Постанова № 1543816, 16.01.2008, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД       

              Справа № 22а-55/08(22а-900/07)                                                                              Головуючий суддя у 1-ій

              Категорія статобліку – 29                                                                                        інстанції – Кеся Н.Б.(головуючий),

                                                                                                                                                Бишевська Н.А., Татарчук В.О.

                                                                                                                                                   (А37/11-07)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

            16.01.2008                                                                                              м. Дніпропетровськ

            Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючогосудді –  Туркіної Л.П. (доповідач),

суддів                      –  Проценко О.А., Коршун А.О.,

при секретарі        –  Кудінова О.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Бужор А.М. (посвідчення № 3004 від 27.09.2007);

від позивача: Шемяткін О.О. (посвідчення № 2108/10 від 24.10.2002);

від позивача: Дейнега Н.Є. (довіреність № 2401 від 13.11.2006);

від відповідача: Варданян Г.С. (довіреність № 98/10/08-10/2-08 від 08.01.2008);

від відповідача: Дацько І.О. (довіреність № 97/10/08-10/2-08 від 08.01.2008);

від відповідача: Потапчук Г.А. (довіреність № 342/10/08-10/2-08 від 10.01.2008);

від відповідача: Талєгіна Н.П. (довіреність № 99/10/08-10/2-08 від 08.01.2008);

від відповідача: Прошакова М.В. (довіреність № 712/10/08-10/2-08 від 12.01.2008);

від прокуратури: Зіма В.Б. (посвідчення № 117 від 13.08.2007)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську  та прокурора Дніпропетровської області, м. Дніпропетровськ на постановугосподарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2007 по справі                № А37/11-07

за позовом  закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «Дніпропетровський олійноекстракційний завод», м. Дніпропетровськ

доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську 

за участю прокуратури Дніпропетровської області, м. Дніпропетровськ

провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2006 року закрите акціонерне товариство з іноземними інвестиціями «Дніпропетровський олійноекстракційний завод», м. Дніпропетровськ звернулося з позовною заявою до господарського суду Дніпропетровської області, у якій просило визнати недійсним податкові повідомлення-рішенняСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську (далі СДПІ по роботі з ВПП) №№ 0000798822/0/11008, 0000808822/0/11002 від 27.04.2006.

           По суті позову ЗАТ «Дніпропетровський олійноекстракційний завод», м. Дніпропетровськ зазначило, що спір між сторонами виник щодо віднесення до складу валових витрат різниці між ціною придбання і ціною продажу насіння соняшнику врожаю 2004 року у розмірі 18412958 грн. 79 коп., включення до складу валових витрат вартості послуг дистриб’юторів щодо просування продукції позивача на ринку відповідно до дистриб’юторських угод позивача у розмірі 2603137 грн. 14 коп. та віднесення до складу валових витрат витрати по сплаті роялті за використання торгової марки «Олейна», згідно ліцензійної угоди в розмірі 8099608 грн. 40 коп.

У якості правової підстави своїх вимог позивач посилається на Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», з якого випливає, що факт продажу товарів за ціною нижчою ціни придбання сам по собі не має значення для вирішення питання про валовитратність товарів. Для валовитратності має значення мета придбання товарів, а саме намір платника податку використовувати їх у власній діяльності.

           У доводах позовної заяви позивач також посилається на абзац 2 підпункту  7.4.1. Закону України «Про податок на додану вартість», де зазначено, що право платника податку на податковий кредит виникає, якщо ПДВ сплачено у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

           Правомірність включення до складу валових витрат вартості послуг дистриб’юторів позивач підтверджує, перш за все, тим, що ці витрати безпосередньо пов’язані із власною  господарською діяльністю. Правомірність наведених тверджень   ЗАТ «Дніпропетровський олійноекстракційний завод» обґрунтовує аналізом типових положень дистриб’юторських угод, де зазначено, що дистриб’ютор має право купити продукцію лише за умови взяття на себе зустрічних зобов’язань щодо особливостей подальшої вдалої реалізації такої продукції направлених на задоволення прямого інтересу позивача.

