Постанова № 15481868, 15.04.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

15 квітня 2011 р. № 2-а- 14786/10/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Біленського О.О.

при секретарі судового засідання Лишняк І.В.

за участю:

представника позивача Межова К.П.,

представників відповідача Чернова О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Призм"

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова

провизнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Призм" (далі - ТОВ "Призм") 16.07.2008 року звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова (далі - ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова: №0001112310/0 від 27.02.2008 року, №0001102310/1 від 08.05.2008 року, №0001112310/1 від 08.05.2008 року, №0001572310/1 від 27.06.2008 року, №0001572310/2 від 04.07.2008 року, №0001112310/2 від 04.07.2008 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19.10.2010 року по справі №2а-7308/08 к/с №К-55793/09 касаційні скарги ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова та ТОВ "Призм" за вказаною позовною заявою задоволено частково. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.12.2008 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.10.2009 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою від 19.11.2010 року вказану справу було прийнято до розгляду суддею Харківського окружного адміністративного суду.

Позивач, свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що податкові повідомлення-рішення видані відповідно до висновків акту перевірки від 11.02.2008 року №304/23-104/32134210, винесені без врахування приписів податкового законодавства України, є незаконними та необґрунтованими, а тому мають бути визнані нечинними з огляду на п.7.9 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року №334/94-ВР, в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №334/94-ВР) та п.4.7 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року №168/97-ВР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №168/97-ВР), свої вимоги обґрунтовує тим, що грошові кошти у розмірі 50521723,00 грн. не можна вважати валовим доходом підприємства, оскільки ці кошти тримані від ТОВ «Таміра»у межах договору доручення про пайову участь у будівництві нежилого об'єкта. Також позивач посилається на те, що за результатом перевірки ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова в порушення п.5.2 ст.5 Закону України №334/94-ВР зменшило валові витрати ТОВ "Призм" на суму сплаченої орендної плати Управлінню комунального майна Харківської міської ради - власникові майна та земельної ділянки, розташованої за адресою: м.Харків, пр. Леніна, 14. Крім цього, на думку позивача, контролюючим органом було неправомірно зменшено суму амортизаційних відрахувань за придбаний об'єкт нерухомості - відкриту автостоянку. Позивач вважає, що відповідно до положень ст.8 Закону України №334/94-ВР, на суму фактично понесених витрат підприємство сформувало балансову вартість об'єкта 1-й групи і згідно з п.8.3 ст.8 Закону України №334/94-ВР про прибуток правомірно визначило та нарахувало суми амортизаційних відрахувань.

Позивач посилається на наявність всіх необхідних документів, які підтверджують його позовні вимоги. Вважає, що заниження сум з податку на прибуток та податку на додану вартість не відбулося, а відповідно спірні податкові повідомлення-рішення є, на його думку, незаконними.

Представник позивача в судове засідання прибув, дав аналогічні викладеним у позовній заяві пояснення, позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити в повному обсязі.

Представник ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова в судовому засіданні проти позову заперечував, просив у задоволенні позову відмовити, оскільки вважає оскаржувані податкові повідомлення рішення такими, що прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства. В обґрунтування своєї позиції орган податкової служби посилається на те, що згідно наданих для перевірки документів на рахунок підприємства ТОВ «Призм»від ТОВ «Таміра»на підставі договору про пайову участь №38 від 17.10.2005 року отримані кошти на суму 50521723,00 грн., у тому числі ПДВ 8240287,00 грн. Згідно виписки банку, призначення платежу - «перерахування коштів за участь у будівництві об'єкту за угодою №38 від 17.10.2005 року». За даними податкового обліку дана господарська операція не відображена, до складу валового доходу сума 42101436 грн. не віднесена. В ході перевірки працівниками ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова встановлено, що кошти, які надійшли від ТОВ «Таміра», були перераховані ТОВ «Призм»підприємству ТОВ «Ареал-Сервіс». Загальна сума перерахувань складає 48218100,00 грн., призначення платежу - «перерахування коштів на формування статутного капіталу згідно протоколу №6 від 03.03.2006 року». На цій підставі відповідач вважає, що підприємство використало кошти, отримані від ТОВ «Таміра»на свої власні потреби і в порушення п.4.1 ст.4 Закону України №334/94-ВР занизило суму валового доходу ТОВ "Призм" у розмірі 42101436,00 грн. та в порушення п.4.1 ст.4 Закону України №168/97-ВР занизило податкове зобов'язання з ПДВ на суму 8420287,00 грн.

