Рішення № 157468, 26.07.2006, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа 6997-2006 Головуючий 1 інстанції Гончаренко М.Є.

Категорія 40 Доповідач Новосядла В.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2006 року м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі: головуючого Новосядлої В.М., суддів Троценко Л.І., Дем*яносова М.В.,

при секретарі Панаріній О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дебальцевського міського суду від 10 травня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємця ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди і доплати за надурочні часи,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 принесла апеляційну скаргу на рішення Дебальцевського міського суду від 10 травня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємця ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди і доплати за надурочні часи.

Вказаним рішенням суду їй було відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі позивачка просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, оскільки висновки суду не відповідають фактичним обставинам по справі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди скасуванню із ухваленням нового рішення з наступних підстав.

Із матеріалів цивільної справи вбачається, що позивачка знаходилась у трудових відносинах з приватним підприємцем ОСОБА_2, у якого працювала продавцем за договором від 6 квітня 2005 року.

Згідно із пунктом 4 трудового договору позивачка працювала з 7 до 11 години з оплатою за фактично відпрацьований час.

4 і 5 грудня 2005 року позивачка не вийшла на роботу, проти чого остання не заперечувала.

Наказом НОМЕР_1 від 5 грудня 2005 року позивачка була звільнена з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗПпП України за прогули без поважних причин, які мали місце 4 і 5 грудня 2005 року.

З наказом про звільнення позивачка була ознайомлена 5 грудня 2005 року, а 7 грудня 2005 року у центрі зайнятості населення була зроблена відмітка про розірвання трудового договору.

З позовом про поновлення на роботі позивачка звернулась 20 лютого 2006 року.

Доказів про поважність пропуску місячного строку до суду не надала.

Виходячи із встановлених обставин, наданих сторонами доказів, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористанні відпустку, недоплати за святкові і вихідні дні.

Рішення суду в цій частині відповідає вимогам матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не встановлено.

Що стосується висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, то висновок суду в цій частині не відповідає фактичним обставинам по справі.

Відповідно до частини 3 статті 309 ЦПК України невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Так, із матеріалів цивільної справи вбачається, що на час розрахунку позивачки їй не була виплачена компенсація за невикористану відпустку (а.с. 38).

Доводи відповідача про те, що позивачка відмовилась від отримання вказаної компенсації не заслуговують на увагу, оскільки докази щодо відмови позивачки у отриманні компенсації за невикористану відпустку не були надані суду.

Невиплата позивачці в день звільнення належних їй сум є порушенням частини 1 статті 116 КЗпП України, згідно із якою при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення.

Оскільки право на відшкодування моральної шкоди є похідним правом від порушення трудового законодавства, то позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню.

Згідно із статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення йоґо законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Невиплата належних позичці при звільненні сум призвели до моральних страждань.

Встановлюючи розмір моральної шкоди, апеляційний суд виходить із характеру та обсягу душевних страждань, яких зазнала позивачка, у зв'язку із порушенням трудового законодавства, розмір компенсації за невикористану відпустку, тривалість затримки розрахунку та добровільне перерахування відповідачем заборгованості.

Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості апеляційний суд вважає необхідним встановити розмір моральної шкоди в розмірі 50 гривень, які підлягають стягненню з відповідача.

У відповідності до вимог статті 88 ЦПК Україну та Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" з відповідача на користь держави підлягає стягненню державне мито у розмірі 8 гривень 50 копійок.

Керуючись статтями 308, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дебальцевського міського суду від 10 травня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємця ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу , моральної шкоди і доплати за надурочні часи в частині відмови у стягненні моральної шкоди скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до приватного підприємця ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ідентифікаційний код НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 гривень.

В іншій частині рішення суду залишити без зміни.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 8 гривень 50 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ідентифікаційний код НОМЕР_2) витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ у розмірі 30 гривень (отримувач : Державне підприємство „Судовий інформаційний центр" КОД ЄДРПОУ : 30045370, р\р 26001014180002, Банк відкрите акціонерне товариство „Банк Універсальний" м. Львів, МФО банку : 325707).

Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.