Постанова № 15566590, 05.05.2011, Харківський апеляційний господарський суд

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“28”квітня 2011 року Справа № 22/76

Колегія суддів у складі

головуючий суддя Істоміна О.А. судді Барбашова С.В., Білецька А.М.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача Демянова М.М. директор, ОСОБА_1., дов. № 75 від 20.10.2010 року (копія у справі)

відповідача не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий будинок “ЕФКО - Харків”, м. Харків (вх. № 993П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 18 листопада 2010 року по справі № 22/76

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий будинок “ЕФКО-Харків”, м.Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Молочна Рівєра”, смт. Чутово, Полтавська область

про стягнення 214846,90 грн., -

встановила:

У червні 2009 року позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення заборгованості та штрафних санкцій в сумі 264846,90 грн. за неналежне виконання умов договору поставки № ПЖ-09-07 від 20.06.2007 року, яка була уточнена заявою №276 від 30.10.2009 року до суми 214846,90 грн., з яких сума основного боргу складає 190000 грн. та неустойка 24846,90 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 18 листопада 2010 року (суддя Георгієвський В.Д.) у задоволенні позову відмовлено.

Позивач, з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області по справі №22/76 від 18 листопада 2010 року скасувати, посилаючись на невірне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а також не надання обєктивної оцінки наданим позивачем доказам, які підтверджують факт отримання товару відповідачем: первинних документів (товарних накладних, довіреностей), доказів взаємозвірки між сторонами (актів звірки) та доказів часткової сплати боргу відповідачем.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24 березня 2011 року за клопотанням позивача розгляд апеляційної скарги по даній справі відкладено на 28 квітня 2011 року.

Відповідач своїм правом на участь при розгляді апеляційної скарги не скористався, докази його належного повідомлення про час та місце судового засідання знаходяться в матеріалах справи.

Колегія суддів, беручи до уваги наявність в справі доказів належного повідомлення сторін про розгляд справи, явку сторін не визнано обовязковою, а також враховуючи, що в матеріалах справа достатньо документального обґрунтування для вирішення господарського спору по суті, вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, їх юридичну оцінку в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, 20 червня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий будинок “ЕФКО-Харків” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Молочна Рівєра” укладено договір постачання № ПЖ-09-07.

Відповідно до умов договору позивач зобовязався постачати, а відповідач прийняти товар та оплатити його на умовах та в строк, передбачених договором.

Звертаючись до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, позивач послався на те, що ним було поставлено відповідачу товар на загальну суму 2687000,00 грн.

Як стверджує позивач, відповідач на підставі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей товар отримав, але розрахувався частково, в звязку з чим станом на момент звернення до господарського суду його заборгованість склала 240000,00 грн.

В обґрунтування факту поставки товару відповідачу позивачем були надані договір та специфікації №№ 1, 2 до нього, відповідні видаткові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, інші первинні документи бухгалтерського обліку, акти звірки взаєморозрахунків між сторонами, докази часткової оплати отриманого товару відповідачем, претензія з вимогою про сплату заборгованості з доказами її надсилання відповідачу (том 1, аркуш справи 16-116).

Крім того, 16 листопада 2010 року позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, в якій повідомив про часткову сплату заборгованості відповідачем в сумі 50000,00 грн., в звязку з чим просив суд стягнути з відповідача на свою користь 190000,00 грн. основного боргу та неустойку в розмірі 24846,90 грн.

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції відповідач зазначив, що довіреності, якими позивач підтверджує факт отримання товару відповідачем, підписано невідомою особою, підписи на видаткових накладних та довіреностях не співпадають з підписами осіб, які мають право підписувати відповідні документи на підприємстві відповідача.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 23 лютого 2010 року за клопотанням відповідача про призначення судової експертизи видаткових накладних на предмет дійсності підпису керівника підприємства, підписів осіб, відбитків печатки та штампу відповідача, по справі призначено судову експертизу, проведення якої було доручено експертам Полтавського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені заслуженого проф.М.С.Бокаріуса.

В звязку з відсутністю у штаті Полтавського відділення Харківського НДІ судових експертиз фахівців відповідних спеціальностей, матеріали справи № 22/76 були повернуті до господарського суду Полтавської області.

24 березня 2010 року матеріали справи № 22/76 були направлені до Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені заслуженого проф.М.С.Бокаріуса.

В звязку з ненаданням додаткових матеріалів щодо вільних зразків, підписів та почерків зазначених в клопотання експерта осіб, а також в звязку з відсутністю направлення доказів про сплату відповідачем рахунку вартості робіт по проведенню експертизи, матеріали справи № 22/76 були знову повернуті до господарського суду Полтавської області.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні визнав недоведеним факт отримання відповідачем товару, пославшись на те, що дійсність підпису керівника підприємства, підписів осіб, відбитків печатки та штампу відповідача на документах, які підтверджують отримання ним товару, потребує експертного дослідження, та враховуючи відмову позивача від проведення експертизи, зазначив про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Проте, колегія суддів не погоджується з даними висновками місцевого господарського суду, оскільки з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції при розгляді справи в порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України не взято до уваги та не надано належної оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не зясування судом всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, що, в свою, чергу призвело до невірного застосування норм матеріального права до даних правовідносин.

