Рішення № 15551986, 18.05.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

18 травня 2011 р.

Справа 14/178-09

за позовом: Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк в особі Вінницької філії, код ЄДРПОУ 24899821 пл. Гагаріна, 2, м. Вінниця, 21018,

до: Дочірнього підприємства "Торговий дім" "Вінніфрут" Відкритого акціонерного това-риства "Вінніфрут", код ЄДРПОУ 30807827 вул. Фрунзе, 45, м. Калинівка, Вінницької області, 22400,

про стягнення 131 738,88 євро заборгованості по кредиту (еквівалент - 1 074 557,12 грн.)

Головуючий суддя Мельник П.А.

Cекретар судового засідання Віннік О.В.

Представники

позивача : ОСОБА_1- за довіреністю;

відповідача : не з''явився.

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 06.11.2009 року (суддя Залімський І.Г.) було порушено провадження у справі №14/178-09 та призначено судове засідання на 08.12.09 р.

Вказана справа тривалий час не розглядалась, в зв'язку з апеляційним та касаційним оскарженням винесених процесуальних документів.

Постановою Верховної ради України від 07.10.2010р. суддя господарського суду Вінницької області Залімський І.Г. обраний на посаду судді Вінницького апеляційного адміністративного суду, відповідно до розпорядження заступника голови господарського суду Вінницької області від 14.12.10 р., справу № 14/178-09 передано для подальшого розгляду судді Мельнику П.А.

24.12.10 р. справу №14/178-09 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 02.02.11 р. розгляд справи відкладено до 21.02.11 р.

Ухвалою суду від 21.02.11 р. за клопотанням відповідача зупинено провадження у справі до вирішення повязаної з нею справи №43/77 за позовом ДП "ТД "Вінніфрут" ВАТ "Вінніфрут" до ВАТ ВТБ Банк про визнання недійсним кредитного договору №495 від 16.06.06 р., що розглядається господарським судом м.Києва.

26 квітня 2011 р. до господарського суду Вінницької області надійшла заява позивача- ПАТ "ВТБ Банк" від 26.04.11 р. (вх.№ канцелярії суду 08-46/5597/11) про поновлення провадження у справі, оскільки по справі № 43/77 господарським судом м.Києва 31.03.11 р. прийнято рішення , яким ДП "Торговий Дім "Вінніфрут" ВАТ "Вінніфрут" відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору №495 від 16.06.2006 р., яке набуло законної сили.

Ухвалою суду від 26.04.11 р. розгляд справи поновлено та призначено засідання на 18.05.11 р.

20.01.2011 р. представником позивача, через канцелярію суду, було подано заяву про зміну предмета позову і збільшення позовних вимог, згідно якої останній просить замість 1 074 557,12 грн. заборгованості за кредитним договором стягнути 75 000,00 євро- неповернута сума кредиту (отриманих грошових коштів за кредитом), 19 659,45 євро- сума несплачених процентів за користування кредитом за період з 01.02.2009 р. по 26.12.2010 р., 35 437,50 євро- 30% річних за період з 16.06.2009 р. по 03.01.2011 р., нараховані за порушення строку повернення кредиту відповідно до п.9.1 кредитного договору, 552,20 євро- 3 % річних за період з 02.02.2009 р. по 03.01.2011 р., нараховані за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом, 11 521,82 грн.- пеня (по відсоткам) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення за період з 10.08.2010 р. по 03.01.2011 р., нараховані відповідно до п.9.2 кредитного договору.

В судовому засіданні 18.05.11 р. представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив суд задовільнити їх з урахуванням поданої до суду заяви про зміну предмету позову і збільшення позовних вимог.

Поряд з цим, до поданої заяви, як додаток, позивачем додано Статут Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", з якого вбачається, що позивачем було змінено тип та організаційно- правову форму, - правонаступником якого є - Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк"

Відповідно до ст. 25 ГПК України - в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив.

З наданого позивачем статуту Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", затвердженого позачерговими Загальними зборами акціонерів та погодженого з НБУ 11.11.10 р. в новій редакції протокол № 55 від 25.10.10 р. вбачається, що Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" є правонаступником Відкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк".

За таких обставин позивача у справі - Відкрите акціонерне товариство "ВТБ Банк" слід замінити його правонаступником Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" на підставі ст. 25 ГПК України.

