Рішення № 15557644, 28.04.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" квітня 2011 р. Справа № 9/029-11

За позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»

До Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

Про стягнення 180791,64 грн.

Суддя Сокуренко Л.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1. (дов. № 09-32/212 від 16.06.2010 р.)

від відповідача: ОСОБА_2. (дов. № б/н від 30.03.2011 р.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд до Господарського суду Київської області передані вимоги Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 180791,64 грн.

Ухвалою суду від 04.02.2011 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 22.02.2011 р.; зобовязано позивача подати: пропозиції стосовно складу осіб, які братимуть участь у справі; оригінали установчих документів (для огляду) та їх копії (для долучення до матеріалів справи), на підставі яких діє Позивач (установчий договір, статут, положення, свідоцтво про державну реєстрацію тощо), довідку з органу статистики про знаходження Позивача в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про включення Відповідача до ЄДРПОУ станом на час винесення даної ухвали; письмове пояснення, яким чином і які саме права позивача порушені відповідачем, з посиланням на відповідні норми чинного законодавства України; оригінали (для огляду) та належним чином завірені копії (для залучення до матеріалів справи), зазначених у позовній заяві документів; уточнений розрахунок зазначених у позовній заяві сум; а також письмові пояснення, в яких зазначити процентні ставки наданого кредиту за весь період, за який позивач просить стягнути заборгованість; зазначити загальну суму коштів, наданих позивачем та суму коштів, яка була сплачена відповідачем із зазначенням періоду; загальну суму процентів, нарахованих відповідачу та суму сплачених процентів відповідачем та інше; зобовязано відповідача подати: оригінали (для огляду) та копії (для залучення до матеріалів справи) статутних документів, копію свідоцтва про державну реєстрацію, копію довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України на дату винесення ухвали, відзив на позов з документальним обґрунтуванням його висновків, письмову інформацію про свої реєстраційні (банківські) рахунки із зазначенням повних банківських реквізитів, довідки з органу статистики про знаходження Відповідача в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, довідки про найменування і номери рахунків Відповідача відкритих у банківських установах або органах Державного казначейства України, інші докази стосовно заявлених вимог.

22.02.2011 року в судове засідання представник позивача зявився, вимоги ухвали суду від 04.02.2011 року не виконав, причин щодо їх не виконання не зазначив; представник відповідача не зявився, вимоги ухвали суду від 04.02.2011 року не виконав, про причини неявки в судове засідання не повідомив.

Ухвалою суду від 22.02.2011 року розгляд справи відкладено на 22.03.2011 р., у звязку з неявкою в судове засідання представника відповідача; зобовязано сторін виконати вимоги ухвали суду 04.02.2011року.

Ухвалою суду від 01.03.2011 року внесено виправлення в ухвалі господарського суду Київської області, а саме вірно зазначено дату відкладення розгляду справи 31.03.2011 р.

31.03.2011 року через загальний відділ господарського суду Київської області надійшло клопотання № б/н від 31.03.2011 року, в якому представник відповідача просить суд про фіксацію судового процесу у справі № 9/029-11 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Судом дане клопотання відповідача розглянуто та задоволено.

В судовому засіданні для всебічного та обєктивного розгляду справи представниками сторін подано клопотання про продовження строку розгляду спору.

Частиною третьою статті 69 Господарсько-процесуального кодексу встановлено, що у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Судом клопотання розглянуто та задоволено.

Крім того, представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи, у звязку з проведенням між сторонами звірки взаєморозрахунків; позивач проти відкладення розгляду справи не заперечує.

Ухвалою суду від 31.03.2011 року продовжено строк розгляду спору та розгляд справи відкладено на 12.04.2011 р.; зобовязано позивача надати в судове засідання оригінали документів (для огляду), копії яких додано до матеріалів позовної заяви; зобовязано відповідача виконати вимоги ухвали суду від 22.02.2011 року.

12.04.2011 року через загальний відділ господарського суду Київської області надійшло клопотання від відповідача, в якому просить суд витребувати у позивача графік оплати основної суми кредиту по кредитному договорі про відкриття кредитної лінії № 129/08 та графік оплати процентів за користування кредитом по кредитному договорі про відкриття кредитної лінії № 129/08.