           Аргументуючи позовні вимоги ЗАТ «Дніпропетровський олійноекстракційний завод», м. Дніпропетровськ зазначає, що з огляду на ч. 4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», власник знаку для товарів та послуг «Олейна», жодного разу не вказував на використання знаку для товарів і послуг «Олейна» з порушенням умов опису знаку чи будь-яких інших умов ліцензійної угоди. Крім того, належне використання торгівельної марки «Олейна» за ліцензійною угодою підтверджується актами платежу роялті. 

           Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2007 по справі № А37/11-07 позов задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП №№ 0000798822/0/11008, 0000808822/0/11002 від 27.04.2006. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ЗАТ з ІІ «Дніпропетровський олійноекстракційний завод», м. Дніпропетровськ 3 грн. 40 коп. судових витрат.

Постанова суду обґрунтована тим, що на підставі акту від 14.04.2006 № 132-08-03/2-00374385/ДСК «Про результати планової виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валового законодавства ЗАТ з ІІ «Дніпропетровський олійноекстракційний завод», м. Дніпропетровськ за період з 01.11.2005 по 31.12.2005» відповідачем видані податкові повідомлення-рішення № 0000798822/0/11008 від 27.04.2006, яким донараховано податок на прибуток у сумі 1254201 грн. 10 коп. та застосовані штрафні санкції на суму 1941865 грн. 40 коп., а також податкове повідомлення-рішення  № 0000808822/0/11002 від 27.04.2006, яким донараховано податок на додану вартість на суму 694258 грн. 00 коп.  та застосовані штрафні санкції на суму 347129 грн. 00 коп. Донарахування вказаних платежів здійснено податковою з порушенням п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, п/п 5.4.2 п. 5.4 ст. 5  Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 7.4. Закону України  «Про податок на додану вартість».

            Не погодившись із зазначеною постановою, СДПІ по роботі з ВПП та прокурор Дніпропетровської області, м. Дніпропетровськзвернулися до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду із апеляційними  скаргами, що містили аналогічні вимоги про прийняття апеляційної скарги до розгляду, скасування постанови господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2007 по справі № А37/11-07, прийняття нового рішення про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі та розгляду апеляційної скарги за участю представників обох апелянтів. 

            У своїй апеляційній скарзі СДПІ по роботі з ВППпосилається на п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999, відповідно до приписів якого підприємство, з метою складання податкового обліку, використовує дані по кожній окремій господарській операції. На підставі саме даних первинного обліку підприємство відносить суми до складу валового доходу та на валові витрати в податковому обліку. Тобто, збільшення власного капіталу є обов’язкові вимогою для віднесення витрат до валових згідно з податковим обліком. Отже, проведення реалізації насіння за цінами, нижчими за ціну придбання, призводить не до росту, а до зменшення власного капіталу підприємства. Посилаючись на зазначені обставини та норми п. 1.32. ст. 1, п.п. 5.1, 5.2, 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», податкова зазначає, що віднесення до складу валових витрат сум, сплачених за операціями, що призвели до зменшення капіталу є неправомірним, оскільки такі операції є операціями, пов’язаними із господарською діяльністю метою якої є отримання доходу.  

Відносно правомірності включення до складу валових витрат вартості послуг дистриб’юторів, то в порушення п. 5.1, п/п 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємством неправомірно включено до валових витрат суми перерахувань, здійснених дистриб’ютором, які не пов’язані з власною господарською діяльністюЗАТ «Дніпропетровський олійноекстракційний завод», м. Дніпропетровськ, оскільки позивач є виробником продукції та оптовим продавцем, що не здійснює самостійно роздрібну торгівлю. Відповідно, після здійснення ЗАТ «Дніпропетровський олійноекстракційний завод», м. Дніпропетровськ доставки товару до складу дистриб’ютора, право власності на нього переходить від позивача до дистриб’ютора. Отже, витрати, які пов’язані з реалізацією товару дистриб’ютора іншим покупцям, є, власне, господарською діяльністю дистриб’ютора. 

На підтвердження неправомірності віднесення позивачем до складу валових витратсум платежів роялті відповідач зазначає, що відповідно ліцензійної угоди ліцензіат зобов’язав використовувати товарний знак тільки відповідно до умов, визначених ліцензіатом в цій угоді (включаючи додатки до неї) в точному описі або зображенні, наданому ліцензіаром. Між тим, у березні 2005 року позивачем в односторонньому порядку здійснено зміну дизайну пляшки та етикетки Товарного знаку своєї продукції, що не відповідає Класифікації фігуративних елементів знаку, зареєстрованого у міжнародному реєстрі товарних знаків, що є порушенням умов ст. 4 ліцензійної угоди.