Також, за результатами перевірки ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова було встановлено, що ТОВ «Призм»у 2006 році орендувало автостоянку, вартість орендної плати в місяць складала 9241,34 грн. ТОВ «Призм»до складу валових витрат віднесено загальну суму по оренді автостоянки у розмірі 75012,00 грн. На думку контролюючого органу в порушення п.5.1 ст.5 Закону України №334/94-ВР суму орендної плати у розмірі 75012,00 грн. неправомірно віднесено до складу валових витрат позивача, оскільки автостоянка не приносила підприємству дохід у перевіряємому періоді, тобто не використовувалась у господарській діяльності ТОВ «Призм».

Крім цього, ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова було встановлено, що ТОВ "Призм" у Управління комунального майна та приватизації згідно договору купівлі-продажу №3663-В-С від 14.07.2006 року було куплено автостоянку вартістю 875040,00 грн. у тому числі ПДВ. За даними бухгалтерського обліку підприємство у 3 кварталі 2006 року вводить автостоянку до експлуатації та проводить по дебіту рах. 10 «Основні засоби»на суму 729200,00 грн. Акт прийому-передачі автостоянки у підприємства відсутній, внаслідок чого об'єкт було неправомірно введено в експлуатацію. На цій підставі, ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова вважає, що в порушення п.8.1 ст.8 Закону України №334/94-ВР підприємством, у 4 кварталу 2006 року зайво нараховані та віднесені на результати податкового обліку з податку на прибуток амортизаційні відрахування по автостоянці всього на суму 51163,00 грн.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, з 18.01.2008 року по 31.01.2008 року співробітниками ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова була проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності ТОВ "Призм" з питань дотримання вимог податкового, валютного й іншого законодавства за період з 01.10.2004 року по 30.09.2007 року, за результатами якої складений акт від 11.02.2008 року №304/23-104/32134210.

Перевіркою були встановлені порушення ТОВ "Призм" п.4.1, ст.4, п.5.1, п.5.9, ст.5, п.8.1, ст.8, п.п.11.3.1, п.11.3, ст.11 Закону України 334/94-ВР в частині заниження валового доходу на суму 42101436,00 грн. по отриманому авансу на будівництво торгівельного комплексу від ТОВ “Таміра”; в частині неправомірного віднесення до складу валових витрат 75012,00 грн. суми орендної плати за відкриту автостоянку за адресою: м. Харків, пр. Леніна, № 14; в частині завищення амортизаційних відрахувань по даній автостоянці в сумі 51163,00 грн.; в частині завищення валових витрат в сумі 5000,00 грн. та порушення п.4.1, ст.4 Закону України №168/97-ВР в частині не включення до складу податкового зобовязання суму 8420287,00 грн., що отримана від ТОВ “Таміра” відповідно до договору про пайову участь №38 від 17 жовтня 2005 року.

За результатами акту перевірки ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова були прийняті податкові повідомлення-рішення: №0001102310/0 від 22.02.2008 року, згідно з яким ТОВ "Призм" нарахована сума податкового зобов'язання по податку на прибуток (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) у розмірі 21108518,70 грн. (у т.ч. за основним платежем - 10554941грн., за штрафними санкціями - 10553577,70 грн.) і №0001112310/0 від 22.02.2008 року, згідно з яким ТОВ "Призм" визначена сума податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 16840574,00 (у т.ч. за основним платежем - 8420287,00 грн., за штрафними санкціями - 8420287,00 грн.).

З метою адміністративного оскарження, ТОВ "Призм", в порядку передбаченому п.5.2 ст.5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 року за №2181-ІІІ, який діяв на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2181-ІІІ) була подана до ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова первинна скарга №772-а від 26.02.2008 року, за результатами розгляду якої, рішенням №6511/10/25-014 від 24.04.2008 року податкові повідомлення - рішення №0001102310/0 від 22.02.2008 року, №0001112310/0 від 22.02.2008 року були залишені без змін та відповідно до Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженого наказом ДПА України від 21 червня 2001 року №253 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 липня 2001 року за №567/5758) платнику податків було направлено податкові повідомлення-рішення №0001102310/1 від 08.05.2008 року, №0001112310/1 від 08.05.2008 року.

