Постанова № 15324826, 18.04.2011, Закарпатський окружний адміністративний суд

Cправа № 2а-0770/510/11

Рядок статзвіту № 8.1.5

Код - 11

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2011 року м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої: судді Маєцької Н.Д.

при секретарі судового засідання Сідей І.І.,

та сторін, які беруть участь у справі:

позивача: представник Савицький С.І.

відповідача: представник Курах В.Ф., Греца Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції до закритого акціонерного товариства «Будавтодор», про сплату нарахованих із застосуванням «звичайних цін»податкових зобов»язань,-

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 18 квітня 2011 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 22 квітня 2011 року.

Позивач Ужгороська міжрайонна державна податкова інспекція у Закарпатській області звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Закритого акціонерного товариства «Будавтодор»про стягнення нарахованого із застосуванням «звичайних цін»податкового зобовязання по платежу: прибутковий податок в розмірі 598206,0 грн., в тому числі основний платіж 398804,0 грн., та штрафні санкції 199402,0 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що в ході проведення документальної виїзної планової перевірки відповідача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.06.2010 року, за наслідками якої складено акт перевірки від 10.12.2010 року № 196/23-1/25434969 було встановлено, що охоплений перевіркою період відповідач здійснював господарські операції з реалізації глини власного видобутку (Чабанівське родовище) фізичним особам підприємцям ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 відповідно до укладених договорів за ціною 24,0 грн. з ПДВ за 1 тону.

У свою чергу приватні підприємці контрагенти відповідача проводили реалізацію глини на експорт у Словаччину та Словенію за вищою ціною. При цьому глина, яка експортувалася приватними підприємцями працівниками відповідача, завантажувалася на Чабанівському родовищі, розробку якого здійснює відповідач, перевезення глини за маршрутом Ужгород-Міхаловце (Словаччина) здійснювалася автотранспортом відповідача, укладення договорів із нерезидентом (Фірмою «Керко» (Словаччина)) покупцем глини здійснювалося у приміщенні відповідача та з відома його голови правління, сам відповідач мав взаємовідносини по експорту глин из фірмою «Керко»(Словаччина) у минулих періодах (1998-2000 роки).

В процесі перевірки позивачем було прийнято рішення про застосування звичайних цін при проведенні відповідачем реалізації глини, придатної для виробництва цегли та облицювальних керамічних виробів вищевказаним фізичним особам-підприємцям. При цьому перевіркою рівень звичайних цін визначено на рівні найменшої експортної ціни приватного підприємця за 1 тону за мінусом середніх витрат по митному оформленню однієї тони вантажу. У зв'язку з цим позивачем встановлено заниження податкових зобов'язань по податку прибуток на загальну суму 399268,0 грн.

Враховуючи, що відповідно до пп. 1.20.10. п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а згідно з пп. 4.3.5 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” рішення про сплату податкових зобов'язань з використанням непрямого методу приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу, позивач, посилаючись також на Методичні рекомендації щодо оформлення матеріалів документальних перевірок субєктів господарювання юридичних осіб, а також їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів та документування виявлених порушень, затверджених наказом ДПА України від 11.09.2008 року № 584, а також на норми п.п.20.1.28 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України та п.11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»позивач просить стягнути з відповідача спірну суму податкових зобовязань та штрафні санкції.

Представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити із підстав, що наведені у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечив повністю з мотивів, викладених у письмовому запереченні проти позову. Зокрема зазначає, що відповідно до п.п.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. У даному випадку, на думку відповідача, відповідач не дотримався вказаної норми, оскільки умови реалізації продукції на внутрішньому ринку в межах України та її продажу на експорт нерезидентам не можуть вважатися співставними. При проведенні перевірки позивач взагалі не провів дослідження рівня цін що склалися на ідентичну продукцію на внутрішньому ринку України, крім того застосований у даному випадку метод ціни перепродажу (наступного продажу) товарів в силу вимог підпункту «а»п.п. 1.20.9 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»допускається за методологією, встановленою Кабінетом Міністрів України, виключно для товарів (робіт, послуг), які продаються (надаються) платниками податку, визначеними як природні монополісти відповідно до закону, в той же час як відповідач до такої категорії субєктів не відноситься і відповідна методологія визначення рівня звичайних цін застосована бути не може. За твердженням відповідача, в ході проведення перевірки він належним чином обґрунтував рівень договірної ціни на реалізовану продукцію, до того ж, рівень таких договірних цін відповідає рівню цін на аналогічну продукцію на внутрішньому ринку, що підтверджується листом Закарпатської торгово-промислової палати від 08.12.2010 року. Також відповідач стверджує, що наведені позивачем інші обставини, зокрема факт перебування приватних підприємців у трудових відносинах із відповідачем, факт перевезення глини маршрутом Ужгород-Міхаловце автотранспортом відповідача, наявність у відповідача правовідносин з нерезидентом у минулих періодах (1998-2000 роки) тощо не доводить обґрунтованість позовних вимог, оскільки в силу приписів п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не впливають на визначення рівня звичайних цін.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти позову з наведених вище мотивів.

Допитана в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_5 підтвердила факт здійснення відповідних господарських операцій з придбання продукції у відповідача.

Заслухавши пояснення представників сторін, свідка, повно і всебічно вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що позивачем проведено планову виїзну документальну перевірку відповідача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.06.2010 року, про що складено акт перевірки від 10.12.2010 року № 196/23-1/25434969.

В ході перевірки позивачем встановлено, що в перевіреному періоді відповідач проводив реалізацію глини власного видобутку (Чабанівське родовище), що придатна для виробництва цегли та облицювальних керамічних виробів на підставі договорів б/н від 14.09.2009 року та від 22.03.2010 року, укладених з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, від 02.01.2009 року з з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, від 03.08.2009 року з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, від 01.01.2008 року з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7, від 01.01.2008 року з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8

За умовами вказаних договорів було передбачено, що відпуск глини здійснювався за ціною 24,0 грн. з ПДВ за одну тонну продукції, окремо виставлялися рахунки на оплату транспортних послуг по маршруту Ужгород-Міхаловце (Словаччина) з розрахунку 0,79 грн. з ПДВ за 1т/км.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 чинного на момент існування спірних правовідносин Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. За змістом п.п.7.4.3 вказаної статті положення підпункту 7.4.1 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Фізичні особи-підприємці, яким відповідач проводив реалізацію глини, не є платниками податку на прибуток підприємств, тобто валові доходи по операціях з ними визначаються виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Згідно з наказом від 12.11.2010 року за № 1009 позивачем прийнято рішення про застосування звичайних цін при проведенні відповідачем реалізації глини, придатної для виробництва цегли та облицювальних керамічних виробів фізичним особам-підприємцям, які не є платниками податку на прибуток підприємств за ставкою, встановленою статтею 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Як випливає з пояснень позивача та змісту акту перевірки від 10.12.2010 року № 196/23-1/25434969, рівень звичайних цін при здійсненні відповідачем вказаних господарських операцій визначений позивачем на рівні найменшої експортної ціни приватного підприємця за одну тону глини у відповідному періоді за мінусом середніх витрат підприємця по митному оформленню однієї тони вантажу.

Відповідно до пп. 1.20.1. п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

Суд приймає до уваги заперечення відповідача, що у даному випадку використання при визначенні рівня звичайних цін за операціями з продажу відповідачем продукції фізичним особам підприємцям на внутрішньому ринку України того рівня цін, за якими приватні підприємці здійснювали реалізацію даної продукції на експорт своїм контрагентам нерезидентам, не узгоджується з приписами підпункту 1.20.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо співставності умов договорів, оскільки реалізація продукції на внутрішньому ринку в межах України і її продаж на експорт нерезидентам є тією об'єктивною умовою, що суттєво впливає на ціну продукції. Судом встановлено, що в ході проведення перевірки позивач не використовував інформацію про укладені договори з ідентичними товарами у співставних умовах, а саме щодо ціни такої продукції на внутрішньому ринку України.