Відповідач вимог суду стосовно подачі витребуваних доказів не виконав, зокрема відзиву на позовну заяву не подав, явку свого представника не забезпечив, не зважаючи на те, що про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Також, як встановлено судом, відповідач подав до суду клопотання вх. № 08-46/6596/11 від 18.05.2011 року про зупинення провадження у справі №14/178-09 до вирішення іншої, пов"язаної з нею, господарської справи № 43/77, яка розглядається Київським апеляційним господарським судом.

Зважаючи на те, що судовий розгляд справи №14/178-09 закінчено об 09 год. 25 хв. згідно протоколу судового засідання від 18.05.2011 року, а відповідач подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі №14/178-09 об 09:35 год. згідно відмітки канцелярії господарського суду Вінницької області, після оголошення вступної та резолютивної частини рішення та оголошення судового засідання закритим по справі № 14/178-09 у відповідності до протоколу судового засідання від 18.05.2011 року, зазначене клопотання відповідача судом до уваги не береться.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, після чергового призначення справи до судового розгляду відповідач постійно подавав скарги на винесені судами процесуальні документи, тим самим порушуючи норми ч. 2 ст. 22 ГПК України, згідно якої сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подану позивачем заяву за №33/700-04-2 від 17.01.2011 р. суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення чи збільшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем та зміну предмету позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Подана позивачем заява судом приймається, оскільки в даному випадку, як вбачається із матеріалів справи та характеру відносин, які склались між сторонами, дії позивача стосовно зміни валюти ціни позову на євро (як-то передбачено договором) та збільшення позовних вимог не суперечать чинному законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

У разі збільшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, в даному випадку - це є сума 131 738,88 євро.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, зясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

16 червня 2006 р між Акціонерним комерційним банком «Мрія» (правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство ВТБ Банк) та ДП "Торговий дім "Вінніфрут" ВАТ "Вінніфрут" було укладено кредитний договір № 495.

Відповідно до п.1.1 предметом Кредитного договору є надання Позивачем Відповідачеві грошових коштів (кредиту) в сумі 75 000,00 Євро.

Строк користування кредитними грошовими коштами - до 15 червня 2009 року.

Як вбачається з п.п.4.1, 4.2 Кредитного договору Відповідач прийняв зобов'язання повернути Позивачеві отриманий кредит та сплатити проценти за користування кредитом в повному обсязі, в строки та в порядку встановленими кредитним договором.

Пунктом 1.1 Кредитного договору процентна ставка за користування кредитом встановлюються в розмірі 11,5 % річних. Додатковою угодою №1 до Кредитного договору ставка за користування кредитом встановлена в розмірі 13,5 % річних.

Проценти за користування кредитом сплачуються відповідачем щомісячно в строк з 20 числа по останній робочий день поточного місяця за винятком останнього місяця, коли сума нарахованих процентів сплачується разом з основною сумою кредиту.

Позивач надав відповідачу грошові кошти (кредит) в сумі 75 000,00 Євро, що підтверджується меморіальним валютним ордером №35_4 від 16.06.2006 року та випискою по позичковому рахунку.

Відповідач, користуючись грошовими коштами, свої зобов'язання за Кредитним договором виконує не належним чином, в зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в сумі 75 000,00 Євро.

У зв'язку з тим, що відповідач в добровільному порядку не повертає кредитні кошти, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Крім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення 19 659,45 євро- суми несплачених процентів за користування кредитом за період з 01.02.2009 р. по 26.12.2010 р., 35 437,50 євро- 30% річних за період з 16.06.2009 р. по 03.01.2011 р., нараховані за порушення строку повернення кредиту відповідно до п.9.1 кредитного договору, 552,20 євро- 3 % річних за період з 02.02.2009 р. по 03.01.2011 р., нараховані за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом, 11 521,82 грн.- пені (по відсоткам) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення за період з 10.08.2010 р. по 03.01.2011 р., нараховані відповідно до п.9.2 кредитного договору.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір № 495 від 16 червня 2006 р. є кредитним договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 10561 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Виходячи зі змісту п. 3 ст. 346 ГК України кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем виконувались свої зобов'язання по наданню кредиту належним чином, що вбачається із меморіального валютного ордеру №35_4 від 16.06.2006 року та випискою по позичковому рахунку відповідача.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач взяті на себе зобов"язання щодо своєчасного та у повному обсязі повернення сум кредиту, процентів за користування кредитом виконав не належним чином. У зв"язку з цим, за відповідачем утворилась заборгованість, про що свідчить відсутність в матеріалах справи доказів оплати відповідачем вказаних сум боргу.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості в сумі 75 000,00 євро кредиту та 19 659,45 євро- суми несплачених процентів за користування кредитом за період з 01.02.2009 р. по 26.12.2010 р. підлягають задоволенню, оскільки є обгрунтованими та фактично відповідають матеріалам справи.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов"язань позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 11 521,82 грн.- пені (по відсоткам) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення за період з 10.08.2010 р. по 03.01.2011 р., нараховані відповідно до п.9.2 кредитного договору.

