Рішення № 15658390, 18.05.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

18 травня 2011 року справа № 5020-419/2011 Господарський суд міста Севастополя у складі судді Харченка І.А., розглянувши матеріали справи №5020-419/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Дольче Віта»

доФізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за договором дистрибуції в сумі 105344,84 грн,

за участю представників:

позивача ОСОБА_2, довіреність №57/03 від 26.03.2011;

відповідача не зявився;

Суть спору:

09.03.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Дольче Віта»звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором дистрибуції в сумі 105344,84 грн, у тому числі основного боргу 71352,49 грн, пені 4 495,63 грн, інфляційного відшкодування 1994,68 грн, 3% річних 870,12 грн, штрафу 17% 12129,88 грн, процентів за користування чужими коштами 14502,04 грн.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.03.2011 матеріали позовної заяви направлені в порядку статей 15, 17 Господарського процесуального кодексу України за підсудністю до господарського суду міста Севастополя.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 23.03.2011 позовна заява прийнята до розгляду та порушене провадження у справі.

У судове засідання відповідач не зявився та явку уповноваженого представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлено своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, відзив на позов не подав.

Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представника позивача,

в с т а н о в и в:

27.07.2009 між товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий Дім «Дольче Віта»(Підприємство) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Дистрибютор) укладено договір дистрибуції №2707-Д (далі Договір), відповідно до умов якого Підприємство зобовязалось передати, а Дистрибютор прийняти, оплатити та здійснити реалізацію продукції на умовах та в строки, передбачені Договором (арк.с.10-16).

Даний Договір набирає силу з моменту підписання його Сторонами і діє протягом одного року, а в частині зобовязань до повного їх виконання. Якщо за 30 днів до закінчення строку дії цього Договору жодна із сторін не виявили бажання припинити його, то Договір вважається продовженим на наступний календарний рік (пункт 9.2 Договору). З урахуванням зазначеного, Договір є діючим.

У пункті 4.5 Договору сторони встановили, що розрахунок за продукцію Дистрибютор зобовязався провести не пізніше 21 календарного дня з моменту отримання продукції, датою отримання продукції вважається дата зазначена в накладних відповідно до пунктів 1.3 та 7.3 Договору.

Пунктом 1.3 Договору визначено, що перехід права власності і ризиків випадкового знищення або ушкодження товару відбувається в момент приймання-передачі продукції від Підприємства Дистрибютору, що оформлюється у порядку визначеному діючим законодавством (підписання видаткових накладних, актів приймання-передачі, тощо).

На виконання умов Договору позивачем відповідачу був поставлений товар на суму 89554,45 грн, що підтверджується видатковими накладними №ТД-0049927 від 11.08.2010 на суму 22851,96 грн, №ТД-0052315 від 01.09.2010 на суму 18610,21 грн, №ТД-0052317 від 01.09.2010 на суму 27835,98 грн, №ТД-0052318 від 01.09.2010 на суму 20256,30 грн, підписаними представниками обох сторін та скріпленими печатками сторін (арк.с.17-20).

Проте, відповідач свої зобовязання з оплати поставленого товару належним чином не виконав, у звязку з чим за ним склалась заборгованість у розмірі 71352,49 грн.

Дана обставина обумовила звернення позивача до господарського суду з відповідними вимогами.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши та провивши оцінку наданим доказам, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю виходячи з наступного.

Судом встановлено, що за своєю правовою природою та ознаками укладений між сторонами договір є договором поставки.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач зобовязався провести розрахунок за продукцію не пізніше 21 календарного дня з моменту отримання продукції, датою отримання продукції вважається дата зазначена в накладних.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не подав суду доказів оплати отриманої продукції.

Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи те, що оплата позивачеві отриманої продукції є основним обовязком відповідача, належне виконання якого вимагається законом та договором, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми заборгованості за поставлену продукцію у розмірі 71 352,49 грн.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів субєктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Поряд з основною заборгованість позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 4 495,63 грн за прострочку оплати поставленого товару та штраф 17% в сумі 12129,88 грн за прострочку оплати більш, ніж на 30 днів.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобовязання.

Відповідно до статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Проте, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до вимог частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з пунктом 10.2 Договору у разі прострочення розрахунків за продукцію Дистрибютор сплачує Підприємству пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, а у разі затримки оплати більш, ніж на 30 днів з моменту закінчення терміну, зазначеного у пункті 4.5 Договору Дистрибютор сплачує штраф у розмірі 17% від несплаченої суми.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунки пені та штрафу (арк.с.9), суд дійшов висновку про те, що вони відповідають вимогам чинного законодавства України, у звязку з чим суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в сумі 4 495,63грн та штрафу 17% в сумі 12129,88 грн також підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних 870,12 грн та інфляційне відшкодування - 1994,68 грн за прострочення виконання грошового зобовязання.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, зобовязаний сплатити кредитору суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних та інфляційного відшкодування (арк.с.9), суд дійшов висновку про те, що вони відповідають вимогам чинного законодавства України, у звязку з чим суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 870,12 грн та інфляційного відшкодування в сумі 1 994,68 грн такими, що підлягають задоволенню.

Поряд з основною сумою заборгованості, позивач просить стягнути з відповідача 50% річних за користування чужими коштами в сумі 14502,04 грн за період з 01.09.2010 по 15.02.2011.

Частиною пятою статті 694 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Згідно статті 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Оскільки пунктом 10.4 Договору сторони передбачили, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти відповідно до ч. 1 ст. 536 ЦК України у розмірі 50 % річних.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 50% річних за користування чужими грошовими коштами (арк.с.9), суд вважає, що вказаний розрахунок здійснений з урахуванням вимог діючого законодавства,а тому позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати позивача по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 525, 526, 530, 536, 549, 611, 625, 629, 691, 692, 694, 712 Цивільного кодексу України, статтями 20, 193, 230-232 Господарського кодексу України, статтями 33, 34, 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України,

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (99055, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім «Дольче Віта» (02099, місто Київ, Бориспільське шосе, 7-Б, ідентифікаційний код 33631780, п/р №2600403255 в АБ «Кліринговий дім», МФО 300647 та на інші рахунки) заборгованість за договором дистрибуції №2707-Д від 27.07.2009 в сумі 105344,84 грн, у тому числі основного боргу 71352,49 грн, пені 4 495,63 грн, інфляційного відшкодування 1994,68 грн, 3% річних 870,12 грн, штрафу 17% 12129,88 грн, 50% річних за користування чужими коштами 14502,04 грн, а також витрати по сплаті державного мита у розмірі 1 053,45 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя підпис І.А. Харченко

Рішення оформлено відповідно

до вимог статті 84 ГПК України

і підписано 23.05.2011.