Ухвала суду № 15590944, 01.02.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 лютого 2011 року м. КиївК-25796/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГолубєвої Г.К.

СуддівКарася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2008 року

та постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23.11.2007 року

по справі № 2-а-779/07 (№ 22-а-4265/08)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Свиспан Лімітед”

до Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Свиспан Лімітед” звернулось до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції від 20.08.2007 року № 0000932341/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2007 року у розмірі 211511 грн.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 23.11.2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2008 року по даній справі позов задоволено повністю; визнано нечинним спірне податкове повідомлення-рішення, з огляду на обґрунтованість позовних вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, в позові відмовити повністю, посилаючись на неправильне застосування судами норм пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної у період з 25.07.2007р. по 14.08.2007р. позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2007 року, складено акт від 14.08.2007 року № 327/23-32358806, в якому зазначено, що в порушення п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” завищено суму бюджетного відшкодування за травень 2007 року на 211511 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, 20.08.2007 року відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000932341/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2007 року у розмірі 211511 грн.

Додатково судами встановлено, що між ТОВ “Свиспан Лімітед” та ПП “Ерідан-Південь” 01.01.2007р. було укладено договір № ЕРД/ТС-07, за умовами якого останнє зобовязувалося постачати першому, а той, в свою чергу, приймати та оплачувати деревину дровяну для технологічних потреб, баланси, тріску технологічну (товар).

Факт виконання умов договору сторонами протягом квітня 2007 року судами встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 1.7. ст. 1, абз. 1, 2 пп. 7.4.1. п. 7.4., абз. 3 пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим законом; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 1.8. ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” бюджетне відшкодування сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1. цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При відємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1. цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пп. 7.7.2. п. 7.2. ст. 7 вказаного Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1. цього пункту, має відємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); залишок відємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в наступному податковому періоді в даному випадку є фактична оплата ним сум такого податку продавцю товарів (послуг) у попередньому податковому періоді, яка позивачем здійснена, що підтверджується дослідженими судами матеріалами справи.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги, порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції відхилити.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2008 року та постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23.11.2007 року по справі № 2-а-779/07 (№ 22-а-4265/08) залишити без змін.

Справу № 2-а-779/07 (№ 22-а-4265/08) повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.

Судді підписКарась О.В.

підписРибченко А.О.

підписФедоров М.О.

підписШипуліна Т.М. Суддя Г.К. Голубєва