Так, суд першої інстанції при дослідженні та оцінки наданих позивачем доказах обмежився лише посиланням на документально необґрунтовані твердження відповідача про їх неналежність в підтвердження факту отримання товару відповідачем, в той же час не надав належної уваги тому факту, що дані документи складені у встановленій законом письмовій формі та підписані особами, відповідальними за здачу і приймання матеріальних цінностей, а також завірені печаткою підприємства відповідача; судом необґрунтовано надано перевагу факту відсутності експертного висновку на предмет дійсності підписів відповідальних осіб та взагалі не вивчались зібрані позивачем документи бухгалтерського обліку господарської діяльності на підтвердження факту передачі відповідачу товару та його отримання відповідачем; судом першої інстанції не надано ніякої оцінки доказам часткової оплати товару відповідачем, у тому числі і після направлення позивачем претензії про сплату заборгованості за спірним договором; судом проігноровано наявність в матеріалах справи доказів на підтвердження неодноразового вжиття позивачем заходів щодо проведення звірки між сторонами по справі та ігнорування відповідачем проведення такої звірки, а також ненадання до суду відповідного акту за її результатами, що є також невиконання вимог ухвали господарського суду від 03.12.2009 р., також судом в рішенні не звернуто увагу на той факт, що матеріали справи були повернуті з експертної установи в тому числі і через несплату відповідачем виставленого рахунку на проведення експертизи.

На підставі викладених обставин та документальних доказів на їх підтвердження, які не були досліджені судом першої інстанції під час вирішення даного спору, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № ПЖ-09-07 від 20.06.2007 року в розмірі 214846,90 грн., з яких сума основного боргу складає 190000,00 грн. та неустойка 24846,90 грн.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Слід зазначити, що за своєю правовою природою правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем, носять характер зобовязань, які випливають з договору поставки.

У звязку з тим, що стаття 712 Цивільного кодексу України вказує на те, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, то відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. При цьому, покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до видаткових накладних, належним чином засвідчені копії яких додані до матеріалів справи, в період з 19.06.08р. по 26.09.06р. позивач поставив, а відповідач прийняв товар через своїх представників, що діяли за довіреностями, які знаходяться в матеріалах справи на загальну суму 2687000,00 грн. (том 1, аркуш справи 22-46).

Посилання відповідача на те, що надані у якості доказу видаткові накладні та довіреності є неналежними доказами, не відповідає дійсності.

Первинні документи - накладні, довіреності на одержання цінностей (том 3, аркуш справи 112-136) оформлені належним чином, зокрема, на довіреностях містяться дані про особу, яка уповноважена на одержання товарно-матеріальних цінностей, що підтверджується підписами директора, головного бухгалтера та скріплені печаткою підприємства і відповідають вимогам Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р №99 ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 червня 1996р. за №293/1318).

Факт підписання видаткових накладних сторонньою, не уповноваженою особою не містить належного документального обґрунтування.

Колегія суддів вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про недоведеність факту отримання відповідачем товару, в звязку з тим, що дійсність підпису керівника підприємства, підписів осіб, відбитків печатки та штампу відповідача на документах, які підтверджують отримання ним товару, потребує експертного дослідження, оскільки згідно статті 42 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта для господарського суду не є обовязковим і оцінюється господарським судом за правилами статті 43 цього Кодексу України, тобто разом з іншими доказами в їх сукупності.

Отже, наявність чи відсутність будь-яких зобовязань сторін підтверджується перш за все первинними документами договором, накладними, рахунками, тощо.

В даному випадку, заборгованість відповідача підтверджується наданими позивачем належним чином завіреними копіями первинних документів видатковими накладними, довіреностями, іншими документами, які містять вичерпні відомості про господарські операції між сторонами, підтверджують їх здійснення, зокрема факт отримання відповідачем товару, а також свідчать про наявність заборгованості відповідача перед позивачем у визначеній сумі.

Згідно до укладених між сторонами специфікацій до договору ПЖ № 09-07 від 20.07.2007 р. умови оплати товару: відстрочка 15 днів.

Однак відповідач свої зобовязаннящодо оплати товару в обумовлений термін передбачений не здійснив, за отриманий товар розрахувався частково, про що свідчать копії наданих до матеріалів справи банківських виписок (том 1, аркуш справи 47-116). Станом на час звернення до господарського суду заборгованість відповідача складала 240000,00 грн.

Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником зобовязання не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги.

