Постанова № 15378945, 26.04.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 квітня 2011 р. 14:32Справа №2а-1619/11/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Євдокімової О.О., при секретарі судового засідання Кузміній Ю.В., розглянувши за участю представника позивача ОСОБА_1 – дов. № 559 від 21.12.2010р., у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Кримського центру професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості

доДержавної податкової інспекції в м. СімферополіАР Крим

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення.

Обставини справи: Кримський центр професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості (далі позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним з позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 0007261701/0 від 10.11.2010р. про нарахування податкового зобов’язання з податку з доходів найманих працівників в розмірі 91715,61 грн., у тому числі 30571,87 грн. основного платежу та 61143,74 грн. штрафних санкцій.

Позовні вимоги ґрунтуються на положеннях Законів України «Про податок з доходів фізичних осіб» та «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та мотивовані тим, що відповідач може застосувати до особи штрафні санкції, що передбачені п.п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» яка взагалі не сплатила податок, та факт такої несплати податку було виявлено за результатами перевірки контролюючого органу.

Представник відповідача проти позову заперечував, в обґрунтування своєї позиції надав письмові заперечення, в яких зазначив, що під час проведення перевірки встановлено порушення позивачем п. 1.15 ст. 1, ст. 7, п.п. 8.1.1, 8.2.2 п. 8.2 ст. 8, ст. 16, п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме занижена сума податкового зобов’язання на 30571,87 грн., у зв’язку з чим позивачу нараховане податкове зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб та застосовані штрафні (фінансові) санкції.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

З 26.10.2010р. по 28.10.2010р. відповідачем проведена позапланова невиїзна перевірка правильності нарахування, повноти і своєчасності перерахування до бюджету утриманого податку з доходів фізичних осіб найманих працівників позивачем за період з 01.06.2008р. по 30.06.2010р.

За результатами зазначеної перевірки складений Акт від 28.10.2010р. № 15572/17-1/24040978, у висновках якого зафіксоване порушення позивачем п. 1.15 ст. 1, ст. 7, п.п. 8.1.1, 8.2.2 п. 8.2 ст. 8, ст. 16, п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме занижена сума податкового зобов’язання на 30571,87 грн., який покладений у підставу прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0007261701/0 від 10.11.2010р. про нарахування податкового зобов’язання з податку з доходів найманих працівників в розмірі 91715,61 грн., у тому числі 30571,87 грн. основного платежу та 61143,74 грн. штрафних санкцій.

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його в апеляційному порядку, передбаченому Законом України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, але скарга була залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення № 0007261701/0 від 10.11.2010р без змін.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, перевіряючи правомірність та правове обґрунтування нарахування позивачу податкового зобов’язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи до уваги, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Податковим кодексом України, тобто до 01.01.2011 року, суд вважає за необхідне керуватися нормами законодавства, чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб був визначений у Законі України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003р. № 889-ІУ (далі Закон № 889), редакція якого діяла на момент проведення перевірки.

У п. 1.2 статті 1 Закону № 889 визначено, що дохід – сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Згідно з п.п. 3.1.3 п.3.1 ст. 3 Закону № 889 об’єктом оподаткування резидента є, зокрема, доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплати.

Відповідно до п. 4.1. ст. 4 Закону № 889 загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року.

Ставки податку визначені у ст. 7 Закону № 889, та п. 7.1 визначено, що ставка податку становить 15 відсотків від об’єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2-7.3 цієї статті

У ст. 8 Закону № 889 визначний порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету.

Відповідно до п.п. 8.1.1. п. 8.1 ст. 8 Закону № 889 податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності, або не є особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність (п.п. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону № 889).

Згідно з п. 17.2 ст. 17 Закону № 889 особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України - податковий агент.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлював порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов ‘язкових платежів) був Закон України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-ІІІ від 21.12.2000р. (редакція якого діяла на момент проведення перевірки) (далі Закон № 2181).

Стаття 1 Закону № 2181 визначала, що податковим боргом (недоїмкою) є податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов’язання.

