Рішення № 15852399, 17.05.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 4/14817.05.11 За позовомВідкритого акціонерного товариства «Первомайський кар’єр «Граніт»

До1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська гірничовидобувна компанія»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг»

Провизнання недійсним договору поруки

Суддя Борисенко І.І.

Представники:

Від позивача не з’явились

Від відповідача           1. Федоренко І.Л.

                              2. Букова Ю.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору поруки № 704/SUR від 21.07.2008р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг», Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська гірничовидобувна компані»та Відкритим акціонерним товариством «Первомайський кар’єр «Граніт».

Відповідач-1 надав письмовий відзив на позовну заяву від 12.04.2011р., в якому проти позовних вимог не заперечує, просить вирішити справу згідно до чинного законодавства.

Відповідач-2 також надав письмовий відзив на позовну заяву від 07.04.2011р., в якому не визнає позовні вимоги, просить відмовити Відкритому акціонерному товариству «Первомайський кар’єр «Гранті»у задоволенні позову.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.07.2008р. між Відкритим акціонерним товариством «Первомайський кар’єр «Граніт», Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська гірничовидобувна компанія»та Товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» було укладено договір поруки № 704/SUR.

Відповідно до умов договору позивач поручався за відповідача-1 перед відповідачем-2 за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська гірничовидобувна компанія»умов договору фінансового лізингу № 704 LD від 21.07.2008р. на суму 2651467 доларів США.

У договорі поруки зазначено, що Голова Правління Калієвський Ігор Васильович діє на підставі Статуту ВАТ «Первомайський кар’єр «Граніт».

Відповідно до ч.3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла знати про такі обмеження.

Позивач зазначає, що Статутом ВАТ «Первомайський кар’єр «Граніт»не передбачено укладання Головою правління правочинів, якими ВАТ «Первомайський кар’єр «Граніт»поручався б за підприємства, які не мають жодного відношення як самого ВАТ «Первомайський кар’єр «Граніт»так і до акціонерів.

За твердженням Позивача, при підписанні спірного договору Головою правління ВАТ «Первомайський кар’єр «Граніт»порушені ч.3 ст. 92 ЦК України.

Крім того, ч. 3 ст. 238 ЦК України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

В обґрунтування позовних вимог, Позивач посилається на наступне.

Відповідно до ст. 79 ГК України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та (або) громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Ст. 1 Закону України «Про господарські товариства»встановлює, що господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами іі громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Згідно ст. 1 Закону України «Про господарські товариства»товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

Ч, 1 ст. 4 Закону України «Про господарські товариства»передбачено, що акціонерні товариство створюються і діють на підставі статуту.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Пунктом 1.1. Статуту ВАТ «Первомайський кар’єр «Граніт»передбачено, що товариство створене з метою здійснення підприємницької діяльності для одержання прибутку в інтересах акціонерів товариства, сприяння найбільш повному задоволення потреб народного господарства в продукції товарах та послугах, економічних та соціальних потреб членів трудового колективу та акціонерів товариства, а також отримання акціонерами дивідендів.

Позивач вважає, що укладення спірного договору не відповідає статутним цілям діяльності ВАТ «Первомайський кар’єр «Граніт», а тому цей договір не відповідає положенням ст. 1 Закону України «Про господарські товариства»ст. 79 ГК України.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав:

Оспорюваний договір укладено між сторонами у справі та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська гірничовидобувна компанія»з метою забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Українська гірничовидобувна компанія»(Лізингоодержувача) перед ТОВ «УніКредит Лізинг»(Лізингодавцем) за Договором фінансового лізингу № 704-TD від 21.07.2008 р.

Згідно п. 1.1 Договору фінансового лізингу № 704-LD від 21.07.2008 р. ТОВ «УніКредит Лізинг»(Лізингодавець) бере на себе зобов'язання придбати Предмет Лізингу у власність від Продавця (відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у цьому Договорі, зокрема, у Додатку № 1 цього Договору) та передати Предмет Лізингу у користування Лізингоодержувачу на строк та умовах, визначених цим Договором, з урахуванням того, що Продавець був обраний Лізингоодержувачем.