Таким чином, на порушення п/п 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем необґрунтовано завищено валові витрати на суму 8099608 грн. 40 коп., за рахунок віднесення до їх складу витрат не пов’язаних з використанням товарного знаку за ліцензійною угодою.

Виходячи з викладеного, відповідач зазначає, що рішення суду не відповідає нормам матеріального права, які регулюють порядок віднесення витрат підприємства до складу валових.

Відносно зобов’язань, нарахованих по податку на додану вартість, СДПІ по роботі з ВПП зазначає, що на порушення п/п 7.4.1 п. 7.4 ст. 7Закону України «Про податок на додану вартість» підприємством неправомірно включено до складу податкового кредиту з ПДВ суми податку, які сплачені постачальникам у складі оплати вартості товарів та послуг, що не пов’язані з власною господарською діяльністю ЗАТ «Дніпропетровський олійноекстракційний завод», м. Дніпропетровськ.

Отже рішення суду не відповідає нормам п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Наполягаючи на вимогах своєї апеляційної скарги, прокуратура Дніпропетровської області в порядку представництва інтересів держави в підтвердження своєї правової позиції зазначає, що операція з продажу товарів за цінами, що нижчі ніж ціна їх придбання, є збитковою та суперечить меті підприємницької діяльності, тому джерелом покриття збитків від таких операцій повинен бути прибуток підприємства, що залишається після оподаткування, а не зменшення оподаткованого прибутку від інших операцій.

Доводи апеляційної скарги прокурора співпадають з доводами, викладеними в апеляційній скарзі  СДПІ по роботі з ВПП.

            Заперечуючи проти задоволення апеляційних скарг, позивач просить залишити їх без  задоволення, а постанову господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2007 - без змін, ґрунтуючи  свої доводи на наступному.

            Витрати ЗАТ «Дніпропетровський олійноекстракційний завод», м. Дніпропетровськ на придбання насіння соняшника врожаю 2004 року є такими, що пов’язані із господарською діяльністю позивача, оскільки у зв’язку з прогнозованою збитковістю операцій з реалізації готової продукції та з метою запобігання значно більших витрат, яких позивач міг би зазнати внаслідок зменшення обсягів соняшникової олії наприкінці 2005 року, позивачем було прийнято рішення про продаж насіння соняшнику врожаю 2004 – 2005 років та придбання насіння врожаю 2005-2006 років. При цьому продаж насіння соняшнику відбувався за найбільш вигідними цінами на ринку на момент продажу. В свою чергу ринкові ціни на насіння соняшнику врожаю 2005-2006 років на момент його придання були нижче, ніж ціни, за якими було продано насіння соняшнику врожаю 2004 року. В результаті здійснені операції дозволили  ЗАТ «Дніпропетровський олійноекстракційний завод», м. Дніпропетровськ вже в листопаді-грудні 2005 року отримати прибуток завдяки зменшенню собівартості готової продукції.

            Отже неправомірність зменшення валових витрат позивача за 2004 рік в рамках перевірки за 2005 рік підтверджується тим, що відповідні витрати на придбання насіння відповідно п/п 11.2.1. ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» включалися позивачем до складу валових витрат по придбанню насіння соняшнику врожаю 2004 року були сформовано саме в 2004 році. Валові витрати позивача за 2004 рік, включаючи витрати на придбання насіння соняшнику, були відображені також і в  декларації з податку на прибуток за 2004 рік.

            Підтвердженням віднесення витрат на оплату дистриб’юторських послуг до господарської діяльності позивача служить те, що відносини з дистриб’юторами є своєрідною організацією процесу збуту продукції, а отже є частиною  господарської діяльності позивача. Сам ЗАТ «Дніпропетровський олійноекстракційний завод», м. Дніпропетровськ не здійснює роздрібної торгівлі готовою продукцією, отже, господарська діяльність з оптового продажу олії напряму залежить від послуг дистриб’юторів, направлених на підтримання належного рівня продажу та на збільшення обсягів продажу продукції, а витрати, що з нею пов’язані, є складовою господарської діяльності позивача і включаються до валових витрат.

