Постанова № 15379324, 29.04.2011, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2011 р. Справа № 2а/0470/2366/11

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук Н. В. при секретаріЧмух Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Капарол Дніпро" до Дніпропетровської митниці Державної митної служби України про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень , - ВСТАНОВИВ: 23.02.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Капарол Дніпро" (далі позивач, підприємство або ТОВ "Капарол Дніпро") звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Дніпропетровської митниці Державної митної служби України (далі відповідач) про визнання нечинними (незаконними) та скасування податкових повідомлень форми «Р» №126 від 26.11.2010р. та №127 від 26.11.2010р. Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити. Вважає, що позивачем не було допущено неповного декларування сум, сплачених за транспортування товарів, ввезених на митну територію України на умовах поставки FCA, а тому висновки акту перевірки відповідача не відповідають нормам діючого законодавства, у звязку з чим просить суд визнати нечинними (незаконними) та скасувати податкові повідомлення форми «Р» №126 від 26.11.2010р. та №127 від 26.11.2010р. Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував та зазначив, що в результаті планової виїзної документальної перевірки стану дотримання ТОВ "Капарол Дніпро" митного законодавства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності та правильності обчислення та своєчасності сплати податків та інших обовязкових платежів, контроль за якими покладено на митні органи було виявлено порушення позивачем си.267 Митного кодексу, що призвело до заниження податкових зобовязань в сумі 20120,40грн., в т.ч.: ПДВ-20090,02грн., мито-30,38грн., а тому податкові повідомлення форми «Р» №126 від 26.11.2010р. та №127 від 26.11.2010р. винесено правомірно та відповідно нормам діючого законодавства. На підставі вищевикладеного відповідач просить суд в позові відмовити. Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, проаналізувавши чинне законодавство, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання наказу Дніпропетровської митниці від 08.10.2010р. №819 «Про проведення планової виїзної перевірки» на підприємстві була проведена документальна перевірка дотримання вимог законодавства України з питань митної справи при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності в період з 01.01.08р.-30.09.2010р.

Відповідно до ст. 69 Митного кодексу України, незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи.

За результатами перевірки було складено акт про проведення перевірки стану дотримання на підприємстві законодавства України з питань митної справи від 27.10.2010р. за №17/10/110000000/33811506, в якому зазначено про виявлення відхилень в бухгалтерському обліку позивача від даних митного оформлення.

Перевіркою виявлено випадки неповного декларування сум, сплачених за транспортування товарів, ввезених на митну територію України на умовах поставки FCA та випадки відсутності в актах виконаних робіт та рахунках-фактурах розподілу вартості перевезення на міжнародне та внутрішнє всього на суму 100419,75грн.

На підставі Акту перевірки, на адресу позивача відповідачем були направлені податкові повідомлення від 26.11.2010р. № 126 та № 127.

Зазначеними повідомленнями позивачу визначені податкові зобов'язання за платежем:

- «мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами підприємницької діяльності» на загальну суму - 200,38 грн., в тому числі: сума за основним платежем - 30,38 грн. та сума штрафних санкцій - 170,00 грн.;

- «податок на додану вартість з товарів, увезених на територію України суб'єктами підприємницької діяльності» на загальну суму - 30135,03 грн., в тому числі: сума за основним платежем - 20 090,02 грн. та сума штрафних санкцій - 10 045,01 грн.

Відповідно до п.8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.06р. №1766 «Про затвердження Порядку проведення митними органами на підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України» для підтвердження транспортних витрат декларант зобов'язаний подати договір про перевезення, транспортні та страхові документи, а також:

- або рахунок-фактуру від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;

- або банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;

- або довідку, підприємства-перевізника, що здійснило перевезення, яка містить реквізити товаротранспортного документа, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за надання транспортно-експедиційних послуг та підписи керівника і головного бухгалтера такого підприємства;

- або калькуляцію транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Судом встановлено, що за результатами планової виїзної документальної перевірки при здійсненні митного оформлення позивачем в складі митної вартості товарів декларувались транспортні витрати на підставі довідок, виданими експедиторськими компаніями, які забезпечували організацію перевезення вантажів позивача.