Доповненнями №8778/10/25-014 від 11.06.2008 року та №8827/10/25-014 від 12.06.2008 року до рішення №6511/10/25-014 від 24.04.2008 року ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова частково було скасовано податкове повідомлення-рішення №0001102310/0 від 22.02.2008 року в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 2270,2 грн. та прийнято податкове повідомлення-рішення №0001572310/1 від 27.06.2008 року, згідно якого, ТОВ "Призм" визначена сума податкового зобов'язання з податку на прибуток, з урахуванням зменшення штрафних (фінансових) санкцій), у розмірі 21106248,90 грн. (у т.ч. за основним платежем - 10554941,00 грн., за штрафними санкціями - 10551307,90 грн.).

З метою оскарження Рішення №6511/10/25-014 від 24.04.2008 року ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова, ТОВ "Призм" було подано повторну скаргу №08 від 05.05.2008 року до ДПА у Харківській області.

Рішенням №8235/7/25-103 від 13.06.2008 року ДПА у Харківській області було залишено повторну скаргу ТОВ "Призм" без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від №0001112310/0 від 12.02.2008 року та №0001102310/0 від 22.02.2008 року (з урахування рішення ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова від 24.04.2008 року №6511/10/25-014 із доповненнями від 12.06.2008 року №8810/10/25-014 та від 11.06.2008 року №8778/10/25-014) - без змін.

За результатами рішення ДПА у Харківській області від 13.06.2008 року №8235/7/25-103, керівником ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова були прийняті податкової повідомлення-рішення від 04.07.2008 року №0001112310/2 щодо визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість в загальній сумі 16840574,00 грн. (основний платіж - 8420287,00 грн., штрафна (фінансова) санкція - 8420287,00 грн.) та №0001572310/2 щодо визначення суми податкового зобов'язання по податку на прибуток в загальній сумі 21106248,90 грн. (основний платіж - 10554941,00 грн., штрафна (фінансова) санкція - 10551307,90 грн.).

Щодо визначення суми зобовязання з податку на прибуток за договором №38 від 17 жовтня 2005 року:

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Призм" надана в оренду земельна ділянка, площею 2,6558 га., яка розташована в м. Харкові по пр. Леніна, для будівництва торгівельного центру та спортивно-оздоровчого комплексу та для їх подальшої експлуатації на підставі рішенням ХХХУ сесії Харківської міської ради 1У скликання № 78/05 від 27 квітня 2005 року "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації обєктів". (договір оренди від 11 січня 2006 року т. 1, а.с. 187-191).

Закон України від 20 квітня 2000 року №1699-III “Про планування і забудову територій”, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, встановлював правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій і спрямований на забезпечення сталого розвитку населених пунктів з урахуванням громадських і приватних інтересів. Статтею 24 вказаного закону визначено, що фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.

У разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об'єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього об'єкта. Такий дозвіл дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Судом встановлено, що між ТОВ “Призм” (пайщик 1) та ТОВ “Таміра” (пайщик 2) укладений договір №38 від 17 жовтня 2005 року про пайову участь в будівництві обєкта нерухомості, розташованого на зазначеній земельній ділянці. (т. 1, а.с. 143-147).

Відповідно до умов договору за рахунок грошових коштів, отриманих від пайовика 2, пайовик 1 зобов'язується провести маркетингові дослідження щодо об'єкту будівництва; укласти договір оренди земельної ділянки; розробити бізнес-план будівництва торгово-розважального центру (об'єкту будівництва); отримати початкові дані на проектування; замовити, сплатити, отримати проект будівництва відповідно до технічного завдання пайовика 2; здійснити погодження даного проекту у встановленому законом порядку; отримати дозвіл на будівництво; укласти договір підряду і сплатити його; побудувати об'єкт відповідно до технічного завдання пайовика 2; після закінчення будівництва здати об'єкт в експлуатацію у встановленому законом порядку.