            Щодо правомірності включення до складу валових витрат суми платежів роялті, позивач зазначає, що власник знаку для товарів та послуг «Олейна» жодного разу не вказував на використання знаку для товарів та послуг «Олейна» з порушенням умов опису знаку чи будь-яких інших умов ліцензійної угоди. Так, згідно з п/п 5.4.2. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», витрати пов’язані з виплатою роялті, належать до витрат подвійного призначення. При цьому, у разі виникнення розбіжностей між податковим органом та платником податку стосовно зв’язку витрат на цілі, обумовлені цим підпунктом, з основною діяльністю платника податку, такі податкові органи зобов’язані звернутися до Міністерства України у справах науки і технологій, чий експертний висновок є підставою для прийняття рішення податковим органом, що не було зроблено відповідачем по відношенню до використання торгівельної марки «Олейна».

            Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши заперечення на них, заслухавши пояснення представників сторін по справі та представника прокуратури, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги СДПІ по роботі з ВПП і прокурора Дніпропетровської області, м. Дніпропетровськпідлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 14.04.2006 на підставі акту №132-08-03/2-00374385/ДСК «Про результати планової виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ЗАТ з ІІ «Дніпропетровський олійноекстракційний завод», за період з 01.01.2005 по 31.12.2005» відповідачем винесені податкове повідомлення-рішення від 27.04.2006  № 0000798822/0/11008,  якими донараховано податок на прибуток у сумі 1 254 201 грн. 10 коп. та застосовані штрафні санкції на суму 1 941 865 грн. 40 коп., а також податкове повідомлення-рішення від 27.04.2006 № 0000808822/0/11002, яким донараховано податок на додану вартість у сумі      694 258 грн. 00 коп. та застосовані штрафні санкції на суму 347129 грн. 00 коп.

Донарахування вказаних платежів було застосовано у зв’язку з встановленими документальною перевіркою порушеннями норм п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 та п/п 5.2.1 п. 5.2, п/п 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п/п 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «По податок на додану вартість». 

В акті перевірки зазначено, що в порушення п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємством ЗАТ «Дніпропетровський олійноекстракційний завод», м. Дніпропетровськ безпідставно віднесено до складу валових витрат:

- різницю між ціною придбання і ціною продажу насіння соняшнику врожаю 2004 року в розмірі 18412958 грн. 79 коп., у тому числі по періодам:

§       І квартал 2005 р. – 386188 грн. 70 коп.;

§       ІІ квартал 2005 р. – 3490111 грн. 94 коп.;

§       ІІІ квартал 2005 р. – 14536 658 грн. 15 коп.;

- вартість передпродажної підготовки по проданим дистриб’ютору товарам, яка не пов’язана з господарською діяльністю підприємства у розмірі 2603137 грн. 124 коп., а саме по періодам:

§ І квартал 2005 р. – 284 665 грн. 51 коп.;

§ ІІ квартал 2005 р. – 428 040 грн. 62 коп.;

§ ІІІ квартал 2005 р. – 246 858 грн. 46 коп.;

§ ІVквартал 2005 р. – 1643 572 грн. 55 коп.;

- витрати не пов’язані з використанням ліцензійної угоди (угоди роялті № 1) в розмірі 8099608 грн. 40 коп., а саме по періодам:

§ І квартал 2005 р. – 429 201 грн. 00 коп.;

§ ІІ квартал 2005 р. – 1655 760 грн. 20 коп.;

§ ІІІ квартал 2005 р. – 3181 439 грн. 10 коп.;

§ ІVквартал 2005 р. – 2823 208 грн. 10 коп.;

Внаслідок зазначених порушень підприємством занижено податок на прибуток на суму 1254201 грн. 10 коп.:

§ І квартал 2005 р. – 275 013 грн. 80 коп.;

§ І півріччя 2005 р. – 1670 992 грн. 00 коп.;

§ 9 місяців 2005 р. – 3733 880 грн. 90 коп.;

§ 2005 р. – 1254201 грн. 10 коп.;

Зокрема, перевіркою встановлений факт реалізації позивачем продукції за цінами меншими ніж вартість його попереднього придбання, що не призвело до отримання прибутку від операції.