Матеріалами справи підтверджено, що 11.02.2009 р. позивач звернувся до відповідача з претензією (вих. № 1/2) на суму заборгованості 370000,00 грн. Також, позивачем до матеріалів справи надані належні докази на підтвердження направлення та отримання зазначеної претензії відповідачем (том 1, аркуш справи 16,17).

В свою чергу відповідач суму боргу не заперечував та, як вбачається з матеріалів справи, після отримання претензії частково сплачував борг позивачу, в звязку з чим сума основної заборгованості була позивачем зменшена до 190000,00 грн.

Необхідно звернути увагу на те, що згідно банківських виписок, які залучено в якості доказу до матеріалів справи, підставою сплати вказано саме договір поставки № ПЖ 09-07 від 20.06.2007 р.

Таким чином, вчинення відповідачем дій щодо часткової оплати товару свідчить про визнання останнім договірних стосунків між сторонами та визнання свого обовязку щодо сплати суми боргу за отриманий товар відповідно до умов укладеного договору.

У даному випадку має місце неналежне виконання відповідачем грошових зобовязань, що випливають з договору поставки № ПЖ 09-07 від 20.06.2007 р.

Крім того, в матеріалах справи містяться підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками їх підприємств двосторонні акти звірки взаємних розрахунків від 31.10.2008 р. на суму 884000,00 грн., акт від 31.03.2009 р. на суму 290000,00 грн., акт від 06.10.2010 р. на суму 190000,00 грн., які відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України приймається до уваги колегією суддів не лише в якості доказу проведення та відображення сторонами певних господарських операцій, а й доказом на підтвердження фактичної поставки позивачем товару за спірними накладними та наявності у відповідача боргу в означеній сумі. Дані, що відображені в даному акті звірки не спростовані відповідачем належними доказами.

При цьому, колегія суддів вважає необхідним зауважити, що дійсно акт звірки бухгалтерів за своєю правовою природою є тільки документом, по якому бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Між тим, акт звірки має складатись виключно на підставі даних бухгалтерського обліку і первинних документів.

Також, позивачем до суду апеляційної інстанції надані первинні документи бухгалтерського обліку, а саме оборотно-сальдові відомості по рахунку 361 «Контрагенти»за період з 01.01.09р.15.12.09р., які свідчать, що на вказаний період у відповідача обчислюється заборгованість перед позивачем в розмірі 190000,00 грн. (том 2, аркуш справи 37-39).

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських правовідносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, представлені позивачем документальні докази та матеріали справи в їх сукупності, повністю свідчать про наявність у відповідача основного боргу перед позивачем в сумі 190000,00 грн. за отриманий товар відповідно до договору поставки № ПЖ-09-07 від 20.06.2007 року.

Відповідно до частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

На підставі пункту 9.2 договору у випадку порушення строку грошового зобовязання покупець (відповідач у справі) сплачує постачальнику (позивач у справі) неустойку (штраф) в розмірі 0,5 % від вартості несвоєчасного виконання зобовязання, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожний день прострочки за період з моменту порушення зобовязання до повного його виконання.

Оскільки, факт порушення відповідачем зобовязання щодо своєчасної сплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи, неустойка в сумі 24846,90 грн.нарахована позивачем у відповідності з умовами договору, підтверджується наданим розрахунком, тому у позивача є всі правові підстави вимагати її стягнення.

За таких обставин, заявлені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 214846,90 грн., з яких сума основного боргу складає 190000 грн. та неустойка 24846,90 грн. є обґрунтованими, підтвердженими документально та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив помилковий та передчасний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки не надав належної оцінки наведеним обставинам, доказам наданим позивачем в їх сукупності.

Отже, позивачем на підтвердження позовних вимог та обставин, викладених в апеляційній скарзі, надані належні документальні докази, які знаходяться в матеріалах справи, та свідчать про правомірність позовних вимог, тоді як відповідачем не надано належних аргументованих доказів, які б спростовували заявлену до стягнення суму.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, в звязку з її юридичною та фактичною обґрунтованістю, і наявності фактів для скасування оскаржуваного рішення з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

З огляду на зазначене та керуючись статтями 32-34, 43, 99, 101, 102, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 3, 4 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, -

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий будинок “ЕФКО - Харків”, м. Харків задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 18 листопада 2010 року по справі №22/76 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Молочна Рівєра” (38800, Полтавська область, с. Чутове вул. Набережна, 5, р/р № 260080103323, МФО 320984 ЗАТ «Прокредит банк», код 33486312) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий будинок “ЕФКО - Харків” (61017, м. Харків, пров. Благоєва, 17, р/р 26003301000217 в ХВ ВАТ «ВТБ»Банк, МФО 350631, код 33119544) 190000,00 грн. основного боргу, 24846,90 грн. пені, витрати по сплаті держмита у розмірі 3722,41 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Судді Барбашова С.В.

Білецька А.М.