Рішення № 15553345, 05.05.2011, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "05" травня 2011 р.Справа № 9/5007/36/11

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Алексєєва М.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1. дов.б/н від 01.02.2011року

від відповідача: не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Обласний торговий центр" (м.Житомир)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фламінго" (м.Житомир)

про визнання Додаткової угоди від 12.05.10р. №210 до договору суборенди від 01.07.97р. №210 недійсною

Публічне акціонерне товариство "Обласний торговий центр" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фламінго", в якій просить визнати недійсною додаткову угоду від 12 травня 2010 р. до договору оренди №210 від 01.07.1997р.

Позов мотивований тим, що відповідно до договору оренди №210 від 01.07.1997р. ТОВ "Торговий центр" (в подальшому змінило організаційно-правову форму на публічне акціонерне товариство та назву на "Обласний торговий центр") передало в оренду ТОВ "Фламінго" нежиле приміщення площею 43 кв.м. та кімнату для господарських потреб площею 7 кв.м. 12.05.2010року між вказаними сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору оренди №210 від 01.07.1997року, якою продовжено термін дії Договору до 2021року. Також сторони зазначеною Угодою погодили виключити з предмету Договору оренди кімнату для господарських потреб площею 7 кв.м.

В судовому засіданні 05.05.2011р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 05.05.2011р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового розгляду був належним чином повідомлений, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення (рекомендованої) кореспонденції ф.119 - 1000203903840.

Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

В порядку ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01 липня 1997 року між ТОВ "Торговий центр" (центр) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фламінго" (орендар) укладено договір оренди №210 (а.с.9- 11), згідно п.1.1. якого у відповідності до умов договору між Торговим центром та ТОВ "Юрис" від 11.12.1996р. та листа останнього від 05.11.1997р. №162/97, центр надає орендарю нежиле приміщення площею 43 кв.м. та кімнату для господарських потреб площею 7 кв.м., розміщене на першому поверсі правого крила будівлі за адресою: м.Житомир, майдан Житній ринок,1, для забезпечення здійснення діяльності товариства "Фламінго".

Згідно п.3.1., 3.3. договору оренди №210 від 01.07.1997р. орендар зобов'язаний використовувати орендовані приміщення у відповідності до своїх статутних цілей, умов договору та їх призначенням; провести своїми силами та за свій рахунок оформлення інтер'єру орендованої площі по узгодженим з центром ескізам; у зазначені в договорі строки вносити орендну плату.

Порядок розрахунків між сторонами за договором оренди №210 встановлений у розділі 5 даного договору, зокрема, згідно п.5.2. договору, орендна плата сплачується щомісячно на розрахунковий рахунок центру не пізніше 5 числа початку поточного місяця.

У відповідності до п.4.1. договору оренди №210, даний договір укладено строком на 5 років: з 01.07.1998 р. по 01.07.2003 р. та вступає в силу з моменту підписання сторонами.

Пунктом 4.2. договору передбачено, що у випадку, якщо жодна із сторін не заявить за три місяці до закінчення строку дії даного договору про свій намір розірвати договір, він автоматично продовжується на наступний строк.

З пояснень позивача та наявних у справі матеріалів вбачається, що договір оренди №210 від 01.07.1997р. неодноразово продовжував свою дію на наступний строк (5 років), за відсутності заперечень сторін щодо пролонгації даного договору.

Водночас, як стверджує позивач, для підтвердження правовідносин сторін щодо оренди приміщення, 12 травня 2010 року сторонами договору оренди було підписано додаткову угоду до договору оренди №210 від 01.07.1997р. (а.с.12). За змістом додаткової угоди, сторони домовились, зокрема, п.4.1. договору викласти в редакції: "4.1. Даний договір діє до 2021р.". Згідно п.3.8., яким сторони домовились доповнити договір оренди, орендарю надано право передавати нежиле приміщення площею 43 кв.м. в суборенду для використання його суборендарем в особистих господарських цілях, як торгову площу для реалізації промислових товарів, письмово повідомивши центр про укладений договір суборенди. Сторони також домовились виключити з п.1.1. договору слова "та кімнату для господарських потреб площею 7 кв.м." та з пункту 5.1. договору слова "а за використання кімнати 7 кв.м. сплачує центру за кожен місяць 150,00 грн., з розрахунку 21,43грн. за 1 кв.м. орендованої площі". Всі інші пункти договору залишаються незмінними.