Об'єкт після введення його в експлуатацію, підлягає розподілу в натурі між пайовиками (співвласниками), на підставі і з урахуванням акту розподілу площ. Під введенням в експлуатацію мається на увазі затвердження акту державної приймальної комісії про введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту. Долі в даному договорі розподіляються таким чином: пайовик 1 0,1%, пайовик 2 99,9%.

Відповідно до п.1.3. вказаного договору, після прийняття об'єкту в експлуатацію за умови виконання Пайовиком 2 своїх зобовязань за договором, Пайовик 1 передає частку, що належить йому, Пайовикові 2.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідно до умов вказаного договору, власником створеного майна стає ТОВ “Таміра”, тобто діяльність позивача не направлена на отримання у власність обєкту нерухомості. Крім цього, суд зазначає, що в договорі відсутні дані, яки би безспірно свідчили про укладання цього договору ТОВ “Призм” з метою отримання прибутку за виконання ним певних робіт чи за надання послуг.

Згідно з частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України господарську діяльність визначено як діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а субєкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України №334/94-ВР господарська діяльність - це будь яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь цієї особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та істотною. При цьому безпосередню участь слід розуміти як зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, що діє від імені та на користь першої особи.

Виходячи з матеріалів справи, у 4 кварталі 2005 року та 1 кварталі 2006 року на рахунок ТОВ “Призм” від ТОВ “Таміра” на виконання умов зазначеного договору (згідно банківської виписки) надійшли кошти в сумі 50521723,00 грн., в тому числі ПДВ 8420287,00 грн. , а саме:

08 жовтня 2005 року 5000000,00 грн.,

31 січня 2006 року 15170000,00 грн.,

28 січня 2006 року 30330000,00 грн.

09 березня 2006 року 21723,00 грн.

Відповідно до даних бухгалтерського обліку ТОВ “Призм” зроблена бухгалтерська проводка Д-т рах. 311 “Розрахунковий рахунок” К-т рах. 681 “Розрахунки за авансами отриманими”.

Суд зазначає, що у випадку, якщо сторони мають спільну мету - будівництво обєкту нерухомості та спільно несуть всі ризики, повязані із його будівництвом, такі договори слід відносити до договорів про спільну діяльність і застосовувати до відносин сторін положення законодавства, які регулюють відносини, які виникають на підставі договору про спільну діяльність.

Забудовник за договором пайової участі в будівництві обєкту нерухомості одержує від пайовиків кошти, які, за винятком фактичних витрат, пов'язаних із підготовкою будівництва такого будинку, перераховує генпідрядній організації, що здійснює таке будівництво.

23 грудня 2005 року на адресу Харківської міської ради надійшов припис в.о. прокурора міста Харкова №26 вих./05 щодо скасування рішення ХХХУ сесії Харківської міської ради 1У скликання №78/05 від 27 квітня 2005 року Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації обєктів”, зокрема, в частині надання позивачу вищезазначеної земельної ділянки. Подалі рішенням 2 сесії 5 скликання Харківської міської ради №40/06 від 31 травня 2006 року зазначене рішення (№78/05 від 27 квітня 2005 року) скасовано.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ “Призм” 27 лютого 2006 року перерахував кошти в загальній сумі 17700000,00 грн., що надійшли від ТОВ “Таміра”, на рахунок ТОВ “Ареал-Сервіс”. Згідно з рішенням загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю “Ареал-Сервіс” від 03 березня 2006 року (протокол № 6) до складу товариства прийняте ТОВ “Призм”, внесок якого в статутний капітал товариства складає 49500000,00 грн.

ТОВ “Призм” 06 березня 2006 року перерахувано кошти, які надійшли від ТОВ “Таміра” в загальній сумі 30300000,00 грн. на рахунок ТОВ “Ареал-Сервіс”; 10 березня 2006 року 21430,00 грн., 13 березня 2006 року 1966670,00 грн. Згідно банківських документів, наданих під час перевірки, загальна сума перерахувань склала 48218100,00 грн., призначення платежу перерахування коштів на формування статутного капіталу згідно протоколу №6 від 03 березня 2006 року.

