Постанова № 15656650, 20.05.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2011 № 23/615

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Жук Г.А.

суддів:

при секретарі:

ОСОБА_1. дов. № 138 від 31.03.2011 року,

від відповідача: не зявилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», м. Київ на рішення господарського суду м. Києва від 08.02.2011 року у справі № 23/615 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія

«Київводоканал», м. Київ

до комунального підприємства «ЖЕО-112», м. Київ

про: стягнення 258 929,16 грн

ВСТАНОВИВ:

29 листопада 2010 року до господарського суду міста Києва звернулося відкрите акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» до комунального підприємства «ЖЕО-112», м. Київ про стягнення боргу в розмірі 258 929, 16 грн. за договором № 08111/2-01 від 02.01.2008 року, в тому числі 254006, 45 грн. боргу по оплаті вартості спожитої води, 4288,87 грн. пені, 633,84 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.02.2011 року у справі № 23/615 позовні вимоги позивача задоволено частково. Присуджено до стягнення з комунального підприємства «ЖЕО-112», м. Київ 194387, 98 грн. боргу, 9 357, 25 грн. пені, 1469, 89 грн. річних, 2052, 15 грн. в повернення державного мита та 187, 04 грн. в повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову позивачу відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, позивач, публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», яке є правонаступником відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернувся з апеляційною скаргою № 180 від 15.02.2011 року до Київського апеляційного господарського суду в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва і прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи. Скаржник зазначає, відповідач є споживачем послуг питного водопостачання та водовідведення і саме споживач, згідно вимог ст.ст. 19, 2 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» має платити за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2011 року по справі № 23/615 апеляційну скаргу було прийнято до провадження і призначено перегляд рішення на 29.04.2011 року.

В судовому засіданні 29.04.2011 року розгляд справи відкладено на 20.05.2011 року з метою повного всебічного та обєктивного вирішення спору.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2011 року № 01-23/2/4 склад колегії змінено.

В судових засіданнях представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 08.02.2011 року в частині відмови у стягненні 59618, 47 грн. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідач у судовому засіданні 29.04.2011 року та у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти доводів апелянта, просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача в судові засідання 20.05.2011 року не зявився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду скарги (до матеріалів справи долучено повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що ухвалу суду вручено наручно).

Позивачем до апеляційної скарги подано документи, що підтверджують зміну назви товариства з відкритого акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство. Згідно п.1.1 Статуту Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», затвердженого позачерговими загальними зборами акціонерів ВАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» від 20.12.2010 року, зареєстрованого державним реєстратором 20.12.2010 року за реєстраційним номером 10700050032000824 Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (ідентифікаційний № 03327664) є правонаступником відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», яке було утворено відповідно до Наказу РВ ФДМ України по місту Києву від 20.07.2001 року № 359 шляхом перетворення Державного комунального обєднання водопровідно-каналізаційного господарства «Київводоканал» у ВАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» (копія в матеріалах справи). В підтвердження правонаступництва позивачем представлено Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи - Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» від 20.12.2010 року у звязку із зміною найменування юридичної особи (копія в матеріалах справи) та Довідку АБ № 154428 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 23.12.2010 року(копія в матеріалах справи).

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника апелянта, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

02.01.2008 року між сторонами у справі було укладено договір №08111/2-01 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі (далі Договір), відповідно до умов якого позивач (постачальник за договором) зобовязався надавати відповідачу (абонент за договором) послуги з постачання питної води та на підставі предявленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва приймати від нього стічні води. Абонент за умовами зазначеного договору зобовязався здійснювати систематичну оплату наданих послуг на умовах цього договору та дотримуватися правил користування питною водою з комунальних водопроводів, встановлених Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 року, зареєстрованих в Мінюсті України 22.07.1994 року за № 165/374 (далі Правила № 65), (які діяли на момент укладення договору та втратили чинність з 18.10.2008 року).

На момент виникнення спірних відносин, тобто за період виникнення боргу з 01.05.2010 року по 31.07.2010 року включно, діяли Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального гсоподарства України № 190 від 27.06.2008 року (далі Правила № 190).

Як стверджує позивач та не заперечується відповідачем, за період з 01.05.2010 року по 31.07.2010 року відповідачу надано позивачем послуги з водопостачання питної води водовідведення на суму 604030,10 грн. за холодну питну воду (код 1-1597) та на суму 117410,48 грн. за питну воду, що йде на підігрів (код 1-51591). Всього на суму 721440,58 грн. Відповідач сплатив за вищевказаний період 467434,13 грн. в тому числі: 409642,12 грн. (за кодом 1-1597) та 57792,01 грн.( за кодом 1-51591) і його заборгованість, за твердженням позивача становить 254006,45 грн., яку він просить стягнути з нарахуванням пені за прострочку виконання грошових зобовязань в сумі 4 288,87 грн. та річних, нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України, в сумі 633,84 грн.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобовязання за договором про надання послуг з постачання води, згідно якого, в силу статті 901 ЦК України одна сторона зобов'язується за завданням другої сторони надати послугу з постачання води (п.1.1 договору), яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а друга сторона (абонент за договором) зобов'язується оплатити надані послуги, якщо інше не встановлено договором. За змістом даної норми Цивільного кодексу України договір про надання послуг - це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір.

Відповідно до ст. 173 ГК України, один субєкт господарського зобовязання повинен вчинити певну дію на користь іншого субєкта, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до вимог ст.ст. 174, 193 ГК України, ст. ст. 11, 509, 526, 626 ЦК України підставою виникнення зобовязання є договір укладений між сторонами, зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, між сторонами виник спір з оплати послуг за постачання питної води, що йде на підігрів та відповідно стоки питної води, що йде на підігрів, стягнення яких відповідач вважає безпідставним.