Довідки про транспортні витрати, отримані від експедиторів, що містяться в матеріалах справи, не відповідають вимогам абз.4.п.8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.06 №1766, зокрема не містять відомостей про транспортний документ.

Відповідно до п.10 Порядку відомості, на підставі яких декларантом визначено та заявлено митну вартість товарів, повинні базуватися на об'єктивних даних, що підлягають обчисленню та перевірці відповідно до вимог Митного кодексу України.

Судом встановлено, що зазначені довідки не є документами, що підтверджують фактичні витрати на транспортування товару до перетину митного кордону та фактичну сплату вартості цих витрат, та не є первинними документами бухгалтерського обліку.

Під час проведення перевірки шляхом зіставлення даних щодо фактичних витрат, понесених позивачем на транспортування імпортованих товарів, з їх розміром, зазначеним у документах, поданих до митного оформлення, вбачається, що в окремих випадках мали місце значні розбіжності. При цьому суми, фактично сплачені перевізникам, не були задекларовані митному органу у повному обсязі та відповідно не включені до митної вартості імпортованих товарів.

Такі розбіжності документально підтверджені первинними документами позивача, а саме: рахунками, актами виконаних робіт (послуг), платіжними дорученнями, податковими накладними, виписками банку, які свідчать про сплату за надані послуги.

З первинних документів бухгалтерського обліку підприємства, відповідачем неможливо було виділити з повної ціни на транспортування витрати на транспортування товару після його ввезення на митну територію України.

Відхилення, виявлені у бухгалтерському обліку підприємства від даних-митного оформлення по ВМД, наведені у додатку № 4 до акту перевірки, дають підстави вважати про неповне включення сум на перевезення імпортних вантажів до їх задекларованої митної вартості, що є порушенням статті 267 Митного кодексу України, яке призвело до заниження реальної митної вартості товарів та не донарахування податкових зобов'язань в сумі 20120,4 грн., в т.ч.: ПДВ - 20090,02 грн, мито - 30,38 грн.

Згідно пп. 2.1 ст. 2 Закону № 2181 „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон № 2181), який діяв до 31.12.2010, митні органи є контролюючими органами стосовно акцизного збору та податку на додану вартість (з урахуванням випадків, коли законом обов'язок з їх стягнення або контролю покладається на податкові органи), ввізного та вивізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), які відповідно до законів справляються при звезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України".

Підпунктом 17.1.3. пункту 17.1. статті 17 Закону 2181 визначено: у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, визначеними у підпункті «6» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Згідно п.10.2. ст.10 Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.97 № 168/97-ВР, платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Відповідно до ч.1ст.11 Закону України „Про систему оподаткування" від 25.06.91р. №1251-XII „відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України".

Керуючись ст. 267 Митного кодексу України витрати на транспортування товару після його ввезення на митну територію України не включаються до митної вартості за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, які документально підтверджено та які підлягають обчисленню.

З первинних документів бухгалтерського обліку підприємства позивача, наданих при проведенні перевірки, відповідач не зміг виділити з повної ціни на транспортування витрати на транспортування товару після його ввезення на митну територію України.

Ст. 81 МК України вимагає декларування точних відомостей про товар та інших даних, необхідних для здійснення митного контролю.

При цьому, відповідно до ст. ст. 88, 264 Митного кодексу, декларант несе у повному обсязі відповідальність за подані ним відомості, які повинні базуватись на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню

Таким чином, виявлені перевіркою порушення вимог статті 267 Митного кодексу України призвели до заниження реальної митної вартості товарів та не донарахування митних платежів.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги позивача необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.87 КАС України, судові втрати складаються із судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. До витрат, повязаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Згідно ст.94 КАС України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип законності, який відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Керуючись ст.ст. 11, 14, 70, 71, 86, 94, 159-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Капарол Дніпро" до Дніпропетровської митниці Державної митної служби України про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - відмовити повністю.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 26.04.2011 року.

Суддя Н.В. Захарчук