Рішення № 15601908, 16.05.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/5816.05.11 За позовом Приватного підприємства «Баядєра»

до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2

про стягнення 3733,54 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № б/н від 31.12.2010 р.)

Від відповідача: не зявилися

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство «Баядєра»(позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (відповідач) про стягнення 3733,54 грн. заборгованості на підставі договору поставки № 47-10 від 02.02.2010 року. Зазначена сума включає в себе: суму основного боргу в розмірі 2840,04 грн., суму пені в розмірі 220,68 грн., суму штрафу в розмірі 198,81 грн., суму інфляційних збитків в розмірі 190,29 грн. та суму 20% річних в розмірі 283,72 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання вимог вказаного договору позивач поставив відповідачу товар, проте, відповідач в порушення умов договору зобовязання по оплаті поставленого товару не виконав в повному обсязі. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, повязані з розглядом цієї справи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.03.2011 р. порушено провадження у справі № 39/58 та призначено справу до розгляду на 11.04.2011 р. о 10:20 год.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 11.04.2011 р., подав документи на виконання вимог ухвали суду від 24.03.2011 р.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 11.04.2011 р., не зявився, вимоги ухвали суду від 24.03.2011 р. не виконав, відзив на позов з підтверджуючими документами не подав і не надіслав, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому порядку.

Ухвалою суду від 11.04.2011 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 16.05.2011 р. о 09:40 год.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 16.05.2011 р., подав документи на виконання вимог ухвали суду, надав суду усне пояснення по суті заявлених позовних вимог та просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 16.05.2011 р., повторно не зявився, вимоги ухвал суду від 24.03.2011 р. та від 11.04.2011 р. не виконав, відзив на позов з підтверджуючими документами не подав і не надіслав, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 39/58 від 24.03.2011 р. було направлене відповідачу за адресою, вказаній позивачем у позовній заяві та яка відповідає адресі, згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 02225, АДРЕСА_1.

Направлення вказаної ухвали суду відповідачеві підтверджується відповідною відміткою на зворотньому боці цієї ухвали, а її отримання відповідачем 04.04.2011 р. - повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103014747250.

Відтак, про час, дату та місце судового розгляду справи № 39/58 відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судових засіданнях 11.04.2011 р. та 16.05.2011 р. від останнього до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі незявлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 16.05.2011 р. та за відсутності відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Представник позивача в судовому засіданні 16.05.2011 р. надав усні пояснення щодо підстав, відповідно до яких заявлено позов, позовні вимоги підтримав повністю.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 16.05.2011 р. у відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

02.02.2010 року між Приватним підприємством «Баядєра»(позивач, постачальник) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 (відповідач, покупець) був укладений договір поставки № 47-10, відповідно до п.1.1. якого постачальник зобовязується передати у власність покупця алкогольні напої, надалі - товар, а покупець зобовязується прийняти і оплатити товар в порядку, визначеному умовами цього договору.

Відповідно до п. 3.2 договору постачання товару здійснюється зі складу позивача наступним чином: силами та за рахунок позивача.

Частиною 3 п. 3.5. договору передбачено, що підпис уповноваженого представника відповідача в накладній на товар засвідчує, що товар прийнятий відповідачем від позивача за кількістю та якістю. Претензій відповідача щодо якості товару після підписання ним накладної на товар розглядаються та задовольняються позивачем в окремому порядку, який визначається позивачем в кожному випадку окремо.

Відповідно до п. 4.1 договору, кількість, асортимент товару визначається у замовленні та зазначається позивачем у видатковій накладній на товар.

Відповідно до п. 5.2. договору, ціна на товар зазначається постачальником у видатковій накладній на товар.

Відповідно до п. 5.3. договору, загальна сума договору дорівнює загальній вартості товару, який постачальник поставив покупцю впродовж всього строку дії даного договору згідно видаткових накладних на товар.

Відповідно до п.6.1. договору, розрахунки за товар здійснюються покупцем протягом 7 (семи) календарних днів з дня отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника або в іншому узгодженому сторонами порядку та формі, що не суперечить чинному законодавству України, або за домовленістю сторін шляхом попередньої оплати.