Договір №38 укладений 17 жовтня 2005 року між ТОВ “Призм” та ТОВ “Таміра”, було викладено в новій редакції від 17 квітня 2006 року. Відповідно до п.п.1.3, ст.3 нової редакції договору, за виконання доручення ТОВ “Таміра”, яке прийняте ТОВ “Призм”, останнє отримує винагороду у розмірі, який узгоджується сторонами письмово в додаткових угодах до даного договору, але не може бути менш розміру документально підтверджених витрат, які не можуть бути включені до складу витрат по будівництву.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати договір №38 від 17 жовтня 2005 року, укладений між ТОВ “Призм” та ТОВ “Таміра”, саме Договором зазначених осіб господарювання на пайову участь у фінансуванні будівництва обєкту нерухомості, оскільки жодних дій, направлених на реалізацію даного договору, окрім факту перерахування коштів, його сторони не вчинили. Судом встановлено, що на час розгляду справи ТОВ “Призм” та ТОВ “Таміра” не вчинені дії щодо розірвання зазначеного договору.

Пунктом 4.1 ст.4 Закону України №334/94-ВР визначено, що валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Таким чином, суд вважає необґрунтованими твердження представника позивача стосовно права підприємства на власний розсуд використовувати кошти, отримані від ТОВ “Таміра” відповідно до умов договору №38 від 17 жовтня 2005 року.

Стосовно визначення суми зобовязання з податку на прибуток за договором оренди відкритої автостоянки, розташованої в місті Харкові по пр. Леніна, № 14:

Як вбачається з матеріалів справи, між Управлінням майна та приватизації Харківської міської ради та ТОВ “Призм” 17 серпня 2005 року укладений договір оренди майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Харкова відкрита автостоянка, площею 2042,25 кв.м., розташована у місті Харкові по пр.Леніна, б. №14. Цього ж дня складений акт прийому - передачі майна та визначений розмір орендної плати у сумі 9241,34 грн в місяць.

Договором оренди (лізингу) є угода про право на користування орендарем конкретним обєктом необоротного активу за плату на погоджений з орендодавцем строк.

Пунктом 1.18 ст.1 Закону України №334/94-ВР, визначено, що лізингова (орендна) операція це господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України №334/94-ВР валові витратице сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбаваються ним для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Тобто, орендар має право віднести суми орендної плати до складу валових витрат у разі якщо орендована нерухомість використовується ним для здійснення власної господарської діяльності.

Оподаткування операцій з лізингу (оренди) здійснюється у порядку, визначеному пп.7.9.6 п.7.9 ст.7 Закону України №334/94-ВР.

Суд зазначає, що відповідно до п.п.7.9.6 п.7.9 ст.7 Закону України №334/94-ВР, передача майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобовязань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. У такому самому порядку здійснюється оподаткування операцій з оренди землі та жилих приміщень.

Отже, дата збільшення валових витрат і валових доходів у разі здійснення операцій з оперативного лізингу (оренди) повязана із датою нарахування лізингового платежу, що визначена у договорі лізингу (оренди). При цьому загальне правило збільшення валових витрат (доходів), встановлене ст.11 Закону України №334/94-ВР, до лізингових (орендних) операцій не застосовується.

У суду відсутні дані, які б свідчили про те, що ТОВ “Призм”, отримавши вищезазначену земельну ділянку, не мало наміру використовувати її в своїй господарській діяльності.

Таким чином суд прийшов до висновку про неправомірність дій ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова щодо визначення суми зобовязання з податку на прибуток за договором оренди відкритої автостоянки, розташованої в місті Харкові по пр. Леніна, № 14 та необхідіність скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова №0001102310/1 від 08 травня 2008 року, №0001572310/1 від 27 червня 2008 року, №0001572310/2 від 04 липня 2008 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 37506,00 грн. (за основним платежем 18753,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 18753,00 грн.).

Відносно визначення суми зобовязання з податку на прибуток за договором купівлі - продажу від 14 липня 2006 року відкритої автостоянки, розташованої в місті Харкові по пр.Леніна, № 14:

Приватним нотаріусом Харківського нотаріального округу 14 липня 2006 року було засвідчено договір №3663-В-С купівлі-продажу майна, орендованого ТОВ “Призм”, - відкритої автостоянки, площею 2042,25 кв.м., яка розташована у місті Харкові по пр. Леніна, б. № 14, № за р. 555. Ціна продажу обєкту склала 875040,00 грн.

