Ухвала суду № 15596719, 13.04.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" квітня 2011 р. м. КиївК-175/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.,

за участю секретаря:Альошиної Г.А.,

за участю представників позивача:Собка О.В., відповідача:Горошко Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області

на постанову Господарського суду Харківської області від 17.05.2007 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2007 р.

у справі № АС-27/102-07

за позовом Дочірньої компанії «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»в особі філії Газопромислового управління «Шебелинкагазвидобування»

до Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»в особі філії Газопромислового управління «Шебелинкагазвидобування»(далі позивач) звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області (далі відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Господарського суду Харківської області від 17.05.2007 р. (суддя О.О.Мамалуй), залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2007 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя О.І.Сіренко, судді А.М.Григоров, З.Г.Подобайло), позовні вимоги задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 12.04.2005 р. №0001942301/0, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Задоволення позовних вимог судами попередніх інстанцій мотивовано посиланнями на п.1.4 ст.1, пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР з наступними змінами та доповненнями (далі Закон України №168/97-ВР), застосувавши які суди дійшли висновку, що бартерний характер здійснення операцій з векселем не впливає на право позивача включити витрати зі сплати податку на додану вартість до складу податкового кредиту підприємства.

Не погодившись з постановленими у справі судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано положення Закону України №168/97-ВР, зокрема приписи п.4.8 ст.4, пп.7.4.2 п.7.4 ст.7, відповідно до яких податок на додану вартість не додається до номіналу векселя, що виключає можливість формування податкового кредиту у платника податку на додану вартість, який отримує такий вексель за борговими зобовязаннями по операції з поставки товарів.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує з мотивів її необґрунтованості та просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок, викладений у проміжному акті перевірки від 08.04.2005 р. №239/23-104/00153146, про порушення позивачем п.4.5, п.4.8 ст.4, пп.7.4.1, пп.7.4.2, п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР, що призвело до заниження податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 8.568.335,72 грн..

Зазначений висновок повязаний з обставинами справи, відповідно до яких позивачем 31.01.2004 р. було укладено договір міни №3101-04/УГВ з Державним дочірнім підприємством «Ділове співробітництво», предметом якого була поставка товарів (нафтопродуктів), розрахунок за яку здійснюється без платежу грошовими коштами, а шляхом передачі простих векселів. На виконання умов договорів позивач у січні 2004 року поставив товар в асортименті, наведеному в додатку від 31.01.2004 р. №1, на загальну суму 51.261.725,71 грн. (у т.ч. ПДВ 8.543.620,95 грн.), а Державне дочірнє підприємство «Ділове співробітництво»поставило позивачу прості векселі на суму 51.261.725,71 грн. (у т.ч. ПДВ 8.543.620,95 грн., який було додано до номіналу векселів), векселедавцем яких було ТОВ «Кристал-Аметист». На підставі податкових накладних, отриманих від Державного дочірнього підприємства «Ділове співробітництво»та виписаних на вартість вказаних простих векселів, позивачем було віднесено до складу податкового кредиту у січні 2004 року податок на додану вартість у сумі 8.543.620,95 грн..

Наполягаючи на законності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, відповідач вказує на те, що операція міни товарів на простий вексель є операцією купівлі-продажу, а простий вексель засобом розрахунків за придбаний товар. Така операція в силу вимог пп.3.2.1 п.3.2 ст.3 Закону України №168/97-ВР не є обєктом оподаткування податком на додану вартість, а тому у платника податку не виникає право на формування податкового кредиту за її наслідками.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано не погодились з доводами контролюючого органу стосовно того, що така операція не може вважатися операцією поставки, зважаючи на наступне.

Так, п.1.4 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994р. №334/94-ВР з наступними змінами та доповненнями (далі Закон України №334/94-ВР) встановлено, що цінний папір документ, що засвідчує право володіння або відносини позики та відповідає вимогам, установленим законодавством про цінні папери.

Відповідно до п.1.6 ст.1 Закону України №334/94-ВР передбачено, що товарами є матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення. Зазначене правило поширюється на всі цінні папери, в тому числі і векселі. Таким чином, в усіх операціях, крім операцій з випуску та погашення, векселі виступають як товар згідно з правилами податкового законодавства, а відтак передача векселя, раніше емітованого третьою особою, не є формою грошових розрахунків за придбані платником податку товари та послуги.

У свою чергу, господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, у результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг), є бартерною згідно з п.1.19 ст.1 Закону України №334/94-ВР.

За таких обставин в операціях з використанням векселів, раніше емітованих третіми особами, такі векселі виступають як товар, що передається у межах бартерних операцій.

При цьому передача векселя (зокрема, у порядку індосаменту), раніше емітованого третьою особою, для компенсації вартості придбаних платником податку товарів чи послуг супроводжується переходом права власності на такий вексель, з огляду на що така операція є поставкою товару згідно з п.1.4 ст.1 Закону України №168/97-ВР.

Що ж стосується виникнення у позивача права на податковий кредит за наслідками такої операції, то суди мали врахувати, що особливості оподаткування податком на додану вартість операцій з використанням векселів установлені п.4.8 ст.4 Закону України №168/97-ВР. Зазначений пункт регулює нарахування податку на додану вартість під час здійснення операцій з поставки товарів (послуг), які є обєктом оподаткування згідно з п.3.1 ст.3 цього Закону, під забезпечення боргових зобовязань покупця, надане такому платнику податку у формі простого або переказного векселя або інших боргових інструментів, випущених таким покупцем або третьою особою.

Відповідно до абз.3 п.4.8 ст.4 зазначеного Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), векселі отримані, але не оплачені платником податку, або видані, але не оплачені платником податку, не змінюють сум податкових зобовязань або податкового кредиту такого платника податку, незалежно від видів операцій, по яких такі векселі використовуються. Наведені законодавчі приписи поширюються на всі векселі, визначені у п.4.8 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість. При цьому норма п.4.8 ст.4 вказаного Закону є спеціальною відносно інших норм Закону, які визначають обєкти оподаткування (п.3.1 ст.3 цього ж Закону), а також правила оподаткування податком на додану вартість цінних паперів (пп.3.2.1 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість»).

З правового аналізу вказаних законодавчих приписів вбачається, що законодавець виникнення податкових зобовязань та податкового кредиту повязував саме з фактом оплати векселя, який не був встановлений під час судового розгляду справи, відтак судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати такими, що відповідають вимогам ст.159 КАС України.

Судовим інстанціям слід було дати належну правову оцінку висновкам контролюючого органу про відсутність у позивача права на включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість у спірних правовідносинах саме з урахуванням їх наведеного законодавчого регулювання.

Оскільки зазначені обставини справи, не були зясовані, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, і це порушення вимог ч.4, ч.5 ст.11 КАС України не може бути усунено судом касаційної інстанції з урахуванням меж касаційного перегляду справи, встановлених ст.220 КАС України, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій ухвалі, виконати вимоги процесуального законодавства, зокрема ч.4 та ч.5 ст.11 КАС України щодо зясування всіх обставин у справі, ст.86 цього Кодексу щодо оцінки доказів та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області задовольнити частково.

2. Постанову Господарського суду Харківської області від 17.05.2007 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2007 року у справі № АС-27/102-07 скасувати.

Справу № АС-27/102-07 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М.

Судді:Бившева Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Федоров М.О.