Відповідно до п. 6.2. договору датою оплати покупцем вартості отриманого від постачальника товару є дата зарахування цих грошових коштів на рахунок постачальника.

Даний договір чинний (строк дії): протягом двох років з дати укладення. У випадку, якщо жодна зі сторін не заявила про свої наміри розірвати або змінити договір за один місяць до його закінчення, даний договір вважається автоматично пролонгований на той же термін на тих же умовах (п. 9.6 Договору).

В повідомленні відповідач визначив матеріально-відповідальних осіб на отримання товару та зразок штампу відповідача (копія повідомлення знаходиться в матеріалах справи).

Позивач на виконання умов договору поставки № 47-10 від 02.02.2010 року поставив відповідачу товар на загальну суму 2976,18 грн., про що свідчить видаткова накладна № 1026428 від 14.07.2010 р., яка відповідачем підписана, що свідчить про те, що у відповідача не має жодних претензій до позивача щодо строків або якості переданого товару.

Позивач надав суду докази часткової оплати товару в сумі 500,00 грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером від 24.09.2010 р. (копія в матеріалах справи).

Заборгованість у сумі 2840,04 грн. відповідач, станом на час подання позивачем позову до суду, не оплатив, чим порушив покладені на нього зобовязання щодо своєчасної оплати поставленого товару.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на наступне.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Вищенаведені умови договору постачання № 47-10 від 02.02.2010 року свідчать про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі ГК України) визначають права та обовязки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зібрані у справі докази свідчать, що відповідач отримав товар, але зобовязання по оплаті поставленого товару виконав частково.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обовязки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобовязання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в судове засідання не зявився, належних і допустимих доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 2840,04 грн. основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.

Позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 220,68 грн., суму штрафу в розмірі 198,81 грн., суму інфляційних збитків в розмірі 190,29 грн. та суму 20% річних в розмірі 283,72 грн.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.2 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч.1 статті 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно статті 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.1 Договору встановлено, що у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару, покупець зобовязаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожен день порушення строків оплати; у випадку порушення покупцем строків оплати вартості одержаного від постачальника товару більше ніж на тридцять календарних днів, покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі 7% від суми боргу.

Таким чином, оскільки пеня та штраф розраховані з урахуванням п. 7.1. договору, тому пеня за порушення строків оплати вартості товару у сумі 220,68 грн. та штраф за порушення строків оплати вартості товару більше ніж на 30 календарних днів у розмірі 198,81 грн. є обґрунтованими та підлягають стягненню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вказані норми Цивільного кодексу України та здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних збитків, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми інфляційних збитків в розмірі 190,29 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до п. 9.2 Договору у випадку порушення покупцем строків оплати отриманої від постачальника продукції, покупець зобовязаний сплатити постачальнику 20% річних від суми боргу за користування чужими коштами.

Таким чином, вимога позивача, розрахована відповідно до ч. 2 статті 625 ЦК України та п. 9.2. договору, щодо стягнення з відповідача 20% річних в розмірі 283,72 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, повязані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, повязані з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, при задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

За таких обставин, витрати по сплаті державного мита в розмірі 102,00 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (02225, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ № НОМЕР_1) - з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Приватного підприємства «Баядєра»(84601, Донецька область, м. Горлівка, вул. Озерянівська, 2; код ЄДРПОУ № 13491057; р/р № 26000980875 в філії АКБ «Укрсоцбанк»м. Горлівка, МФО 334088) 2840,04 грн. (дві тисячі вісімсот сорок гривень 04 коп.) основного боргу, 220,68 грн. (двісті двадцять гривень 68 коп.) пені, 198,81 грн. (сто девяносто вісім гривень 81 коп.) штрафу, 190,29 грн. (сто девяносто гривень 29 коп.) інфляційних збитків, 283,72 грн. (двісті вісімдесят три гривні 72 коп.) 20% річних, 102 (сто дві) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн.00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

2. Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання повного рішення: 19.05.2011 р