Згідно з п.п.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України №334/94-ВР під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Відповідно до пп.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону України №334/94-ВР під терміном “основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку з метою отримання доходу протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Згідно з пп.8.3.5 п.8.3 цієї статті облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2, 3 і 4, ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів.

Підпунктом 8.3.1 п.8.3 ст.8 Закону України №334/94-ВР визначено, що сума амортизаційних відрахувань кварталу, щодо якого проводяться розрахунки (розрахунковий квартал), визначається шляхом застосування норм амортизації, встановлених п.8.6 ст.8 цього Закону, до балансової вартості груп основних фондів на початок такого розрахункового кварталу.

Отже, для основних фондів групи 1 нарахування амортизації здійснюється з наступного кварталу після введення їх в експлуатацію, а для основних фондів груп 2, 3 та 4 з кварталу, наступного за кварталом оприбуткування матеріальних цінностей, що входять до складу цих груп незалежно від фактичного здійснення розрахунків за такі основні фонди.

З матеріалів справи вбачається, пунктом 9.2 Договору №3663-В-С передбачено, що з моменту нотаріального посвідчення цього договору (14.07.2006 року) втрачає чинність укладений раніше договір оренди №1257 від 17.08.2005 року. Тобто ТОВ "Призм" на підставі договору купівлі-продажу №3663-В-С від 14.07.2006 року викупило раніше орендовану автостоянку до закінчення терміну дії договору оренди №1257 від 17.08.2005 року.

На суму фактично понесених витрат у зв'язку з придбанням об'єкту нерухомого майна, ТОВ "Призм" у 3 кварталі 2006 року сформувало балансову вартість об'єкта 1-й групи у розмірі 729200,00 грн. та з 4 кварталу нарахувало у податковому обліку амортизаційні відрахування по автостоянці всього на суму 51163,00 грн.

Судом встановлено, що наказ про введення в експлуатацію автостоянки за відповідною формою був наданий позивачем та є у матеріалах справи, також у матеріалах справи міститься акт прийому-передачі вказаної автостоянки від 17.08.2005 року, що свідчить про прийняття в експлуатацію відкритої автостоянки, площею 2042,25 кв.м., яка розташована у місті Харкові по пр. Леніна, б. № 14.

З огляду на наведені обставини, наявність у позивача даних, які свідчать про прийняття в експлуатацію наведеної автостоянки, суд приходить до висновку, що оскільки цей об'єкт вже знаходився в експлуатації ТОВ "Призм" відповідно до укладеного раніше договору оренди, то в подальшому лише перейшов у його власність.

Таким чином суд прийшов до висновку про неправомірність дій ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова щодо визначення суми зобовязання з податку на прибуток за договором купівлі - продажу від 14 липня 2006 року відкритої автостоянки, розташованої в місті Харкові по пр.Леніна, №14 та необхідіність скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова №0001102310/1 від 08 травня 2008 року, №0001572310/1 від 27 червня 2008 року, №0001572310/2 від 04 липня 2008 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 17892,00 грн. (за основним платежем 8946,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 8946,00 грн.).

Заперечень щодо визначення суми зобовязання з податку на прибуток за угодами про придбанню поштових марок у розмірі 5000,00 грн. ТОВ “Призм” не висловлює, висновків акту перевірки не спростовує.

Щодо визначення суми зобовязання з податку на додану вартість за договором № 38 від 17 жовтня 2005 року:

Як вбачається з матеріалів справи, у 4 кварталі 2005 року та 1 кварталі 2006 року на рахунок ТОВ “Призм” від ТОВ “Таміра” на виконання умов договору №38 від 17 жовтня 2005 року (згідно банківської виписки) надійшли кошти в сумі 50521723,00 грн., в тому числі ПДВ 8420287,00 грн.

Відповідно до п.п.3.1.2 п.3.1 ст.3 Закону України №168/97-ВР обєктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі імпорту). В законі чітко визначений перелік операцій платника, які відносяться і які не відносяться до обєкту оподаткування ПДВ (тобто підлягають або не підлягають оподаткуванню ПДВ). До обєктів оподаткування ПДВ відносять операції платників податків із: 1) продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України; 2) ввезення товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України; 3) вивезення товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України.