У матеріалах справи також зазначено, що позивач здійснює на території України реалізацію готової продукції через мережу дистриб’юторів. Отже до складу валових витрат і податкового кредиту по податку на додану вартість включені суми витрат на послуги передпродажної підготовки в мережі роздрібної торгівлі.

Крім того, оспорювані повідомлення-рішення пов’язані зі сплаченими ЗАТ з ІІ «Дніпропетровський олійноекстракційний завод», м. Дніпропетровськ сумами роялті за ліцензійною угодою від 01.01.1998 № 1, згідно умов якої позивачу надане невиключне право використання товарного знаку «Олейна». Так, в акті перевірки зазначено, що у 2005 році новий дизайн етикетки товарного знаку не відповідає класифікації фігуративних елементів, зареєстрованому у міжнародному реєстрі товарних знаків і змінено всупереч свідоцтву про реєстрацію № 11197, що призвело до порушення ліцензійних умов та незаконному включення до валових витрат підприємства витрат на оплату роялті.

Проаналізувавши обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що податкове повідомлення-рішення від 27.04.2006  № 0000798822/0/11008 є таким, що не відповідає чинному законодавству та не є обґрунтованим, виходячи з наступного. 

В акті перевірки СДПІ по роботі з ВПП від 14.04.2006 № 132-08-03/2-00374385/ДСК встановлено, що в період з червня по вересень 2005 рокуЗАТ «Дніпропетровський олійноекстракційний завод», м. Дніпропетровськ здійснило реалізацію насіння соняшника по цінам меншим ніж ціни придбання, чим спричинено збитки на суму  18412 958 грн. 89 коп.

Витрати на придбання насіння соняшника в межах зазначеної суми податків вважає такими, що не пов’язані із господарською діяльністю товариства, а отже такими, що не підлягають включенню до складу валових витрат.  

Проте, відповідно до п. 5.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»  для валовитратності має значення мета придбання товарів (робіт, послуг), а саме намір платника податку використовувати їх у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32 ст. 1 вищезазначеного закону передбачено, що господарська діяльність – це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Отже, здійснення підприємницької діяльності спрямоване на отримання доходу від загальної діяльності суб’єкта господарювання, а не прибутку від конкретної окремо взятої господарської операції.

Для позивача основним видом економічної діяльності є виробництво олії та її реалізація. Реалізація побічної продукції переробки соняшнику, яка виникає в ході виробничого процесу на підприємстві позивача, а також реалізація запасів сировини, є складовими частинами фінансово-господарської діяльності  підприємства, що забезпечує  основну діяльність позивача та є ланкою в загальному виробничому процесі. Тому результат від її здійснення не може розглядатися як прибутковий чи збитковий окремо від загального результату діяльностіЗАТ  «Дніпропетровський олійноекстракційний завод», в рамках якої здійснювані допоміжні господарські операції. При цьому, не обов’язково кожна окрема операція з допоміжної діяльності має приносити прибуток, адже збитковість однієї окремої операції, може призвести до збільшення доходу від основної діяльності підприємства в цілому.

Намір позивача використовувати продукцію у своїй подальшій господарській діяльності підтверджено тим, що на момент придбання насіння соняшнику воно було сировиною для основного виробництва позивача, отримувалося  та належним чином оприбутковувалося, що підтверджено актом перевіркивід 14.04.2006.

Слід також зазначити, що в п. 1.2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» під терміном «дохід» розуміється сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом, у випадках визначених підпунктом 4.2.16 п. 4.2 ст. 4 цього  закону протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Застосування відповідачем та заступником прокурора Дніпропетровської області поняття доходів при тлумаченні терміну «господарська діяльність», спираючись на Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не відповідає п. 1.43 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого інші терміни використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування, а також національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у випадках, визначеним цим законом, які не суперечать цьому закону та іншим законам з питань оподаткування у частині визначення термінів. Проте, даний закон у частині визначення поняття доходу, такого випадку не зазначає та  не відсилає до положень бухгалтерського обліку то їх застосування є безпідставним.