Суд розглянувши клопотання відповідача, залишив його без задоволення, так як умови сплати кредиту та процентів, встановлені договором, який долучений до матеріалів справи.

12.04.2011 р. представником відповідача подано до суду клопотання б/н від 12.04.2011 р. про призначення колегіального розгляду справи, мотивуючи клопотання складністю спору, що розглядається.

Розглянувши подане клопотання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, суд вважає його таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до частини першої ст.46 Господарського процесуального кодексу України, справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У клопотанні взагалі не викладені підстави та мотиви для призначення розгляду справи колегіально у складі трьох суддів.

Окрім того, предметом судового розгляду в цій справі є стягнення 180791,64 грн., тобто справа № 9/029-11 не може бути віднесена до складних справ.

Ухвалою суду від 12.04.2011 року клопотання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про призначення колегіального розгляду справи № 9/029-11 залишено без задоволення.

Крім того, 12.04.2011 року через загальний відділ господарського суду Київської області представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, з підстав зазначених у відзиві, а також заяву про застосування строку позовної давності по пені.

12.04.2011 року в судовому засіданні судом оголошено перерву на 19.04.2011 року.

19.04.2011 року через загальний відділ господарського суду Київської області представником відповідача подано клопотання про призначення по справі № 9/029-11 судово-бухгалтерської експертизи.

В обґрунтування свого клопотання, відповідач посилається на те, що деякі із наданих позивачем виписок містять не зрозумілі для відповідача призначення, а також не стосуються предмету спору платежу, а також вважає що для встановлення заборгованості по кредиту потрібні спеціальні знання в галузі права.

Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєї ініціативи у випадках призначення господарським судом експертизи (ч.2 ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 41 ГПК України для розяснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість зазначеного клопотання виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу»судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Експертиза - це науковий, дослідницький шлях до висновків, які формулюються у висновку експерта, про фактичні обставини справи.

Відповідно до п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.11.2006 р. N 01-8/2651 "Про деякі питання призначення судових експертиз" судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо особа подала клопотання про призначення експертизи, а інші особи проти клопотання заперечують, суд вирішує клопотання, виходячи з мотивів заявленого клопотання та необхідності використання спеціальних знань для встановлення обставин, що мають значення для справи.

Відповідач в судовому засіданні 19.04.11 р. не надала суду пояснень щодо експертної установи, яка повинна провести експертизу; не повідомила, яким чином сформульоване нею питання вплине на встановлення даних, що входять до предмету доказування у даній справі, а також не зазначила про згоду Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 оплатити вартість такої експертизи.

Оскільки, судова експертиза повинна призначається судом лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, а зазначені у клопотанні відповідача про призначення експертизи питання є необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на законі, суд дійшов до висновку про залишення даного клопотання без задоволення.

В судовому засіданні для всебічного та обєктивного розгляду справи представником відповідача подано клопотання про продовження строку розгляду спору.

Частиною третьою статті 69 Господарсько-процесуального кодексу встановлено, що у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Судом клопотання розглянуто та задоволено.

19.04.2011 року в судове засідання представник позивача не зявився, про причини неявки в судове засідання не повідомив.

Відповідно до частини першої п. 1 ст. 77 ГПК України, в разі незявлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу господарський суд відкладає розгляд справи.

Ухвалою суду від 19.04.2011 року продовжено строк розгляду спору, розгляд справи відкладено на 28.04.2011 р.; зобовязано позивача надати в судове засідання оригінали документів (для огляду), копії яких додано до матеріалів позовної заяви; довідку про детальний розрахунок заборгованості по відсоткам в сумі 4899,32 грн., в тому числі прострочена заборгованість по відсоткам в сумі 2410,39 грн.; клопотання відповідача про призначення експертизи залишено без задоволення. Явку повноважних представників сторін визнано обовязковою.

15.04.2011 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшла зустрічна позовна заява про розірвання кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 129/08, як вбачається з конверту зустрічна позовна заява направлена 12.04.2011 року через поштове відділення.

