Постанова № 15596739, 13.04.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" квітня 2011 р. м. КиївК-43086/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників позивача:не зявився, відповідача:Кеміня В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська

на постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2009 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2009 р.

у справі №22-а-2427/08-55 (А38/208-07 номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Дніпровська хвиля»

до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Дніпровська хвиля»(далі позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська (далі відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2009 р. (суддя Н.А.Бишевська), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2009 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя Л.П.Туркіна, судді Л.А.Божко, О.А.Проценко), позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 04.12.2006 р. №0000642305/0, від 27.12.2006 р. №0000642305/1, від 15.03.2006 р. №0000642305/2.

Задоволення позовних вимог судами попередніх інстанцій мотивовано посиланнями на п.4.8 ст.4, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР з наступними змінами та доповненнями (далі Закон України №168/97-ВР), застосувавши які суди дійшли висновку, що бартерний характер здійснення операцій з векселем не впливає на право позивача включити витрати зі сплати податку на додану вартість до складу податкового кредиту підприємства.

Не погодившись з постановленими у справі судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано положення Закону України №168/97-ВР, зокрема приписи п.4.8 ст.4, відповідно до яких податок на додану вартість не додається до номіналу векселя, що виключає можливість формування податкового кредиту у платника податку на додану вартість, який отримує такий вексель за борговими зобовязаннями по операції з поставки товарів.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок, викладений в акті перевірки від 24.11.2006 р. №003956/235/32965259/01-046, про порушення позивачем пп.7.4.1, пп.7.4.2, п.7.4 ст.7, п.11.5 ст.11 Закону України №168/97-ВР, що призвело до завищення бюджетного відшкодування на 555.437,00 грн..

Зазначений висновок повязаний з обставинами справи, відповідно до яких позивачем було укладено договори про проведення товарообмінних (бартерних) операцій з ПП «Форум Інвест»та ПП «Земресурси», предметом яких була зустрічна поставка товарів рівної договірної ціни, яка здійснюється без платежу грошовими коштами на компенсаційній основі. На виконання умов договорів позивач у липні та серпні 2006 року поставив товар в асортименті, наведеному в додатках до зазначених договорів, на суми 6.064.957,92 грн. (у т.ч. ПДВ 1.010.826,32 грн.), 1.249.952,69 грн. (у т.ч. ПДВ 208.325,45 грн.), 140.940,00 грн. (у т.ч. ПДВ 23.490,00 грн.) та 1.145.314,79 грн. (у т.ч. ПДВ 190.885,80 грн.), а ПП «Форум Інвест»та ПП «Земресурси»поставили прості векселі номінальною вартістю 6.064.957,92 грн., 1.249.952,69 грн., 140.940,00 грн. та 1.145.314,79 грн., векселедавцями яких були ТОВ «Дніпролісзбут», ТОВ «Інтерпак», ТОВ «Крітсал»та ТОВ «Імпал». На підставі податкових накладних, отриманих від ПП «Форум Інвест»та ПП «Земресурси»та виписаних на вартість вказаних простих векселів, позивачем було віднесено до складу податкового кредиту у липні та серпні 2006 року податок на додану вартість у сумі 1.219.151,77 грн. та 214.375,80 грн. відповідно.

Наполягаючи на законності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, відповідач вказує на те, що операція міни товарів на простий вексель є операцією купівлі-продажу, а простий вексель засобом розрахунків за придбаний товар. Така операція в силу вимог пп.3.2.1 п.3.2 ст.3 Закону України №168/97-ВР не є обєктом оподаткування податком на додану вартість, а тому у платника податку не виникає право на формування податкового кредиту за її наслідками.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано не погодились з доводами контролюючого органу стосовно того, що така операція не може вважатися операцією поставки, зважаючи на наступне.

Так, п.1.4 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. №334/94-ВР з наступними змінами та доповненнями (далі Закон України №334/94-ВР) встановлено, що цінний папір документ, що засвідчує право володіння або відносини позики та відповідає вимогам, установленим законодавством про цінні папери.

Відповідно до п.1.6 ст.1 Закону України №334/94-ВР передбачено, що товарами є матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення. Зазначене правило поширюється на всі цінні папери, в тому числі і векселі. Таким чином, в усіх операціях, крім операцій з випуску та погашення, векселі виступають як товар згідно з правилами податкового законодавства, а відтак передача векселя, раніше емітованого третьою особою, не є формою грошових розрахунків за придбані платником податку товари та послуги.