Крім того, матеріалами справи встановлено, що витрати на придбання насіння соняшнику загальною вартістю 311 629 401 грн. 89 коп., зазначені у таблиці № 30 акту перевірки (т. 1, а.с. 70), у відповідності до п/п 11.2.1 ст. 11  Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» включалися ЗАТ з ІІ «Дніпропетровський олійноекстракційний завод», м. Дніпропетровськ до валових витрат за першою подією. Тобто  валові витрати щодо спірних операцій з придбання насіння соняшнику врожаю 2004 року було сформовано позивачем у 2004 році. Виключення сум, включених до складу валових витрат у 2004 році, із валових витрат 2005 року є необґрунтованим та суперечить нормам ст. 11 ЗаконуУкраїни «Про оподаткування прибутку підприємств».

Правомірність віднесення витрат по придбанню 219875216 кг насіння соняшнику в сумі 311 629401 грн. 89 коп. була підтверджена перевіркою діяльності позивача за період з 01.10.2002 по 01.01.2005. Акт відповідача від 27.04.2005№ 116-13-312-00374385 про результати планової комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивача за період  з 01.10.2002 по 01.01.2005 наявний в матеріалах справи.

Що стосується інших операцій, тоСДПІ по роботі з ВПП не спростовано доводів позивача, що реалізація насіння соняшника проводилася з різних елеваторів, що розташовані ближче до покупця з метою зменшення транспортних витрат та у зв’язку із зменшенням об’ємів виробництва, пов’язаного із реконструкцією підприємства.

Наведені обставини дозволяють погодитися з висновками суду першої інстанції, що відповідач не довів як фактичних, так і правових підстав для зменшення валових витрат підприємства у зв’язку з операціями купівлі-продажу пасіння соняшника.

Видання спірного повідомлення-рішення пов’язується також з наступними обставинами.

Між позивачем та компанією «Олейна С.А.» (Швейцарія) укладено ліцензійну угоду (угода Роялті № 1) від 01.01.1998. Згідно з цією угодою компанія «Олейна С.А.» (ліцензіар) надає позивачу (ліцензіату) невиключне право використовувати товарний знак «Олейна» в повному обсязі у відношенні товару (рафінована, дезодорована, бутильована соняшникова олія), з метою виробництва та продажу. Згідно з додатковою угодою № 2  від 01.07.2000 до ліцензійної угоди позивач зобов’язаний сплачувати на користь компанії «Олейна С.А.» роялті  в розмірі 0,04 дол. США за кожну пляшку, яка вироблена та реалізована позивачем з використанням міжнародних товарних знаків, за межами території України та 0,03 дол. США за кожну пляшку, яка вироблена та реалізована позивачем з використанням зареєстрованого на Україні товарного знаку свідоцтвом № 11197, на території України.

Під час перевірки податкова дійшла висновку, що у 2005 році новий дизайн етикетки товарного знаку не відповідає Класифікації фігуративних  елементів, зареєстрованій у міжнародному реєстрі товарних знаків, і змінено всупереч свідоцтву про реєстрацію № 11197, що призвело до порушення ліцензійних умов. У зв’язку з цим, відповідач вважає, що сплачені відповідачем суми роялті, не пов’язані з господарською діяльністю підприємства, тому не належать до валових витрат підприємства. Сума спірних витрат, виключених відповідачем із валових витрат підприємства, складає 8 099608 грн. 40 коп.

Висновки податкової інспекції не можна вважати правомірними виходячи з того, що згідно з п. 1.30 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» роялті – це платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування  будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіо касети кінематографічні фільми або  плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Відповідно до п/п 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 зазначеного закону до валових витрат включаються, зокрема, виплати, пов’язані з виплатою роялті.

У разі виникнення розбіжностей між податковим органом та платником податку стосовно зв’язку витрат на цілі, обумовлені цим підпунктом, з основною діяльністю платника податку, такі податкові органи зобов’язані звернутися до Міністерства України у справах науки і технологій, чий експертний висновок є підставою для прийняття рішення податковим органом.

Доказів наявності відповідно звернення та експертного висновку податкова не дала.