Як вбачається з матеріалів справи, складовою частиною позовних вимог про стягнення боргу з оплати послуг водопостачання є вимога про оплату послуг з гарячого водопостачання. При цьому, позивач зазначає, що таких послуг надано за спірний період на суму 117410,48 грн. ( за кодом 1-51591), оплата відповідачем проведена на суму 57792,01 грн.( за кодом 1-51591) і борг за таки послуги складає 59618,47 грн.

Статтею 19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» встановлено, що послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору.

Підпунктом 2.1.1 договору передбачено, що облік поставленої води та кількість прийнятих стоків здійснюється за показаннями лічильника, зареєстрованого у постачальника. Зняття показань лічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента (п. 2.1.2 договору).

Відповідно до вимог п. 3.1. Правил № 190 від 18.10.2008 року вказано, що розрахунки за спожиту питну воду здійснюються на підставі показників засобів обліку.

Підпунктом 2.1.4. договору регламентовано, що кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за показаннями лічильників стічних вод, або за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання.

Відповідно до п. 3.14 Правил № 190, у разі відсутності у споживача засобів обліку на каналізаційних випусках кількість стічних вод визначається за кількістю води, що надходить з мереж централізованого водопостачання та з інших джерел.

Колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення вартості води використаної для потреб гарячого водопостачанню не підлягають до задоволення, оскільки згідно п. 3.13 Правил № 190 розрахунки з виробником послуг центрального водопостачання і водовідведення на підставі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюється субєктами господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію.

Відповідач заперечує знаходження на його балансі теплових пунктів (котелень) для підігріву води, таких доказів не представлено суду і позивачем.

Відповідно до положень ст. 257 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і підігріту воду (енергію) споживачеві, який зобовязаний оплатити таку енергію. Тобто гаряча та підігріта вода є продукцією енергопостачальника та/або виробника. Споживачем холодної води як складової гарячого водопостачання є виробник та/або постачальник електроенергії.

Отже, позовні вимоги позивача про стягнення вартості гарячого водопостачання до задоволення не підлягають.

За даних обставин колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що позивач не є особою, яка надає послуги з гарячого водопостачання, як самостійного різновиду енергії (продукції). Враховуючи, що за період з 01.05.2010 року по 31.07.2010 року позивачем надано відповідачу послуги з водопостачання питної води водовідведення на суму 604030,10 грн. за холодну питну воду (код 1-1597) яку сплачено останнім в сумі 467434,13 грн. ( з врахуванням оплати 57792,01 грн.( за кодом 1-51591), які слід врахувати як оплату за водопостачання та водовідведення, згідно умов укладеного між сторонами договору, відтак, заборгованість відповідача по оплаті спожитої води (за заявлений період ) становить 136595,97 грн., які підлягають стягненню.

Такої ж правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема в постанові № 42/230 від 03.03.2011 року.

Враховуючи вимоги статей 530, 611, 614 ЦК України, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про правомірність нарахування пені та 3% річних на суму боргу, оскільки відповідальність у вигляді сплати пені за прострочення виконання грошового зобовязання абонентом встановлена п. 4.2 договору, а обовязковість сплати річних в розмірі 3% на вимогу кредитора встановлено ст. 625 ЦК України.

Однак, з представлених розрахунків позивача (а.с.105, 146) вбачається, що нарахування зазначених санкцій проведено як за послуги з постачання холодної питної води так і за послуги з постачання питної води, що йде на підігрів, отже неможливо встановити період прострочення зобовязання та суми боргу при розрахунку вартості послуг окремо за постачання холодної питної води .

Враховуючи, що позивачем представлено в матеріалах справи розрахунок пені та річних за прострочку виконання грошового зобовязання не містить необхідних елементів для їх обчислення та перевірки правильності нарахування, колегія дійшла висновку про необґрунтованість заявлених вимог, що не позбавляє позивача права на звернення до суду з самостійним позовом про стягнення санкцій, розрахованих з врахуванням вимог ст.232 ГК України.

При цьому, колегія звертає увагу, що місцевий господарський суд без належного обґрунтування вийшов за межі позовних вимог стягнув пеню та річні в сумі відповідно 9 357,25 грн., 1 469,89 грн., що значно більше заявленого.

За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

В звязку з викладеним вище, апеляційний суд визнає обґрунтованими та правомірними позовні вимоги позивача про стягнення боргу в сумі 136595,97 грн., в решті частини позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають за необгрунтованністю та недоведеністю заявлених.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», м. Київ на рішення господарського суду м. Києва від 08.02.2011 року у справі № 23/615 задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 08.02.2011 року у справі № 23/615 підлягає скасуванню, як таке, що прийнято за неповним зясуванням всіх обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судові витрати за розгляд справи розподіляються пропорційно задоволених вимог. Судові витрати за перегляд рішення в апеляційному порядку покладаються на апелянта.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал», м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 08.02.2011 року у справі № 23/615 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 08.02.2011 року у справі № 23/615 скасувати. Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна організація № 112» Голосіївської районної в м. Києві Ради (03150, м. Київ, вул. Горького, буд. 170/172; ідентифікаційний код 35509645) на користь відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, ідентифікаційний код 03327664) 136595, 97 (сто тридцять шість тисяч пятсот девяносто пять гривень 97 копійок) боргу та 1490, 46 (тисяча чотириста девяносто гривень сорок шість копійок) судових витрат.

В решті частині позову відмовити.

3. Матеріали справи № 23/615 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя

Судді