У п.п 4.2.2. п. 4.2. ст. 4 Закону № 2181 було закріплено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Підпунктом 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181 було визначено, що у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

Матеріали справи свідчать про те, що позивач відповідно до платіжного доручення від 10.06.2008р. перерахував на рахунок приватного нотаріуса ОСОБА_2 плату за надання нотаріальних послуг у розмірі 1% від вартості майна за договором – 173251,00 грн. (а.с.10), в цю суму увійшла сума податку з доходів фізичних осіб.

Згідно з прибутковим касовим ордером № 21 від 24.06.2009р. приватний нотаріус ОСОБА_2 повернула позивачу суму податку в розмірі 25987,65 грн. (а.с.12). Також, у той же день позивачем був виданий видатковий касовий ордер на суму 25987,65 грн. (а.с.13), де у граф «підстава» зазначено – для сплати до бюджету ПДФО за послуги приватного нотаріуса. Та у той же день квитанцією від 24.06.2009р. позивач перерахував цю суму до бюджету (а.с.14).

Отже, зазначене свідчить про те, що позивач самостійно виявив факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів та сплатив відповідний податок.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що п. 17.2 Закону № 2181 встановлював, що відповідно до п. 17.2. ст. 17 Закону № 2181 платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку, б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

Вказана норма закону регламентувала порядок та способи виправлення платником податків самостійно виявлених помилок щодо заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, але стосувалось самостійного виявлення таких помилок виключно до початку перевірки.

Оскільки податкове зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 25987,65 грн. було сплачене позивачем більш ніж за рік до проведення перевірки, то у податкового органу під час перевірки від 28.10.2010р. були відсутні підстави встановлювати факт заниження цього зобов’язання та нараховувати штрафні санкції в подвійному розмірі.

Більш того, суд звертає увагу на те, що під час перевірки відповідачем було використано платіжне доручення від 10.06.2008р. на суму 173251,00 грн., але в ч. 12-13 п. 3.1.1 Акту зазначає, що сума яка була зарахована приватному нотаріусу ОСОБА_2 складає 203812,48 грн., у зв’язку з чим не втриман та не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб в розмірі 30571,87 грн. Суд ухвалою від 18.04.2011р. зобов’язував відповідача надати письмові пояснення з цього питання, але відповідач ухвалу суду не виконав.

Таким чином, у відповідача взагалі були відсутні правові підстави визначати податкове зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 30571,87 грн., оскільки це 15 % від суми, документів на яку, відповідачу під час проведення перевірки взагалі не надавалось. Отже висновки Акту перевірки зроблені безпідставно, без підтвердження належними доказами.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача – орган публічної влади (суб'єкта владних повноважень), який повинен надати судувсі матеріали, які свідчать про його правомірнідії.

Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

§          на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

§          з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

§          обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

§          безсторонньо (неупереджено);

§          добросовісно;

§          розсудливо;

§          з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

§          пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

§          з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

§          своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так зокрема, принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України є одночасно і орієнтиром при реалізації повноважень владного суб’єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури.

Відповідно до ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Вивчивши надані позивачем та відповідачем документи, суд прийшов до висновку, що податковим органом безпідставно нараховане податкове зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 30571,87 грн. та застосований штраф в подвійному розмірі в сумі 61143,74 грн., оскільки ще заздалегідь до проведення перевірки податок був сплачений позивачем.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення № 0007261701/0 від 10.11.2010р. про нарахування податкового зобов’язання в розмірі 91715,61 грн., у тому числі 30571,87 грн. основного платежу та 61143,74 грн. штрафних санкцій не може бути визнане таким, що прийняте на підставі та відповідно до діючого законодавства, добросовісно та безсторонньо, тому позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Під час судового засідання, яке відбулось 26.04.2011 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі та підписано 04.05.2011р.

Керуючись ст.ст.7, 9, 69-71, 94, 98, 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим № 0007261701/0 від 10.11.2010р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Кримського центру професійно-технічної освіти Державної служби зайнятості (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Крилова, 95) 3,40 грн. витрат зі сплати судового збору.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя                                                   Євдокімова О.О.