У зв’язку з цим судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що висновки відповідача щодо порушення позивачем умов ліцензійної угоди є такими, що не входять до компетенції податкової служби і тому не можуть бути підставою для вирішення податкових питань. Крім того, порушення договірних умов ще не свідчить   про відсутність зв’язку спірних витрат з господарською діяльністю підприємства.

Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованого зменшення податковою  валових витрат позивачу на суму    26 512 567 грн. 19 коп. (18 412 958 грн. 79 коп. + 8 099 608 грн. 40 коп.) за операціями купівлі-продажу насіння соняшнику та з виплати роялті.

Відносно валових витрат на суму 2603137 грн. 14 коп., пов’язаних з виконанням позивачем дистриб’юторських угод, податковою надано пояснення від 10.01.2008 № 358/10/08-10/2-10, у якому зазначено  про «відсутність донарахованої суми по цьому порушенню в цілому», оскільки «отримані підприємством збитки перекривають»   зобов’язання у сумі 71166 грн. 40 коп. розраховане податковою за результатами виявлення зазначеного порушення І кварталу 2005 року.

Факт відсутності донарахувань за результатами встановлення податковою вказаного порушення позивачем не оспорюється.

За відсутності донарахованої суми податкового зобов’язання нарахування штрафних санкцій у розмірі 35583 грн. 20 коп. слід визнати  протиправним, оскільки таке нарахування суперечить п/п 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами",де зазначено, що уразі,коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Виходячи з викладеного, колегія суддів, дійшла висновку, що визначення позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству, в зв’язку з чим, позов в цій частині слід задовольнити.

Розглянувши питання щодо обґрунтованості та законності донарахувань з подату на додану вартість, колегія суддів встановила наступне.

У висновках акту перевірки зазначається, що за результатами перевірки донарахуванню підлягає ПДВ за вересень 2005 року в розмірі 694258 грн. 00 коп. і саме ця сума є сумою основного платежу згідно рішенням № 0000808822/0/11002 від 27.04.2006.

Як свідчать пояснення відповідача, СДПІ по роботі з ВПП дійшла висновку про заниження позивачем ПДВ за наступними епізодами:

· віднесення до складу податкового кредиту різниці між ціною придбання і ціною продажу насіння соняшнику врожаю 2004 року;

· включення до  складу  податкового кредиту вартості послуг дистриб’юторів щодо просування продукції позивача відповідно до дистриб’юторських угод  позивача.

Позиція відповідача по вказаним епізодам зводиться до того, що згадані операції не відносяться до господарської діяльності позивача, а тому суми ПДВ, сплачені в рамках таких операцій, не можуть бути включені до складу податкового кредиту. Тобто, на думку відповідача, мало місце порушення п/п 7.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до абзацу 2 п/п 7.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість» право платника податку на податковий кредит виникає, якщо ПДВ сплачено у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, у даному випадку ключовим питанням щодо якого точиться спір також є зв'язок понесених позивачем витрат із його власною господарською діяльністю.

Висновок суду щодо віднесення операцій з купівлі-продажу насіння соняшника до господарської діяльності ЗАТ з ІІ «Дніпропетровський олійноекстракційний завод», м. Дніпропетровськ викладено у судовому рішенні вище. Отже, зменшення  СДПІ по роботі з ВПП кредиту з ПДВ на суму 3682592 грн. 00 коп. слід визнати необґрунтованим та таким, що суперечить чинному законодавству України, зокрема п.п. 1.32, 1.43 Закону України «Про оподаткування побуту підприємств», а податкове повідомлення-рішення                                   № 0000808822/0/11002 від 27.04.2006 в частині визначення податкового зобов’язання  в сумі  982780 грн. 50 коп. (655187 грн. 00 коп. основного боргу та 327593 грн. 50 коп. штрафних санкцій) – протиправним.

Щодо решти нарахованої суми слід зазначити наступне.

Реалізацію готової продукції Позивач здійснює на території країни через  мережу дистриб’юторів. Відповідно дистриб’юторської угоди – подавець (позивач) продає та поставляє дистриб’ютору продукцію на основі прийняття замовлень дистриб’ютора до виконання, що надаються продавцеві на умовах базису поставки  Інкотермс 2000 СРТ склад дистриб’ютора.