ТОВ «УніКредит Лізинг»виконало свої зобов'язання за Договором лізингу в повному обсязі, що підтверджується Актом приймання-передачі від 29.08.2008 р.

Крім того, ТОВ «УніКредит Лізинг»надало ТОВ «Українська гірничовидобувна компанія»свою згоду щодо передачі в оренду ВАТ «Первомайський кар'єр «Граніт»предмета лізингу, а саме: 25 одиниць напіввагонів мод. 12-783 ТУ У 3.06-05763814-203-96 виробництва ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод», одержаного ТОВ «Українська гірничодобувна компанія», згідно з Договором фінансового лізингу № 704-LD від 21.07.2008 року.

01.09.2008 р. між ТОВ «Українська гірничовидобувна компанія»та ВАТ «Первомайський кар'єр «Граніт»було укладено Договір суборенди № 1/08-П-а, згідно якому предмет лізингу, одержаний ТОВ «Українська гірничодобувна компанія»згідно Договору фінансового лізингу № 704-LD від 21.07.2008 року, був переданий в суборенду ВАТ «Первомайський кар'єр «Граніт».

З боку ВАТ «Первомайський кар'єр «Граніт»було укладення Договору поруки № 704/SUR від 21.07.2008 р. для забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Українська гірничовидобувна компанія»перед ТОВ «УніКредит Лізинг»за Договором фінансового лізингу № 704-TD від 21.07.2008 p., адже предметом лізингу користувався саме ВАТ «Первомайський кар'єр «Граніт», який зобов'язаний був сплачувати за таке користування кошти ТОВ «Українська гірничовидобувна компанія», яке, будучи Лізингоодержувачем, сплачувало ці кошти ТОВ «УніКредит Лізинг»- Лізингодавцю за Договором фінансового лізингу № 704-TD від 21.07.2008.

Суду доведено, що ВАТ «Первомайський кар'єр «Граніт»не звертався до ТОВ «УніКредит Лізинг»з вимогою про розірвання оспорюваного договору поруки чи внесення змін до нього.

Таким чином, користування предметом лізингу та існування договору поруки протягом трьох років дії договору відповідало інтересам позивача щодо здійснення ним своєї статутної діяльності і жодних прав позивача не порушувало.

Матеріали справи свідчать, що 17.11.2010р. на адресу ВАТ «Первомайський кар'єр «Граніт»була направлена вимога вих. № 1862 про виконання зобов'язань за Договором поруки № 704/SUR від 21.07.2008 р. та сплату боргу ТОВ «Українська гірничо видобувна компанія»(Лізингоодержувача) за Договором фінансового лізингу № 704-LD від 21.07.2008 р.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.02.20011 р. порушено провадження у справі № 26/104 за позовом ТОВ «УніКредит Лізинг»до ТОВ «Українська гірничо видобувна компанія», ВАТ «Первомайський кар'єр «Граніт»про стягнення 7 622 315, 03 гри. за Договором фінансового лізингу № 704-TD від 21.07.2008 р. та Договором поруки № 704/SUR від 21.07.2008р.

Лише після порушення провадження у вказаній справі ВАТ «Первомайський кар'єр «Граніт»звернулося до суду з позовом про визнання недійсним договору поруки.

Згідно ст. 627 ЦКУ, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Нормами ст. 553 ЦКУ визначається, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто, при підписанні договору поруки, всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладання договору були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення, а тому суд не вбачає підстав стверджувати про невідповідність їх умов вимогам законодавства, на що Позивач посилається у своїй позовній заяві.

Так, відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України.

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору (як дво-або багатостороннього правочину) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що договір укладено відповідно до положень чинного законодавства України.

Відповідно до ч. З ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У даній справі відсутні будь-які докази на підтвердження існування тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність договору, а посилання позивача на те, що укладення оспорюваного договору не відповідає його інтересам, є безпідставними і необгрунтованими.

За таких обставин відсутні підстави щодо задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В порушення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України позивачем не доведено у спосіб встановлений ст. 34 цього ж Кодексу законних підстав для задоволення позовних вимог. Доводи, викладені у його позовній заяві спростовані у відзиві на позовну заяву та доданими до них документами, а тому суд не знаходить підстав для задоволення позову.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                                     І.І.Борисенко

Повне рішення складено: 23.05.2011р.