Ухвалою суду від 19.04.2011 року зустрічну позовну заяву з доданими документами повернуто Фізичній особі підприємцю ОСОБА_3 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 63, ст. 60 ГПК України.

28.04.2011 року в судове засідання представники сторін зявилися; позивач вимоги ухвали суду від 19.04.2011 року не виконав; документів витребуваних ухвалою суду не надав та не надіслав, свої позовні вимоги підтримав та просить суд задовольнити позов повністю; відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши документи, додані до позовної заяви, дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи та заслухавши представників позивача та відповідача господарський суд Київської області,-

ВСТАНОВИВ:

25.04.08 р. року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (відповідачем) укладено договір про відкриття кредитної лінії № 129/08 (договір).

Відповідно п. 1.7 договору кредитна лінія це форма кредиту, за якою протягом встановленого терміну, відповідач має право повністю або частково отримувати кредит в межах максимально дозволеної банком суми. Відновлювальна кредитна лінія передбачає поновлення кредитування, в терміни, обумовлені договором, після погашення кредиту, в межах сум, щоб загальна заборгованість не перевищувала ліміту кредитної лінії.

Згідно з п. 2.1 договору позивач зобовязується надати відповідачу кредит шляхом відкриття кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 300000,00 грн., на умовах, передбачених цим договором, а відповідач зобовязується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором.

14.04.09 р. між сторонами підписано договір про внесення змін до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 129/08 (договір 2), відповідно до якого п. 2.1 договору доповнено абзацом наступного змісту: ліміт кредитної лінії зменшується за наступним графіком:

1.з 01.07.09 р. ліміт встановлюється у сумі 270000,00 грн.;

2.з 03.08.09 р. ліміт встановлюється у сумі 220000,00 грн.;

3.з 01.09.09 р. ліміт встановлюється у сумі 170000,00 грн.;

4.з 01.10.09 р. ліміт встановлюється у сумі 85000,00 грн.

25.04.08 р. позивачем було відкрито відповідачу кредитну лінію у сумі 300000,00 грн., ліміт якої зменшувався з 01.07.09 р. до 270000,00 грн.; з 03.08.09 р. до 220000,00 грн.; з 01.09.09 р. до 170000,00 грн.; з 01.10.09 р. до 85000,00 грн.

На підтвердження відкриття кредитної лінії позивачем надано виписку з особового рахунку відповідача від 25.04.08 р., відповідно до якої відповідачу надано у користування 300 000,00 грн.

Про належне виконання позивачем своїх зобовязань за кредитним договором свідчить також і відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення банком умов кредитного договору.

Відповідач проти відкриття кредитної лінії в судовому засіданні не заперечував.

Датою остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту є 23 жовтня 2009 року. У разі несвоєчасного погашення суми, що перевищує ліміт кредитної лінії, датою остаточного повернення всіх коштів за кредитною лінією є пятий робочий день з дня, у якому сталося таке перевищення (п. 2 договору).

Як вбачається зі змісту банківської довідки, долученої до позовної заяви, станом на 23.10.09 р. заборгованість відповідача складала 174758,17 грн.

Відповідно до умов договору 2 з 01.10.09 р. ліміт кредитної лінії зменшився до суми 85000,00 грн.

Тобто, станом на день повернення коштів, ліміт кредитної лінії був перевищений на 89758,17 грн.

За ствердженням позивача, станом на 26.01.11 р. заборгованість відповідача по кредиту складає 125326,37 грн. Відповідач проти зазначеної суми боргу не заперечує.

Рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управне на сторона, у тому числі кредитор має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач в судових засіданнях проти наявності у нього основної суми заборгованості не заперечив; будь-яких доказів проти існування боргу перед позивачем або інших заперечень щодо суми основної заборгованості не надав та не надіслав; доказів розірвання договору або визнання його недійсним суду також не надано.

Так, відповідно до ч.1 ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення обєктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність обєктивного звязку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є обєктом судового пізнання.

Виходячи зі змісту ст.32 ГПК, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Водночас суд не повинен приймати доказів, що не стосуються встановлення обставин у справі.

Частина 2 наведеної статті містить відомий процесуальному праву принцип допустимості доказів (засобів доказування).

Правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер.

Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги про отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів.