Це відповідає положенням абз.3 п.4.8 ст.4 Закону України №168/97-ВР, відповідно до якого векселі для цілей оподаткування не вважаються засобом платежу. Зазначена норма податкового законодавства є переважною для застосування під час визначення правил оподаткування порівняно з нормами інших галузей законодавства, зокрема фінансового та банківського.

У свою чергу, господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, у результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг), є бартерною згідно з п.1.19 ст.1 Закону України №334/94-ВР.

За таких обставин в операціях з використанням векселів, раніше емітованих третіми особами, такі векселі виступають як товар, що передається у межах бартерних операцій.

При цьому передача векселя (зокрема, у порядку індосаменту), раніше емітованого третьою особою, для компенсації вартості придбаних платником податку товарів чи послуг супроводжується переходом права власності на такий вексель, з огляду на що така операція є поставкою товару згідно з п.1.4 ст.1 Закону України №168/97-ВР.

Що ж стосується виникнення у позивача права на податковий кредит за наслідками такої операції, то суди мали врахувати, що особливості оподаткування податком на додану вартість операцій з використанням векселів установлені п.4.8 ст.4 Закону України №168/97-ВР. Зазначений пункт регулює нарахування податку на додану вартість під час здійснення операцій з поставки товарів (послуг), які є обєктом оподаткування згідно з п.3.1 ст.3 цього Закону, під забезпечення боргових зобовязань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів, випущених таким покупцем або третьою особою.

Відповідно до абз.3 п.4.8 ст.4 зазначеного Закону, для цілей оподаткування векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобовязання з цього податку, крім податкових векселів. Отже, видача векселя (крім податкового) не супроводжується виникненням будь-яких додаткових податкових зобовязань платника податку, зокрема, у вигляді нарахувань податку на додану вартість на вартість векселя. Наведені законодавчі приписи поширюються на всі векселі, визначені у п.4.8 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»: векселі, видані безпосередньо платником податку чи емітовані третіми особами та в подальшому передані в розрахунок за товари чи послуги, зокрема в порядку індосаменту. При цьому норма п.4.8 ст.4 вказаного Закону є спеціальною відносно інших норм Закону, які визначають обєкти оподаткування (п.3.1 ст.3 цього ж Закону), а також правила оподаткування податком на додану вартість цінних паперів (пп.3.2.1 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Бартерний характер операцій з використанням векселів для компенсації вартості придбаних товарів чи послуг не впливає на необхідність нарахування податкових зобовязань у розглядуваних операціях, оскільки п.4.8 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»не ставить у залежність незмінність податкових зобовязань під час видачі (передачі) векселів від способу розрахунків. Пункт 4.8 статті 4 Закону є імперативною нормою, яка встановлює відсутність додаткових податкових зобовязань для всіх випадків використання векселів платниками податку, у тому числі у межах бартерних операцій. Крім того, як випливає зі змісту п.3.1 ст.3 Закону, бартерні операції не є окремим самостійним обєктом оподаткування, а тому на бартерні операції повинні поширюватися ті самі правила оподаткування податком на додану вартість, що і на операції із застосуванням грошових розрахунків.

З огляду на наведене законодавче регулювання спірних правовідносин, висновок контролюючого органу про відсутність у позивача права на включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість з операції поставки векселя та, як наслідок, неможливості врахування цих сум при розрахунку суми бюджетного відшкодування повністю узгоджується з вимогами п.4.8 ст.4 Закону України №168/97-ВР.

Суди ж першої та апеляційної інстанцій внаслідок неправильного застосування згаданої норми Закону України «Про податок на додану вартість»помилково дійшли протилежних висновків.

Неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права призвело до ухвалення незаконних судових рішень про задоволення позовних вимог, що відповідно до ст.229 КАС України є підставою для їх скасування та з урахуванням того, що обставини справи встановлені повно і правильно, для ухвалення нового рішення про відмову у позові з наведених підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська задовольнити.

2. Постанову Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2009 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2009 р. у справі №22-а-2427/08-55 (А38/208-07 номер справи у суді першої інстанції) скасувати.

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Дніпровська хвиля»відмовити.

3. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіБившева Л.І. Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. Федоров М.О.