Рішення № 15792246, 24.05.2011, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.05.2011 Справа № 5024/525/2011

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Шевченко М. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Заступника прокурора Суворовського району м.Херсона в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації, м. Херсон

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Турінвест 1966", м. Херсон

відповідача-2: Автотранспортного підприємства облдержадміністрації, м. Херсон

про визнання договору недійсним

за участю представників сторін:

від прокуратури: не прибув;

від позивача: не прибув

від відповідача-1: ОСОБА_1 представник дов. б/н від 03.11.2010 р.

від відповідача-2: не прибув.

Заступник прокурора Суворовського району м.Херсона в інтересах держави в особі Херсонської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Товариства

з обмеженою відповідальністю "Турінвест 1966" (відповідач 1) та Автотранспортного підприємства облдержадміністрації (відповідач 2) про визнання договору оренди автомобіля недійсним.

Прокурор в судове засідання не з»явився. Вимоги ухвали суду від 12.05.2011 року щодо додаткового обґрунтування позовних вимог нормами Цивільного кодексу України не виконав. Причини неявки не повідомив.

Позивач в судове засідання не прибув, про причини своєї неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання.

Представник відповідача-1 проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві.

Відповідач-2 в судове засідання не прибув, відзиву на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.

За таких обставин, у відповідності до ст..75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача-1, суд

в с т а н о в и в:

Чинним процесуальним законодавством передбачено право прокурора на звернення до господарського суду в інтересах держави з позовною заявою, в якій прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру” представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є: 1) звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; 2) участь у розгляді судами справ; 3) внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Згідно з п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) положення абзацу 4 ч. 1 ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України в контексті п. 2 ст. 121 Конституції України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Згідно п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Враховуючи наведене, представництво інтересів позивачів прокуратурою є цілком правомірним та належним чином обґрунтованим.

В позовній заяві прокурор стверджує, що проведеною прокурорською перевіркою встановлено, що між Автотранспортним підприємством облдержадміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю «Турінвест 1966»укладено договір оренди. Відповідно до п.1 абз..3 Статуту Автотранспортного підприємства облдержадміністрації засновником відповідача-1 є Херсонська державна адміністрація. Згідно абз.3 п.3 Статуту передбачено, що в інтересах виконання завдання згідно з напрямками діяльності відповідач-1 має право продавати чи передавати підприємствам, організаціям автомобілі згідно з розпорядженнями голови облдержадміністрації. В ході проведення перевірки прокуратурою Суворовського району встановлено, що договір оренди автомобіля укладено з порушенням Статуту, а саме відсутнє погодження голови облдержадміністрації на укладення договору оренди. З посиланням на ст.203 ЦК України прокурор просить визнати договір оренди автомобіля від 10.06.2010 року марки ГАЗ 33021, випуску 1995 року, колір сіро-білий, двигун №0018563, тип ТЗ бортовий, реєстраційний номер 55536 ХО.

Суд відмовляє в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Між Автотранспортним підприємством облдержадміністрації (далі орендодавець, відповідач-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Турінвест 1966»(далі орендар, відповідач-1) укладено договір оренди автомобіля від 10.06.2010 року (далі Договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає за плату в користування автомобіль фабричної марки ГАЗ 33021, випуску 1995 року, колір сіро-білий, двигун №0018563, тип ТЗ бортовий, реєстраційний номер 55536 ХО, зареєстрований МРЕВ УДАІ ГУ МВС України в м.Херсоні 31.10.1996 року (далі автомобіль).

Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою. Протягом дії Договору в нього не вносилися зміни та доповнення.

На виконання умов договору автомобіль 10.06.2010 року було передано орендарю за актом приймання-передачі (а.с.11).

Відповідно до п.3.1. договору орендна плата складає 300,00 грн. на місяць, яка перераховується орендодавцю готівкою під розписку або безготівковим способом шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця з 1-го по 5-й день поточного календарного місяця.

Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором оренди, правовідносини, які витікають із нього, регулюються параграфом 5 Цивільного кодексу України.

Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов»язань, а саме майново-господарських зобов»язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов»язання, що виникає між суб»єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб»єкт (зобов»язана сторона, у тому числі боржник) зобов»язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб»єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов»язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов»язання, які є одним із видів господарських зобов»язань, - це цивільно-правові зобов»язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов»язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку. Майнові зобов»язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб»єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов»язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов»язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом ст.798 ЦК України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. За приписами ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Статтею 11 ЦК України визначено підстави виникнення цивільних прав та обов'язків. Зокрема, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що визначаються законами, а також із дій осіб, які за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договори.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов”язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 ЦКУ сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням умов цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тому незалежно від того, як сторони назвали договір, яким встановлені правовідносини, до цих відносин необхідно застосовувати норми чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини.

Закони України відповідно до ст. 68 Конституції України підлягають обов'язковому виконанню на всій території України всіма юридичними та фізичними особами.

Положенням ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, є підставою для визнання правочину недійсним. При цьому, за змістом ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 7, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.09 № 9, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову.

З огляду на неявку представників прокурора, позивача, відповідача-2, суд зазначає, що в силу статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право брати участь в господарських засіданнях. Сторони зобов»язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об»єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Відповідно до ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Суд зауважує, що відкладення на підставі ст.77 ГПК України розгляду справи у разі нез»явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов»язком суду, і використовується ним, якщо причини неявки є поважними та обґрунтованими, та неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об»активному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На підставі вищезазначених норм права, керуючись ст.ст. 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1.В задоволенні позову відмовити.

Суддя В.В.Людоговська

Повне рішення складено 26.05.2011 р.