Згідно п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України №168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

За даними податкового обліку дана господарська операція не відображена, до складу валового доходу сума 42101436,00 грн не віднесена та податкові зобовязання з ПДВ у сумі 8420287,00 грн не нараховані.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що дії позивача ТОВ “Призм” по отриманню коштів від ТОВ “Таміра” в рамках договору №38 від 17 жовтня 2005 року підпадають під визначення операції, яка є обєктом оподаткування податком на додану вартість та містять порушення п.4.1 ст.4 Закону України №168/97-ВР.

Стосовно визначення сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до ТОВ "Призм" суд зазначає наступне.

Законом України від 04 грудня 1990 року №509-ХІІ “Про державну податкову службу” визначено, що одним із основних завдань органів державної податкової служби України із здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неоподатковуваних доходів, установлених законодавством.

Підпунктом “б” п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України від 21 грудня 2000 року №2181-III “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який дія на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №2181-III) встановлено, що податковий орган зобовязаний самостійно визначити суму податкових зобовязань платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок діяльності платника податків свідчать як про заниження, так i про завищення його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Відповідно до п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України №2181-III, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Пунктом 2.8 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України від 17 березня 2001 року №110, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 березня 2001 року за №268/5459 (із змінами та доповненнями, далі Інструкція), визначено, що недоплата це заниження суми податкового зобов'язання за відповідні базові податкові (звітні) періоди.

При цьому, якщо за результатами перевірки виявлено в окремих податкових періодах суми недоплат, то за кожний з таких податкових періодів нараховуються штрафні (фінансові) санкції у порядку та в розмірах, визначених п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України №2181-III та п.п.6.1.3 п.6.1 п.6 вищенаведеної Інструкції.

Відповідно до п.п.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України №2181-III у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Відповідно до листа ДПА України від 14.02.2006 року №2749/7/23-1017/68 "Щодо порядку застосування до платників податків штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України від 21.12.2000 року №2181-III", який був чинний на час винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, визначено, що до платників податків на підставі підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України №2181-III штрафні (фінансові) санкції застосовуються у разі, коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків (тобто вина такої особи у вчиненні кримінально караного діяння вже встановлена та доведена в судовому порядку), або у разі здійснення платником податків декларування об'єкту оподаткування у занижених розмірах, наслідком якого стало заниження податкових зобов'язань та донарахування у зв'язку з цим за актом перевірки сукупно (із врахуванням недоплат в одних періодах та завищення сум податкових зобов'язань в інших періодах) податкового зобов'язання з конкретного податку, збору (обов'язкового платежу) у великих розмірах.

Заниженням податкового зобов'язання у великих розмірах вважається сума недоплати, яка встановлюється на рівні, визначеному Кримінальним кодексом України.

Згідно статті 212 КК України (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) під великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів і інших обов'язкових платежів, які в три тисячі і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, під особливо великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів, інших обов'язкових платежів, які в п'ять тисяч і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Відповідно до п.22.5 ст.22 Закону України від 22.05.2003 року №889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 6.1.1 пункту 6.1 статті 6 цього Закону для відповідного року (з урахуванням положень пункту 22.4 цієї статті).

Згідно п.п.6.1.1 п.6.1 ст.6 Закону України від 22.05.2003 року №889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) податкова соціальна пільга у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.

Статтею 59 Закону України від 28.12.2007 року №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" установлено з 1 січня 2008 року розмір мінімальної заробітної плати 515,00 гривень, з 1 квітня 2008 року - 525,00 гривень, з 1 жовтня 2008 року - 545,00 гривень та з 1 грудня 2008 року - 605,00 гривень на місяць.

Тобто, соціальна податкова пільга на момент винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень складала 257,5грн. (515,00 грн./2).

Таким чином, великим розміром заниження податкового зобовязання на момент винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень вважається сума у розмірі 772500,00 грн.