За змістом позовної заяви та пояснень до неї, сторонами не дотримано нотаріальної форми вищезазначеної додаткової угоди від 12.05.2010р. до договору оренди №210 від 01.07.1997р., а тому відповідно до положень ст.220 ЦК України, додаткову угоду слід визнати недійсною.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України в редакції, яка діяла на момент укладення додаткової угоди від 12.05.2010р. до договору оренди №210 від 01.07.1997р. передбачено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Як зазначається у частині 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Отже, правочин, укладений після набрання чинності Цивільним кодексом України (01.01.2004р.) має відповідати положенням останнього, а також саме положення Цивільного кодексу України підлягають застосуванню при вирішенні даного спору щодо визнання дійсним правочину, укладеного після набрання чинності Цивільним кодексом України.

Згідно з п. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ст.ст. 209, 210 Цивільного кодексу України правочин у випадках встановлених законом підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк встановлений договором.

У відповідності до ч.1 ст.793 Цивільного кодексу України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Частиною 2 статті 793 Цивільного кодексу України встановлено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Таким чином, Цивільним кодексом України чітко визначено, що у випадку найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) відповідний правочин, укладений строком на три роки і більше, підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

За правилами статті 794 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладений на строк не менше, ніж на три роки, підлягає державній реєстрації. Загальний порядок державної реєстрації таких договорів встановлений Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень". Державна реєстрація договору найму можлива тільки за наявності державної реєстрації в Державному реєстрі прав на об'єкт договору, які виникли раніше (права власності або інших речових прав). Посвідчення договорів найму, іншої капітальної споруди (їх окремих частин) здійснюють державні та приватні нотаріуси за місцем знаходження об'єкту нерухомості (п. 105 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5) відповідно до Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. №671. Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням.

Правочин, який посвідчується нотаріально, має відповідати вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України якою передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Предметом спору в даній справі є визнання дійсним правочину - додаткової угоди від 12.05.2010р. до договору оренди №210 від 01.07.1997р., яким фактично встановлено строк дії договору оренди до 2021 року з моменту підписання правочину (12.05.2010р.). Таким чином, вказаний правочин підлягав в обов'язковому порядку нотаріальному посвідченню.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Пленум Верховного Суду України в п.2 постанови “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р. №3 розяснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставах і з наслідками, передбаченими законом. При цьому суд повинен встановити наявність тих обставин з якими закон повязує настання певних юридичних наслідків. Отже в даній справі необхідною умовою для визнання договору недійсним є умова щодо встановлення обставин, передбачених ст.215, ст.203 ЦК України.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до ст..203 ЦК України (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину) 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом пункту 1 статті 220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Тобто, недодержання нотаріальної форми договору тягне його нікчемність, він не породжує тих прав і обов'язків, яких бажали сторони.

З аналізу даної норми слідує, що положення частини 2 статті 220 ЦК України застосовується не із наявності самого факту підписання правочину, а лише у випадках коли сторони домовились щодо істотних умов спірної угоди, відбулося її виконання (повне або часткове), але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення.

Представник відповідача письмовий відзив не надав, позов не оспорив.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, обгрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи та підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу покладаються на відповідача, оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст. 203, 215, 220, 793 Цивільного кодексу України та ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити.

2.Визнати недійсною Додаткову Угоду від 12.05.2010 року №210 до Договору оренди № 210 від 01.07.1997року укладену між Публічним акціонерним товариством "Обласний торговий центр" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фламінго".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фламінго" (10008, м.Житомир, м-н Житній ринок, 1, ідентифікаційний код 24708092 на користь Публічного акціонерного товариства "Обласний торговий центр" 1008, м.Житомир, майдан Житній ринок, 1, ідентифікаційний код 13572598

- 85,00грн - витрат по оплаті державного мита,

- 236,00грн - витрат по оплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 ГПК України.

СуддяАлексєєв М.В.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України "16" травня 2011 р.

Віддрукувати: 1 - в справу,

2- позивачу (10001, м.Житомир, вул.Київська, 77) рек з пов.про вруч., 3-відповідачу ( м.Київ, вул.А.Бубнова 11/8,кв.114) рек.з