що подані вказані бухгалтерські документи складені і підписані не директорами контрагентів, а тому суд погоджується з запереченнями відповідача про відсутність юридичної сили цих документів, а відтак позивачем без законних на те підстав включено до бухгалтерського обліку видаткові і податкові накладні акти виконаних робіт Ф№КБ-3 та Ф№КБ-2в, що є неприпустимим виходячи з вимог п.2.15 та п.2.16 Положення №88, а саме приймати такі документи до виконання.

Щодо заперечень представників відповідача в частині нікчемності правочинів (укладених між позивачем та ТОВ ВБК «М.Д.Т.-Буд» і ТОВ «Реалстрой») судом зазначається наступне.

Пунктом 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" передбачено, що Державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Згідно частини 1 статті 207 ГК України - господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Разом з тим, положення статті 207 та статті 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частини 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи Державної податкової служби (абзац 1 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні") можуть на підставі пункту 11 цієї статті подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів відноситься до компетенції судів, а не податкових органів і такий висновок має міститись у мотивувальній частині судового рішення - відповідно ДПІ у м. Чернівці неправомірно зазначила в акті перевірки про те, що правочини укладені ТОВ «Екодім» з ТОВ ВБК «М.Д.Т.-Буд» і ТОВ «Реалстрой», порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені з метою отримання економічної вигоди, а тому суд не погоджується в цій частині із запереченнями відповідача.

Частиною 4 ст.70 КАС України визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно ч.3 ст.86 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи викладене вбачається, що в спірних правовідносинах правомірність включення вартості ТМЦ і виконаних робіт до складу валових витрат та податкового кредиту повинно підтверджуватись визначеними законодавством засобами доказування, а саме первинними бухгалтерськими документами. З урахуванням вказаних вище висновків, а також оцінюючи докази в сукупності, суд приходить до висновку про недопустимість та недостовірність відомостей в первинних бухгалтерських документах позивача, обовязковість яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, а тому податковим органом вірно визначено податкові зобовязання за основним платежем та штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до ч.4 ст.72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. А тому посилання представників сторін на рішення органів досудового слідства (т.1а.с.132-131, т.2а.с.37-38) у своїх обґрунтуваннях не можуть бути обовязковими і визначальними при вирішенні спірних правовідносин, оскільки в цих рішеннях не надано оцінки діям позивача.

Згідно з ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст.72 цього Кодексу.

У відповідності до п.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході судового розгляду відповідачем доведено правомірність прийнятих податкових повідомлень рішень.

Виходячи з наведеного суд вважає, що відповідач при прийнятті спірних рішень діяв у відповідності до вимог ст.19 Конституції України, та ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема спірні рішення прийняті в порядку та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Тому вказані рішення як правомірні скасуванню не підлягають, а відтак в задоволення адміністративного позову слід відмовити повністю.

Оскільки рішення ухвалене на користь сторони суб'єкта владних повноважень, судові витрати позивача (державне мито в розмірі 3,40 грн.) не підлягають відшкодуванню. Витрати пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз під час розгляду справи -відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 11, 70-72 76, 79, 86, 94, 158-163 КАС України, суд , -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова у повному обсязі складена 23 травня 2011 року

Суддя О.В. Боднарюк