Відповідно беручи до уваги Лист ДПА України від 14.02.2006 року №2749/7/23-1017/68 "Щодо порядку застосування до платників податків штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України від 21.12.2000 року №2181-III", на який посилається і сам позивач для застосування штрафних (фінансових) санкції на підставі підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України №2181-ІІІ необхідно встановлення за актом перевірки заниження податкових зобов'язань та донарахування у зв'язку з цим за актом перевірки сукупно (із врахуванням недоплат в одних періодах та завищення сум податкових зобов'язань в інших періодах) податкового зобов'язання з конкретного податку на суму, що перевищує 772500,0грн.

Так, з наявних матеріалів справи вбачається, що внаслідок встановлених в ході перевірки порушень, допущених підприємством, ТОВ "Призм" занижено податкове зобов'язання у великих розмірах в розумінні Кримінального кодексу України, так як у оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях визначено податкове зобовязання у розмірі, що перевищує 772500,00 грн., а саме:

- з податку на прибуток у розмірі - основний платіж 10554941,00грн. (податкові повідомлення-рішення від 27.06.2008 року №0001572310/1, від 04.07.2008 року №0001572310/2);

- з податку на додану вартість у розмірі - основний платіж 8420287,00грн. (податкові повідомлення-рішення від 22.02.2008 року №0001112310/0, від 08.05.2008 року №0001112310/1 та від 04.07.2008 року №0001112310/2).

Таким чином суд приходить до висновку, що має місце виявлене податковим органом у ході перевірки заниження податкових зобов'язань у великих розмірах в розумінні Кримінального кодексу України, та відповідно ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова правомірно застосовні штрафні (фінансові) санкції передбачені підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України №2181-ІІІ.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Виходячи з приписів ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, у адміністративному позові позивач просить суд визнати нечинними податкові повідомлення - рішення ДПІ у Комінтернівському районі м.Харкова: №0001112310/0 від 27.02.2008 року, №0001102310/1 від 08.05.2008 року, №0001112310/1 від 08.05.2008 року, №0001572310/1 від 27.06.2008 року, №0001572310/2 від 04.07.2008 року, №0001112310/2 від 04.07.2008 року, посилаючись при цьому на їх протиправність.

Суд зазначає, що такий спосіб захисту (вимога про визнання акта нечинним), як випливає з аналізу положень ч.2 ст.162 КАС України в системному зв'язку з п.1 ч.2 ст.17, п.1 ч.3 ст. 105, ч.1 ст.171 зазначеного Кодексу, може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Таким чином, суд зазначає, що правовий акт індивідуальної дії, яким є оскаржуване рішення, у разі його протиправності підлягає скасуванню.

З урахуванням викладених обставин, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є позовна вимога про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова: №0001112310/0 від 27.02.2008 року, №0001102310/1 від 08.05.2008 року, №0001112310/1 від 08.05.2008 року, №0001572310/1 від 27.06.2008 року, №0001572310/2 від 04.07.2008 року, №0001112310/2 від 04.07.2008 року

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ "Призм" про скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова №0001102310/1 від 08 травня 2008 року, №0001572310/1 від 27 червня 2008 року, №0001572310/2 від 04 липня 2008 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 55398,00 грн. (за основним платежем 27699,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 27699,00 грн.) документально і нормативно обґрунтовані та підлягають задоволенню.

В іншій частині відсутні підстави для задоволення позову через правомірність та обґрунтованість прийнятих податкових повідомлень-рішень, якими визначено суми податкового зобовязання та визначено штрафні (фінансові) санкції.

Згідно ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Отже, суд присуджує ТОВ "Призм" здійснені документально підтверджені судові витрати відповідно до задоволених вимог в розмірі 0,01 грн.

Керуючись ст.ст. 17, 50, 160-163, 167, 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Призм»до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова №0001102310/1 від 08 травня 2008 року, №0001572310/1 від 27 червня 2008 року, №0001572310/2 від 04 липня 2008 року в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 55398,00 грн. (за основним платежем 27699,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 27699,00 грн.).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Призм»(пр.Гагаріна, 167/1, м.Харків, 61000, код 32134210) витрати зі сплати судового збору у розмірі 0,01 грн. (нуль гривень 01 копійка).

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова у повному обсязі виготовлена 20.04.2011 року.

Суддя Біленський О.О.