Відповідно до дистриб’юторських угод, послугами передпродажної підготовки, вартість яких відшкодовує позивач, є:

· просування товару на ринку шляхом продажу у роздрібні торгівельні точки;

· розвезення товару по роздрібним точкам на їх замовлення транспортом дистриб’ютора;

· забезпечення стандартів розміщення продукції в роздрібних торгівельних точках та інше.

Однак, реалізація товару від дистриб’ютора в торгівельну мережу здійснюється  на підставі угод, укладених дистриб’ютором з третіми особами. У позивача відсутні документи, які підтверджують факт роздрібної торгівлі готовою продукцією, але до складу валових витрат і податкового кредиту по податку на додану вартість включені суми по послугам передпродажної  підготовки в мережі роздрібної торгівлі.

В законі відсутнє визначення дистриб’юторської угоди, а тому з аналізу договору та законодавчих норм, слід зазначити, що дистриб’ютор є фактично покупцем ( п.п. 3.1, 3.4, 4.1, 5.1 – 5.9 договорів). Правове становище продавця та покупця після отримання покупцем у власність у продавця готової продукції слід визначити згідно діючих норм податкового законодавства.

Укладені позивачем дистриб’юторські договори складаються з точки зору податкового законодавства з двох окремих договорів, про що свідчить п. 1.1 укладених угод про незалежне виконання зобов’язань сторонами по договору, а саме: договорів купівлі-продажу та надання безповоротної фінансової допомоги.

Посилання позивача на ту обставину, що така допомога здійснюється к зв’язку з тим, що дистриб’ютор надає третім особам послуги, пов’язані з придбанням зазначеними особами товарів, які є продукцією позивача, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки мотиви, з яких надається безповоротна фінансова допомога, не змінюють її суті та правових наслідків надання.

Згідно п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» безповоротна фінансова допомога не є об’єктом оподаткування з податку на додану вартість.

Таким чином, відповідно до вимог п/п 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачу обґрунтовано нараховане податкове зобов’язання з ПДВ в розмірі  39071 грн. 00 коп. А висновки суду першої інстанції щодо неправомірності такого нарахування є безпідставними.

Згідно п/п 17.1.3 п. 17.1 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" позивачу обґрунтовано донараховану штрафну санкцію в розмірі 19535 грн. 50 коп.

На підставі викладеного, податкове  повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП від 27.04.2006 № 0000808822/0/11002, слід визнати недійсним частково, в частині нарахування податкових зобов’язань з ПДВ на суму 982780 грн. 50 коп., з них 655187 грн. 00 коп. основного боргу, 327593 грн. 50 коп. – штрафних санкцій.

Решту позовних вимог щодо зазначеного податкового повідомлення-рішення слід визнати необґрунтованими.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового є невідповідність висновків суду обставинам справи або порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, питання.

Виходячи з викладеного, постанову суду першої інстанції слід скасувати. Позов задовольнити частково. Визнати недійснимподаткове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську  від 27.04.2006 № 0000798822/0/11008. Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську  від 27.04.2006 № 0000808822/0/11002 в частині нарахування податкових зобов’язань з ПДВ у сумі 982780 грн. 50 коп., з них 655187 грн. 00 коп. основного боргу, 327593 грн. 50 коп. – штрафних санкцій.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь позивача за рахунок Державного бюджету України 1 грн. 70 коп. судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 195, 198, 202, 205, 207КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську  та прокурора  Дніпропетровської області, м. Дніпропетровськ задовольнити частково.

Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 13.04.2007 – скасувати.

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішенняСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську  від 27.04.2006 № 0000798822/0/11008.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішенняСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську  від 27.04.2006 № 0000808822/0/11002 в частині нарахування податкових зобов’язань з ПДВ у сумі 982780 грн. 50 коп., з них 655187 грн. 00 коп. основного боргу, 327593 грн. 50 коп. – штрафних санкцій.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь позивача за рахунок Державного бюджету України 1 грн. 70 коп. судових витрат.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Постанова підлягає оскарженню відповідно до 212 КАСУ.

    Постанову оформлено у повному обсязі 26.02.2008.

Головуючий суддя:                                                                        Туркіна   Л.П.

Суддя:                                                                                              Коршун   А.О.

Суддя:                                                                                              Проценко О.А.