Згідно з підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

В даному випадку позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували невідповідність ціни укладених відповідачем договорів рівню звичайних цін, визначених у відповідності з приписами п.1.20 ст.1 вказано Закону.

Натомість відповідач на запит позивача в ході проведення документальної перевірки належним чином обґрунтував рівень договірних цін, надавши відповідні калькуляції на видобуток та транспортування глини з Чабанівського карєру на 2008 та на 2009 роки, згідно з якими ціна на відповідну продукцію становить 24 грн. з ПДВ за 1 тону. Достовірність та обґрунтованість наведених відповідачем розрахунків позивач не спростував.

Той факт, що договірна ціна відповідача відповідала рівню справедливих ринкових цін на ідентичну продукцію у співставних умовах, підтверджується листом Закарпатської торгово-промислової палати від 08.12.2010 року за № 15.03-12/551, у якому наведено інформацію про оптові ціни на глину, що є сировиною для виробництва рядової керамічної цегли, які діяли у 2007-2009 роках по Закарпатській області, рівень яких не перевищує рівень договірних цін відповідача.

Аналіз застосованої позивачем методології визначення звичайної ціни свідчить про те, що фактично у даному випадку був використаний так званий метод ціни перепродажу (наступного продажу) товарів, при якому звичайна ціна товарів, що продаються платником податку, визначається на рівні ціни, за якою такі товари перепродаються їх покупцем у разі наступного продажу, з урахуванням визначених за допомогою застосування звичайних цін фактичних витрат, понесених цим покупцем під час продажу та просування на ринок цих товарів, а також звичайного для даного виду діяльності прибутку покупця. Однак, застосування такого методу відповідно до підпункту а) пп. 1.20.9 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»допускається за методологією, встановленою Кабінетом Міністрів України, виключно для товарів (робіт, послуг), які продаються (надаються) платниками податку, визначеними як природні монополісти відповідно до закону. Позивачем не доведено відповідний статус відповідача як природного монополіста, а застосування відповідної методології до інших категорій платників законом не передбачено.

Суд погоджується з запереченнями відповідача про те, що наведені позивачем інші обставини, зокрема факт перебування приватних підприємців у трудових відносинах із відповідачем не доводить обґрунтованість позовних вимог з огляду на приписи ст. 42 Конституції України, яка гарантує право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, в тому числі для осіб, які перебувають з відповідачем у трудових відносинах. Крім того ця обставина, а також факт перевезення глини маршрутом Ужгород-Міхаловце автотранспортом відповідача, наявність у відповідача правовідносин з нерезидентом у минулих періодах (1998-2000 роки) тощо в силу приписів п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не впливають на визначення рівня звичайних цін, тому відповідні обґрунтування позивача не можуть бути прийняті до уваги.

Із змісту акту перевірки від 10.12.2010 року № 196/23-1/25434969 встановлено, що у відповідь на запити податкового органу фізичними особами контрагентами відповідача підтверджено обсяги та факти взаємовідносин, додані первинні документи, які засвідчують придбання продукції у відповідача.

За таких обставин суд приходить до переконання, що позивачем в установленому порядку не доведено того, що ціна договорів, укладених відповідачем, не відповідає рівню звичайної ціни на ідентичну продукцію у співставних умовах, тому у задоволенні позову про стягнення сум податкових зобовязань по податку на прибуток, визначених із застосуванням звичайних цін, слід відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Доказів здійснення судових витрат по справі відповідачем суду не надано.

Керуючись ст.ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції до закритого акціонерного товариства «Будавтодор»про стягнення нарахованого із застосуванням «звичайних цін»податкового зобов»язання по податку на прибуток в розмірі 598206 гривень відмовити повністю.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: Маєцька Н.Д.

Суддя Маєцька Н.Д.