Розглянувши дані вимоги, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України, відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, що обчислюється у відсотках, розмір яких передбачений обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Згідно п.9.2 у разі несвоєчасної (неналежної) сплати процентів за користування кредитом, Позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення виконання.

З огляду на вказане, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 11 521,82 грн.- пені (по відсоткам) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення за період з 10.08.2010 р. по 03.01.2011 р. заявлено правомірно та підлягають задоволенню, оскільки є обґрунтованими та нараховані згідно вимог чинного законодавства.

Судом також розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 35 437,50 євро- 30% річних за період з 16.06.2009 р. по 03.01.2011 р., нараховані за порушення строку повернення кредиту відповідно до п.9.1 кредитного договору та 552,20 євро- 3 % річних за період з 02.02.2009 р. по 03.01.2011 р., нараховані за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом, в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п.9.1 Договору у разі несвоєчасного повернення кредиту Позичальник зобов''язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення , а також 30% річних від простроченої суми.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вказане, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 35 437,50 євро- 30% річних та 552,20 євро- 3 % річних заявлено правомірно та підлягають задоволенню, оскільки нараховані згідно вимог чинного законодавства.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості за укладеним кредитним договором, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів)на заявлену до стягнення суму боргу.

За вказаних вище обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ст.49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на останнього пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 527, 546, 549, 551, 612, 629, 1048, 1049, 1054, 10561 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, 198, 346 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Замінити позивача у справі - Відкрите акціонерне товариство "ВТБ Банк" його правонаступником - Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк".

2. Позов задовільнити.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства "Вінні-Транс" Відкритого акціонерного товариства "Вінніфрут" (вул. Фрунзе, 45, м. Калинівка, Вінницька область, 22400, ідентифікаційний код 30807827) на користь Публічного акціонерного товариства "ВАТ ВТБ Банк" (Бульвар Тараса Шевченка/Вулиця Пушкінська, буд. 8/26, м. Київ, 01004, ідентифікаційний код 14359319) 75 000,00 євро- суму кредиту, 19 659,45 євро- суму несплачених процентів за користування кредитом, 35 437,50 євро - 30% річних, 552,20 євро - 3 % річних, 11 521,82 грн. - пені (по відсоткам), 1 306,49 євро та 115,21 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ВАТ ВТБ Банк" (Бульвар Тараса Шевченка/Вулиця Пушкінська, буд. 8/26, м. Київ, 01004, ідентифікаційний код 14359319) в дохід державного бюджету України 1 306,49 євро державного мита.

5. Повернути Публічному акціонерному товариству "ВАТ ВТБ Банк" (Бульвар Тараса Шевченка/Вулиця Пушкінська, буд. 8/26, м. Київ, 01004, ідентифікаційний код 14359319) з державного бюджету 13 813,67 грн. державного мита, сплаченого меморіальним ордером № 4 від 21.10.09 р. та меморіальним ордером № 5909 від 19.01.11 р., які знаходяться в матеріалах господарської справи № 14/178-09.

6. Засвідчений гербовою печаткою суду примірник рішення є підставою повернення державного мита з державного бюджету України.

7. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

8. Рішення направити сторонам по справі рекомендованим листом.

Суддя Мельник П.А.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано

відповідно до вимог ст.84 ГПК України 20 травня 2011 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу пл. Гагаріна, 2, м. Вінниця, 21018,

3 - відповідачу вул. Фрунзе, 45, м. Калинівка, Вінницької області, 22400,