Спеціальний характер полягає в обовязковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Разом з тим, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.34 ГПК України).

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Оскільки, станом на день прийняття рішення відповідач не сплатив суму заборгованості по кредиту, а кінцевий термін повернення основної суми кредиту сплинув ще 29 жовтня 2009 р. (яку відповідач, в порушення графіку повернення кредиту, не погасив), судом встановлено, що розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача основної суми кредиту у розмірі 125 326,37 є обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Дії відповідача є порушенням договірних зобовязань (ст. 610 Цивільного кодексу України), тому відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобовязання (ст. 612 Цивільного кодексу України), тому є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 5.3 договору встановлено, що за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або процентів за надання кредиту відповідач сплачує позивачу пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період прострочення та нараховується щоденно.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (п. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції (штраф, пеня) за порушення грошового зобовязання встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Позивачем подана позовна заява 02.02.2011 р., що підтверджується штампом загального відділу господарського суду Київської області.

Відповідно до розрахунку, долученого до позовної заяви, позивач нарахував відповідачу пеню у сумі 50 458,95 грн. за період з 01.07.2009 р. по 26.01.2011 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно розяснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за не виконання або неналежне виконання грошових зобовязань” від 29.04.1994 року № 02-5/293, пеня встановлена чинним законодавством або договором, підлягає сплаті за весь період часу, протягом якого не виконано грошове зобовязання з урахуванням 6-місячного строку позовної давності.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається зі змісту наданого позивачем розрахунку, позивач здійснює нарахування пені за прострочення повернення основної суми кредиту ще до моменту виникнення у відповідача зобовязання по поверненню основної суми кредиту, а також за період, що перевищує 6 місяців.

Водночас, відповідачем подано суду клопотання, в якому він заперечує проти нарахування пені, оскільки вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, який просить суду застосувати.

Статтею 256 ЦК України визначено поняття “позовної давності” як строку, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 253 Цивільного кодексу України, встановлено, що перебіг позовної давності починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язаний його початок.

Статтею 258 Цивільного Кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (зокрема пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

У відповідності до положень ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до частини 3 статті 267 зазначеного Кодексу позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Судом було досліджено матеріали справи та встановлено, що строк позовної давності для позову про стягнення неустойки, передбаченої п. 5.3 договору, сплинув 29.10.2010 р.., тобто до звернення позивача з позовом, який було подано до господарського суду 02.02.2011 р., про що відповідачем у справі зроблено заяву до винесення рішення, у звязку з чим суд задовольняє клопотання відповідача щодо застосування строків позовної давності щодо позовної вимоги про стягнення 50458,95 грн. пені.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені, нарахованої на суму неповернутого кредиту задоволенню не підлягають, у звязку з пропущенням строку позовної давності.

Аналогічна правова позиції щодо застосування строків позовної давності викладена у постанові Київського апеляційного господарського суду від 23.02.11 р. та постанові Вищого господарського суду України від 27.04.2011 р. у справі № 4/199-10.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача відсотки за користування кредитною лінією у сумі 4899,32 грн., у тому числі прострочених 2410,39 грн.

Відповідно до п. 3.2 договору проценти за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються відповідачем, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 20 % річних. Проценти нараховуються щомісячно в день, що передує передостанньому робочому дню за період з першого по останній календарний день звітного місяця.

14.04.09 р. між сторонами підписано договір про внесення змін до кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 129/08 (договір 2), відповідно до якого процентна ставка збільшилася до 23 % річних.

Крім того, сторонами погоджено, що у випадку порушення відповідачем встановленого п. 2.2 договору строку остаточного повернення всіх отриманих сум кредиту, відповідач надалі сплачує відсотки за неправомірне користування кредитом у розмірі 26 % річних (п. 4 договору 2).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Позивачем надано довідку, відповідно до якої відповідач має заборгованість по відсотках за користування у сумі 4899,32 грн., у тому числі прострочених 2410,39 грн. без будь-якого розрахунку зазначених сум.

