Рішення № 15304619, 20.04.2011, Крюківський районний суд м. Кременчука

Справа № 2-16/11

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.04.2011 року Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі: головуючого судді Степура А.А., при секретарі Кобзар А.В., за участю представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Техноком»про незаконне звільнення та поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Техноком»м.Кременчука про незаконне звільнення та поновлення на роботі, зазначивши, що наказом № 22/04/09-2 від 22.04.2009 року за рішення зборів учасників ТОВ «Техноком» від 22.04.2009 року його було незаконно звільнено з посади директора ТОВ «Техноком» на підставі ст. 99 ЦК України, оскільки на час винесення рішення зборів він знаходився у відпустці. У зв*язку з чим позивач ОСОБА_1 просив поновити його на посаді директора ТОВ «Техноком».

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ТОВ «Техноком»в судове засідання представника не направило з невідомих суду причин, про день слухання справи відповідача повідомлено належним чином.

Зі згоди позивача та його представника, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, на підставі наявних доказів, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, надавши оцінку зібраним по справі доказам у їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судом встановлено, що позивач з 01.11.1999 року по 22.04.2009 року працював на посаді директора ТОВ «Техноком», що підтверджується наказом № 1 від 01.11.1999 року.

Наказом № 22/04/09-2 від 22.04.2009 року за рішенням зборів учасників ТОВ «Техноком»від 22.04.2009 року позивача звільнено з посади директора ТОВ «Техноком»на підставі ст. 99 ЦК України.

Частиною 3 статті 99 ЦК України закріплений загальний порядок усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків, а саме закріплене положення, відповідно до якого члени виконавчого органу товариства можуть бути усунені від виконання своїх обов'язків у будь який час, якщо в установчих документах не визначені підстави їх усунення.

Відповідну норму потрібно розглядати у співвідношенні з нормами чинного законодавства про працю, які регулюють саме порядок прийняття та звільнення з роботи. Закріплення положення про усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків є лише додатковою підставою для припинення трудового договору (контракту).

Оскільки, правовідносини, які виникли між позивачем і відповідачем є трудовими, а не цивільними і на далі правовідносини розповсюджуються положення ст. 3 КЗпП України, якого передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Тобто, рішенням зборів учасників товариства у відповідності до ст..99 ЦК України може бути вирішено питання тільки про усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов'язків, а питання розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу і тим самим звільнення працівника регулюється трудовим законодавством, зокрема ст. 40, 41,43, 43-1 КЗпП України.

Відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до ст.49 2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»розглядаючи трудові спори, повязані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобовязані зясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. В усіх випадках звільнення за п.1 ст.40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП.

Як визначено ст.40 КЗпП України звільнення працівника з підстави передбаченої п.1 ст.40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Розірвання трудового договору за вказаною підставою має проводитись з обов»язковим дотриманням передбаченого ст.49 2 КЗпП України порядку вивільнення працівників, відповідно до якого вони попереджуються про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці. Водночас роботодавець повинен запропонувати працівникові роботу на тому самому підприємстві, в тій самій установі, організації за відповідною професією чи спеціальністю, а за відсутністю цієї роботи іншу. При цьому у випадку звільнення згідно п.1 ст.40 КЗпП України питання про виконання вимог закону має вирішуватись з урахуванням можливості переведення працівника в межах усього підприємства, установи, організації, а не лише в підрозділі, в якому він працював.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідачем суду не надано жодного доказу на підтвердження того, що на час звільнення позивача на підприємстві не існувала інша робота за професією чи спеціальністю і йому повідомлено про відсутність вакантних посад на підприємстві. А також про те, що позивача, відповідно до вимог ст.49 2 КЗпП України, за два місяці до звільнення попереджено про наступне вивільнення та про те, що ОСОБА_1 особисто надав згоду на звільнення згідно ст.39 КЗпП України.

Крім того, у відповідності до ч.3 ст.40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.

В судовому засіданні встановлено, що на час постановлення наказу ТОВ «Техноком»№ 22/04/09-2 від 22.04.2009 року про звільнення ОСОБА_1, останній перебував у щорічній відпустці з 15.04.2009 року по 15.05.2009 року, що підтверджується наказом №15 від 14.04.2009 року «Про надання щорічної відпустки».

Також, наказ ТОВ «Техноком»№ 22/04/09-2 від 22.04.2009 року про звільнення ОСОБА_1 був підписаний директором ТОВ «Техноком»ОСОБА_3, який 22.04.2009 року не мав повноважень підписувати будь-які документи від імені ТОВ «Техноком»оскільки тільки 22.04.2009 року був обраний на посаду директора, а запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців був внесений тільки 23.04.2009 року.

Крім того, наказ ТОВ «Техноком»№ 22/04/09-2 від 22.04.2009 року за рішенням зборів учасників від 22.04.2009 року, згідно якого було звільнено позивача із займаної посади не містить чітко визначених чинним трудовим законодавством підстав для припинення трудового договору, а тому звільнення ОСОБА_1 із займаної посади на підстав з підстав, визначених наказом ТОВ «Техноком» № 22/04/09-2 від 22.04.2009 року здійснено в порушення вимог Кодексу законів про працю України, і суд визнає його незаконним.

Згідно ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Статтею 51 КЗпП України передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку,що позовні вимоги ОСОБА_1 про незаконне звільнення та поновлення на роботі є законним та обґрунтованими і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п.2 ч.3 ст. 79, ЦПК України, до судових витрат віднесені затрати на сплату судового збору, послуг за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та послуги на правову допомогу. Частиною 3 статті 88 ЦПК України, встановлено, що у разі якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору, він підлягає стягненню з відповідача на користь держави, оскільки позовні вимоги позивача задоволенні в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 15, 15-1, 10, 30, 57, 60, 62, 79, 88, 202, 203, 212, 213, 215, 217, 373 ЦПК України, ст. 23, 99, 280, 1167 ЦК України, ст.ст. ст.ст. 3, 4, 51, 36, 40, 41, 231, 232, 235, 236, 237-І КЗпП України, постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити в повному обсязі.

Поновити на роботі ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ «Техноком» м.Кременчука.

Стягнути з ТОВ «Техноком»(код ЄДРПОУ 30481070, м. Кременчук, вул. Салганна, 14Г) на користь держави судові витрати судовий збір в сумі 17 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 37 грн.

Рішення про поновлення на роботі ОСОБА_1 допустити до негайного виконання.

Заочне рішення суду може бути переглянуте судом після подання заяви про перегляд рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання цього рішення.

Суддя: Степура А.А.