Ухвалами суду від 04.02.11 р., від 22.02.2011 р. та іншими позивача було зобовязано надати суду уточнений розрахунок зазначених у позовній заяві сум, в якому зазначити процентні ставки наданого кредиту за весь період, за який позивач просить стягнути заборгованість; зазначити загальну суму коштів, наданих позивачем та суму коштів, яка була сплачена відповідачем із зазначенням періоду; загальну суму процентів, нарахованих відповідачу із зазначенням суми сплачених процентів відповідачем та інше.

Крім того, у судових засіданнях суд неодноразово звертався до позивача з проханням надати будь-який розрахунок нарахованих позивачем відсотків за користування кредитною лінією; зазначити період, за який вони нараховані, відсоткові ставки та суми, на які вони нараховані; надати пояснення щодо нарахованих 4899,32 грн. та обґрунтувати суму 2410,39 грн., яка у довідці зазначена як «у тому числі прострочених 2410,39 грн.», що підтверджується записами фіксації судового процесу.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та в усних поясненнях заперечує проти суми нарахованих відсотків та звертає увагу на той факт, що позивачем не надано будь-якого розрахунку зазначених сум.

Витребувані судом пояснення та уточнений розрахунок зазначених сум є необхідними для здійснення судом перевірки такого нарахування, проте позивач ні в усному, ні в письмовому вигляді не надав обґрунтованих пояснень щодо виникнення сум, на які здійснюється нарахування відсотків, а також не обґрунтував період їх нарахування.

Статтею 81 ГПК України встановлено, що господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не зявився на виклик у засідання господарського суду і його незявлення перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до розяснень Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994р. № 02-5/612 “Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 ГПК України” при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 цієї статті можливо лише за наявності, таких умов: позивач не подав витребувані документи чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин.

Представник позивача вимоги ухвал суду щодо надання обґрунтованого розрахунку нарахованих відсотків не виконав, уточненого розрахунку також не надав та не надіслав, в результаті чого суд позбавлений можливості здійснити перерахунок обґрунтованості розміру та періоду нарахованих відсотків..

Отже, враховуючи вказану норму процесуального законодавства та беручи до уваги те, що позивачем без поважних причин не надані суду документи, які були неодноразово витребувані судом та є необхідними для здійснення перерахунку та, як наслідок, вирішення спору по суті, суд залишає позовну вимогу позивача про стягнення 4899,32 грн., у тому числі прострочених 2410,39 грн. відсотків за користування кредитною лінією без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 143,49 грн. пені за простроченими відсотками, нарахованими на суму 5909,13 грн., 5791,44 грн., 4026,79 грн та 2410,39 грн. за період з 01.09.2009 р. по 26.01.2011 р.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (п. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції (штраф, пеня) за порушення грошового зобовязання встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно розяснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за не виконання або неналежне виконання грошових зобовязань” від 29.04.1994 року № 02-5/293, пеня встановлена чинним законодавством або договором, підлягає сплаті за весь період часу, протягом якого не виконано грошове зобовязання з урахуванням 6-місячного строку позовної давності.

Водночас, оскільки позовну вимогу про стягнення 4899,32 грн., у тому числі прострочених 2410,39 грн. відсотків за користування кредитною лінією залишено без розгляду, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення 143,49 грн. пені, нарахованих на суму заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитною лінією, також залишається без розгляду у звязку з неможливістю їх перевірки.

На підставі ст.49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, повязані з розглядом справи покладаються при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, враховуючи те, що позовні вимоги задоволені в сторону Позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 525, 526, 1048, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 193, 230 Господарського кодексу України, господарський суд Київської області,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (08700, АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_1) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем, на користь Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (01001, м. Київ, пров. Шевченка,12, код ЄДРПОУ 00039002) 125 326 (сто двадцять пять тисяч триста двадцять шість) грн. 37 коп. заборгованості за основною сумою кредиту; державне мито у сумі 1253 (одна тисяча двісті пятдесят три) грн. 26 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 163 (сто шістдесят три) грн. 56 коп.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. Позов в частині стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 4899,32 грн. (в тому числі прострочених 2410,39 грн.) та 143,49 грн. пені залишити без розгляду.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя Л.В. Сокуренко

Рішення суду підписане 13.05.2011 р.

Суддя Сокуренко Л. В.